У Х В А Л А

16 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 466/8649/16-ц

Провадження № 14-93цс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів Антонюк Н. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,

перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду

цивільної справи за позовом керівника Львівської місцевої прокуратури № 2 в інтересах Львівської міської ради до ОСОБА_1 , Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - ОКП ЛОР «БТІ та ЕО»), треті особи: Львівське міське управління юстиції, Управління державної реєстрації Львівської міської ради, Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, про витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності,

за касаційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 травня 2017 року у складі судді Невойта П. С. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 11 вересня 2018 року у складі колегії суддів Левика Я. А., Струс Л. Б., Шандри М. М. та

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2016 року керівник Львівської місцевої прокуратури № 2 в інтересах Львівської міської ради звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив:

- витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради 1/4 та 3/4 часток нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 , загальною площею 847,2 кв. м, а саме: літ. «А-1» площею 53,6 кв. м, літ. «А2-1» площею 336,9 кв. м, літ. «АЗ-1» площею 456,7 кв. м, вартістю 458 105,00 грн;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути вказане нерухоме майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 3/4 частки нежитлових приміщень у АДРЕСА_1 , загальною площею 847,2 кв. м, а саме: літ. «А-1» площею 53,6 кв. м, літ. «А2-1» площею 336,9 кв. м, літ. «АЗ-1» площею 456,7 кв. м, вартістю 458 105,00 грн, здійснену ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 06 вересня 2012 року (реєстраційний номер 36601617), та перенесену до Державного реєстру прав на нерухоме майно Львівським міським управлінням юстиції 13 травня 2015 року (реєстраційний номер 639120046101, номер запису про право власності - 9713447);

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 1/4 частки нежитлових приміщень у АДРЕСА_1 , загальною площею 847,2 кв. м, а саме: літ. «А-1» площею 53,6 кв. м, літ. «А2-1» площею 336,9 кв. м, літ. «АЗ-1» площею 456,7 кв. м, вартістю 458 105,00 грн, здійснену ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 01 жовтня 2012 року, (реєстраційний номер 36601617), та перенесену до Державного реєстру прав на нерухоме майно Львівським міським управлінням юстиції 13 травня 2015 року (реєстраційний номер 639120046101, номер запису про право власності - 9713543).

На обґрунтування вказаних позовних вимог керівник Львівської місцевої прокуратури № 2 зазначив, що рішенням Шевченківського райвиконкому м. Львова від 14 квітня 1987 року № 192 оформлено право власності територіальної громади м. Львова на нежитлові приміщення площею 847,2 кв. м на АДРЕСА_1 . 04 жовтня 2007 року ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» зареєстровано право власності територіальної громади м. Львова на вказані нежитлові приміщення.

25 березня 2009 року рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Український правовий альянс» (далі - третейський суд) у справі № 1-25/09 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи - ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», визнано за ОСОБА_2 право приватної власності на об`єкт нерухомості - нежитлові приміщення будівлі загальною площею 53,6 кв. м, нежитлові будівлі загальною площею 336,9 кв. м та нежитлові приміщення будівлі загальною площею 456,7 кв. м, що знаходяться на АДРЕСА_1 ; зобов`язано ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» зареєструвати право приватної власності та видати витяг про реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на ці приміщення.

08 травня 2012 року на підставі рішення третейського суду ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» зареєструвало право власності ОСОБА_2 на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 , загальною площею 847,2 кв. м, а саме: літ. «А-1» площею 53,6 кв. м, літ. «А2-1» площею 336,9 кв. м, літ. «АЗ-1» площею 456,7 кв. м. Вартість об`єкта нерухомого майна - 458 105,00 грн.

У наступному нежитлові приміщення загальною площею 847,2 кв. м відчужено за договорами дарування частки нежитлових приміщень, а саме: згідно з договором від 03 вересня 2012 року за реєстровим № 3-2261 відчужено 3/4 частки та згідно з договором дарування від 26 вересня 2012 року за реєстровим № 3-2423 відчужено 1/4 частки на користь ОСОБА_1 06 вересня та 01 жовтня 2012 року на підставі цих договорів ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» зареєструвало право власності ОСОБА_1 на спірні приміщення.

Законом України від 05 березня 2009 року № 1076-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів» (далі - Закон № 1076-VI) внесені зміни до статті 6 Закону України від 11 травня 2004 року № 1701-IV «Про третейські суди» (далі - Закон № 1701-IV), за наслідками чого з 31 березня 2009 року справи щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки, виключені з підвідомчості третейських судів.

На думку керівника Львівської місцевої прокуратури № 2, оскільки після прийняття третейським судом рішення і до набрання чинності зазначеним Законом № 1076-VI державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 не проведено, то дії ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» щодо здійснення реєстрації права власності на спірну нежитлову будівлю є неправомірними.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 19 травня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 11 вересня 2018 року, позов задоволено.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради 1/4 та 3/4 часток нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 , загальною площею 847,2 кв. м, а саме: літ. «А-1» площею 53,6 кв. м, літ. «А2-1» площею 336,9 кв. м, літ. «АЗ-1» площею 456,7 кв. м, вартістю 458 105,00 грн та зобов`язано ОСОБА_1 повернути вказане майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 3/4 частки нежитлових приміщень у АДРЕСА_1 , загальною площею 847,2 кв. м, а саме: літ. «А-1» площею 53,6 кв. м, літ. «А2-1» площею 336,9 кв. м, літ. «АЗ-1» площею 456,7 кв. м, вартістю 458 105,00 грн, здійснену ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 06 вересня 2012 року (реєстраційний номер 36601617), та перенесену до Державного реєстру прав на нерухоме майно Львівським міським управлінням юстиції 13 травня 2015 року (реєстраційний номер 639120046101, номер запису про право власності - 9713447).

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 1/4 частки нежитлових приміщень у АДРЕСА_1 , загальною площею 847,2 кв. м, а саме: літ. «А-1» площею 53,6 кв. м, літ. «А2-1» площею 336,9 кв. м, літ. «АЗ-1» площею 456,7 кв. м,вартістю 458 105,00 грн, здійснену ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 01 жовтня 2012 року, (реєстраційний номер 36601617), та перенесену до Державного реєстру прав на нерухоме майно Львівським міським управлінням юстиції 13 травня 2015 року (реєстраційний номер 639120046101, номер запису про право власності - 9713543).

Вирішено питання щодо судового збору.

Судові рішення мотивовано тим, що відповідно до статей 330, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності на майно, яке було предметом розгляду третейського суду про визнання договору дійсним, визнано за іншою особою, проте територіальна громада м. Львова в особі Львівської міської ради не була залучена учасником третейського розгляду. Відтак вказане майно слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, тому право власності на майно не набувається добросовісним набувачем.

Оскільки після прийняття третейським судом рішення і до набрання чинності Законом № 1076-VI державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 не проведено, то дії ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» щодо здійснення реєстрації права власності на зазначену нежитлову будівлю є неправомірними.

Виконання рішення третейського суду від 25 березня 2009 року ОКП ЛOP «БТІ та ЕО» суперечить пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1076-VI.

Якщо майно було набуто безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право його витребувати від добросовісного набувача. Повний захист прав та інтересів позивача можливий шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння останнього набувача в сукупності із скасуванням державної реєстрації права власності осіб, що незаконно набули це право.

У вересні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що рішення третейського суду від 25 березня 2009 року не оскаржувалося і є чинним. Це рішення було виконане ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» в межах своєї компетенції.

ОСОБА_1 також не був стороною третейського розгляду, а набув право власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 на підставі цивільно-правових угод, які не оскаржені та не визнані судом недійсними.

Спірні нежитлові приміщення перебували на балансі місцевих рад, а не у власності, а отже витяг про реєстрацію права власності на спірний житловий будинок, виданий як дублікат на реєстраційне посвідчення від 18 липня 1987 року,є незаконним. У Львівської міської ради відсутні будь-які документи, які б підтверджували набуття спірного приміщення у комунальну власність чи прийняття його в експлуатацію.

Крім цього, позивач пропустив позовну давність.

08 листопада 2018 рокуухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, а справу витребувано із суду першої інстанції.

29 квітня 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

20 травня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15, від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1203цс15,та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 910/16133/16 та від 20 лютого 2019 року у справі № 916/1689/17.

09 червня 2020 року справа надійшла до Великої Палати Верховного Суду та згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана судді-доповідачу Ситнік О. М.

Згідно з довідкою начальника відділу забезпечення функціонування автоматизованої системи та електронного суду управління забезпечення автоматизованого документообігу Великої Палати з 02 по 12 червня 2020 року Великою Палатою Верховного Суду справи не розглядалися у зв`язку з відсутністю кворуму суддів.

Відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Згідно із частиною третьою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду керувалася такими міркуваннями.

У справі, яка розглядається, позовні вимоги прокурора та оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правовій позиції, відповідно до якої згідно зі статтями 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею. Відповідно до статей 330, 388 ЦК України право власності на майно, яке було набуто у зв`язку з виконанням рішення суду (третейського суду), ухваленого без участі дійсного власника майна, тобто яке відчужено поза волею власника, може бути витребуване у добросовісного набувача. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Такі висновки зробив Верховний Суд України постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15 та від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1203цс15.

Зокрема, у постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15 Верховний Суд України зазначив таке.

Відповідно до вимог статей 330, 388 ЦК України право власності на майно, яке передане у зв`язку з виконанням іпотечного договору та відчужене поза волею власника, не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути в нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється з утратою ним цього майна.

Спірне майно було предметом судового розгляду про визнання іпотечного договору дійсним та визнання права власності на майно, проте дійсний власник не був стороною зазначеного правочину та не був учасником судового розгляду.

Отже, висновок суду касаційної інстанції про те, що позовні вимоги про визнання права власності та витребування майна не підлягають задоволенню, оскільки відповідач є власником спірних приміщень на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, є чинним та не було скасовано, є помилковим, оскільки в даному випадку дійсний власник не був стороною правочину та учасником судового процесу. Окрім того, в межах цього судового процесу не відбулося примусове вилучення майна в дійсного власника з подальшим продажем у порядку виконання судового рішення, а також не ухвалювались рішення щодо припинення права власності на підставі статті 346 ЦК України.

У постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1203цс15 викладена правова позиція, що відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні були встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння. Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, то наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна із чужого володіння.

Висновок суду касаційної інстанції про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки фізична особа набула право власності на спірне майно на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при асоціації «Правовий захист» від 20 січня 2009 року та рішення Брянківського міського суду Луганської області від 14 грудня 2011 року, яке набрало законної сили, є чинним та не було скасовано, є помилковим, оскільки встановлено, що дійсні власники не були стороною правочину та учасниками відповідних судових процесів. Окрім того, в межах цих судових процесів не відбулося примусове вилучення майна у дійсних власників із подальшим продажем у порядку виконання судового рішення, а також не ухвалювались рішення щодо припинення права власності на підставі статті 346 ЦК України.

Аналогічна позиція викладена й у постановах Касаційного господарського суду

у складі Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 910/16133/16 та від 20 лютого 2019 року у справі № 916/1689/17, згідно з якою якщо дійсний власник спірного майна не був учасником судового процесу, за наслідком якого ухвалене судове рішення, яке стало правовою підставою для набуття права власності на спірне майно іншою особою, тобто яке вибуло з володіння власника поза його волею, то це майно може бути витребуване у добросовісного набувача.

Разом з цим у практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду сформована стала правова позиція, згідно з якою якщо є нескасоване рішення суду, на підставі якого особа набула право власності на майно, то відсутні правові підстави для його витребування відповідно до статті 388 ЦК України у добросовісного набувача, оскільки за таких обставин добросовісний набувач придбав це майно у особи, яка мала право його відчужувати. Позбавлення відповідача власності, набутої за договором, укладеного із особою, якою майно набуто на підставі судового рішення, є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та втручанням держави у право власника на мирне володіння його майном (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 495/9786/16 (провадження № 61-27034св18), від 17 березня 2020 року у справі № 495/9473/16-ц (провадження № 61-32849цс18), від 06 квітня 2020 року у справі № 495/9474/16-ц (провадження № 61-35287св18), від 08 квітня 2020 року у справі № 495/9449/16-ц (провадження № 61-13976св19).

У частинах першій, третій статті 388 ЦК України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло

з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння, а також передбачає вичерпне коло умов та підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Зокрема, однією з умов повернення власнику майна з чужого володіння на підставі статті 388 ЦК України є придбання майна в особи, яка не мала права його відчужувати.

Тому якщо позивач, який вважає себе власником майна, подає позов про витребування цього майна відповідно до статті 388 ЦК України у добросовісного набувача, та зазначає первинною підставою вибуття майна з його володіння (власності) ? нескасоване рішення суду (третейського суду), яке було чинним на момент набуття відповідачем права власності на спірне майно, то за таких обставин відсутні правові підстави вважати, що відповідач придбав спірне майно в особи, яка не мала права його відчужувати, відповідно і для застосування статті 388 ЦК України.

Оскільки існує різний підхід до розуміння та тлумачення статті 388 ЦК України під час розгляду аналогічних справ, то Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав за необхідне відступити від наведених висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15, від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1203цс15, та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 910/16133/16 та від 20 лютого 2019 року у справі № 916/1689/17.

Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема єдністю судової практики (пункт 4).

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

Наявність глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме на державу покладається обов`язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми, що нададуть можливість подолати можливі розбіжності в судовій практиці (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 29 березня 2011 року у справі «Брезовець проти Хорватії» (Brezovec v. Croatia, заява № 13488/07)).

Оскільки принцип верховенства права передбачає необхідність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладеного в раніше ухвалених судових рішеннях Верховного Суду України, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, Велика Палата Верховного Суду приймає справу для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Такий розгляд відбувається з урахуванням статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

У частині тринадцятій статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

На підставі вказаних вимог справу необхідно розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у порядку письмового провадження).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).

Керуючись частиною тринадцятою статті 7, статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Прийняти для продовження розгляду цивільну справу за позовом керівника Львівської місцевої прокуратури № 2 в інтересах Львівської міської ради до ОСОБА_1 , Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», треті особи: Львівське міське управління юстиції, Управління державної реєстрації Львівської міської ради, Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, про витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності.

Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами у порядку письмового провадження на 30 червня 2020 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: вул. Пилипа Орлика, 8, м. Київ.

Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв

В. В. Британчук Л. М. Лобойко

Ю. Л. Власов Н. П. Лященко

М. І. Гриців О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима В. В. Пророк

В. І. Данішевська Л. І. Рогач

Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук

О. Р. Кібенко О. Г. Яновська