Справа № 487/4527/18

                                               Провадження № 2/487/68/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.2020 року                                                                    м. Миколаїв                     Заводський районний суд м. Миколаєва в складі:головуючого судді Павлової Ж.П.,за участю секретаря судового засідання Поліщук І.В., позивача ОСОБА_1 ,розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Миколаєві цивільну справу №487/4527/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та третіх осіб ОСОБА_5 , служби у справах дітей Адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради про визнання договорів фіктивними

В С Т А Н О В И В:

13.07.2018 року ОСОБА_1 звернулась до Заводського районного суду м.Миколаєва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та третіх осіб ОСОБА_5 , служби у справах дітей Адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради про визнання договорів фіктивними.

В позові вона вказала, що перебувала з ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі з  19 квітня 1996 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 . За час шлюбу ними спільно було придбано квартиру АДРЕСА_1 .

22 серпня 2014 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири, яка була об`єктом спільної сумісної власності її та колишнього чоловіка ОСОБА_2 . В свою чергу ОСОБА_3 передав вказану квартиру за договором іпотеки від 27 серпня 2014 року ОСОБА_4 в рахунок забезпечення договору займу, який був укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3

27.08.2014 року вищезазначені договори були посвідчені приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Стадніченко С.А.

Рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва від 18.05.2016 року її позов про поділ майна подружжя було задоволено частково та стягнуто на її користь грошову компенсацію вартості 1/2 частини спірної квартири АДРЕСА_1 .

Додатковим рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва від 03.10.2016 року у задоволенні її позову про визнання недійсними вищезазначених договорів купівлі-продажу квартири та договору іпотеки було відмовлено. Постановою Верховного суду від 18.04.2018 року вищезазначене рішення Заводського районного суду м.Миколаєва від 18.05.2016 року та додаткове рішення від 03.10.2016 року в цій частині залишено без змін.

Посилаючись на те, що договір купівлі продажу від 22.08.2014 року , договір займу та договір іпотеки є фіктивними ,укладені з метою приховати спільне майно подружжя, а позивачка після укладення цих договорів та після ухвалення рішення Заводським районним судом м.Миколаєва від 18.05.2016року та від 03.10.2016 року продовжує проживати у спірній квартирі разом із дітьми , позивач просила задовольнити її позовні вимоги. Крім того, доказом фіктивності вищезазначених угод є те , що вартість квартири в договорі купівлі-продажу від 22.08.2014 року значно занижена.

Відповідно до ухвали Заводського районного суду м.Миколаєва від 17.07.2018 року по вищезазначеній справі відкрито провадження та призначено підготовче засідання, а також накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 .

Відповідно до ухвали суду від 20.08.2018 року з Інгульського ВП ГУНП в Миколаївській області витребувано копії матеріалів кримінального провадження.

Відповідно до ухвали суду від 20.082018 року з приватного підприємства "ЖЕК-10" витребувано інформацію стосовно переоформлення особового рахунку на квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до ухвали Заводського районного суду м.Миколаєва від 26.11.2019 року підготовче провадження по справі закрито,цивільну справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали та просили задовольнити позовні вимоги, посилаючись на положення ст. 234 ЦК України.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, та пояснив, що дійсно надавав грошові кошти в борг ОСОБА_3 та дійсно між ними 27.07.2014 року укладались : договір позики грошових коштів та іпотечний договір.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не з`явились.

Представник служби у справах дітей Адміністрації Заводського району м.Миколаєва в заяві просила розглядати справу без її участі.

Вислухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного.

Забезпечення кожному права на справедливий суд і реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За правилами ст.16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Визнання правочину недійсним як спосіб захисту цивільних прав і цивільних інтересів застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов, необхідних для чинності правочину (ст. 203 ЦК України). Його застосування регулюється ст. ст. 215-236 ЦК України.

Здійснюючи правосуддя, суд відповідно до приписів ст. 5 ЦПК України захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Статтею 12,13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

  Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.        

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, що встановлені частинами першою,третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 83 цього Кодексу.

У п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від      06 листопада 2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої ст.203 ЦК України, що за правилами ст.215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст.234 ЦК України.  

Таким чином, визнання договору недійсним у зв`язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

При цьому, необхідно оцінювати докази та враховувати те, чи обговорювали сторони істотні умови, чи здійснювались нотаріальне посвідчення та державна реєстрація правочину тощо.

Позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести суду відсутність у учасників правочину наміру створити юридичні наслідки на момент вчинення правочину.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з  19 квітня 1996 року по 07 липня 2014 року.

11 травня 2006 року відповідно до договору купівлі-продажу ОСОБА_2 , від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_1 придбав у власність квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 250 000 грн.

Установлено, що спірна квартира була придбана під час шлюбу ОСОБА_1 і ОСОБА_2

22 серпня 2014 року , тобто після розірвання шлюбу сторонами, ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Продаж вказаної квартири відповідно до договору здійснено за 345 299 грн. Відомості про надання ОСОБА_1 згоди на продаж спірної квартири відсутні.

ОСОБА_3 передав вказану квартиру за договором іпотеки    від 27 серпня 2014 року ОСОБА_4 в рахунок забезпечення договору займу, який був укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в цей же день.

Відповідно до рішення Заводського районного суду м.Миколаєва від 18.05.2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання договорів не дійсними було задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 в сумі 172649,50 грн. в порядку поділу спільного майна подружжя. Додатковим рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва від 03.10.2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсними договору купівлі-продажу та договору іпотеки відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсними договору купівлі-продажу та іпотечного договору, судом враховано, що спірна квартира, яка є спільною сумісною власністю відповідачем була відчужена після розірвання шлюбу, та те, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації  вартості 1/2 частини спірної квартири.

Відповідно до Постанови Верховного суду від 18.04.2018 року вищезазначені рішення Заводського районного суду м.Миколаєва залишені в цій частині в силі.

Таким чином , в судовому засіданні позивачем та її представником не доведено, та судом не встановлено, що внутрішня воля ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на укладання договору займу та внутрішня воля ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на укладання договору купівлі-продажу квартири не відповідала їх зовнішньому прояву, тобто не надано доказів того, що сторони, укладаючи ці договори , знали заздалегідь, що вони не будуть виконані. Позивачем та його представником також не доведено, що учасники правочинів не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочинів, оскільки тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Крім цього судом встановлено, що в текстах оспорюваних позивачкою договорів оговорені сторонами істотні умови, договори нотаріально посвідчені та здійснена їх державна реєстрація.

Доводи позивача та представника позивача про те, що спірну квартиру продано за заниженою вартістю, є також безпідставними, оскільки обумовлена сторонами цього договору ціна квартири, не спростована стороною у встановленому законом порядку.

Посилання позивача та представника позивача на протоколи допитів в якості свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_3 по кримінальному провадженню №1205150020002661, які досліджувались в судовому засіданні суд вважає безпідставними, оскільки як вбачається із протоколу допиту в якості свідка від 05.06.2018 року ОСОБА_6 підтвердив факт укладання договору купівлі-продажу та факт укладання договору позики. ОСОБА_3 в протоколі допиту свідка від 07.08.2018 року підтвердив також факт укладання договорів, але, як пояснив в протоколі , в подальшому від них відмовився. В протоколі додаткового допиту в якості свідка від 09.01.2019 року ОСОБА_3 від дачі показань відмовився.

Таким чином позивачем не доведено відсутності у учасників правочинів наміру створити юридичні наслідки на момент їх вчинення а тому її доводи є безпідставними та необгрунтованими.

За таких підстав у позові ОСОБА_1 слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 258, 259,263-265, 268 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ,яка проживає за адресою АДРЕСА_2 до ОСОБА_2 ,який проживає за адресою АДРЕСА_3 , ОСОБА_3 ,проживає за адресою АДРЕСА_4 , ОСОБА_4 ,проживає за адресою АДРЕСА_5 та третіх осіб ОСОБА_5 , служби у справах дітей Адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради про визнання фіктивними : договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 22.08.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , договору позики грошових коштів, укладеного 27.08.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Стадніченко Сергієм Анатолійовичем,договору іпотеки, укладеного 27.08.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Стадніченко Сергієм Анатолійовичем - відмовити.

Скасувати арешт на квартиру АДРЕСА_1 ,яка належить на праві власності ОСОБА_3 , накладений ухвалою Заводського районного суду м.Миколаєва від 17.07.2018 року.

Рішення набуває законної сили через 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржене до Миколаївського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

СУДДЯ: ПАВЛОВА Ж.П.