Ухвала

18 червня 2020 року

м. Київ

справа № 190/783/15-ц

провадження № 61-8468ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення П`ятихацького районного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року у цивільній справі за позовом акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначало, що 19 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNJPGA00001942, за умовами якого позивач надав ОСОБА_1 кредит у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 60 000 грн, терміном до 19 вересня 2017 року включно. Відповідно до умов кредитного договору, відповідач зобов`язувалася щомісяця, повертати кредит та сплачувати відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленими кредитним договором. 19 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_2 , укладено договір поруки № DNJPGA00001942. Відповідачі не виконували належним чином взяті на себе зобов`язання за кредитним договором. Враховуючи наведені обставини, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором

№ DNJPGA00001942 від 19 вересня 2007 року станом на 03 квітня 2015 року в розмірі 384 782,59 грн, з яких: 59 083,73 грн - заборгованість по кредиту; 116 069,11 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом;

8 280 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом;

182 788,97 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором; 250 грн штраф (фіксована частина); 18 311,08 грн - штраф (процентна складова).

Рішенням П`ятихацького районного суду Дніпропетровської області

від 26 вересня 2019 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, рішення П`ятихацького районного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2019 року змінено, виключено з мотивувальної частини посилання на не доведеність позовних вимог, як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд встановив, що за умовами кредитного договору погашення заборгованості здійснюється щомісяця шляхом сплати з 21 по 28 число кожного місяця щомісячного платежу в сумі 1095,68 грн для погашення заборговані за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії. У разі порушення вказаних термінів оплати (зокрема оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів - позичальник зобов`язаний повернути (сплатити) суму кредиту (залишок заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені в повному обсязі в останній день місяця, в якому відбулось порушення термінів оплати на

120 календарних днів. Згідно наданого банком розрахунку заборгованості, останній платіж відповідачем внесено 24 липня 2009 року, тобто

із 25 листопада 2009 року розпочався перебіг строку позовної давності щодо всієї суми заборгованості, а позов подано до суду 21 травня 2015 року, після спливу строку позовної давності.

Приймаючи постанову від 22 квітня 2020 року, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про пропуск строку для звернення банку з позовом до суду, однак дійшов висновку про помилковість одночасної відмови судом у позові з підстав застосування позовної давності та недоведеності позову.

28 травня 2020 року засобами поштового зв`язку АТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу на рішення П`ятихацького районного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року, в якій позивач просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідно до пункту 3 розділу ХІІ ЦПК України строк касаційного оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2020 рокуу справі № 190/783/15-цпродовжено на строк дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Як підставу для скасування оскарженого судового рішення заявник вказує неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах,викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, а також у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі

№ 663/2070/15-ц, від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц.

Вважає, що судами не взято до уваги факт переривання строку позовної давності шляхом звернення банку до суду із позовом про звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи

від 07 лютого 1995 року, державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Європейський суд з прав людини у Рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v.Croatia), № 40160/12) вказав на обмеженість доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції», рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шамоян проти Вірменії» (Shamoyan v. Armenia).

Крім того Європейський суд з прав людини в Ухвалі щодо неприйнятності заяви № 26293/18 від 09 жовтня 2018 року у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine) зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Ціна позову у справі № 190/783/15-ц становить 384 782,59 грн, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 250 = 525 500 грн), де 2 102 грн розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року.

Заявник вважав, що його касаційна скарга стосується питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та має виняткове значення для банку.

Натомість визначені підпунктами а) - г) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних обґрунтувань.

Сама по собі незгода позивача із висновками судів попередніх інстанцій не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Колегією суддів не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню.

Наведена заявником нібито цитата із постанови Верховного Суду

від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц (провадження

№ 61-3872св18) фактично у вказаному судовому рішенні відсутня. Події, на які посилається заявник, як підставу переривання строку позовної давності, відбулись після дати, яка визначена апеляційним судом, як дата спливу строку позовної давності.

Доводи касаційної скарги переважно зводяться до незгоди із висновком апеляційного суду щодо встановлених обставин та необхідності переоцінки доказів у справі, що в силу положень статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції та не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З урахуванням обставин, встановлених апеляційним судом у справі № 190/783/15-ц, його висновки не суперечать висновкам викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, а також у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15-ц, від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням наведеного, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» подано касаційну скаргу на судові рішення, ухвалені у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення спору; наявність випадків передбачених підпунктами а) - г)

пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України колегією суддів не встановлено, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, частиною першою, пунктом 1

частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення П`ятихацького районного суду Дніпропетровської області від 26 вересня

2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня

2020 року в цивільній справі № 190/783/15-ц.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Шипович

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта