Постанова

Іменем України

15 червня 2020 року

м. Київ

справа № 337/1279/17

провадження № 61-14960ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - ОСОБА_2 , на постанову Запорізького апеляційного суду від 19 червня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Онищенко Е. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» ( далі - АТ «Укрзалізниця») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати. Позовні вимоги мотивовані тим, що він з 24 липня

1992 року по 13 червня 2012 року працював у відокремленому структурному підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя - Ліве» ДП «Придніпровська залізниця», правонаступником якого наразі є АТ «Укрзалізниця».

На момент звільнення з роботи виплата заробітної плати у повному обсязі йому здійснена не була, та остаточний розрахунок у сумі 22 558,24 грн проведено 13 січня 2017 року на підставі рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2016 року, яке набрало законної сили

22 грудня 2016 року. Вважав, що за період затримки розрахунку при звільненні із 13 червня 2012 року по 13 січня 2017 року відповідач має виплатити йому середній заробіток згідно із статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у розмірі 330 289,86 грн.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», статті 34 Закону України «Про оплату праці» вважав, що відповідач повинен компенсувати йому втрату частини доходу у розмірі

22 896,61 грн.

Зменшивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути з відповідача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за

1 151 робочий день у розмірі 324 202,17 грн та компенсацію втрати частини доходу у розмірі 22 896,61 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 25 лютого

2019 року, ухваленим в складі судді Гнатик Г. Є., з урахуванням ухвали

від 01 квітня 2019 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 червня 2012 року по 12 січня 2017 року включно у сумі 324 202,17 грн.

Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строку їх виплати у сумі

22 896,60 грн.

Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 3 470,99 грн.

В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості по заробітній платі роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, оскільки рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2016 року, що набрало законної сили остаточно було виконано 13 січня 2017 року, а до суду позивач звернувся 12 квітня 2017 року, тобто у строк, визначений

КЗпП України. Задовольняючи позов в частині стягнення середнього заробітку за 1 151 робочий день, суд не вбачав підстав для зменшення його розміру, оскільки перший позов судом було задоволено.

Задовольняючи позов в частині стягнення компенсації втрати громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд виходив з того, що в цій частині існують підстави, передбачені частиною першою статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», а заявлена позивачем сума не оспорюється відповідачем.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд вважав, що у задоволенні позову у цій частині необхідно відмовити, оскільки заявлені позивачем витрати недоведені.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 19 червня 2019 року апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» задоволено частково.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 25 лютого 2019 року змінено в частині розміру стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та скасовано в частині стягнення судового збору.

Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 червня 2012 року по 12 січня 2017 року включно у сумі 162 101 грн.

Компенсовано АТ «Укрзалізниця» судовий збір у сумі 655, 47 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спір між сторонами виник лише на тій підставі, що працівники та підприємство по різному тлумачать наказ, яким унормовано особливий порядок надання часу відпочинку та компенсацію невикористаної частини такого відпочинку у грошовому еквіваленті, у зв`зку з чим у судах з цього питання тривали численні спори, які у 2015-2016 роках були вирішені на користь працівників. Вказане спонукало і ОСОБА_1 звернутись з відповідним позовом до суду через 4 роки та 3 місяці після звільнення.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині стягнення компенсації втрати частини заробітку у зв`язку з його несвоєчасною виплатою, апеляційний суд виходив з того, що оскільки іншим рішенням суду стягнуто недонараховану та невиплачену частину заробітної плати, то вимоги позивача про втрату її частини через невиплату при звільненні ґрунтуються на положеннях Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2019 року ОСОБА_2 , діючи в інтересах ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду

від 19 червня 2019 року в частині стягнення сум компенсації втрати частини доходів, середнього заробітку за час затримки розрахунку про звільненні та залишити в силі рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя

від 25 лютого 2019 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, зменшуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, не звернув уваги, що вина відповідача підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили та яким вимоги ОСОБА_1 задоволено на 98,72 %.

При цьому суд апеляційної інстанції зменшуючи вдвічі суму середнього заробітку послався на зволікання позивача і зверненням до суду із позовом про стягнення заробітної плати, а не на передбачені законом норми права та не врахував правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду

від 19 вересня 2018 року у справі № 337/3085/16-ц.

Крім того просила врахувати, що в інших аналогічних справах апеляційним судом не зменшувався розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, визначений судом першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу у строк, визначений судом не надходив

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано із Хортицького районного суду Запорізької області справу №337/1279/17.

У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада

2016 року, яке набрало законної сили 22 грудня 2016 року, встановлено, що при звільнені ОСОБА_1 13 червня 2012 року, відповідачем у день звільнення, не були виплачені суми, що належали йому від підприємства, а саме заробітна плата за еквівалентну кількість робочих годин часу невикористаного домашнього відпочинку у сумі 28 022,66 грн.

Остаточний розрахунок на підставі рішення Хортицького районного суду

м. Запоріжжя від 11 листопада 2016 року в сумі 22 558, 24 грн

(за вирахування податків), з позивачем ОСОБА_1 , було здійснено

13 січня 2017 року шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивача.

За період затримки розрахунку при звільненні із 13 червня 2012 року по

12 січня 2017 року пройшов 1151 робочий день, що визнано відповідачем.

Розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 за два місяці, що передують звільнення, складає 281,67 грн.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (тут і далі в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає в повній мірі, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 94 КЗпП України та статтею 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

За змістом частини шостої статті 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

ОСОБА_1 звільнено з роботи 13 червня 2012 року, а остаточний розрахунок по заробітній платі з ним проведено 13 січня 2017 року на підставі рішення суду.

Розмір стягнутої судами компенсації втрати частини доходів не оспорюється сторонами та відповідає вимогам статті 34 Закону України «Про оплату праці» та статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Суд першої інстанції встановив, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за період з 13 червня 2012 руко по 12 січня 2017 року становить 324 202,17 грн.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні.

Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13

ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

З огляду на наведені мотиви, Верховний Суд доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого

статтею 117 КЗпП України, не в залежності від наявності спору між працівником та роботодавцем щодо належних до виплати сум.

Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі

№ 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня

2016 року у справі № 6-113цс16, і зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до

статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Невиплачена позивачу при звільненні сума коштів складає 28 022,66 грн, що більш ніж в десять разів менше, ніж нарахована сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Визначаючи розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд апеляційної інстанції врахував встановлені обставини справи та мав всі підстави для зменшення розміру середнього заробітку.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку за час затримки розрахунку із встановленим розміром заборгованості з оплати праці, характером цієї заборгованості, діями позивача, колегія суддів не вбачає підстав для збільшення присудженого апеляційним судом до стягнення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому враховуючи, що відповідач судові рішення в касаційному порядку не оскаржує, колегія суддів не має також і правових підстав для зменшення визначеної апеляційним судом суми відшкодування.

Посилання заявника про те, що судовим рішенням, яке набрало законної сили його вимоги до АТ «Укрзалізниця» задоволено у розмірі 98,72%, а апеляційний суд зменшив середній заробіток вдвічі, на правильність висновків суду апеляційної інстанції не впливають.

Інші доводи касаційної скарги переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Постанова апеляційного суду прийнята із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо відсутні підстави для скасування рішення.

Наявність передбачених статтею 411 ЦПК України підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення колегію суддів не встановлена.

У зв`язку з наведеним касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 19 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта