Постанова

Іменем України

19 червня 2020 року

м. Київ

справа № 240/657/17

провадження № 61-20861св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

заявник (стягувач) - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області в особі головного державного виконавця Балдинюка Максима Юрійовича та начальника відділу Буханцова Олександра Вікторовича,

заінтересована особа (боржник) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану в її інтересах адвокатом Хоссейн Емілі , на ухвалу Олександрівського районного суду Донецької області, у складі судді Щербак Ю. В., від 24 червня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Канурної О. Д., Космачевської Т. В., Мальованого Ю. М., від 16 жовтня

2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

У квітні 2019 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Веприцький Ю. М., звернулась до Олександрівського районного суду Донецької області зі скаргою на незаконні рішення та дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області.

Скарга мотивована тим, що відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області здійснюється виконавче провадження № 55439171 з примусового виконання виконавчого листа № 240/657/17

від 05 грудня 2017 року, виданого Олександрівським районним судом Донецької області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації в розмірі 50% спільного майна подружжя в розмірі 1 306 821 грн.

Станом на теперішній час рішення суду, яке стало підставою для видачі зазначеного виконавчого листа, боржником не виконано.

У грудні 2018 року стягувачем до головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Донецькій області Балдинюка М. Ю. було надіслано клопотання про арешт та реалізацію права оренди земельних ділянок, які належать боржнику ОСОБА_2 .

За результатами розгляду даного клопотання державним виконавцем було накладено арешт на перелічені у ньому права оренди, який боржником не був оскаржений. Отже, державним виконавцем частково було задоволено її клопотання в частині арешту майнових прав.

Однак в частині клопотання, яка стосується реалізації права оренди, письмової відповіді або постанови надано не було.

У січні 2019 року нею було подано клопотання про залучення суб`єкта оціночної діяльності.

За результатами розгляду даного клопотання нею 04 квітня 2019 року було отримано відповідь № 5876 від 20 березня 2019 року за підписом начальника ВПВР Буханцова О. В., якою їй було відмовлено у залученні суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання задля оцінки прав оренди земельних ділянок, а також у подальшій їх реалізації з посиланням на частину п`яту

статті 93 Земельного кодексу (далі - ЗК) України .

Стягувач вважає, що відмова виконавцем у продажу на земельних торгах прав оренди земельних ділянок, які належать боржнику, є необґрунтованою та незаконною.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 орендує близько 40 земельних ділянок.

З огляду на той факт, що боржник не виконує рішення суду, а навпаки, робить все можливе задля приховання свого майна, вважала за доцільне реалізацію права оренди зазначених земельних ділянок.

ОСОБА_1 просила суд визнати протиправною відмову у примусовій реалізації в процесі виконавчого провадження № 55439171 на земельних торгах прав оренди земельних ділянок, які орендує боржник ОСОБА_2 ; зобов`язати відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Донецькій області в особі головного державного виконавця Балдинюка М. Ю. та Буханцова О. В. звернути стягнення на майнові права ОСОБА_2 , а саме: права оренди земельних ділянок, перелічені у скарзі, та реалізувати їх шляхом електронних торгів; визнати протиправною відмову у залученні суб`єкта оціночної діяльності задля оцінки прав оренди земельних ділянок; зобов`язати відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області в особі головного державного виконавця Балдинюка М. Ю. винести постанову, якою: призначити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання товариство з обмеженою відповідальністю «АРГУМЕНТ-ЕКСПЕРТ» у виконавчому провадженні № 55439171 по виконавчому листу № 240/657/17 від 05 грудня 2017 року, виданому Олександрівським районним судом Донецької області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 50% спільного майна подружжя, в розмірі 1 306 821 грн; доручити суб`єкту оціночної діяльності - суб`єкту господарювання ТОВ АРГУМЕНТ-ЕКСПЕРТ» надати письмовий висновок, звіт про оцінку майна (акт оцінки майна) з питань визначення вартості описаного майна (права оренди земельних ділянок) з метою подальшої реалізації на електронних торгах; внести винагороду виконавця згідно наданому останнім рахунку до виконавчих витрат та компенсувати їх за рахунок стягнутих з боржника грошових сум, у тому числі одержаних від реалізації майна.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Олександрівського районного суду Донецької області від 24 червня 2019 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки право оренди земельної ділянки, що перебуває у приватній власності, не може відчужуватися орендарем, то відповідно не може бути відчужене і в процесі виконавчого провадження, де боржником є орендар.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Олександрівського районного суду Донецької області від 24 червня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції, що відповідають зібраним у справі доказам, яким дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин, що виникли між учасниками справи, і застосовано закон, який їх регулює.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - Хоссейн Емілі , посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити скаргу в повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2019 року засобами поштового зв`язку представник

ОСОБА_1 - адвокат Хоссейн Емілі, подала до Верховного Суду касаційну скаргу у цивільній справі № 240/657/17 на ухвалу Олександрівського районного суду Донецької області від 24 червня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано матеріали справи з місцевого суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована, тим що судами попередніх інстанцій невірно розтлумачено норми законодавства, зокрема статті 93 ЗК України,

статті 190 ЦК України, частину першу статті 6 Закону України «Про оренду землі», частину другу статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», з аналізу яких вбачається, що право оренди земельних ділянок є майновим правом, яке може бути відчужено.

Крім того, судами проігноровано положення абзацу 4 частини другої

статті 135 ЗК України, якими чітко передбачено, що звернення стягнення на земельні ділянки або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється державним виконавцем, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Заявник посилається на висновки викладені в ухвалі Верховного Суду

від 08 серпня 2019 року у справі № 149/1120/19 та вважає, що судами попередніх інстанцій не були повністю досліджені та з`ясовані всі фактичні обставини справи, висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи, зокрема безпідставно не взято до уваги її посилання на інформацію із сайту ДП «СЕТАМ», про те, що інші державні та приватні виконавці користуються таким засобом виконання судового рішення як продаж на земельних торгах прав оренди земельних ділянок, у тому числі земельних ділянок приватної власності.

Доводи особи, які подала відзив на касаційну скаргу

02 січня 2020 року засобами поштового зв`язку відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області подано відзив на касаційну скаргу, який не може бути враховано касаційним судом, оскільки відзив подано поза межами строку визначеного ухвалою суду від 02 грудня 2019 року та без наведення причин пропуску вказаного строку.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Судами встановлено, що на виконанні у ВПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області перебуває виконавчий лист № 240/657/17, виданий Олександрівським районним судом Донецької області 05 грудня 2017 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації в розмірі 50% спільного майна подружжя, в розмірі 1 306 821 грн.

13 грудня 2018 року ОСОБА_1 заявлено державному виконавцю клопотання про накладення арешту та реалізацію права оренди земельних ділянок, які перебувають в оренді у боржника ОСОБА_2 .

Постановою державного виконавця від 23 січня 2019 року накладено арешт на право ОСОБА_2 оренди земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

26 січня 2019 року ОСОБА_1 заявлено клопотання про залучення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання товариства з обмеженою відповідальністю «Аргумент-Експерт».

Згідно відповіді за № 5876 від 20 березня 2019 року начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області Буханцова О. В. відмовлено у задоволенні клопотання стягувача про залучення суб`єкта оціночної діяльності із посиланням на те, що право оренди земельної ділянки може відчужуватися, в тому числі продаватися, лише власником земельної ділянки та належне орендарю право користування земельною ділянкою, на підставі договору оренди, не може бути ним відчужене.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі по тексту, у редакції Кодексу чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до пункту 6 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно із частиною першою статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Аналогічне визначення містить і

стаття 1 Закону України «Про оренду землі».

З огляду на перелічені вище положення законодавства, а також приписи абзацу сьомого пункту 2 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 317 ЦК України, право оренди є речовим правом на нерухоме майно, похідним від права власності та притаманним саме власнику такого майна.

Тому частиною п`ятою статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки визнано оборотоздатним об`єктом для власника такої ділянки, що слідує з положення цієї частини про те, що «право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом».

Також за абзацом третім частини другої статті 135 ЗК України «продаж земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) може здійснюватися на земельних торгах виключно з ініціативи власників земельної ділянки. У такому разі земельні торги регулюються положеннями цього Кодексу, якщо інше не передбачено законом чи договором з виконавцем земельних торгів».

Таким чином спеціальним законодавством право ініціювати та продавати серед іншого і право на оренду земельної ділянки надано саме власнику земельної ділянки.

Звернення стягнення на земельні ділянки або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється державним виконавцем, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження»

(абзац четвертий частини другої статті 135 ЗК України).

Однак у процедурі виконання судового рішення про стягнення заборгованості щодо боржника-орендаря межі оборотоздатності права оренди земельної ділянки як об`єкта стягнення у виконавчому провадженні слід визначати залежно від змісту прав орендаря за договором оренди, а не прав власника такої земельної ділянки.

За частиною шостою статті 93 ЗК України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда). Однак така передача земельної ділянки у володіння та користування іншій особі не породжує самостійних договірних відносин між власником земельної ділянки та суборендарем, не змінює та не припиняє існуючий договір оренди, не породжує відчуження цього права та, відтак, не припиняє право оренди орендаря.

Наділення орендаря окремими повноваженнями щодо права на оренду земельної ділянки не дає підстав для прирівнювання цього майнового права до емфітевзису і суперфіцію, щодо яких законодавством чітко визначено самостійний правовий режим.

З аналізу статей 93 і 135 ЗК України, положень Закону України «Про оренду землі», статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» слідує, що право на оренду (право оренди) земельної ділянки, яке набуте орендарем на підставі договору оренди, є похідним від права власності майновим правом у розумінні

статей 177 і 178 ЦК України, щодо якого законодавством установлено певні обмеження, які визначають рівень його оборотоздатності.

Рівень оборотоздатності права на оренду (права оренди) земельної ділянки залежно від визначеного суб`єкта права на оренду земельної ділянки, який має право його відчужувати (власник (орендодавець) земельної ділянки, заставодержатель), виду права на користування земельною ділянкою (емфітевзіс і суперфіцій, оренда у спеціально визначених випадках), форми права власності на земельну ділянку.

Положеннями абзацу четвертого частини другої статті 135 ЗК України, за яким звернення стягнення на земельні ділянки або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється державним виконавцем, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», не врегульовано порядку звернення стягнення, а робиться лише відсилання до спеціального закону.

Таким чином, застосування виконавцем такого заходу примусового виконання рішень, як звернення стягнення на право оренди земельної ділянки, можливе стосовно власника земельної ділянки (орендодавця), а також у тих випадках, коли право на таке відчуження щодо іншої, крім власника, особи, передбачено законом або договором (емфітевзіс, суперфіцій, заставодержатель права оренди земельної ділянки тощо), адже виконавець, виконуючи рішення, не може бути наділений більшими повноваженнями щодо майнових прав, ніж має щодо цих самих майнових прав сам боржник.

Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року в справі № 904/968/18 (провадження № 12-174гс19).

Доказів того, що ОСОБА_2 має право на відчуження права оренди земельних ділянок, зазначених у скарзі заявника, судам не надано.

За таких обставин обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 щодо визнання протиправними дій державного виконавця та зобов`язання державного виконавця залучити суб`єкт оціночної діяльності, звернути стягнення на права ОСОБА_2 оренди земельних ділянок та реалізувати вказані права з електронних торгів.

Посилання заявника на ухвалу Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі № 149/1120/19 підлягають відхиленню з огляду на прийняття

18 березня 2020 року Великою Палатою Верховного Суду постанови

у справі № 904/968/18.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та переважно зводяться до тлумачення норм права, яке суперечить вищенаведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів попередніх інстанцій без змін.

Передбачених статтею 411 ЦПК України підстав для обов`язкового скасування судових рішень колегією суддів не встановлено.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану в її інтересах адвокатом Хоссейн Емілі , залишити без задоволення.

Ухвалу Олександрівського районного суду Донецької області від 24 червня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Шипович

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта