ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

25.03.10Справа №2а-321/10/2770

Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі колегії суддів:
Головуючого судді –Майсак О.І.,

Суддів                         Прохорчук О.В.,

Лотової Ю.В.,

при секретарі: Слонімець Т.І,

за участю: представника відповідача Територіального управління Державної судової адміністрації України у місті Севастополі Лашкевич С.П. (довіреність № 231/2/1 від 23.02.2010 року),

представника відповідача Державної судової адміністрації України Лашкевич С.П. (довіреність № 11-625/10 від 08.02.2010 року),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у місті Севастополі, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Севастопольського апеляційного господарського суду про стягнення недоотриманого грошового забезпечення та щомісячного грошового утримання в розмірі 134 629,00 грн.

встановив:

ОСОБА_4 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України у місті Севастополі, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України про стягнення недоотриманого грошового забезпечення та щомісячного грошового утримання в розмірі 134 629,00 грн. Вказує, що позивач працює на посаді судді Севастопольського апеляційного господарського суду. Згідно з довідками про заробітну плату в порушення вимог Конституції України та Закону України «Про статус суддів»їм була недоотримана заробітна плата за період з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2009 року. Підставою недоотримання є заниження розміру посадового окладу, не донарахування щомісячних премій, надбавок за вислугу років та інших виплат, розмір яких залежить від розміру посадового окладу.

Просить зобов’язати Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державною судовою адміністрацією України за бюджетною програмою „Виконання рішень судів на користь суддів” в сумі 134 629,00 грн., стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у місті Севастополі заборгованість з щомісячного грошового забезпечення та щомісячного грошового забезпечення за 2006-2009 року в сумі 134 629,00 грн.

Ухвалою від 17 лютого 2010 року відкрито провадження по адміністративній справі. Ухвалою від 18 лютого 2010 року закінчено підготовче провадження по адміністративній справі та справа призначена до судового розгляду.

У судове засідання позивач не з’явився, до початку судового засідання надав телефонограму №65 з проханням розглянути справу за його відсутністю, позовні вимоги підтримує у повному обсязі (а.с.145).                                                                                                               

Представник відповідачів Територіального управління Державної судової адміністрації України у місті Севастополі та Державної судової адміністрації України Лашкевич С.П. з позовними вимогами не погодилася у повному обсязі, вважає їх необґрунтованими та просить у задоволенні відмовити. Вказує, що згідно з пунктом 20 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України, закон про Державний бюджет України – це закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду. У даному випадку Державна судова адміністрація діяла та діє на підставі законів України „Про Державний бюджет України на 2005-2009 р.р.”, Бюджетного кодексу України та статті 68 Конституцій України, нічиїх прав не порушували, вини Державної судової адміністрації України в даному випадку немає, а отже підстави для її відповідальності за даним позовом також не має. Також вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду відповідно до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач - Державне казначейство України, явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзив на адміністративний позов не надав (а.с.142).   

Третя особа, також явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, письмові пояснення на адміністративний позов не надав (а.с.139).   

В порядку статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає можливим розглянути справу у відсутності позивача, представників відповідача Державного казначейства України та третьої особи Севастопольського апеляційного господарського суду за наявними у справі матеріалами.

          Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган на підстав пункту 2 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України. Тому, з огляду на вказане, спір належить розглядати за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши інші докази в межах позовних вимог, заслухавши пояснення представника відповідачів Територіального управління Державної судової адміністрації України у місті Севастополі та Державної судової адміністрації України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково виходячи з наступного.

Судом встановлено наступне. Відповідно до Указу Президента України “Про призначення суддів” від 12.06.2003 № 525/2003 та наказу голови Севастопольського апеляційного господарського суду “Про призначення на посаду” № 25-К від 09.07.2003 року ОСОБА_4 призначено з 09.07.2003 року на посаду судді Севастопольського апеляційного господарського суду (а.с.143).

Згідно з довідкою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.03.2010 року № 38-10813 ОСОБА_4 дійсно з 09.07.2003 і по цей час працює на посаді судді Севастопольського апеляційного господарського суду (а.с.144).

Відповідно до статей 1, 3, 11 Закону України “Про статус суддів” судді знаходяться на публічній службі із здійснення правосуддя в Україні, держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення судів та суддів. Судді мають право на належне матеріальне та соціальне забезпечення.

Заробітна плата є видом матеріального забезпечення та однією з гарантій незалежності суддів.

Згідно зі статтями 126, 130 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Відповідно до частин 7, 8 статті 14 Закону України “Про судоустрій України” гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються, серед іншого, особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом, та належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.

Заробітна плата судді, як складова його матеріального та соціально-побутового забезпечення, є елементом статусу судді. Відповідно до статті 44 Закону України “Про статус суддів” заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.

03.09.2005 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову “Про оплату праці суддів” № 865 (з 01.03.2008 назву постанови викладено у наступній редакції - “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”), якою затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів.

Згідно з додатком 4 до вказаної постанови посадовий оклад судді апеляційного  суду у місті Севастополі становить 8,5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Частиною першої статті 3 Закону України “Про оплату праці” визначено поняття мінімальної заробітної плати –це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

Відповідно до частини другої статті 9 цього Закону мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України у законі про Державний бюджет на відповідний рік.

Загальновідомим фактом, який не потребує доведення є те, що за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2009 року мінімальний розмір заробітної плати неодноразово підвищувався.

Кабінетом Міністрів України 31 грудня 2005 року прийнято постанову “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865” № 1310. Серед іншого, вказану постанову доповнено пунктом 41, згідно з яким розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться.

Таким чином, щорічне поетапне збільшення розміру мінімальної заробітної плати, що передбачається законами про Державний бюджет України, не призводить до збільшення розміру заробітної плати суддів.

Пункт 41 постанови № 865 визнано незаконним постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 і набрала законної сили.

Згідно з довідками Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.01.2010 № 5038-157, № 5038-60, № 5038-97, № 5038-126, підписаними першим заступником голови суду Видашенко Т.С. та начальником фінансово-економічного відділу суду Кабановою Г.В., позивачу за період роботи з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2006 року сума донарахованої заробітної плати складає 6 161,00 грн. (а.с.6); за період роботи з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року –16 560,00 грн. (а.с.20); з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року –42 821,00 грн. (а.с.34), з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року –69 087,00 грн. (а.с.48).

Таким чином, сума заборгованості по заробітній платі ОСОБА_4 в період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2009 року становить 134 629,00 грн. (6 160,00 грн. + 16 560,00 грн. + 42 821,00 грн. + 69 087,00 грн.).

Відповідно до статті 120 Закону України “Про судоустрій України”, Положення про Державну судову адміністрацію України  Державна судова адміністрація України з 01.01.2003 здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів.

Статтею 126 вказаного Закону встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з частинами 2, 3 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, при розгляді справи “Кечко проти України”(заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.

Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).

Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі  № 59498/00 “Бурдов проти Росії”).

Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційні права і свободи людини і громадянина  можуть бути обмежені лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Оскільки правові положення, які передбачають виплату грошового забезпечення суддям є чинними, не зупинені та не змінені, тому позивач має право на його одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.

Право на отримання грошового забезпечення не залежить від наявності бюджетного фінансування, а має безумовний характер.

За таких обставинах суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Державної судової адміністрації України суми заборгованості у розмірі 134 629,00 грн. на користь позивача підлягають задоволенню.

Зазначена сума заборгованості вказана без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових платежів. Оскільки справляння податку і сплата податків та інших обов’язкових платежів є обов’язком роботодавця та працівника, тому зазначена сума підлягає стягненню на користь позивача за вирахуванням суми  податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових платежів без визначення їхнього розміру у рішенні суду.

Стосовно строку звернення до суду, про пропущення якого вказується у запереченнях Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у місті Севастополі,  слід зазначити наступне.

Відповідно до частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Щодо спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то застосуванню підлягають строки звернення до суду, визначені Кодексом законів про працю України.

Відповідно до частини другої статті 233 цього Кодексу у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, позивачем не пропущено строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Стосовно позовних вимог про зобов'язання Державного казначейства України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" у сумі 134  629,00 грн. суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до статті 48 Бюджетного Кодексу України та пункту 3 Положення про Державне казначейство України, останнє здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів.

Частиною восьмою статті 51 Бюджетного кодексу України встановлено, що Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі: 1) наявності відповідного бюджетного зобов’язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України; 2) відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню; 3) наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 120 Закону України “Про судоустрій України” функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Верховний Суд України, Конституційний Суд України, вищі спеціалізовані суди – щодо фінансового забезпечення діяльності цих судових установ; Державна судова адміністрація України –щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, а також діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування та державної судової адміністрації.

Державній судовій адміністрації законами України про Державний бюджет України на відповідний рік встановлюються бюджетні видатки за показником згідно з класифікацією видатків та кредитування державного бюджету –“Виконання рішень судів на користь суддів”. Тобто, головному розпоряднику коштів передбачена можливість здійснювати необхідні заходи для погашення заборгованості суддям.

Пунктом 1.1. наказу Міністерства фінансів України  від 30.05.2007 № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу" встановлено, що  цей Порядок розроблено відповідно до частини четвертої статті 22, частини другої статті 32, статей 34, 35, 36, 47, 51 Бюджетного кодексу України, Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 N 1837, постанов Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 № 965 "Про затвердження Порядку спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади через відповідних міністрів", від 28.02.2002 № 228 "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ", розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 № 296-р "Про вдосконалення структури розпорядників бюджетних коштів", наказу Міністерства фінансів України від 14.12.2001 № 574 "Про затвердження Інструкції про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за № 3/6291.

Відповідно до пункту 1.2. цей Порядок регулює взаємовідносини між Міністерством фінансів України як головним розпорядником бюджетних коштів (далі - головний розпорядник коштів) та центральними органами виконавчої влади та урядовими органами державного управління (далі - відповідальні виконавці) у процесі складання, затвердження та виконання державного бюджету за кодом відомчої класифікації видатків 350 "Міністерство фінансів України" (далі - КВКВ 350) відповідно до Бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 27.12.2001 № 604 "Про бюджетну класифікацію та її запровадження".

Пункт 1.3. Порядку встановлює, що  статус відповідальних виконавців та особливості їх участі в бюджетному процесі визначено Інструкцією про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 14.12.2001 N 574, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за N 3/6291.

Згідно з пунктом 1.4 Порядку до системи головного розпорядника коштів, крім центрального апарату Міністерства фінансів України, входить вісім відповідальних виконавців, а саме: Державне казначейство України; Головне контрольно-ревізійне управління України; Державна митна служба України; Державна податкова адміністрація України; Фонд державного майна України; Пенсійний фонд України; Державна пробірна служба України; Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1232 , якою затверджено "Положення про  Державне казначейство України",  Державне казначейство України (далі –Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням. Основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. . Казначейство відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.

Згідно зі статтею 9.1. наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007 № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу", Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.

Законом України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” встановлені бюджетні видатки за програмою “Виконання рішень судів на користь суддів” на 9500,0 тис. грн.

З урахуванням викладеного позов підлягає задоволенню у частині позовних вимог, заявлених до Державної судової адміністрації України та Державного казначейства України.

Стосовно позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі з Територіального управління Державної судової адміністрації України у місті Севастополі судова колегія зазначає наступне. Оскільки Законом України “Про судоустрій України” функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх судів загальної юрисдикції (за винятком судів касаційної інстанції та Конституційного Суду України) покладено саме на Державну судову адміністрацію України, то сума заборгованості має бути стягнута саме з цього органу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Постанова складена та підписана у повному обсязі 29.03.2010 року.

Керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Адміністративний позов задовольнити частково.

2.          Зобов’язати Державне казначейство України (01014, м Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 20055032) провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України (01021, м Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400) за бюджетною програмою „Виконання рішень судів на користь суддів” у сумі 134 629,00 грн. (сто тридцять чотири тисячі шістсот двадцять дев’ять гривень 00 копійок) для виплати судді Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_4.

3.          Стягнути з Державної судової адміністрації України (01021, місто Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400) на користь ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заборгованість (без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових платежів) по заробітній платі в розмірі 134 629,00 грн. (сто тридцять чотири тисячі шістсот двадцять дев’ять гривень 00 копійок).

4.          В решті позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Головуючий суддя                                         Майсак О.І.

Судді                                                               Прохорчук О.В.

                                    Лотовоа Ю.В.