Єдиний унікальний номер: 940/832/23

Провадження № 2/379/20/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

02 квітня 2024 року Таращанський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Зінкіна В.І.,

за участю секретаря судового засідання Гопкало О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Таращі, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 25.07.2023 звернувся до суду з даним позовом (а.с. 1-2), просить суд стягнути з відповідача на його користь 533901,00 грн боргу, від сплати судового збору звільнений за пільгами інваліда 2 групи, понесені витрати по наданій йому допомозі при складанні позову залишає за собою.

В обґрунтування позову зазначає, що в серпні 2011 року він домовився з відповідачем про поставку йому із-за кордону відповідного автомобіля (моделі «Мерседес-Віто»), для чого надав відповідачу необхідні кошти. Пригнаний відповідачем автомобіль його не задовольнив, так як не відповідав умовам їх домовленості.

Після чого, 31 серпня 2011 року вони уклали з відповідачем письмову угоду у вигляді розписки про те, що відповідач зобов`язується повернути позивачу 15600 доларів США після продажу ним вищевказаного автомобіля. Строки виконання угоди як терміну, в який має бути проданий автомобіль, так і строку передачі коштів після його продажу вони не уточнювати. До даного часу відповідач йому не повідомляв, чи продав він автомобіль, чи передав комусь його в користування, чи вирішив сам ним володіти.

В 2018 році, точної дати не пам`ятає, відповідач повернув йому в рахунок виконання зобов`язання 1000 доларів США, про що він надав йому розписку і зробив відповідний напис на борговому документі.

На його думку, виконання зобов`язання боржником явно затягується. Він став вимагати прискорення виконання зобов`язання в повному обсязі. З відповідачем вони домовились про повернення йому всієї суми залишку боргу до літа 2023 року. Укласти додаткову угоду по конкретизації строку виконання, письмово, відповідач не захотів.

Оскільки до даного часу взяті на себе зобов`язання відповідача залишаються не виконаними в повному обсязі, залишок заборгованості становить 14600 доларів США. Строк їх виконання витік, а сам відповідач став ухилятися від контактів з ним, він вимушений за захистом своїх майнових прав вдаватись до стягнення боргу судовим примусом.

У поданому клопотанні/заяві (а.с. 94-95) представник відповідача – адвокат Порхун О.П. заперечувала проти позову та прохала відмовити у його задоволені.

Так, відповідач ОСОБА_2 позов не визнає. Вважає, що надана позивачем до суду розписка не свідчить про наявність в нього заборгованості перед позивачем. Відповідач повідомляє, що він не отримував від позивача кошти, та не здійснював продаж його автомобіля.

Точно всі обставини написання розписки відповідач не пам`ятає, але пам`ятає, що мав наміри допомогти позивачу з продажем автомобіля, навіть знайшов клієнтів, але ОСОБА_1 відмовився його продавати. Розписку відповідач писав під диктовку, і розумів її як таку, що у разі продажу автомобіля позивача, він зможе отримати за нього кошти і передати їх позивачу. За що позивач повинен був винагородити його. Але в подальшому продажу автомобіля так і не відбулось.

У позові ОСОБА_1 не вказав, які саме правовідносини та за яким договором у нього виникли з відповідачем. Але, враховуючи, що він просить стягнути борг і при цьому посилається на розписку, то в даному випадку, на їх думку необхідно звертатися до законодавчих норм та судової практики, що регулюють правовідносини з приводу позики та стягнення заборгованості за розпискою.

У подібних правовідносинах є стала правова позиція Верховного Суду. Так, зокрема, з аналізу Постанови Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі №632/2209/16 вбачається така позиція суду, що боргова розписка, яка не містить посилання на момент передання грошових коштів, а умови надання та повернення коштів є суперечливими, не може свідчити про укладання договору позики.

У Постанові Верховного Суду від 22.08.2019 року у справі №369/3340/16-ц, залишаючи без змін рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні позову про стягнення боргу за розпискою, Верховний Суд підтримав позицію апеляційного суду про те, що відсутні правові підстави про стягнення коштів за розпискою (договором позики), оскільки відповідно до розписки відповідач зобов`язаний лише віддати позивачу грошові кошти після продажу земельної ділянки, а не отриману в борг суму коштів.

Посилання на те, що у відповідача виникло зобов`язання перед позивачем є недоречним, оскільки це не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримав. Пояснив, що у 2011 році йому порадили ОСОБА_3 як людину, яка знається на автомобілях. Потім була розмова з ОСОБА_3 , який сказав, що треба дати наперед 1,5 тисячі доларів і після цього він буде шукати автомобіль. Він дав ОСОБА_3 1,5 тисячі доларів в на початку серпня 2011 року. Через місяць ОСОБА_3 знайшов автомобіль та сказав: « ОСОБА_4 гроші, поїду забирати автомобіль». Загалом автомобіль коштував 15,5 тисяч доларів, тому він дав ОСОБА_3 ще 14 тисяч доларів і додав 100 доларів на бензин. ОСОБА_3 написав розписку, загалом було дві розписки. Потім ОСОБА_3 пригнав до нього автомобіль «Мерседес Віто» з-за кордону, взяв доручення попереднього власника. Автомобіль сутки постояв у нього (позивача), він роздивився автомобіль і побачив, що той був іржавий, тому він відмовився від цього автомобіля. ОСОБА_3 забрав автомобіль «Мерседес Віто». ОСОБА_3 забрав першу розписку і написав другу від 31.08.2011. Потім ОСОБА_3 годами не повертав кошти. В 2018 році ОСОБА_3 повернув одну тисячу доларів, тому на даний час борг складає 14,6 тисяч доларів. Він написав ОСОБА_3 розписку, що отримав одну тисячу доларів. ОСОБА_3 забрав цю розписку.

Представник позивача  ОСОБА_1  - адвокат Нечепуренко А.В. у судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, зазначив в цій справі наявні правовідносини купівлі-продажу автомобіля «Мерседес Віто», який виявився неякісним. Покупцем був ОСОБА_5 , а відповідачем – ОСОБА_3 . Покупець має право відмовитися від товару неналежної якості. Термін повернення коштів в розписці не зазначений. Вимога про повернення коштів була в усній формі. Строк позовної давності потрібно рахувати з 17.11.2023, коли позивач у судовому засіданні дізнався, що автомобіль відсутній у відповідача. Перебіг позовної давності мав розпочатися лише після продажу автомобіля Кравченком.

Відповідач ОСОБА_2 , явку якого ухвалою суду від 07.12.2023 року визнано обов`язковою (а.с. 105 і зворот), у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутність за участю його представника ОСОБА_6 (а.с. 162). Повідомив суд, що відповідно до ст. 63 Конституції України відмовляється давати пояснення щодо себе. Просить розглянути справу за наявними матеріалами, відповідно до позиції та пояснень, які надавала в судовому засіданні його представник.

Представник відповідача ОСОБА_2  – адвокат Порхун О.П. у судовому засіданні в режимі відеоконференції позов не визнала повністю. Зазначила, що ОСОБА_3 не отримував кошти. Також ОСОБА_3 не був продавцем автомобіля. ОСОБА_5 попрохав ОСОБА_3 допомогти підібрати, оглянути автомобіль на Західній Україні та перегнати його. ОСОБА_3 гроші не браві у відносини купівлі-продажу не вступав. Коли ОСОБА_5 купив автомобіль «Мерседес Віто» у якихось «перекупів», то ОСОБА_3 допомагав ОСОБА_7 переганяти цей автомобіль в Тетіїв з Західної України. ОСОБА_5 став скаржитися, що вибрав поганий автомобіль. ОСОБА_3 запропонував допомогу у продажі цього автомобіля. Він підшукував клієнтів, але ОСОБА_5 відмовився продавати. Автомобіль залишився у ОСОБА_7 . ОСОБА_3 думав, що отримає винагороду, якщо допоможе ОСОБА_7 продати автомобіль, тобто хотів допомогти продати автомобіль, знайти клієнтів, заробити відсоток. ОСОБА_3 не був власником автомобіля, хотів бути посередником. ОСОБА_5 сам вибирав автомобіль, ОСОБА_3 лише допомагав вибирати. ОСОБА_3 не винен ніяких коштів ОСОБА_7 . ОСОБА_3 не пам`ятає в яких умовах була написана розписка від 31.08.2011, але не оспорює що писав розписку ОСОБА_7 . Писав розписку для продажу, для того, що він має повноваження взяти кошти за автомобіль. ОСОБА_3 нічого не казав, чи передавав ОСОБА_7 одну тисячу доларів. Автомобіль переганяли з ОСОБА_7 . У ОСОБА_3 не було довіреності від попереднього власника. ОСОБА_5 сам купив автомобіль. ОСОБА_3 не брав автомобіль «Мерседес Віто» і цей автомобіль у Кравченка відсутній. Просить відмовити у задоволенні позову та застосувати строки позовної давності. Строк позовної давності має рахуватися з дати складення розписки 31.08.2011. Відповідач не давав тисячу доларів позивачу.

Суд, заслухавши думку позивача, представників сторін, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до наступного.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що 31.08.2011 року відповідачем ОСОБА_2 була складена розписка наступного змісту - «Я пригнав автомобіль ОСОБА_1 (Мерседес віто) але вона не підходить, але вона не відповідає умовам закажчику, гроші поверну після продажу вищезазначеного автомобіля в розмірі (п`ятнадцять тисяч шістсот доларів (15,600 $)».

Зазначена розписка підписана відповідачем, що представник відповідача підтвердила в судовому засіданні (а.с. 55).

З пояснень позивача встановлено, що між ним та відповідачем серпні 2011 року виникли зобов`язальні відносини щодо придбання та поставки йому відповідачем із-за кордону автомобіля (моделі «Мерседес-Віто»), для чого позивач надав відповідачу кошти в сумі 15600 доларів США. Оскільки пригнаний відповідачем автомобіль його не задовольнив, так як не відповідав умовам їх домовленості, 31 серпня 2011 року вони з відповідачем уклали письмову угоду у вигляді розписки про те, що відповідач зобов`язується повернути позивачу 15600 доларів США після продажу ним вищевказаного автомобіля. Строку виконання угоди, в який має бути проданий автомобіль, так і строку передачі коштів після його продажу вони не уточнювати. В 2018 році, точної дати позивач не пам`ятає, відповідач повернув йому в рахунок виконання зобов`язання 1000 доларів США, про що він надав йому розписку і зробив відповідний напис на борговому документі.

Про те, що автомобіль відсутній у відповідача, позивач дізнався в судовому засіданні під час розгляду даної справи.

З пояснень представник відповідача - адвоката Порхун О.П. встановлено, що позивач звертався до відповідача, щоб той допоміг позивачу з продажем автомобіля, однак ніяких зобов`язань на себе не брав і будь-яких коштів від позивача не отримував. Автомобіль залишався у позивача. Відповідач не заперечує факт написання ним розписки і передачу її позивачу, однак пояснює, що розписку він писав під диктовку, і розумів її як таку, що у разі продажу автомобіля позивача, він зможе отримати за нього кошти і передати їх позивачу. За це позивач повинен був винагородити його. Тобто розписку відповідач писав тому, що хотів допомогти позивачу продати автомобіль. Відповідач був посередником у продажі автомобіля.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України чітко визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Згідно ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом ст.ст. 610, 611, 623, 625 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі і відшкодування збитків та моральної шкоди. Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Положеннями статті 854 ЦК України передбачено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Відповідно до статті 852 ЦК України якщо підрядник відступив від умов договору підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок з правом на відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботу, якщо інше не встановлено договором. За наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Частиною 3 статті 858 ЦК України передбачено, що якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків.

Згідно ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого законного інтересу.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст.4 ЦПК України право на судовий захист, суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи, та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у ньому, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).

Суд акцентує, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено, самостійно визначає докази, які на її думку підтверджують заявлені вимоги.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" Розділу І ЦПК України.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1, 5 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 25.06.2020 року у справі № 924/233/18, з цього приводу вказано, що обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.      

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі  №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Такий підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції"  ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір виходив з того, що факти, встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до ст.3 та ч.4 ст.10 ЦПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Щодо позовної давності

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).

Частинами другою, третьою  статті 267 ЦК України визначено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України.

До вимог щодо неналежної якості роботи, виконаної за договором підряду, застосовується позовна давність в один рік, а щодо будівель і споруд - три роки від дня прийняття роботи замовником (стаття 863 ЦК України).

Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу

Відповідно до статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина п`ята цієї статті).

Висновки суду:

На підставі викладеного, враховуючи непослідовність та нелогічність пояснень представника відповідача, і послідовність, логічність показів позивача, та узгодженість його показів з іншими доказами - змістом розписки, виходячи з принципу балансу вірогідностей, суд дійшов до висновку про те, що між сторонами був укладений договір підряду, відповідно до якого відповідач ОСОБА_2 зобов`язався підшукати та купити за кордоном автомобіль за параметрами, узгодженими з позивачем, перегнати його на Україну, де передати замовнику – позивачу ОСОБА_1 . Позивач ОСОБА_1 в свою чергу, виконуючи укладений договір, оплатив послуги відповідача ОСОБА_2 , передавши йому кошти в сумі 15600 доларів США та зобов`язався прийняти автомобіль.

Так, судом встановлено, що в 2011 році між сторонами була досягнута домовленість щодо укладення договору підряду, відповідно до якого відповідач ОСОБА_2 зобов`язувався знайти та купити за кордоном автомобіль за параметрами, узгодженими з позивачем, доставити його в Україну і передати замовнику – позивачу ОСОБА_1 , що відповідає положенням ст. 837 ЦК України.

В свою чергу, позивач, відповідно до ст. 854 ЦК України, попередньо в повному обсязі, оплатив послуги відповідача, сплативши відповідачу обумовлену ними суму 15600 доларів США, та зобов`язався прийняти придбаний відповідачем автомобіль.

Відповідач на виконання вищевказаного договору підряду придбав за кордоном автомобіль, доставив його в Україну і мав намір передати його замовнику – позивачу ОСОБА_1 , проте останній відмовився від договору (прийняття придбаного відповідачем автомобіля, оскільки його якість не відповідала умовам укладеного ними договору) та вимагав від відповідача відшкодування збитків в силу положень ч. 3 ст. 858 ЦК України.

Відповідач прийняв відмову позивача від договору та 31.08.2011 року склав і підписав розписку, згідно якої зобов`язався продати придбаний ним для позивача автомобіль та після цього повернути позивачу 15600 доларів США (а.с. 55). В 2018 році, відповідач повернув позивачу в рахунок виконання зобов`язання 1000 доларів США, про що позивач надав йому розписку так зробив відповідний напис на борговому документі. Даний факт не спростовано відповідачем.

З пояснень представника відповідача вбачається, що придбаний для позивача автомобіль у відповідача відсутній. Кошти в сумі 14600 доларів США, що еквівалентно 533901,00 грн, відповідач позивачу не повернув.

Твердження представника відповідача про те, що необхідно звертатися до законодавчих норм та судової практики, що регулюють правовідносини з приводу позики та стягнення заборгованості за розпискою, суд відкидає, як неспроможні, оскільки судом встановлено, що між сторонами виник спір в зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань саме за договором підряду.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жодного доказу зі сторони відповідача на підтвердження його заперечень проти позову суду не надано, що свідчить про намагання відповідача уникнути відповідальності перед позивачем.

Враховуючи вищевикладене, а також приймаючи до уваги, що відповідач в порушення умов договору підряду свої зобов`язання по поверненню грошових коштів не виконав, у зв`язку з чим у позивача виникло право вимагати повернення грошових коштів у примусовому порядку, суд вважає звернення позивача з позовом до відповідача про стягнення грошових коштів обґрунтованим та таким, що відповідає характеру та змісту цивільно-правових відносин та приходить до обґрунтованого висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

2. Щодо заяви представника відповідача про застосування позовної давності.

З розписки, складеної відповідачем 31.08.2011 року, вбачається, що відповідач зобов`язався продати придбаний ним для позивача автомобіль та після цього повернути позивачу 15600 доларів США.

В судовому засіданні було встановлено, що автомобіль у відповідача відсутній.

Позивач та його представник стверджують, що про відсутність у відповідача придбаного для позивача автомобіля позивач дізнався у судовому засіданні під час розгляду даної справи. Доказів, які б спростовували даний факт, суду не надано.

Таким чином, суд вважає, що про порушення свого права позивач дізнався 07.12.2023 року, а тому встановлений ст. 863 ЦК України строк позовної давності позивачем не пропущений.

Щодо судових витрат

Частиною 6 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки рішення ухвалено на користь позивача, якого, як особу з інвалідністю ІІ групи, звільнено від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», судовий збір в розмірі 5339,01 грн підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. 55 Конституції України, статтями 11, 15, 253, 256, 257, 260, 261, 267, 509, 525, 526, 527, 530, 610, 623, 625, 626, 629, 638, 639, 837, 852, 854, 858, 863 ЦК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", статтями 3, 4, 5, 10, 12, 13, 19, 76, 77, 79-81, 95, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354-355 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу – задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 533901,00 (п`ятсот тридцять три тисячі дев`ятсот одну) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 5339,01 (п`ять тисяч триста тридцять дев`ять) грн. 01 коп.

Повне судове рішення складено 12 квітня 2024 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивні частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Сторони справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП невідомо, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Головуючий:В. І. Зінкін