ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2020 року м. Київ № 640/22997/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу:

за позовомОСОБА_1

доГоловного управління ДПС у м. Києві

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі - позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач/ ГУ ДПС у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.07.2019 №0225861311.

Позивач мотивує позовні вимоги протиправністю спірного рішення, оскільки позивач має право на включення до податкової знижки частини суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, прийнятого у межах наданих контролюючому органу повноважень, у зв`язку з виявленими під час перевірки порушеннями вимог податкового законодавства з боку позивача.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, з огляду на наявні клопотання сторін, у відповідності до положень частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві проведено камеральну перевірку податкової декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік №56491 від 23.04.2019, поданої ОСОБА_1 , результати якої оформлені актом від 03.06.2019 №3750/26-15-13-11-21 (далі -акт перевірки).

Згідно акту перевірки, при заповненні податкової декларації платником податку порушено:

- пп. 14.1.170 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого податкова знижка для фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, - документально підтверджена сума (вартість) витрат платника податку - резидента у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на яку дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року у вигляді заробітної плати, у випадках, визначених цим Кодексом;

- пп. 166.2.1 п. 166.2 ст. 166 Податкового кодексу України, згідно з яким до податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, копіями договорів, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і їх покупця (отримувача). У зазначених документах обов`язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк їх продажу (виконання, надання);

- пп. 166.3.1 п. 166.3 ст. 166 Податкового кодексу України, відповідно до якого платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, визначеного з урахуванням положень пункту 164.6 статті 164 цього Кодексу, частину суми процентів, сплачених таким платником податку за користування іпотечним житловим кредитом, що визначається відповідно до статті 175 цього Кодексу.

- п. 175.1 ст. 175 Податкового кодексу України, згідно якої платник податку - резидент має право включити до податкової знижки частину суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику в національній або іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року.

При сплаті процентів за іпотечним житловим кредитом в іноземній валюті сума платежів за такими процентами, здійснених в іноземній валюті, перераховується у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діє на день сплати таких процентів.

Таке право виникає в разі якщо за рахунок іпотечного житлового кредиту будується чи купується житловий будинок (квартира, кімната), визначений платником податку як основне місце його проживання, зокрема згідно з позначкою в паспорті про реєстрацію за місцезнаходженням такого житла.

Згідно висновків акту перевірки, за результатами камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи поданої за 2018 рік 23.04.2018 року № 56491 встановлено, що у громадянина ОСОБА_1 відсутні законодавчі підстави для нарахування податкової знижки за частиною суми процентів по іпотечному житловому кредиту, оскільки в наданих платіжних (розрахункових) документах не визначено суми сплачених процентів за користування іпотечним кредитом, оскільки в паспорті платника податку реєстрація місця проживання визначена за адресою: АДРЕСА_1 , яка відмінна від реєстрації місцезнаходження житлового будинку ( квартира, кімната), щодо якого оформлено іпотечний кредит.

На підставі вказаного акту перевірки від 03.06.2019 №3750/26-15-13-11-21, Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.07.2019 №0225861311, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 19233,22 грн., з яких 18029,87 грн. - податкове зобов`язання, 1203,35 грн. - штрафні санкції.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Пунктом 37.1. статті 37 ПК України передбачено, що підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов`язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Таким чином, механізм та правила реалізації права платника податку на податкову знижку визначаються ПК України.

Відповідно до підпункту 14.1.170 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова знижка для фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, - документально підтверджена сума (вартість) витрат платника податку - резидента у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на яку дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року у вигляді заробітної плати, у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з підпунктом 166.1.1 пункту 166.1 статті 166 ПК України, платник податку має право на податкову знижку за наслідками звітного податкового року.

За приписами підпункту 166.1.2 пункту 166.1 статті 166 ПК України, підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації, яка подається по 31 грудня включно наступного за звітним податкового року.

Відповідно до підпункту 166.2.1 пункту 166.2 статті 166 ПК України до податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, копіями договорів, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і їх покупця (отримувача). У зазначених документах обов`язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк їх продажу (виконання, надання).

Пунктом 166.3 статті 166 ПК України визначено перелік витрат, дозволених до включення до податкової знижки.

Платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, визначеного з урахуванням положень п. 164.6 ст. 164 цього Кодексу, такі фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати: частину суми процентів, сплачених таким платником податку за користування іпотечним житловим кредитом, що визначається відповідно до статті 175 цього Кодексу (підпункт 166.3.1).

Статтею 175 Податкового кодексу України регулюється визначення суми процентів, сплачених платником податку за користування іпотечним житловим кредитом з метою нарахування податкової знижки.

Відповідно до п. 175.1 ст. 175 ПК України платник податку - резидент має право включити до податкової знижки частину суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику в національній або іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року.

При сплаті процентів за іпотечним житловим кредитом в іноземній валюті сума платежів за такими процентами, здійснених в іноземній валюті, перераховується у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діє на день сплати таких процентів.

Таке право виникає в разі якщо за рахунок іпотечного житлового кредиту будується чи купується житловий будинок (квартира, кімната), визначений платником податку як основне місце його проживання, зокрема згідно з позначкою в паспорті про реєстрацію за місцезнаходженням такого житла.

Судом встановлено, між позивачем (як позичальником) та публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" 01.07.2015 року укладено Договір про іпотечний кредит № 1020/1, за умовами якого Банк надає позичальнику кредит у розмірі 900000 гривень для придбання квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

На забезпечення виконання кредитного договору від 01.07.2015, між позивачем (як іпотекодавцем) та Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" укладено Іпотечний договір від 01.07.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л.М., реєстровий номер 1151, відповідно до якого, цей договір забезпечує всі вимоги іпотекодержателя, які випливають із договору про іпотечний кредит № 1020/1. Предметом іпотеки є квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 подано до державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва декларацію про майновий стан і доходи за 2018 рік №56491 від 23.04.2019, а також докази на підтвердження права на отримання податкової знижки на частину суми процентів, сплачених в 2018 році за користування іпотечним житловим кредитом в розмірі 18029,87 грн.

В акті перевірки контролюючим органом встановлено, що у позивача відсутні підстави для включення до податкової знижки суми процентів, сплачених в 2018 році за користування іпотечним житловим кредитом в розмірі 18029,87 грн. з огляду на те, що відповідно до позначки в паспорті, на момент подання податкової декларації за 2018 рік позивач проживав за адресою: АДРЕСА_1 , яка відмінна від місцезнаходження квартири, щодо якої оформлено іпотечний житловий кредит. Тому, іпотечне житло не було можливим визначити як основне місце його проживання.

Суд не погоджується з вказаним твердженням контролюючого органу з огляду на наступне.

Відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб (далі Закон № 1706-VII).

Так, згідно з частиною 1 статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Частиною 1 статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (частина 2 статті 4 вказаної статті).

Частиною 1 статті 5 Закону № 1706-VII встановлено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

В редакції статті 5 Закону № 1706-VII (що діяла до 13.01.2016) містилась частина 2, відповідно до якої територіальний підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), проставляє у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відмітку про реєстрацію місця проживання, в якій зазначається: 1) адреса фактичного проживання, за якою внутрішньо переміщеній особі може бути вручено офіційну кореспонденцію (місце фактичного проживання); або 2) адреса структурного підрозділу місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення; або 3) адреса територіального підрозділу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції).

При цьому відмітка про реєстрацію місця проживання внутрішньо переміщеної особи не вноситься до її паспортного документа.

Внесені в подальшому зміни, до вказаної правової норми, також не передбачали внесення до паспорту внутрішньо переміщеної особи відмітки про реєстрацію місця проживання.

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 26.08.2015 за №3004011993, виданою Управлінням праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в м. Києві державною адміністрацією, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою.

Відповідно до зазначеної довідки фактичним місцем проживання/перебування позивача є АДРЕСА_2 .

Крім того, з аналізу ч. 3 п. 175.1 ст.175 ПК України не вбачається, що місце проживання платника податків за адресою іпотечного житла повинно підтверджуватись виключно відміткою в паспортному документі.

Пунктом 175.1 статті 175 ПК України встановлено, що саме платник податку має право визначати іпотечне житло як основне його місце проживання, що зроблено позивачем при поданні податкової декларації.

З огляду на вказане, законодавцем не встановлено необхідності підтвердження місця проживання виключно відміткою в паспортному документі, а лише зазначено один зі способів підтвердження місця проживання.

Враховуючи, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, права, свободи та законні інтереси якої, поміж інших нормативно правових актів регулюються спеціальним Законом № 1706-VII, відповідно до положень якого факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 цього Закону, суд дійшов висновку, що вказана довідка є документом, яким підтверджується основне місце проживання позивача.

Отже, з аналізу наведених норм, а також обставин, встановлених судом, місцем постійного проживання/перебування є квартира, придбана позивачем за рахунок іпотечного житлового кредиту.

Більше того, вказані обставини, були досліджені і встановлені в рішенні Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.02.2019 у справі №826/6484/18, що набрало законної сили згідно ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2019, за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.04.2018 №0122981311, з аналогічними підставами позову.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Практика Європейського суду з прав людини, викладена, зокрема, у рішеннях по справах "Совтрансавто Холдінг" проти України" та "Україна-Тюмень" проти України", засвідчує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів. Отже, викладені у наведених постановах адміністративних судів висновки в обов`язковому порядку повинні братися до уваги при вирішенні даного спору.

Отже, з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач правомірно скористався своїм правом на отримання податкової знижки, в свою чергу, відповідачем не доведена, а позивачем спростована, правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Суд звертає увагу на правову позицію, висловлену у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», яке згідно із Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягає застосуванню судами.

Так, у п. 110 вказаного рішення Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Відповідно до вимог частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами 1-2 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Натомість, позивачем доведено та надано достатньо належних та допустимих доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 29.07.2019 №0225861311.

3. Витрати по сплаті судового збору в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.) стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя С.К. Каракашьян