Справа № 466/3550/20

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

   12 червня 2020 року                                                                          м.Львів

Шевченківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого – судді     Невойта П.С.,

секретаря сз                  Семків Х.І.,

справа 466/3550/20

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича,-

                                                      ВСТАНОВИВ :

21.05.2020 ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, яку в подальшому уточнила та просить суд визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича при здійсненні виконавчого провадження №61537461 в частині не зняття арештів з рахунків відкритих на ім`я ОСОБА_1 , які мають спеціальне цільове призначення, а саме з рахунку НОМЕР_1 (соцзахист) в АТ «Ощадбанк», який відкрито для отримання аліментів та з рахунку НОМЕР_2 (соцзахист) в АТ «Ощадбанк», який відкрито для отримання платежів соціального призначення – державної допомоги малозабезпеченим сім`ям;

визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича при здійсненні виконавчого провадження №61537461 в частині стягнення з рахунків відкритих на ім`я ОСОБА_1 , які мають спеціальне цільове призначення, а саме 8457,49грн. з рахунку НОМЕР_1 (соцзахист) в АТ «Ощадбанк», який відкрито для отримання аліментів та 145,97грн. з рахунку НОМЕР_2 (соцзахист) в АТ «Ощадбанк», який відкрито для отримання платежів соціального призначення – державної допомоги малозабезпеченим сім`ям;

зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича скасувати арешт з рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_1 , які мають спеціальне цільове призначення, а саме з рахунку НОМЕР_1 (соцзахист) в АТ «Ощадбанк», який відкрито для отримання аліментів та з рахунку НОМЕР_2 (соцзахист) в АТ «Ощадбанк», який відкрито для отримання платежів соціального призначення – державної допомоги малозабезпеченим сім`ям;

зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича  повернути ОСОБА_1 8603,47грн., стягнутих коштів при здійсненні виконавчого провадження №61537461 з рахунків відкритих на ім`я ОСОБА_1 , які мають спеціальне цільове призначення: а саме 8457,49грн. з рахунку НОМЕР_1 (соцзахист) в АТ «Ощадбанк», який відкрито для отримання аліментів та 145,97грн. з рахунку НОМЕР_2 (соцзахист) в АТ «Ощадбанк», який відкрито для отримання платежів соціального призначення – державної допомоги малозабезпеченим сім`ям,

вирішити питання судових витрат та стягнути з приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича    на користь ОСОБА_1 3710,00грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Свої вимоги мотивує тим, що на виконанні в приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича перебуває виконавче провадження №61537461 з примусового виконання виконавчого листа Шевченківського районного суду м.Львова від 22.10.2015 року справа №466/366/15ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 матеріальної шкоди у розмірі 5995,51грн. та інфляційних виплат у розмірі 1206,51грн.

Постанова про відкриття виконавчого провадження №61537461 винесена приватним виконавцем Білецьким І.М. 25.03.2020 та скерована Шкільнюк О.М. Одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження також винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди та постанову про арешт коштів боржника.

Постанову про арешт коштів боржника скеровано для виконання до АТ «Ощадбанк», де відкриті рахунки на ім`я ОСОБА_1 . При цьому, приватним виконавцем не з`ясовувалось цільове призначення відкритих рахунків на ім`я ОСОБА_1 , в тому числі чи це є рахунки з спеціальним призначенням коштів.

Зазначає, що вона письмово зверталася до приватного виконавця з вимогою про зняття арешту та повернення коштів, однак останній відповіді не дав, жодних дій не вчинив.

ОСОБА_1 вважає, що за всіх вказаних обставин, з урахуванням вимог ст.179 СК України, ст.321 ЦК України, п.3-4 ст. 59, п.10 ч.1 ст.33 Закону України «Про виконавче провадження», ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також відмовою скасувати арешт із рахунку на який надходять аліменти на утримання дітей та державна допомога малозабезпеченим сім`ям, вона вимушена звернутись до суду із вказаною скаргою.

В судовому засіданні ОСОБА_1 скаргу підтримала, просила задовольнити.

В судове засідання приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький Ігор Миронович не прибув повторно, хоча належним чином повідомлвся про день та час судового засідання (арк.спр.31,50), причин неприбуття не повідомив, письмових пояснень щодо скарги ним подано не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали скарги та встановивши її дійсні обставини, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Судом встановлено, що на виконанні в приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича перебувало виконавче провадження №61537461 з примусового виконання виконавчого листа Шевченківського районного суду м. Львова від 22.10.2015 року справа №466/366/15ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 матеріальної шкоди у розмірі 5995,51грн. та інфляційних виплат у розмірі 1206,51грн.

25.03.2020 приватний виконавець Білецький І.М. постановою відкрив виконавче провадження № 61537461 та постановою за цією ж датою наклав арешт на всі грошові кошти, що містяться на рахунках, що відкритті у АТ «Ощадбанк» на ім`я ОСОБА_1 /арк.спр. 8,10/.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, орган державної влади та орган місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції України та законам України.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч.1 ст.5 Закону України «Про державну виконавчу службу»).

Статтею 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Суд встановив, що 18.05.20 ОСОБА_1 письмово зверталася до приватного виконавця з вимогою про зняття арешту та повернення коштів, однак останній відповіді не надав, жодних дій не вчинив /арк.спр.14-16/. Такий висновок суд робить з матеріалів справи, наданих заявником, а на спростування іншого приватним виконавцем не подано жодних доказів.

Вимоги ч.1, п.1 ч.2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» ( надалі - Закон) передбачають, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

В свою чергу, відповідно до п.1 ч.1 ст. 10 вказаного Закону, одним із заходів примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами

Положення ч.1-4 ст.48 Закону передбачають звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються та зараховуються на відповідні рахунки органів державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного робочого дня після вилучення, про що складається акт.

На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту.

За змістом ч. 1, 2 ст. 56 Закону, передбачено, зокрема, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Частиною 3 статті передбачено, що постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

З матеріалів справи вбачається, що станом на 18.05.20 року приватному виконавцеві було відомо від боржника, що кошти, які знаходяться на рахунках в АТ «Ощадбанк» і на які накладено арешт мають спеціальне призначення: для утримання дітей (аліменти та соціальна допомога).

При цьому, згідно з п.10 ч.1 ст.73 Закону №1404-VІІІ не може бути звернено стягнення на допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною інвалідом, по тимчасовій непрацездатності у зв`язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом.

Надана скаржником виписка по картковому рахунку НОМЕР_1 (соцзахист) в АТ «Ощадбанк», відкритого на ім`я ОСОБА_1 , свідчить про те, що грошові кошти на вказаному картковому рахунку, використовується як безготівкове зарахування коштів між власними рахунками як стягнення коштів на аліменти, а згідно виписки по картковому рахунку НОМЕР_2 (соцзахист) в АТ «Ощадбанк», який відкрито для отримання платежів соціального призначення – державної допомоги малозабезпеченим сім`ям /арк.спр.25,26/.

При цьому, норми ст.179 СК України передбачають, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.

Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.

Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.

Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.

Також Кодекс уточнює правовий режим аліментів, отриманих на неповнолітню дитину шляхом визнання за нею права брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання.

У частині першій статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

03.06.20 після судового засідання ОСОБА_1 через канцелярію суду подала  копію постанови від 03.06.2020 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання рішення у справі 466/366/15ц. Цією постановою приватним виконавцем Білецьким І.М.  припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

З тексту постанови вбачається, що рішення суду виконано фактично в повному обсязі. Кошти стягнуті із боржника, перераховано стягувачу платіжним дорученням № 794 від 03.06.2020.

При цьому слід зазначити, що згідно виписок з карткового рахунку НОМЕР_2 (соцзахист) в АТ «Ощадбанк», який відкрито для отримання платежів соціального призначення – державної допомоги малозабезпеченим сім`ям 13.04.20 стягнуто з рахунку 2262,24 грн. І 12.05.20 – 6195,25 грн., а з карткового рахунку НОМЕР_1 в АТ «Ощадбанк», який відкрито для отримання аліментів стягнуто 02.04.20 – 145,97 грн. (арк.спр.25,26). Зазначені кошти в силу ч3 ст.48 Закону перебували на рахунку приватного виконавця.

Так, згідно ч.4 ст.59 Закону підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Однак, приватний виконавець на стадії розгляду скарги ОСОБА_1 щодо бездіяльності приватного виконавця в частині не скасування накладеного арешту на рахунки, відкритих на ім`я ОСОБА_1 , які мають спеціальне цільове призначення, а саме рахунок НОМЕР_1 в АТ «Ощадбанк», який відкрито для отримання аліментів та рахунок НОМЕР_2 (соцзахист) в АТ «Ощадбанк», який відкрито для отримання платежів соціального призначення – державної допомоги малозабезпеченим сім`ям, сам скасовує чинність арешту майна боржника ОСОБА_1 у зв`язку з виконанням рішення суду.

З урахуванням наведеного, заявлена вимога у скарзі про визнання неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича при здійсненні виконавчого провадження №61537461 в частині не зняття арештів з рахунків відкритих на ім`я ОСОБА_1 , які мають спеціальне цільове призначення, а саме з рахунку НОМЕР_1 (соцзахист) в АТ «Ощадбанк», який відкрито для отримання аліментів та з рахунку НОМЕР_2 (соцзахист) в АТ «Ощадбанк», який відкрито для отримання платежів соціального призначення – державної допомоги малозабезпеченим сім`ям - підлягає задоволенню, оскільки на момент звернення до суду зі скаргою приватним виконавцем була бездіяльність щодо не зняття арешту.

Щодо вимоги про визнання неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича при здійсненні виконавчого провадження №61537461 в частині стягнення з рахунків відкритих на ім`я ОСОБА_1 , які мають спеціальне цільове призначення, а саме 8457,49грн. з рахунку НОМЕР_1 (соцзахист) в АТ «Ощадбанк», який відкрито для отримання аліментів та 145,97грн. з рахунку НОМЕР_2 (соцзахист) в АТ «Ощадбанк», який відкрито для отримання платежів соціального призначення – державної допомоги малозабезпеченим сім`ям, то суд зазначає наступне.

У відповідності до частини 3 ст.52 Закону України „Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Однак, суд наголошує на тому, що станом на 03.06.20 (час зарахування коштів стягувачу) приватному виконавцеві було відомо про спеціальний режим використання коштів, при цьому приватний виконавець не скористався законним правом зясувати таке положення, знаючи вже і про оскарження дій виконавця, не прибув двічі до суду і не пояснив своєї позиції. В результаті чого, ОСОБА_1 втратила кошти, які призначені для малолітньої та неповнолітньої дитини.

За вказаних умов, суд вважає, що існують правові підстави вважати неправомірними дії приватного виконавця в частині  стягнення з рахунків відкритих на ім`я ОСОБА_1 , які мають спеціальне цільове призначення, а саме 8457,49грн. з рахунку НОМЕР_1 (соцзахист) в АТ «Ощадбанк», який відкрито для отримання аліментів та 145,97грн. з рахунку НОМЕР_2 (соцзахист) в АТ «Ощадбанк», який відкрито для отримання платежів соціального призначення – державної допомоги малозабезпеченим сім`ям.

Щодо вимог скарги про зобов`язання приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича  повернути ОСОБА_1 8603,47грн., стягнутих коштів при здійсненні виконавчого провадження №61537461 з рахунків відкритих на ім`я ОСОБА_1 , які мають спеціальне цільове призначення: а саме 8457,49грн. з рахунку НОМЕР_1 (соцзахист) в АТ «Ощадбанк», який відкрито для отримання аліментів та 145,97грн. з рахунку НОМЕР_2 (соцзахист) в АТ «Ощадбанк», який відкрито для отримання платежів соціального призначення – державної допомоги малозабезпеченим сім`ям,то суд вважає, що такі слід розглядати у позовному провадження, шляхом звернення до суду з позовною заявою.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).

Щодо стягнення витрат на правову допомогу.

Згідно ст. 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірними із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч.2, 3 ст.141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

З матеріалів справи вбачається що між адвокатським бюро « ОСОБА_4 та партнери» в особі директора Бідули Г.Д. та Шкільнюк О.М. укладено Договір про надання правової допомоги № 02/04/20-ФО від 23.04.2020.

Згідно акту № 02/04/20-ФО.01 від 20.05.2020  прийому передачі наданої професійної правничої допомоги  загальна вартість наданої правової допомоги становить 3710,00грн.. Сторони не мають жодних застережень щодо якості та вартості наданих послуг /арк.спр.35/.

Статтею 59 Конституції України закріплено право кожного на професійну правову допомогу. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Відповідно до ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Згідно з ч.1 , 3 ст. 626 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної дії, а замовник зобов`язується оплатити послугу виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною першою статті 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу у розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Цей Закон визначає, що видами правової допомоги є надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Відповідно до статті 26 вказаного Закону адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, який укладається в письмовій формі.

Відповідно до положень наведеного Закону до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, викладені в актах цивільного законодавства.

Таким чином, укладений між сторонами договір визначає права та обов`язки кожної сторони, а саме адвоката - надати правову допомогу та захист, клієнта - сплатити послуги з надання правової допомоги.

Виходячи зі змісту положень частин третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар, порядок обчислення і сплати якого встановлюється договором. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити висновки про те, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинна оплата, є кількість годин, помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв .

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.

Отже, суд приходить переконання, що внаслідок дій та бездіяльності приватного виконавця Білецького І.М., Шкільнюк О.М. змушена звернутися за правовою допомогою, а тому понесені  витрати на правову допомогу ОСОБА_1 підлягають стягненню з приватного виконавця Білецького  І.М.

Отже, виходячи з меж заявлених у скарзі вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що вимоги скарги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. 247, 447, 451 ЦПК України, суд,

                                                                 постановив:

скаргу задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича при здійсненні виконавчого провадження №61537461 в частині не зняття арештів з рахунків відкритих на ім`я ОСОБА_1 , які мають спеціальне цільове призначення, а саме з рахунку НОМЕР_1 (соцзахист) в АТ «Ощадбанк», який відкрито для отримання аліментів та з рахунку НОМЕР_2 (соцзахист) в АТ «Ощадбанк», який відкрито для отримання платежів соціального призначення – державної допомоги малозабезпеченим сім`ям.

Визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича при здійсненні виконавчого провадження №61537461  в частині  стягнення з рахунків відкритих на ім`я ОСОБА_1 , які мають спеціальне цільове призначення, а саме 8457,49грн. з рахунку НОМЕР_1 (соцзахист) в АТ «Ощадбанк», який відкрито для отримання аліментів та 145,97грн. з рахунку НОМЕР_2 (соцзахист) в АТ «Ощадбанк», який відкрито для отримання платежів соціального призначення – державної допомоги малозабезпеченим сім`ям.

Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича на користь ОСОБА_1 3710 ( три тисячі сімсот десять гривень 00 копійок) понесених витрат на правову допомогу.

У задоволенні решти вимог скарги  - відмовити.

Стягувач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Боржник: приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький Ігор Миронович,  місцезнаходження офісу: 79013, Львівська область, місто Львів, вулиця Київська, будинок 1

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м.Львова протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя П. С. Невойт