РІШЕННЯ
іменем України
"04" лютого "2009 року
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого судді: Худякова A.M.,
суддів : Франовської К.С.,
Широкової Л.В.,
при секретарі судового засідання Забеліній О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20 листопада 2008 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу по договору зобов'язання,
встановила:
У березні 2008 року ОСОБА_3 пред'явила позов до ОСОБА_2 про стягнення 4200 грн. за договором зобов'язання. На обґрунтування вимог позивач посилалась на те, що на початку 2003 року уклала з відповідачем усний договір про спільну діяльність по придбанню житла для спільного проживання. З цією метою, вказувала позивач, у березні 2004 року вона передала відповідачу 4200 євро на придбання будматеріалів для ремонту придбаного останнім дачного будинку. Оскільки договір було розірвано відповідачем, позивач просила зобов'язати відповідача повернути їй одержані 4200 євро.
У червні 2008 року позивач доповнила позовні вимоги і просила визнати вчинений нею правочин дійсним, а правочин, вчинений ОСОБА_2, визнати недійсним, як такий, що вчинений під впливом обману та стягнути з відповідача 4200 євро, які ним одержані на виконання правочину. Посилалась на те, що відповідач ОСОБА_2, увів її в оману, пообіцявши спільне життя у спільному будинку, що підтверджується змістом його листів. її наміри у зобов'язаннях були істинні і вона їх виконувала, довіряючи відповідачу.
Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 20 листопада 2008 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 34075 грн., що еквівалентно 4200 євро.
Справа № 22ц/305 Головуючий в суді 1 інст. Галацевич О.М.
Категорія 57 Доповідач Худяков A.M.
Ухвалою від 24 листопада 2008 року суд виправив у рішенні арифметичну помилку, вказавши, що стягненню підлягає сума 31804 грн.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2 порушує питання про скасування рішення суду з ухваленням нового про відмову у позові з підстав невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи та неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права. Зокрема, зазначає ОСОБА_2, суд не визначився з правовідносинами, що склались, викладеній у рішенні висновки не відповідають фактичним обставинам справи і є суперечливими.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення -зміні, виходячи з наступного.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що правовідносини, що склались між сторонами, мають характер зобов'язальних.
Відповідно до чинного цивільного законодавства (ст.509 ЦК України), зміст зобов'язання складають права та обов'язки сторін. Зобов'язання можуть виникати з договорів або юридичних фактів. Припиняється зобов'язання його виконанням, тобто, якщо воно виконане згідно з його змістом, у визначений спосіб, оформлене належним чином і виконання прийняте кредитором.
Суд встановив, що в силу особистих взаємин ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які склались протягом 2003-2004 років, на пропозицію ОСОБА_5, сторони домовились про створення спільної сумісної власності - шляхом перебудови та ремонту дачного будинку у Соколовському дачному масиві поблизу м.Житомира та облаштування його у постійне житло з метою спільного користування ним у майбутньому. За умовами цієї домовленості, ОСОБА_2 взяв на себе обов'язок по придбанню необхідних будматеріалів, оплаті ремонтних робіт, виконанню окремих будівельних робіт особистою працею, виконанню садово-городніх робіт, а ОСОБА_3, яка працювала за межами держави, взяла на себе обов'язок брати участь у створенні спільної власності шляхом вкладання власних коштів для оплати ремонтних робіт та матеріалів.
Викладені обставини підтверджуються поясненнями ОСОБА_3 та листами, адресованими їй ОСОБА_2 і які долучені до матеріалів справи, як докази на підтвердження фактичних обставин справи, та іншими доказами.
Так, з матеріалі перевірки, яка проводилась прокуратурою, вбачається, що ОСОБА_2 з весни 2003 року користувався дачним будинком та земельною ділянкою у Соколовському дачному кооперативі, які належали члену кооперативу ОСОБА_4(а.с. ї 02-103).
В листах від 20.08.03 p.- 5.09.03 p. ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_3 про намір перебудувати дачний будинок, у якому він проживає, у будинок для їх спільного проживання. Цей лист містить ескіз перебудови, розміри нових приміщень у будинку, ОСОБА_2 розмірковує про спільне життя у цьому будинку з ОСОБА_3, називає будову «нашим раєм», «нашим «гнездышком», завіряє адресата про врахування її ідей щодо будівництва (а.с.26-29).
Про наявність домовленості створення спільного житла свідчать листи ОСОБА_2 (а.с.33, 34, 35 звор., 54, 56).
В листі від 2 лютого 2004 року ОСОБА_2 в черговий раз надіслав ОСОБА_3, власноручний ескіз запланованого будівництва (а.с.8, 8 зворот), обговорював проблеми будівництва, ділився успіхами у садово-городницьких справах (а.с.9 звор.), і називав майбутню будову не інакше, як «наш дом» (а.с.8 , абз.1 ).
Зміст листа на а.с.21 свідчить про те, що ОСОБА_2 переконував ОСОБА_3 у тому, що вона може покластись на нього у питаннях ведення господарства (встановлення теплиці, розвернення виноградника біля будинку).
Лист на а.с.22 також містить виконаний ОСОБА_2 ескіз перебудови та помітки про облаштування їдальні та її розміру і одночасно автор запитує адресата, чи правильними є його міркування з цього приводу, радиться з нею з господарських питань.
В листі від 19.02.2004р. відповідач завіряє ОСОБА_3 в тому, що їх проблема з житлом буде обов'язково вирішена, але для цього необхідні гроші (а.с.54 звор.).
Наведені докази підтверджують посилання позивача ОСОБА_3 про наявність домовленості між нею та ОСОБА_2 про створення спільної сумісної власності у вигляді жилого будинку для спільного проживання.
Пояснення відповідача про те, що зміст всіх листів, приєднаних до справи, є фантазією, вимислом, колегія суддів розцінює як засіб захисту проти позову.
Відповідач не заперечував, що 16 березня 2004 року одержав передані із-за кордону ОСОБА_3 4200 євро. Цей факт підтверджено також розпискою, яку видав ОСОБА_2 (а.с.7) та іншими доказами.
Посилання ОСОБА_2 про те, що вказані 4200 євро він одержав для передачі матері ОСОБА_3, що він і виконав, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки на підтвердження цієї версії відповідач не подав жодного доказу.
Таким чином, слід визнати, що справжнім наміром сторін було будівництво спільними працею та коштами будинку для спільного проживання.
Як встановлено, з об'єктивних та суб'єктивних причин, сторони цілі договору не досягли.
Законодавець визначив, що виконанням зобов'язання вважається реалізація його змісту. Зміст обов'язку (зобов'язання) реалізується, коли боржник вчинив усі необхідні дії, а кредитор одержав результат виконання.
Позивач ОСОБА_3 не одержала результат виконання зобов'язання, оскільки цілі договору сторонами не досягнуті, тому слід визнати, що відповідач зобов'язання не виконав.
Відтак, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги ОСОБА_3. про повернення одержаних ОСОБА_2 4200 євро на виконання зобов'язання, підлягають до задоволення.
Разом з тим, стягуючи з відповідача на користь позивача суму грошових коштів у національній валюті - гривні, яка еквівалентна 4200 євро, суд першої інстанції помилково виходив з положень ст.533 ЦК України.
Цивільне законодавство не містить прямої заборони фізичним особам виконувати зобов»язання у іноземній валюті. Питання законності використання валютних цінностей може бути предметом розгляду у іншому провадженні ( кримінальному, адміністративному), або ж з наявності вимог про визнання правочину з цих підстав недійсним.
Оскільки таких вимог не заявлено, то кожна з сторін грошового зобов»язання повинна повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (зобов'язання), а у разі неможливості такого повернення, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (абз.2 ч.1 ст.216 ЦК України).
Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції виправляє допущену помилку і ухвалює про зобов»язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_3 4200 євро, а у випадку неможливості такого повернення стягнути грошову компенсацію одержаного у визначеній судом першої інстанції сумі 31804 грн.
В решті позову ОСОБА_3- про визнання вчиненого ОСОБА_2 правочину недійсним, як вчиненого під впливом обману, суд ухвалив правильне рішення і підстав для його скасування немає.
Інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст.209, 303, 304, 307, 309, 314-316 ЦПК України , колегія суддів -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 20 листопада 2008 року в частині стягнення 31804 грн. змінити. Зобов'язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_3 4200 Євро, а у випадку неможливості такого повернення стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію в сумі 31804 грн. В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня набрання ним законної сили.