Справа № 463/6113/19                                Головуючий у 1 інстанції: Стрепко Н.Л.

Провадження № 22-ц/811/4211/19                        Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія:39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в письмовому провадженні, в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 18 листопада 2019 року, постановлене у складі головуючого судді Стрепка Н.Л., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

                                       в с т а н о в и л а:

позивач звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № б/н від 1 червня 2011 року в розмірі 61 335,07 гривень, з яких 25313,25 гривень – заборгованість за кредитом, 14 070,73 гривень – заборгованість за простроченим тілом кредиту, 18 254,18 гривень – нарахована пеня за прострочене зобов`язання, 500 гривень – штраф (фіксована частина), 2 896,91 гривень – штраф (процентна складова).

Позов мотивує тим, що 1 червня 2011 року між сторонами було укладено кредитний договір № б/н, згідно умов якого відповідач отримав кредит в розмірі 17 000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірах, зазначених в Тарифах, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті, з розрахунку 365/366 календарних днів на рік. В обґрунтування позовних вимог посилається на додані до позовної заяви письмові докази, які підтверджують право вимоги до відповідача та розмір заборгованості останнього. Як на підставу задоволення вимог вказує на положення ст.ст. 509, 525, 526, 527, 530, ч. 1 ст. 598, 599, 610, ч. 2 ст. 615, 629, 1050, 1054 ЦК України.

Стверджує, що своїм підписом у заяві відповідач підтвердив свою згоду на те, що ця заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які розміщені на банківському сайті http://privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також на те, що він був повністю поінформований про умови кредитування і вони були надані йому для ознайомлення у письмовій формі. Просить позов задовольнити повністю.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 18 листопада 2019 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» 25 313, 25 грн., а також судові витрати в розмірі 792, 81 грн. судового збору.

В задоволені вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення з ОСОБА_1 14 070, 73 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту, 18 254, 18 грн. заборгованості за пенею за простроченим зобов`язанням, 500, 00 грн. – штрафу (фіксована частина), 2 896, 91 грн. – штрафу (процентна складова) – відмовлено.

АТ КБ «Приватбанк» з вказаним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення простроченого тіла кредиту не погодилось і, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування обставин у справі, просить рішення в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі. В іншій частині рішення суду не оскаржується.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що платіж за умовами Договору включає плату за користування кредитом, передбачену тарифами і частину заборгованості по кредиту. У разі несвоєчасного або не в повному обсязі внесення щомісячного мінімального платежу сума кредиту вважається простроченою. Прострочений кредит – це кредитні кошти, які були надані клієнту та не були повернуті у строк, передбачений законом.

Просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 18 листопада 2019 року в частині незадоволених вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» в цій частині в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін.

Від відповідача до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним і обґрунтованим, а відтак апеляційна скарга до задоволення не підлягає. В той же час вважає, що судом першої інстанції безпідставно було стягнуто з нього заборгованість за тілом кредиту, тому у цій частині вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати. В той же час апеляційну скаргу на рішення суду у передбачений законом спосіб відповідач не подав.

Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» створено Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.

04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.

       А відтак,справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується.        

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду, з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції, без повідомлення учасників справи. Таким чином, дана справа, у якій переглядається рішення суду по справі з ціною позову 61 335, 07 грн., що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України, розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Такий випадок передбачено у ч. 13 ст. 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

При цьому, виключно бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які вже висловлені, зокрема, у позові заяві та апеляційній скарзі, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц).

Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

В той же час, ураховуючи, що згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, колегія суддів інформувала учасників справи шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.

Згідно із Розпорядженнями голови Львівського апеляційного суду та на підставі рішення зборів суддів Львівського апеляційного суду від 18 березня 2020 року, з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, вирішено тимчасово, з 19 березня до 22 червня 2020 року, не розглядати справи у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу та припинити їх пропуск до залів судових засідань на час вжитих заходів.

Зазначені обмеження не стосуються, зокрема, цивільних справ, які призначені до розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, а також у разі подання заяв учасниками про розгляду справи у їх відсутність.

У відповідності до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторонни посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групидоказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Рішення суду в оскаржуваній його частині зазначеним вимогам відповідає.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до АТ Комерційний банк «Приватбанк» з ціллю отримання банківських послуг. Для реалізації зазначеної цілі відповідач підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 01.06.2011 року, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 17 000, 00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У заяві зазначено, що відповідач ознайомився та згідний з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку. Проте умови та правила надання банківських послуг відповідачем не підписано.

В зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов договору згідно розрахунку АТ КБ «Приватбанк», станом на 23.06.2019 року утворилась заборгованість у розмірі 31335,07 гривень, з яких 25 313,25 гривень – заборгованість за кредитом, 14 070,73 гривень – заборгованість за простроченим тілом кредиту, 18 254,18 гривень – нарахована пеня за прострочене зобов`язання, 500, 00 гривень – штраф (фіксована частина), 2 896,91 гривень – штраф (процентна складова).

Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення боргу за тілом кредиту, суд дійшов висновку, що надані банком на підтвердження позову докази - не містять підтверджень, що Витяг з Тарифів та Витяг з Умов відповідач розумів, ознайомився і погодився з ними, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку, а також про те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та саме, у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

При цьому суд встановив, що позичальником були фактично отримані та використані кредитні кошти, які в добровільному порядку не були повернуті банку, а тому стягнув заборгованість за тілом кредиту в сумі 25 313 грн. 25 коп.

Рішення в означеній частині, а також в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за пенею за простроченим зобов`язанням та штрафів (фіксована частина і процентна складова) не оскаржується, а тому в силу диспозитивності в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, зокрема щодо відмови у стягненні простроченого тіла кредиту, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача 14070, 73 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту, оскільки самим банком взагалі не розкрито таке поняття як «заборгованість за простроченим тілом кредиту». Крім того, його правова природа та підстави нарахування не передбачені самими Умовами та Правилами надання банківських послуг, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості визначити відмінності між термінами і поняттями «тіло кредиту» та «прострочене тіло кредиту», що, з урахуванням принципу юридичної визначеності, виключає підстави для покладення на споживача банківських послуг обов`язку по його поверненню.

Твердження апелянта щодо помилкового нестягнення на користь банку заборгованості за простроченим тілом кредиту, яке, на думку апелянта, є складовою загальної заборгованості за тілом кредиту, колегія суддів не бере до уваги з наступних підстав.

Так, на підтвердження заборгованості по кредитному договору позивачем надано дві роздруківки розрахунку заборгованості за договором - одна станом на 31.05.2015 року за період з 09.11.2011 року по 31.05.2015 року, друга, станом на 23.06.2019року - з 01.06.2015 року по 23.06.2019 року.

Вказані таблиці розрахунків мають суттєві відмінності як по своїм складовим, так і по принципу нарахування заборгованості.

Зокрема, в першому розрахунку банк вказує така графу як «нараховані на поточну заборгованість за кредитом проценти», «нараховані на прострочену заборгованість за кредитом проценти» та «сальдо простроченої заборгованості за кредитом».

Разом з цим, така роздруківка заборгованості взагалі не містить такого поняття як «заборгованість за простроченим тілом кредиту», натомість має графи по нарахуванню процентів.

Проте, вже в іншій роздруківці заборгованості зазначені зовсім інші складові, відмінні від вказаних за інший період заборгованості. Зокрема повністю відсутні графи щодо нарахування процентів, яку замінили на графу «тіло кредиту прострочене на звітну дату».

Наявність вищевказаних протиріч в самих розрахунках заборгованості, а також відсутність в Умовах та правилах надання банківських послуг взагалі такого поняття як «заборгованість за простроченим тілом кредиту» позбавляє суд можливості покладати на споживача банківських послуг відповідальність по їх сплаті.

Крім того, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності достатніх правових підстав для стягнення з відповідача вказаної складової заборгованості, оскільки при цьому буде порушуватись принцип юридичної (правової) визначеності, який визначає якість законодавства, однозначність та точність формулювання правових норм.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах «Олександр Волков проти України», «C.G. та інші проти Болгарії» та ін.).

В даному випадку банком не наведено чітких, однозначних та зрозумілих норм закону, на підставі яких ним було пред`явлено вимогу про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, та які б слугували достатньою правовою підставою для її задоволення.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про обґрунтованість позову, а стосуються переоцінки доказів.

Апеляційна скарга не спростовує висновки суду першої інстанції та не містить посилання на обставини, з якими законодавство пов`язує підстави для скасування чи зміни судового рішення.

Доводи апеляційної скарги, ретельно досліджені колегією суддів, висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія судді в приходить до висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні.

Оскільки у даній справі колегія суддів прийшла до висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів ст.141 ЦПК України підстави для вирішення питання розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції,відсутні.

У відповідності до вимог абзацу 2 ч. 5 ст. 268 ЦПК України в редакції 2017 року, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 22 червня 2020 року.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегіясуддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 18 листопада 2019 рокузалишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 22 червня 2020 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

Ніткевич А.В.