Ухвала

16 червня2020 року

м. Київ

справа № 755/16304/18

провадження № 61-8612ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 березня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по аліментам, пені (неустойки) за прострочення сплати аліментів,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по аліментам, пені (неустойки) за прострочення сплати аліментів.

В обґрунтування позову зазначала, що з 27 жовтня 2000 року вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі, який розірвано

03 жовтня 2002 року. Від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 23 листопада 2001 року Шевченківським районним судом м. Києва видано виконавчий лист з примусового виконання рішення цього ж суду про стягнення аліментів із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , у розмірі 1/4 частини усіх видів прибутку, щомісячно, починаючи з 15 листопада 2001 року та до досягнення дитиною повноліття. Однак відповідач ухиляється від сплати аліментів, внаслідок чого утворилася заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 216 775 грн, яку вона просила суд стягнути з відповідача на свою користь разом зі штрафом в сумі 108 387,88 грн та пенею (неустойкою) в сумі 46 466 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2019 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) за прострочку виплати аліментів за період із січня 2012 року по серпень 2018 року у загальному розмірі 46 323,83 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 24 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2019 року залишено без змін.

02 червня 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва

від 31 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду

від 24 березня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постанова Київського апеляційного суду прийнята 24 березня 2020 року, тобто під час запровадження карантину на території України, а тому згідно із пунктом 3 розділу ХІІ ЦПК України строк касаційного оскарження продовжено на строк дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Як підставу для скасування оскаржених судових рішень Лахман В. В. зазначає те, що судами попередніх інстанцій не враховано, що наразі на розгляді Шевченківського районного суду м. Києва перебуває його скарга на бездіяльність державного виконавця щодо розрахунку розміру заборгованості по аліментам. Крім того суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення за відсутності представника відповідача.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи

від 07 лютого 1995 року, державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Європейський суд з прав людини у Рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v.Croatia), № 40160/12) вказав на обмеженість доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції», у справі «Шамоян проти Вірменії».

Крім того Європейський суд з прав людини в Ухвалі щодо неприйнятності заяви № 26293/18 від 09 жовтня 2018 року у справі «Азюковська проти України» зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).

Отже, справа № 755/16304/18 для цілей ЦПК України є малозначною в силу закону.

Колегією суддів не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України,за яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню. Верховним Судом досліджено та взято до уваги: категорію справи, ціну та предмет позову, а також значення справи для сторін і суспільства.

Сама по собі незгода відповідача із судовими рішеннями не є підставою для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.

Таким чином справа № 755/16304/18, що є малозначною в силу закону, розглянута судами першої і апеляційної інстанції, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення спору, ОСОБА_1 реалізував своє право на апеляційний перегляд справи, наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, колегією суддів не встановлена, а тому відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, частиною першою, пунктом 1

частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 березня 2020 року в цивільній справі № 755/16304/18.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Шипович

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта