Єдиний унікальний номер 243/14807/19

Номер провадження 22-ц/804/1715/20        

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

24 червня 2020 року

м. Бахмут

справа  № 243/14807/19

провадження  № 22-ц/804/1715/20

Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

головуючого - Тимченко О.О.,

суддів: Корчистої О.І., Папоян В.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

представник позивача – ОСОБА_2 ,

відповідач – Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут  цивільну справу № 243/14807/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про стягнення трьох процентів річних та інфляційні витрат за несвоєчасну виплату одноразової допомоги, щомісячних страхових виплат до моменту фактичної виплати цих сум,

за апеляційними скаргами Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27 лютого 2020 року (суддя Мірошниченко Л.Є. ), ухваленого в приміщенні Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, повне судове рішення складено 06 березня 2020 року,

за апеляційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на додаткове рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 18 березня 2020 року (суддя Мірошниченко Л.Є.), ухваленого в приміщенні Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, повне судове рішення складено 18 березня 2020 року,-

В С Т А Н О В И  В:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

В грудні 2019 року ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним позовом в обґрунтування якого послався на те, що позивач багато років працював на підприємствах вугільної промисловості в шкідливих умовах, що призвело до ушкодження здоров`я. Висновком Донецької обласної МСЕК від 21 травня 2014 року, за результатами проходження ОСОБА_1 медико-соціальної експертизи щодо наявності втрати професійної працездатності за професійним захворюванням (пневмоконіоз): встановлено 30% втрати професійної працездатності; визнано інвалідом 3 групи; визначено потребу у додаткових видах допомоги (санаторно-курортному та медикаментозному лікуванні); противопоказана праця у підземних умовах, в контакті з пилом, газами, несприятливих метеоумовах, важка фізична праця.

Постановами Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Гірницькому районі м. Макіївка Донецької області від 02 червня 2014 року, ОСОБА_1 призначено одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності у розмірі 82 824,00 грн. та щомісячні страхові виплати в розмірі 2 510,02 грн., які мали проводить з 07 травня 2014 року по 31 травня 2016 року включно. Окрім того фондом постановлено провести донарахування щомісячних виплат за травень 2014 у розмірі 2 024,21 грн.

З моменту  призначення (червень 2014 року) одноразової допомоги та щомісячних страхових виплат, відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Гірницькому районі м. Макіївка Донецької області, правонаступником якого є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області жодного разу не проводились відповідні виплати, внаслідок чого перед позивачем виникла заборгованість по невиплаченій одноразовій допомозі та щомісячним страховим виплатам за минулий період. В період з 02 червня 2014 року по 31 травня 2016 року включно постанова про припинення позивачу шомісячних страхових виплат не видавалась.

Постановою Донецького апеляційного суду від 08 серпня 2019 року з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області стягнуто 181 563 грн. 01 коп. зокрема: невиплачену одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності в розмірі 82 824 грн. 00 коп. заборгованість по щомісячним страховим виплатам за період з травня 2014 року по травень 2016 року в розмірі 62 264 грн. 69 коп. компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати за період з травня 2014 року по травень 2016 року в розмірі 36 474 грн. 32 коп. Допущено негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць 2 024 грн. 21 коп. (за травень 2014 року). Постанова відповідачем добровільно виконана 16 жовтня 2019 року.

Посилаючись на положення частини 2 статті 625 ЦК України, просить стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального  страхування України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 суму інфляційних втрат за несвоєчасну виплату грошової допомоги у розмірі 109 838,17 грн.; три проценти річних за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 13213,26 грн.; суму інфляційних втрат за несвоєчасну виплату щомісячних страхових виплат у розмірі 3 390,75 грн.; три проценти річних за несвоєчасну виплату щомісячних страхових виплат у розмірі 9 175,57  грн.; витрати на професійну правничу допомогу.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЬ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасну виплату одноразової допомоги, щомісячних страхових виплат до моменту фактичної виплати цих сум задоволено частково. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 суму інфляційних втрат за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності за період з 01.07.2014 року по 30.09.2019 року у розмірі 92 680 грн. 06 коп.; три проценти річних за прострочення виплати одноразової грошової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності за період з 22.06.2014 року по 15.10.2019 року в розмірі 13 213 грн. 26 коп.; суму інфляційних втрат за несвоєчасну виплату щомісячних страхових виплат за період з 01.01.2019 року по 30.09.2019 року в розмірі 3 357 грн. 13 коп.; три проценти річних за прострочення виплати щомісячних страхових виплат за період з 02.07.2014 року по 15.10.2019 року в розмірі 8 150 грн. 68 коп. Відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми інфляційних втрат за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності за період з 01.07.2014 року по 30.09.2019 року у розмірі 17 158 грн. 11 коп., суми інфляційних втрат за несвоєчасну виплату щомісячних страхових виплат за період з 01.01.2019 року по 30.09.2019 року в розмірі 33 грн. 62 коп., трьох процентів річних за прострочення виплат щомісячних страхових виплат за період з 02.07.2014 року по 15.10.2019 року в розмірі 1 024 грн. 89 коп., у зв`язку з відсутністю підстав.

Судове рішення мотивоване тим, що за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. В зв`язку з порушенням Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області термінів виконання грошового зобов`язання з виплати одноразової грошової допомоги та виплати щомісячних страхових виплат, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України за час прострочення його виконання.

Додатковим рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 18 березня 2020 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мендрух О.М. про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат у справі № 243/14807/19 задоволено частково. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу 6059 грн. 90 коп. В частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 940 грн. 10 коп. - заяву залишено без задоволення. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь держави судовий збір у розмірі 1174 грн. 05 коп.

Судове рішення мотивоване тим, що при прийнятті 27 лютого 2020 року рішення по даній справі розподіл судових витрат не був вирішений. Враховуючи положення статті 141 ЦПК України та те, що позовні вимоги задоволено частково з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 174,05 грн. Стосовно вирішення питання про витрати на професійну правничу допомогу суд першої інстанції виходив с того, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. є співмірними зі складністю зазначеної справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та підтверджується доказами надання адвокатом правничих послуг; заява про їх відшкодування і розрахунок були надані у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України. Однак при цьому суд врахував заперечення відповідача щодо наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, загальні засади цивільного законодавства, критерії такого відшкодування та часткове задоволення позовних вимог.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНИХ СКАРГ

У апеляційній скарзі на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27 лютого 2020 року, поданій до Апеляційного суду відповідач – Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області посилається на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; на порушення норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У апеляційній скарзі на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27 лютого 2020 року, поданій до Апеляційного суду позивач ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 посилається на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати  в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення суми інфляційних втрат за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності за період з  1 липня 2014 року по 30 вересня 2019 року у розмірі 17 158,11 грн., суми інфляційних втрат за несвоєчасну виплату щомісячних страхових виплат за період з 01 січня 2019 року по 30 вересня 2019 року у розмірі 33,62 грн. трьох процентів річних за прострочення виплат щомісячних страхових виплат за період з 02 липня 2014 року по 15 жовтня 2019 року у розмірі 1 024,89 грн. та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

У апеляційній скарзі на додаткове рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 18 березня 2020 року, поданій до Апеляційного суду відповідач – Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області посилається на те, що судом невірно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, просить скасувати додаткове рішення та ухвалити нове, яким  відмовити у задоволенні заяви у повному обсязі.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

Апеляційна скарга Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27 лютого 2020 року мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував доводи управління про неможливість застосування до правовідносин що виникли між сторонами положення статті 625 ЦК України, що узгоджується з правовою позицією Верховного  Суду України, яка висловлена в постанові від 20 січня 2016 року у справі 6-275цс/15.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у зв`язку з настанням професійного захворювання, а тому до спірних правовідносин не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України), зазначає, що така позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі №6-2759ЦС15.

Суд першої інстанції не взяв до уваги  рішення Добропільського міськрайонного суду  Донецької області по справі № 227/3133/16-ц, залишеним без змін Апеляційним судом Донецької області, за позовною заявою ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань у Гірницькому районі м. Макіївка Донецької області про стягнення призначених одноразової допомоги та щомісячних страхових виплат.

Вважає, що на даний час правомірність дій відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Гірницькому районі м. Макіївка Донецької області встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Суд першої інстанції під час вирішення спору не застосував норми статті 257 ЦК України та не врахував, що стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливо до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову, зазначений висновок узгоджується із позицією Верховного Суду України, яка висловлена 26 квітня 2017 року у справі № 3-1522гс16.

Вважає, що ситуація яка склалась між ОСОБА_1 та управлянням свідчить про те, що позивачем була допущена бездіяльність, яка унеможливила забезпечення проведення страхових виплат робочим органом Фонду, оскільки позивач не перемістився на територію підконтрольну українській владі, не надав відомостей про розрахунковий рахунок куди повинні були перелічені страхові виплати.

Зазначає, що протягом усього періоду діяльності управління (з 01серпня 2017 року) до лютого 2019 року (звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченої одноразової допомоги, щомісячних страхових виплат та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати), позивач не звертався до управління з вимогою про сплату заборгованості по страховим виплатам. Саме бездіяльність позивача (не вчинення дій, визначених законодавством) є причиною тривалої невиплати страхових коштів.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27 лютого 2020 року мотивована тим, що висновок суду першої інстанції стосовного того, що розрахунок позивача в частині визначення суми інфляційних втрат за несвоєчасну виплату одноразової допомоги з 01 липня 2014 року по 30 вересня 2019 року є арифметично невірним, адже позивачем не правильно визначено сукупний індекс інфляції, є не обґрунтованими. Оскільки, вказаний розрахунок здійснювався за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «ЛІГА: ЗАКОН», та після  ознайомлення з рішенням суду перевірений за допомогою калькулятору інфляції, розміщеного на веб-сайті Держаної служби статистики  України. Сукупний індекс інфляції не змінювався та складає – 2,326. Крім того, зазначає, що з наведеного судом першої інстанції розрахунку взагалі не вбачається можливим встановити яким чином він виконаний, які індекси між собою перемножуються, а тому він не може бути обґрунтованим.

Судом першої інстанції наведено власний розрахунок трьох процентів річних за несвоєчасну виплату щомісячних страхових виплат у розмірі, однак при  розрахунку суд не взяв до уваги те, що нарахування з 01 січня 2019 року позивачем здійснено на суму заборгованості з урахуванням постанови Донецького апеляційного суду від 08 серпня 2019 року у справі № 243/1238/19, оскільки даною постановою, яка набрала законної сили, визначено суму заборгованості, яка мала місце станом на 01 січня 2019 року, з урахуванням індексу інфляції у розмірі 98 739,01 грн. (62 264,69+36 474,32). Вважає, що нарахування необхідно здійснювати на цю суму.

Зазначає, що до позовної заяви додано детальні розрахунки по кожній заявленій вимозі, які здійсненні, за методикою розрахунку інфляційних втрат та відсотків річних у відповідності до вимог діючого Законодавства України, однак визначаючи розмір інфляційних втрат та трьох процентів річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, суд здійснив власний розрахунок, який не відповідає обставинам справи.

Апеляційна скарга Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на додаткове рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 18 березня 2020 року мотивована тим, що в порушення частини 2 статті 211 ЦПК України, суд першої інстанції не повідомив управління про місце, дату і час судового засідання, що призвело не тільки до порушення процесуальних прав управління, а й унеможливило виконання обов`язку доведення не співмірності витрат, подання обґрунтованого клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зазначає, що ні позивач, ні його представником не було надано доказів витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі. Також такі докази не були надані до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення, особливо з урахуванням того, що до закінчення судових дебатів у справі сторона не зробила про це відповідну заяву.

Судом першої інстанції в порушення частини 3 статті 141 ЦПК України, не досліджувалось  та не аналізувалось питання складності справи, виконаної адвокатом, принципу співмірності та розумності судових витрат.

Зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат правничу допомогу.

Крім того, Верховний суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

Під час розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача витрат за надання професійної правничої допомоги в сумі 7000 грн., суд першої інстанції фактично вийшов за межі. Оскільки представник позивача не ініціював перед судом першої інстанції вирішення питання про стягнення з управління судового збору. Вважає, що відсутні законні підстави для прийняття рішення про стягнення  з управління на користь держави судового збору в розмірі 1  174,05 грн.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

26 травня 2020 року від представника позивача адвоката – Мендрух О.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, в якому він просить апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27 лютого 2020 року залишити без задоволення.

В обґрунтування відзиву зазначає, що відповідачем не враховано, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18) відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 (на яку посилається відповідач в апеляційній скарзі) та визначила, що за змістом статей 524,533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Зазначає, що правовий аналіз положень статей 509, 526, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних правовідносин, але й з інших підстав, зокрема, з обов`язку виплати одноразової грошової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності та щомісячних страхових виплат, а також не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє права позивача на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за весь час прострочення.

Вважає, що наслідки розгляду Дарницьким районним судом м. Києва справи №753/12681/17, яка розглядалась у 2016 році із застосуванням до спірних правовідносин висновків Верховного Суду України, від яких у 2018 році відступила Велика Палата Верховного Суду, не впивають на розгляд цієї справи та ніяким чином не повинні впливати на права позивача на захист його порушень, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідач не звернув уваги на те, що спір у справі №227/3133/16-ц, який у 2017 році розглянутий Добропільским міськрайонним судом Донецької області, виник між позивачем та Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Гірницькому районі м. Макіївка Донецької області, тобто іншою юридичною особою, що унеможливлює застосування у даному випадку  положень частини четвертої статті 82 ЦПК України. За приписами частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили,не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Встановлення постановою Донецького апеляційного суду від 08 серпня 2019 року у справі 243/1238/19, яка набрала законної сили, фактів порушення прав ОСОБА_1 діями Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, спростовує доводи відповідача щодо правомірності його дій, які  пов`язані з тривалою невиплатою позивачеві заборгованості по одноразовій допомозі та щомісячним страховим виплат, а преюдиціально встановлені судовим рішенням у справі № 243/1238/19 факти не підлягають доказуванню і повторному встановленню у справі № 243/14807/19.

Вважає, що заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, викладена в апеляційній скарзі не підлягає задоволенню, оскільки позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №200/11343/14-ц вказала: відповідач, який не був належним чином повідомлений про час і місце розгляд справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень; якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції; той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалась ним у суді першої інстанції.

Однак у даній справі судом першої інстанції дотримано норми процесуального права щодо належного повідомлення відповідача про судові засідання, забезпечено участь його представника у судових засіданнях, яким  надано відзив на позовну заяву, в якому він не вказував про сплив позовної давності на те заявляв про застосування відповідних наслідків спливу позовної давності, будь-яких письмових чи усних клопотань про застосування позовної давності від відповідача також не надходило. Вказане свідчить про обізнаність відповідача про розгляд судом першої інстанції зазначеної справи, так і можливість скористатися своїми процесуальними правами на участь у судових засіданнях, надання доказів, якими він заперечує проти позову, подання заперечень, заяв та клопотань, зокрема і заяви про застосування позовної давності до винесення рішення судом першої інстанції.

Вважає, що за своєю правовою природою суми втрат від інфляції та трьох процентів річних є складовою одноразової допомоги та щомісячних страхових виплат, вважає, що у даному випадку мало місце переривання строку позовної давності у зв`язку із пред`явлення відповідних позовів (справи № 227/3133/16-ц та 243/1238/19.).

Зазначає, що доводи апеляційної скарги відповідача, що позивач не звертався до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецької області з вимогою про сплату заборгованості по страховим виплатам, що є його бездіяльністю та причиною тривалою невиплати страхових коштів тощо, є не обґрунтованими. Оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі №243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18), відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року  у справі № 6-51цс17,  та погодилась з висновками судів попередніх інстанції про те, що відсутність довідки про взяття на облік позивача як особа, яка переміщується з тимчасом окупованої території України або району антитерористичної операції, не може бути підставою для не виплати позивачу страхових виплат. Велика Палата Верховного Суду одночасно зазначила, що позивач сам має право вирішувати про необхідність звернення до Фонду про продовження страхових виплат. Відсутність такого звернення не є підставою для відмови в задоволенні позову.

Доводи відповідача щодо нібито допущеної позивачем бездіяльності не заслуговують на увагу, є такими, що не відповідають дійсності. При цьому, бездіяльність позивача в судовому порядку не визнавалась та відповідачем не доведена у порядку, встановленим законом.

Відповідачем не вжито всіх залежним від нього заходів щодо належного виконання свої грошових зобов`язань перед ОСОБА_1 , не доведено суду обставини, які перешкоджали своєчасному виконанню таких зобов`язань, внаслідок чого цінність грошових коштів, які отримав позивач у 2019 року (на виконання постанови Донецького апеляційного суду від 08 серпня 2019 року у справі № 905/1238/19) значно зменшилось з їх цінністю, у разі отримання позивачем одноразової допомоги у червні 2014 року та щомісячних страхових  виплат з дня їх  призначення до травня 2016 року.

27 травня 2020 року від Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , в якому просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Доводи зазначені у відзиву є ідентичними тим, що викладені в апеляційній скарзі.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Висновком Донецької обласної МСЕК від 21 травня 2014 року, за результатами проходження ОСОБА_1 медико-соціальної експертизи щодо наявності втрати професійної працездатності за професійним захворюванням (пневмоконіоз): встановлено 30% втрати професійної працездатності; визнано інвалідом 3 групи; визначено потребу у додаткових видах допомоги (санаторно-курортному та медикаментозному лікуванні); противопоказана праця у підземних умовах, в контакті з пилом, газами, несприятливих метеоумовах, важка фізична праця (а.с.16-17 т.1).

Постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Гірницькому районі міста Макіївки Донецької області від 02 червня 2014 року № 0541/6724/6724/2, призначило ОСОБА_1 одноразову допомогу в розмірі 82 824 грн. 00 коп., строк виплати якої встановлено – впродовж місяця з дня визначення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. (а.с.18 т.1)

Постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Гірницькому районі міста Макіївки Донецької області від 02 червня 2014 року № 0541/6724/6724/3, ОСОБА_1 призначена щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 2 510,02 грн. Виплати проводити з 07 травня 2014 року по 31 травня 2016 року включно. Щомісячна страхова виплата виплачується щомісячно з наступного місяця після місяця, у якому вона призначена, але не пізніше 30 календарних днів з дня прийняття постанови. Проведено донарахування щомісячних виплат за : травень 2014 року в розмірі – 2024,21 грн.(а.с.19 т.1).

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області про стягнення  невиплаченої одноразової допомоги, щомісячних страхових виплат та компенсації за несвоєчасне виплачені щомісячні страхові виплати залишено без задоволення. (а.с.22-24 т.1).

Постановою Донецького апеляційного суду від 08 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 задоволено. Рішення Слов`янського міськрайонного суду від 12 червня 2019 року скасовано. Позов ОСОБА_1 в інтересах якого діє ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 невиплачену одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійно працездатності в розмірі 82 824,00 грн.; заборгованість  по щомісячним страховим  виплатам за період з травня 2014 року по травень 2016 року в розмірі 62 264,69 грн.; компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати за період з травня 2014 рок по травень 2016 року в розмірі 36 474,32 грн., усього 181 563,01 грн. Допущено негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць 2 024 грн. 21 коп. (за травень 2014 року) (а.с.25-31 т.1).

Постанова відповідачем добровільно виконана 16 жовтня 2019 року.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27 лютого 2020 року підлягає задоволенню частково.

Апеляційна скарга Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27 лютого 2020 року задоволенню не підлягає.

Апеляційна скарга Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на додаткове рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 18 березня 2020 року підлягає задоволенню частково.

МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ  ПРАВА

Відповідно до частини 1 статті  367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду: малозначних справ; справ, що виникають з трудових відносин; справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до частини 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України  апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Зважаючи на те, що ціна позову  складає 135 617,75 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно  з частиною  першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив с того, що за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. В зв`язку з порушенням Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області термінів виконання грошового зобов`язання з виплати одноразової грошової допомоги та виплати щомісячних страхових виплат, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України за час прострочення його виконання.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми інфляційних втрат за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності за період з 01 липня 2014 року по 30 вересня 2019 року у розмірі 17 158,11 грн., суми інфляційних втрат за несвоєчасну виплату щомісячних страхових виплат за період з 01січня 2019 року по 30 вересня 2019 року в розмірі 33,62 грн., трьох процентів річних за прострочення виплат щомісячних страхових виплат за період з 02 липня 2014 року по 15 жовтня 2019 року в розмірі 1 024,89 грн., суд першої інстанції виходив с того, що надані позивачем розрахунки є невірними та спростовуються розрахунками суду.

Проте погодитись з таким висновком суду першої інстанції у повній мірі не можливо з наступних підстав.

У частині першій статті 509 ЦК України закріплено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу. У частині п`ятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникнути з рішення суду.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України у разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

При цьому у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Тобто,  доводи апеляційної скарги відповідача, що до спірних правовідносин не застосовуються вимоги  статті 625 ЦПК України є необґрунтованими. 

Також суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що порушення Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області термінів виконання грошового зобов`язання з виплати одноразової грошової допомоги у сумі 82 824 грн. 00 коп., породжує у  позивача право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України за час прострочення його виконання з 22 червня 2014 року по 15 жовтня 2019 року.

Однак при розрахунку інфляційних втрат за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги суд не вірно розрахував індекс інфляції за період з 01 липня 2014 по 30 вересня 2019 року, що призвело до зменшення розміру суми інфляційних втрат за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги, доводи апеляційної скарги позивача в цій частині є обґрунтованими.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Виходячи з цього, інфляція нараховується на суму основного боргу, яка існувала на кінець місяця, в якому виникло прострочення і за наступні повні місяці, в яких сума боргу не була сплачена. При розрахунку інфляційних втрат для суми основного боргу, яка існувала декілька місяців, індекси інфляції за кожний повний місяць прострочення перемножуються між собою та визначаєтсья середній показник, який застосовується до суми боргу.

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції виконується шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.

Сукупний індекс інфляції розраховується за формулою: ІІс = (ІІ1 / 100) х (ІІ2 / 100) х (ІІ3 / 100) х ... (ІІZ / 100), де ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення; ІІ2 - індекс інфляції за другий місяць прострочення; ІІ3 - індекс інфляції за третій місяць прострочення; <...> ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.

За даними Держкомстата індекс інфляції за період з 01 липня 2014 року по 30 вересня 2019 року становив:

2014 рік: липень - 100,4, серпень -100,8; вересень - 102,9; жовтень - 102,4; листопад – 101,9; грудень –103,0;

2015 рік: січень – 103,1, лютий – 105,3, березень – 110,8, квітень – 114,0, травень – 102,2, червень – 100,4, липень – 99,0, серпень – 99,2, вересень – 102,3, жовтень – 98,7, листопад – 102,0, грудень – 100,7;

2016 рік: січень – 100,9, лютий – 99,6, березень – 101,0, квітень – 103,5, травень – 100,1,  червень – 99,8, липень – 99,9, серпень – 99,7, вересень – 101,8,  жовтень – 102,8, листопад – 101,8, грудень – 100,9;

2017 рік: січень – 101,1, лютий – 101,0, березень – 101,8, квітень – 100,9, травень – 101,3, червень – 101,6, липень – 100,2, серпень – 99,9, вересень – 102,0, жовтень – 101,2, листопад – 100,9, грудень – 101,0;

2018 рік: січень – 101,5, лютий – 100,9, березень – 101,1, квітень – 100,8, травень – 100,0, червень – 100,0, липень – 99,3, серпень – 100,0, вересень – 101,9, жовтень – 101,7, листопад – 101,4, грудень – 100,8;

2019 рік: січень – 101,0, лютий – 100,5, березень – 100,9, квітень – 101,0, травень – 100,7, червень – 99,5, липень – 99,4, серпень – 99,7, вересень – 100,7.

Сукупний індекс інфляції за період з 01 липня 2014 року по 30 вересня 2019 року становить = 2,326 згідно з розрахунком: (100,4/100) х (100,8/100) х (102,9/100) х (102,4/100) х (101,9/100) х (103,0/100) х (103,1/100) х (105,3/100) х (110,8/100) х (114,0/100) х (102,2/100) х (100,4/100) х (99,0/100) х (99,2/100) х (102,3/100) х (98,7/100) х (102,0/100) х (100,7/100) х  (100,9/100) х (99,6/100) х (101,0/100) х (103,5/100) х (100,1/100) х (99,8/100) х (99,9/100) х (99,7/100) х (101,8/100) х (102,8/100) х (101,8/100) х (100,9/100) х  (101,1/100) х (101,0/100) х (101,8/100) х (100,9/100) х (101,3/100) х (101,6/100) х (100,2/100) х (99,9/100) х (102,0/100) х (101,2/100) х (100,9/100) х (101,0/100) х (101,5/100) х (100,9/100) х (101,1/100) х (100,8/100) х (100,0/100) х (100,0/100) х (99,3/100) х (100,0/100) х (101,9/100) х (101,7/100) х (101,4/100) х (100,8/100) х (101,0/100) х (100,5/100) х (100,9/100) х (101,0/100) х (100,7/100) х (99,5/100) х (99,4/100) х (99,7/100) х (100,7/100).

Сума  інфляційних втрат за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги  в розмірі 82 824 грн. 00 коп., з урахуванням встановленого індексу інфляції за період з 01 липня 2014 року по 30 вересня 2019 року становить: 192 648,62 грн. (82 824,00 грн. х 2,326). З урахуванням виплаченої суми одноразової допомоги в розмірі 82 824 грн. 00 коп. сума інфляційної втрати, яка підлягає стягненню в порядку частини 2 статті 625 ЦК України складає – 109 824,62 грн. (192 648,62 грн. – 82 824,00 грн.).

Отже, рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми інфляційних втрат за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності за період з 01 липня 2014 року по 30 вересня 2019 року підлягає зміні.

З відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума інфляційних втрат за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності за період з 01 липня 2014 року по 30 вересня 2019 року у розмірі –  109 824,62 грн.

Проте необґрунтованими є доводи апеляційної скарги позивача, що судом невірно розраховано суму інфляційний витрат за несвоєчасну виплату щомісячних страхових.

За даними Держкомстата індекс інфляції за період з 01 січня 2019 року по 30 вересня 2019 року становив:

2019 рік: січень – 101,0, лютий – 100,5, березень – 100,9, квітень – 101,0, травень – 100,7, червень – 99,5, липень – 99,4, серпень – 99,7, вересень – 100,7.

Сукупний індекс інфляції за період з 01 січня 2019 року по 30 вересня 2019 року становить = 1,034 згідно з розрахунком: (101,0/100) х (100,5/100) х (100,9/100) х (101,0/100) х (100,7/100) х (99,5/100) х (99,4/100) х (99,7/100) х (100,7/100).

Сума інфляційних втрат за несвоєчасну виплату щомісячних страхових виплат в розмірі 98 739,01 грн. (62 264,69 + 36 474,32) з урахуванням встановленого індексу інфляції за період з 01 січня 2019 року по 30 вересня 2019 року становить: 102 096,14 грн. (98 739,01 грн. х 1,034). З урахуванням виплаченої суми у розмірі 98 739,01 грн. (62 264,69 + 36 474,32) сума інфляційних втрат за несвоєчасну виплату щомісячних страхових виплат складає – 3357,13 грн. (102 096,14 грн. –  98 739,01 грн.)

Стосовно позовних вимог про стягнення 3% річних за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що висновком Донецької обласної МСЕК від                         21 травня 2014 року, за результатами проходження ОСОБА_1 медико-соціальної експертизи щодо наявності втрати професійної працездатності за професійним захворюванням (пневмоконіоз): встановлено 30% втрати професійної працездатності; визнано інвалідом 3 групи; визначено потребу у додаткових видах допомоги (санаторно-курортному та медикаментозному лікуванні); противопоказана праця у підземних умовах, в контакті з пилом, газами, несприятливих метеоумовах, важка фізична праця (а.с.16-17 т.1).

Постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Гірницькому районі міста Макіївки Донецької області від 02 червня 2014 року № 0541/6724/6724/2, призначило ОСОБА_1 одноразову допомогу в розмірі 82 824 грн. 00 коп., строк виплати якої встановлено – впродовж місяця з дня визначення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. (а.с.18 т.1)

Судом першої інстанції вірно встановлено, що прострочення виникло з 22 червня 2014 року  та підтверджено матеріалами справи.

Позивач зазначає, що сума одноразової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності у розмірі 82 824,00 грн. виплачена лише 16 жовтня 2019 року, отже період прострочення розраховується по 15 жовтня 2019 року.

Кількість днів прострочення за період з 22 червня 2014 року по 15 жовтня складає – 1941 день.

Сума трьох процентів річних за час прострочення розраховується за формулою: Сума санкції = С х 3% х Д / 365 / 100%, де С – сума заборгованості; Д – кількість днів прострочення.

Сума 3% річних за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги становить – 13 213,26 грн. (82 824,00 грн. х 3% х 1941/365/100%).

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суму 3% річних за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги у розмірі – 13 213,26 грн., доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині є необґрунтованими.

Стосовно позовних вимог про стягнення 3% річних за несвоєчасну виплату сум щомісячних страхових виплат, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що наданий позивачем розрахунок є не вірним та перевищує проведений судом розрахунок на 1 024,89 грн.

Судом встановлено, що постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Гірницькому районі міста Макіївки Донецької області від 02 червня 2014 року № 0541/6724/6724/3, ОСОБА_1 призначена щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 2 510,02 грн. Виплати проводити з 07 травня 2014 року по 31 травня 2016 року включно. Щомісячна страхова виплата виплачується щомісячно з наступного місяця після місяця, у якому вона призначена, але не пізніше 30 календарних днів з дня прийняття постанови. Проведено донарахування щомісячних виплат за : травень 2014 року в розмірі – 2 024,21 грн.(а.с.19 т.1).

Період прострочення починається з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений  платіж.

Отже період прострочення за несвоєчасну виплату сум щомісячних страхових виплат розраховується з наступного місяця, у якому мав бути здійснений платіж.

Кількість днів прострочення за період з 02 липня 2014 року по 15 жовтня 2019 року складає – 1931 день; з 01 серпня 2014 по 15 жовтня 2019 року – 1901 день; з 01 вересня 2014 року по 15 жовтня 2019 року – 1870 днів; з 01 жовтня 2014 по 15 жовтня 2019 року – 1840 днів; 01 листопада 2014 року по 15 жовтня 2019 року – 1809 днів; 01 грудня 2014 року по 15 жовтня 2019 року –1779 днів; з 01 січня 2015 року по 15 жовтня 2015 року ¬– 1748 днів; з 01 лютого 2015 року по 15 жовтня 2019 року – 1717 днів; з 01 березня 2015 року по 15 жовтня 2019 року – 1689 днів; з 01 квітня 2015 року по 15 жовтня 2019 року – 1658 днів; з 01 травня 2015 року по 15 жовтня 2019 року – 1628 днів; з 01 червня 2015 року по 15 жовтня 2019 року – 1597днів; з 01 липня 2015 року по 15 жовтня 2019 року –  1567 днів; з 01 серпня 2015 року по 15 жовтня 2019 року – 1536 днів; з 01 вересня 2015 року по 15 жовтня 2019 року – 1505 днів; з 01 жовтня 2015 року по 15 жовтня 2019 року – 1475 днів; з 01 листопада 2015 року по 15 жовтня 2019 року –  1444 днів; з 01 грудня 2015 року по 15 жовтня 2019 року – 1414 днів; з 01 січня 2016 року по 15 жовтня 2019 року – 1383 днів; з 01 лютого 2016 року по 15 жовтня 2019 року – 1352 днів; з 01 березня 2016 року по 15 жовтня 2019 року – 1323 дні; з 01 квітня 2016 року по 15 жовтня 2016 року по 15 жовтня 2019 року – 1292 дні; з 01 травня 2016 року по 15 жовтня 2019 року – 1262 дні; з 01 червня 2016 року по 15 жовтня 2019 року –1231 день.

Як вже зазначалось, сума трьох процентів річних за час прострочення розраховується за формулою: Сума санкції = С х 3% х Д / 365 / 100%, де С – сума заборгованості; Д – кількість днів прострочення.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд погоджується з розрахунком, який проведений судом першої інстанції, доводи апеляційної скарги позивача в цій частині є необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги позивача, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що нарахування з 01 січня 2019 року здійснено на суму заборгованості з урахуванням  постанови Донецького апеляційного суду від 08 серпня 2019 року є необґрунтованими.

Оскільки таке нарахування призведе до подвійного нарахування 3% річних на щомісячні страхові виплати в період з 02 липня 2014 року по 31 травня 2016 року.

Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги відповідача , про те, що суд першої інстанції безпідставно не застосував вимоги статті 257 ЦК України.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 257 ЦПК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Аналіз положень цієї статті дає підстави для висновку, що без відповідної заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування наслідків її спливу пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони. Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 17 квітня 2018 року № 200/11343/14-ц, якщо відповідач не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, це є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції.

Як вбачається із матеріалі справи, клопотання про застосування позовної давності представник відповідача, який був належним чином повідомлений про розгляд справи (а.с.65,75,118 т.1), у суді першої інстанції не заявляв,  тоді як за змістом частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Оскільки судом першої інстанції були створені умови для реалізації відповідачем своїх прав, і у останнього не було перешкод заперечувати позов з підстав пропуску позивачем позовної давності, враховуючи зазначене, колегія суддів не приймає до уваги, вказані доводи апеляційної скарги відповідача, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги відповідача, що суд першої інстанції не взяв до уваги  рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області по справі № 227/3133/16-ц, залишеним без змін Апеляційним судом Донецької області, за позовною заявою ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань у Гірницькому районі м. Макіївка Донецької області про стягнення призначених одноразової допомоги а щомісячних страхових виплат, є безпідставними, оскільки згідно частини 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на постанову Донецького апеляційного суду від 08 серпня 2019 року у справі № 243/1238/19, якою встановлено наявність у Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України перед ОСОБА_1 заборгованості невиплаченої одноразової допомоги у розмірі - 82 824,00 грн.; заборгованості по щомісячним страховим виплатам, яка утворилась за період з травня 2014 року по травень 2016 року включно у розмірі 62 264,69 грн.; компенсації (інфляційних втрат) за несвоєчасно виплачені суми щомісячних страхових виплат за період з травня 2014 року по травень 2016 року включно у розмірі 36 474,32 грн., нарахованої за період з травня 2014 року по грудень 2018 року, отже  зазначена постанова має преюдиціальне значення в силу положень статті 82 ЦПК України, а тому встановленні нею факти повторного доведення не потребують.

Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги відповідача про те, що ситуація, яка склалась між ним та позивачем, свідчить про допущення позивачем бездіяльності, яка унеможливила забезпечення проведення страхових виплат робочим органом Фонду, оскільки   позивач не перемістився на територію, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, не надав відомостей про розрахунковий  рахунок, оскільки  Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі №243/3505/16-ц (провадження 14-271цс18) погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, ненадання особі, яка не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття її на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, та не звернення цієї особи до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території з заявою про нарахування виплат, не є підставою для невиплати страхових платежів, оскільки таке права закріплене за особою положеннями Закону № 1105-ХІV(з 01 січня 2015 року в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІ), і може бути обмежене лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій території чи на всій території України.

Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення про безпідставне стягнення витрат на правову допомогу .

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Тлумачення наведеної норми права дає підстави для висновку, що можливість подання сторонами доказів в підтвердження понесених судових витрат, в тому числі і витрат на професійну правничу допомогу у відповідній інстанції, процесуальний закон ставить у залежність від процесуальної стадії розгляду справи у конкретній інстанції.

Тобто докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції подаються до закінчення судових дебатів у справі саме в суд першої інстанції, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення судом першої інстанції за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, відповідно подаються до закінчення судових дебатів під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення апеляцією за умови, що до закінчення судових дебатів у суді апеляційної інстанції сторона зробила про це відповідну заяву. Повторне подання доказів в суді апеляційної (касаційної) інстанції в підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, процесуальний закон не вимагає.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції надано: детальний опис наданих послуг, копію договору про надання правової допомоги №б/н від 16 грудня 2019 року, Додаток №1 до договору про надання правової допомоги № б/н від 16 грудня 2019 року де зазначено орієнтовані ставки адвокатського гонорару, акт про прийняття-передачі наданих послуг від 14 лютого 2020 року, копію квитанцію № 5336647 від 02 березня 2020 року (а.с.103-105, 106,107-110,111-112,143 т.1).

Відповідач в відзиві на позовну заяву надав заперечення щодо відшкодування заявлених позивачем витрат на правничу допомогу, в обґрунтування яких послався на те, що при встановленні  розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має біти розумним та враховувати витрачений адвокатом час, про що зазначено у пункті 4 статті 137 ЦПК України,

Враховуючи що позивач довів надання йому адвокатом Мендрух О.М. зазначених послуг у суді першої у заявленому розмірі,  суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що витрати на правову допомогу мають бути відшкодовані позивачеві відповідачем.

Оскільки позивач згідно з положеннями статті 81 ЦПК України довів надання йому адвокатом Мендрух О.М. зазначених послуг у суді першої інстанцій у відповідній сумі, крім того суд першої інстанції врахував заперечення відповідача щодо наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції  про часткове задоволення витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи апеляційної скарги відповідача, що суд першої інстанції не повідомив управління про місце, дату і час судового засідання, що призвело не тільки до порушення процесуальних прав управління, а й унеможливило виконання обов`язку доведення не співмірності витрат, подання обґрунтованого клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, є не обґрунтованими.

Відповідно до частини 4 статті 270 ЦПК України, у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Як вбачається, з вищевказаної норми, виклик сторін в судове засідання є правом суду, а не обов`язком, крім того, всі свої міркування та заперечення  з приводу судових витрат, відповідач надав в відзиві на позовну заяву. 

Доводи апеляційної скарги відповідача, що ні позивач, ні його представником не було надано доказів витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі, що такі докази не були надані до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення, особливо з урахуванням того, що до закінчення судових дебатів у справі сторона не зробила про це відповідну заяву, є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до частини восьмою статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

14 лютого 2020 року на електрону адресу суду першої інстанції  від представника позивача  – ОСОБА_2 надійшов детальний опис наданих послуг, в якому зазначено, що докази витрат на правову допомогу будуть надані суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (а.с.93-95,103-105 т.1).

З матеріалів справи вбачається, що 03 березня 2020 року на електрону адресу суду першої інстанції від представника позивача – ОСОБА_2 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, до вказаної заяви додано  квитанцію № 5336647 від 02 березня 2020 року про сплату –7000 грн. (а.с.129-132,133, 139-142,143 т.1.).

Отже представник позивача надав докази протягом строку визначеного частиною 8 статті 141 ЦПК України.

Посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року, є безпідставним, оскільки позивачем та його представником надано докази на підтвердження витрат на правову допомогу.

Доводи апеляційної скарги відповідача, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, є необґрунтованими, оскільки в позовній заяві позивачем та його представником були заявлені вимоги, щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи апеляційної скарги, що відсутні законні підстави для прийняття рішення про стягнення з управління на користь держави судового збору, є не обґрунтованими.

Згідно пункту 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого  висновку про часткове задоволення позовних вимог, а позивач звільняється від сплати судового збору, судовий збір, який підлягав сплаті при поданні позовної заяви,  покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, встановивши, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27 лютого 2020 року в частині розміру суми інфляційних втрат за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності за період з 01 липня 2014 року по 30 вересня 2019 року слід скасувати та ухвалити нове, а додаткове рішення  в частині розподілу судового збору змінити.  В іншій частині рішення залишити без змін.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом  справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи, а тому ОСОБА_1 звільняється від сплати судового збору.

Згідно частини 6 статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення в частині стягнення суми інфляційних втрат за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності за період з 01 липня 2014 року по 30 вересня 2019 року, судові витрати у розмірі – 1345,46 грн. пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції, покладаються на відповідача.

Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги позивача – ОСОБА_1 , судові витрати у розмірі – 1084,79 грн. в зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на відповідача.

Оскільки апеляційний суд змінює додаткове рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 18 березня 2020 року, виключно в частині стягнення судового збору з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь держави, підстав розподілу судових пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись статтями 369, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27 лютого 2020 року задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27 лютого 2020 року залишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27 лютого 2020 року в частині суми інфляційних втрат за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності за період з 01 липня 2014 року по 30 вересня 2019 року скасувати та ухвалити нове.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 суму інфляційних втрат за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності за період з 01 липня 2014 року по 30 вересня 30 вересня 2019 року у розмірі 109 824 (сто дев`ять тисяч вісімсот двадцять чотири) гривні 62 копійок.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на додаткове рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 18 березня 2020 року задовольнити частково.

Додаткове рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 18 березня 2020 року в частині стягнення з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь держави судового збору змінити.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь держави судовий збір у розмірі 1345 (одна тисяча триста сорок п`ять) гривень 46 копійок.

В іншій частині Додаткове рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 18 березня 2020 року залишити без змін.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь держави судовий збір у розмірі 1084 (одна тисяча вiсiмдесят чотири) гривень 79 копійок в зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий               О.О.Тимченко   

Судді:                       О.І. Корчиста

В.В. Папоян