Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 201/5707/13-к

провадження № 51-1299 км 20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Чистика А. О.,

суддів Бородія В. М., Вус С. М.,

за участю:

секретаря судового засідання Черниш А. І.,

прокурора ­­­­­­­­­­­­­­­Чабанюк Т. В.,

виправданого (в режимі відеоконференції) Сиротенка А. Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Іпатова Олександра Володимировича на вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013040650001887 від 05 квітня 2013 року, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Нікополя Дніпропетровської області, який згідно матеріалів кримінального провадження проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 Кримінального кодексу України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 Кримінального кодексу України (далі ­- КК України) та призначено йому покарання у виді 1 року позбавлення волі.

За вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2014 року апеляційні скарги захисників Куща Д. С. та Напари М. В., в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 , та обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу прокурора, який приймав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, задоволено частково. Вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року в частині призначеного покарання змінено, призначено ОСОБА_1 на підставі ч. 2 ст. 55 КК України додаткове покарання у вигляді позбавлення права займатись діяльністю, пов`язаною з наданням медичних послуг строком на 2 роки. В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 20 листопада 2014 року касаційну скаргу прокурора задовольнив, касаційну скаргу засудженого задовольнив частково. Скасував вирок апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2014 року стосовно ОСОБА_1 та призначив новий розгляду у суді апеляційної інстанції.

Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 24 вересня 2015 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 , його захисників Куща Д. С. та Напари М. В., прокурора прокуратури Жовтневого району м. Дніпропетровська Свиридова Д. М., який приймав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, задовольнив частково. Вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року, яким ОСОБА_1 було засуджено за ч. 1 ст. 140 КК України, скасував. Призначив новий судовий розгляд кримінального провадження в тому ж суді в іншому складі суду зі стадії підготовчого судового засідання.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2016 року обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні повернутий прокурору.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2016 року, якою обвинувальний акт повернуто прокурору, скасовано та призначено новий судовий розгляд у суді першої інстанції.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2016 року обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні повернутий прокурору.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2016 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 задоволено частково, апеляційну скаргу прокурора задоволено. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2016 року скасовано та призначено новий судовий розгляд в суді першої інстанції.

За вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України та виправдано в зв`язку з недоведеністю наявності в його діянні складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України.

Згідно з цим вироком, органами досудового розслідування ОСОБА_1 був обвинувачений в тому, що, маючи вищу медичну освіту за спеціальністю хірург із вищою кваліфікаційною категорією, 01 вересня 2011 року, діючи недбало, не надавши оцінку ризикам проведення оперативного втручання, призначив потерпілій ОСОБА_2 проведення оперативного втручання, не обґрунтовуючи при цьому життєву необхідність його проведення за відсутністю обґрунтованих показань у пацієнта похилого віку із наявними супутніми хронічними захворюваннями серцево-судинної, нервової та опорно-рухомої систем. У подальшому ОСОБА_3 06 вересня 2011 року в період часу з 11:10 години до 14:15 години провів оперативне втручання хворій похилого віку, яка відноситься до геріатричної групи хворих, з супутньою патологією, у лікарняному закладі, в якому відсутня цілодобова реанімація. У ході його проведення ОСОБА_1 застосував невірний метод оперативного втручання ОСОБА_2 , що потягло здавлювання органів черевної порожнини та порушення серцево-судинної системи потерпілої. Після оперативного втручання, потерпіла ОСОБА_2 була направлена у післяопераційну палату. Після чого, 07 вересня 2011 року о 17:30 години, при погіршенні стану ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , неналежним чином виконуючи свої обов`язки внаслідок несумлінного до них ставлення, не прийняв заходи для госпіталізації хворої у відділення реанімації та інтенсивної терапії ОКЗ ім. Мечникова, хоча лікувальні заклади знаходиться на одній території та у подальшому внаслідок розвитку серцево-судинної та легеневої недостатності у післяопераційний період 09 вересня 2011 року о 23:55 години настала смерть ОСОБА_2 .

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 09 грудня 2019 року апеляційні скарги прокурора та обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2019 року залишив без задоволення, а вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2019 року стосовно ОСОБА_1 - без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України)), неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК України), неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК України), а також істотні порушення кримінального процесуального закону (ст. 412 КПК України), просить вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Заперечуючи по суті встановлені фактичні обставини, повноту судового розгляду, оспорює висновки суду першої інстанції щодо визнання недопустимими доказами висновків експертів. Крім того, посилається на те, що судом не надано оцінку показанням потерпілого ОСОБА_4 . Також зазначає, що в порушення вимог ч. 2 ст. 94 та п. 3 ч. 1 ст. 411 КПК України судом незаконно заздалегідь надано перевагу одних доказів над іншими. Вказує, що судом апеляційної інстанції не надано оцінку доводам апеляційної скарги про порушення ОСОБА_1 вимог ст. 42 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я».

У запереченні на касаційну скаргу виправданий ОСОБА_1 просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни. Зазначає, що наданий суду стороною обвинувачення акт судово-медичного дослідження (гістологічного) № 4733 не має сторінки з підписами експертів та містить посилання на посадову інструкцію завідуючого хірургічним відділенням госпіталю, датовану пізніше дати відповідних подій. Посилається на те, що трагічні події в сім`ї потерпілого у дійсності були цинічно використані головним лікарем госпіталю ОСОБА_5 для зведення з ним особистих рахунків. Також зазначає, що апеляційний суд, повторно допитавши свідків та судових експертів, дослідивши матеріали справи, протягом 10 місяців фактично вже повторно розглянув справу. Зазначає, що висновки судів про відсутність недбалого чи несумлінного його ставлення до обов`язків є правильними. Посилається на об`єктивність висновків судів щодо відсутності порушень основ принципу лікувально-охоронного режиму при призначенні потерпілій лікувальної профілактики.

У запереченні на касаційну скаргу захисник просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни. Зазначає, що наданий суду стороною обвинувачення акт судово-медичного дослідження (гістологічного) №4733 не має сторінки з підписами експертів, а висновок судової експертизи від 11 червня 2012 року №171 (сторінка 3) має посилання на патологоанатомічне заключення від 13 червня 2011 року №610991-6, яке у матеріалах справи відсутнє та з очевидністю не має відношення до справи. Посилається на те, що обвинувальний акт містить посилання на посадову інструкцію завідуючого хірургічним відділенням госпіталю, датовану пізніше дати відповідних подій. Також зазначає, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов до правильних висновків, що відсутність Плану операцій за 06 вересня 2011 року дає підстави ставити під сумнів показання допитаного як свідка ОСОБА_5 .

Позиції учасників судового провадження

Прокурор Чабанюк Т. В. підтримала касаційну скаргу прокурора Іпатова О. В. частково, просила рішення апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Виправданий ОСОБА_1 проти касаційної скарги прокурора заперечував та просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

В силу ч. 3 ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.

Відповідно до ст. 17 КПК України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.

За ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок стосовно ОСОБА_1 , з яким обґрунтовано погодився й апеляційний суд, зазначених вимог закону дотримався, дослідив докази, надані стороною обвинувачення, надав їм належну оцінку в їх сукупності з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно з вимогами ст. 94 КПК України та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність виправдання ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 140 КК України.

Таке рішення судові інстанції мотивували недоведеністю того, що в діянні ОСОБА_1 є склад злочину, передбаченого ч.1 ст. 140 КК України.

Статтею 91 КПК передбачено обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а відповідно до вимог ст. 92 КПК України обов`язок доказування цих обставин покладається на сторону обвинувачення. Саме сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було.

Так, згідно з обвинувальним актом ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 140 КК України.

З матеріалів кримінального провадження слідує, що суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону.

Під час розгляду суд у встановленому законом порядку дослідив зібрані під час досудового розслідування та надані стороною обвинувачення докази, на підставі яких ОСОБА_1 пред`явлене обвинувачення, навів детальний аналіз цих доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку.

При цьому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що надані прокурором письмові докази, а також показання свідків у судовому засіданні ні самі по собі, ні у своїй сукупності не дозволяють дійти до висновку про наявність складу злочину в діях ОСОБА_1 .

Так, суд першої інстанції належним чином перевірив допустимість як доказів висновків експертиз № 171 та № 52д та визнав їх недопустимими на підставі ст. ст. 65, 75 КПК України в ред. 1960 року з урахуванням вимог п. 8 Перехідних положень КПК України в ред. 2012 року.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо визнання недопустимими доказами вказаних експертних висновків, більш того, дійшов обґрунтованого висновку про те, що крім зазначених у вироку суду підстав визнання доказів недопустимими, висновок експерта № 171 від 11 червня 2012 року був отриманий з істотним порушенням прав обвинуваченого, передбачених ст. 197 КПК України в ред. 1960 року у зв`язку з чим кримінальну справу було направлено для проведення додаткового розслідування постановою прокурора, що містила вказівку про порушення права на захист, зокрема, у зв`язку із позбавленням обвинуваченого можливості поставити питання при проведенні судово-медичної експертизи. Вказане визнано апеляційним судом ще однією підставою, що свідчить про недопустимість вказаного доказу.

Крім того, незважаючи на те, що згідно ст. 227 КПК України в ред. 1960 року вказівки прокурора органами дізнання і досудового слідства у зв`язку з порушенням і розслідуванням ними кримінальних справ є обов`язковими, а також на те, що ст. 75 КПК України в ред. 1960 року передбачає доручення повторної експертизи іншому експертові або іншим експертам, її проведення у цьому кримінальному провадженні не було доручено іншим експертам. У зв`язку з цим отриманий експертний висновок № 52-Д від 11 березня 2013 року, обґрунтовано визнаний судами обох інстанцій недопустимим доказом.

В ухваленому виправдувальному вироку суд обґрунтував, що оскільки показання допитаних в судовому засіданні в якості експертів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 є похідними від доказів, що визнані судом недопустимими, ці показання також не можуть бути визнані допустимими доказами.

Також в судових рішеннях обох інстанцій наведено детальний аналіз висновку експерта № 81/к, який взятий судами до уваги. Із посиланням на конкретні аркуші кримінального провадження суд першої інстанції зазначив, що згідно цього висновку лікар ОСОБА_1 встановив вірний діагноз, забезпечив обстеження хворої відповідно до Стандартів медичних технологій діагностико-лікувального процесу стаціонарної допомоги затверджених Наказом МОЗ України № 226 від 27 липня 1998 року і призначив операцію впевнившись ще на доопераційному етапі лікування, що пацієнтка, з урахуванням віку та наявної супутньої патології, не виявляла достовірних протипоказань до планового оперативного втручання в запланованому обсязі. Під час апеляційного розгляду також був безпосередньо досліджений висновок експерта № 81. Наведене спростовує доводи касаційної скарги прокурора щодо ненадання йому повної та всебічної оцінки.

Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.

Крім додержання цих вимог, в судовому рішенні слід проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні матеріалами всі доводи, наведені в апеляції, і дати на кожен із них вичерпну відповідь.

Вказані вимоги закону при постановленні судових рішень у цьому кримінальному провадженні дотримані.

Провівши судовий розгляд відповідно до обвинувального акту в межах висунутого обвинувачення, безпосередньо дослідивши докази, надавши їм належну оцінку, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вмотивованого висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину.

В ході апеляційного розгляду безпосередньо був допитаний потерпілий ОСОБА_4 , який безпосередньо надав показання щодо кримінального провадження, зокрема щодо згоди на оперування, яка також підтверджується матеріалами кримінального провадження. У зв`язку з цим апеляційний суд зазначив, що доводи апеляційної скарги прокурора в частині не зазначення показань потерпілого не є підставою для скасування виправдувального вироку.

Апеляційний суд також погодився з висновками суду першої інстанції про те, що обставини, які мали місце в післяопераційному періоді 07 вересня 2011 року та 09 вересня 2011 року, погіршення стану пацієнтки відбулося, коли чергували інші лікарі, а не ОСОБА_1 , крім того, за висновком № 81/к не підтверджується прямий та закономірний зв`язок між оперуванням та ускладненнями, а тому доведення вини обвинуваченого та наявності в його діях складу злочину не може бути обґрунтоване доказами, які містять суперечності, що має трактуватись на користь обвинуваченого.

Переглянувши справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції обґрунтовано залишив вирок місцевого суду без зміни, зазначивши в ухвалі підстави для прийняття такого рішення. При цьому порушень процесуального порядку дослідження та оцінки доказів, наведених судом першої інстанції у вироку, апеляційний суд не встановив, а стосовно доводів прокурора, викладених в апеляційній скарзі та аналогічних доводам у касаційній скарзі, навів відповідні мотиви їх необґрунтованості, з чим погоджується й колегія суддів. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Доводи касаційної скарги прокурора, є необґрунтованими та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених у справі обставин, що на підставі ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

Таким чином, оскільки доводи касаційної скарги та матеріали кримінального провадження не містять даних про порушення судами першої або апеляційної інстанцій норм кримінального процесуального закону або закону про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування або зміни судових рішень, касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

На підставі наведеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року стосовно ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора Іпатова Олександра Володимировича - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

А. О. Чистик В. М. Бородій С. М. Вус