Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 686/17959/16-ц

провадження № 61-598св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 березня 2017 року у складі судді Колієва С. А. та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 24 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Костенка А. М., Гринчука Р. С., Корніюк А. П.

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсного правочину та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про стягнення процентів за користування чужими грошима та неустойки,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі - ТОВ «Порше Лізинг Україна») звернулося до суду з вищевказаним первісним позовом, посилаючись на те, що 25 листопада 2013 року уклало із Товариством з обмеженою відповідальністю «Престиж-Авто» (далі - ТОВ «Престиж-Авто») договір купівлі-продажу транспортного засобу, предметом якого є автомобіль марки Volkswagen Touareg NF 3.01 V6 TDI, шасі № НОМЕР_1 , 2013 року виробництва, та додаткову угоду № 1 до нього.

Того ж дня між ним та ОСОБА_1 було укладено договір фінансового лізингу № 00009065, за умовами якого він зобов`язався передати у розпорядження відповідача об`єкт лізингу - вказаний вище автомобіль.

23 грудня 2013 року товариство передало предмет лізингу відповідачу для користування у відмінному стані, а 07 березня 2015 року - вилучило у примусовому порядку.

Зазначений договір фінансового лізингу визнано недійсним рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 05 червня 2015 року, яке в цій частині залишено без змін рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 24 травня 2016 року.

Позивач вважав, що наслідком визнання договору недійсним є двостороння реституція, що полягає в поверненні сторін недійсного правочину до того майнового стану, у якому вони перебували до його укладення. Для цього відповідач повинен повернути позивачу новий автомобіль, що був предметом договору фінансового лізингу, а оскільки це неможливо - відповідач повинен відшкодувати вартість одержаного майна за цінами на момент відшкодування із використанням еквіваленту. Отже, щоб повернути позивача до первісного стану, відповідач повинен відшкодувати вартість майна у розмірі 639 047,24 грн, що станом на момент відшкодування становить еквівалент 24 912,18 доларів США.

Враховуючи викладене, ТОВ «Порше Лізинг Україна»просило застосувати наслідки недійсності правочину до ОСОБА_1 і стягнути з відповідача на свою користь кошти у розмірі 639 047,24 грн.

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним зустрічним позовом, посилаючись на те, що рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 24 травня 2016 року визнано недійсним договір фінансового лізингу від 25 листопада 2013 року та стягнуто з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на його користь збитки в розмірі 575 043,05 грн.

Особа, яка набула майно або зберігала його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно та зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на його користь проценти за користування його коштами за період з 01 січня 2014 року до 06 квітня 2015 року в розмірі 89 869,72 грн та неустойку за затримку повернення грошей за період з 01 лютого 2014 року до 18 вересня 2016 року в розмірі 5 326 435,88 грн, всього - 5 416 305,60 грн.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 грудня 2016 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 об`єднано в одне провадження з первісним позовом ТОВ «Порше Лізинг Україна».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 березня 2017 року позов ТОВ «Порше Лізинг Україна» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» кошти в сумі 639 047,24 грн, а також судовий збір в сумі 9 585,71 грн, всього 648 632,95 грн. У задоволенні зустрічного позову відмовлено у повному обсязі.

Задовольняючи первісний позов місцевий суд виходив з того, що після укладення 23 листопада 2015 року договору фінансового лізингу відповідач отримав новий автомобіль, користувався ним в період з 23 грудня 2013 року до 07 березня 2015 року (один рік та 4 місяці), що об`єктивно свідчить про те, що вартість такого автомобіля знизилася і повернення його в натурі не буде відповідати принципу двосторонньої реституції стосовно повернення сторін у первісний стан.Отже вартість повернутого позивачу об`єкту лізингу в порівнянні з визначеною його вартістю на момент укладення договору зменшилася на 24 912,18 доларів США (66500 доларів США - 41 587,82 доларів США). Тому виходячи із меж заявлених позовних вимог, з метою повернення сторін у первісний стан до укладення договору лізингу, який був визнаний у подальшому недійсним, з відповідача на користь позивача слід стягнути вказану різницю у вартості автомобіля, яка становить 639 047,24 грн (еквівалент 24 912,18 доларів США станом на 31 серпня 2016 року).

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду, яким було визнано недійсним укладений між сторонами договір фінансового лізингу від 25 листопада 2013 року № 00009065 набрало законної сили 24 травня 2016 року, тому саме з цього часу ТОВ «Порше Лізинг Україна» дізналося про безпідставність набуття за цим договором грошових коштів, які сплачувалися ОСОБА_1 на виконання договору і саме з цього часу останній набуває право вимагати сплати відсотків за користування чужими грошима. Враховуючи викладене, зустрічні позовні вимоги про стягнення з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 відсотків за користування чужими грошима за період з 01 січня 2014 року до 06 квітня 2015 року є безпідставними.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог про стягнення неустойки за весь час прострочення повернення сплачених ним коштів за договором фінансового лізингу, суд першої інстанції виходив з того, що застосування відповідальності, передбаченої частиною дев`ятою статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів» можливе лише у випадку розірвання укладеного між сторонами договору у порядку, визначеному положеннями статті 12 цього закону. Визнання укладеного між сторонами договору недійним, виключає застосування будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 24 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 березня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 24 листопада 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що отриманий за договором фінансового лізингу автомобіль повернутий позивачу ще 07 квітня 2015 року, що встановлено у рішенні Хмельницького міськрайонного суду від 05 червня 2015 року про визнання договору недійсним. Товариство на придбання автомобіля витратило 388 157,16 грн, що еквівалентно 46 645 доларів США, проте застосовуючи двосторонню реституцію суди цим обставинам не надали будь-якої оцінки та дійшли висновку, що на придбання автомобіля товариство витратило 66 500 доларів США, що не відповідає дійсності.

Більш того, на виконання умов договору фінансового лізингу для придбання автомобіля ним товариству було сплачено всього 248 205,59 грн, що еквівалентно 27 365,15 доларів США.

Прив`язка судом вартості автомобіля до долара США і проведення на цій основі розрахунків позовних вимог чинним законодавством не передбачена. Вартість автомобіля сплачувалася у гривнях.

Звіт оцінювача вартості автомобіля, на який посилалися суди як на доказ, в силу положень статті 57 ЦПК України не є доказом у цивільній справі. Він не погоджується із вказаним висновком, оскільки при його складанні не було враховано положень частини четвертої статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів».

Стягнувши з нього на користь товариства 639 047,24 грн суди не зазначили з чого ці кошти складаються та за що він повинен їх платити.

Якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші (як готівкові так і безготівкові) на них нараховуються відсотки на підставі статті 536 ЦК України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів, проте суди знехтували цими вимогами закону, а також практикою Верховного Суду України і Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У квітні 2018 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що судами встановлено, що вартість транспортного засобу, який було передано в користування заявнику становить еквівалент у розмірі 66 500 доларів США та всі розрахунки здійснювалися із використанням еквіваленту. За період користування автомобілем його вартість значно знизилася у зв`язку із його експлуатацією.

Для того, щоб повернути позивача до первісного стану заявник повинен відшкодувати вартість майна у розмірі 639 047,24 грн, що еквівалентно 24 912,18 доларів США.

Позивачем лише 11 серпня 2016 року подано до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві заяву про примусове виконання рішення суду, а 15 серпня 2016 року - головним державним виконавцем відкрито виконавче провадження.

15 та 19 вересня 2016 року ним в добровільному порядку виконано рішення суду.

Оскільки заявником не надано доказів щодо розірвання договору відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», тому вимога про стягнення неустойки за повернення коштів є необґрунтованою та безпідставною.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 листопада 2013 року між ТОВ «Престиж Авто» (продавець) та ТОВ «Порше Лізинг Україна» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу та додаткову угоду № 1 до вказаного договору, згідно з яким продавець зобов`язується замовити, доставити та передати у власність покупця, а покупець зобов`язується оплатити та прийняти автомобіль Volkswagen Touareg NF 3.01 V6 TDI, шасі № НОМЕР_1 , 2013 року випуску. Вартість автомобіля складає 546 862,75 грн, що еквівалентно 66 500 доларів США.

Того ж дня між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір фінансового лізингу № 00009065, за умовами якого позивач зобов`язався передати у розпорядження відповідача об`єкт лізингу - вказаний вище автомобіль, а відповідач зобов`язався сплатити лізингові платежі відповідно до графіку.

Згідно з актом прийому-передачі до договору лізингу від 25 листопада 2013 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» передало ОСОБА_1 предмет лізингу - вищевказаний новий автомобіль на умовах, визначених у договорі лізингу.

Державним виконавцем відділу ДВС Літинського районного управління юстиції при примусовому виконанні виконавчого напису № 161, виданого 09 лютого 2015 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу було складено акт опису і арешту майна - автомобіля марки Volkswagen Touareg 3.01 V6 TDI, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , вилучено автомобіль у ОСОБА_1 та передано на відповідальне зберігання ТОВ «Порше Лізинг Україна», що підтверджується актом опису і арешту майна від 08 квітня 2015 року.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 червня 2015 року у задоволенні позову ТОВ «Порше Лізинг Україна» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором лізингу відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір фінансового лізингу від 25 листопада 2013 року, укладений між сторонами. Стягнуто з товариства на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 575 043,05 грн та 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди. У решті позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 24 травня 2016 року рішення Хмельницького міськрайонного суду від 05 червня 2015 року в частині стягнення з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 10 000 грн моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. В решті рішення залишено без зміни.

15 серпня 2016 року було відкрито виконавче провадження щодо виконання зазначеного судового рішення.

Згідно із звітом № 637 про оцінку транспортного засобу від 15 квітня 2015 року ринкова вартість автомобіля Volkswagen Touareg 3.0 V6 TDі 4Xmotion 240HP, державний номерний знак НОМЕР_3 на дату оцінки складає 953 192,86 грн.

05 серпня 2016 року головним державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві відкрито виконавче провадження про стягнення з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 575 043,05 грн.

15 та 19 вересня 2016 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» перерахувало кошти на рахунок державної виконавчої служби, що визнається сторонами у справі.

04 жовтня 2016 року виконавче провадження закінчено.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 16 березня 2018 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

17 травня 2018 року справа № 686/17959/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів справу призначено судді-доповідачеві: Литвиненко І. В., судді, які входять до складу колегії: Висоцька В. С. - головуючий, Грушицький А. І., Калараш А. А., Фаловська І. М.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог ТОВ «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсного правочину у повній мірі не відповідають, з огляду на таке.

Відносини, які виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Згідно з частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства України, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно зі статтею 628 ЦК України до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем, як лізингодавцем, лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

В частині положень щодо надання об`єкту лізингу у користування, на правовідносини, зокрема щодо оплати за це, поширює свою дію параграф 5 «Найм (оренда) транспортного засобу» глави 58 «Найм (оренда)» ЦК України, що узгоджується з положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг».

Частиною другою статті 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, у разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу лізингодавець зобов`язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору, а лізингоодержувач, у свою чергу, зобов`язаний повернути лізингодавцю передане за договором майно, а саме об`єкт лізингу, яким він користувався.

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі на підставі нікчемного договору фінансового лізингу мають певні особливості, а саме: з моменту виникнення між сторонами у справі спірних правовідносин ОСОБА_1 користувався предметом лізингу (вказаний вище транспортний засіб), який належить на праві власності ТОВ «Порше Лізинг Україна».

За змістом Глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно (частина перша статті 1212 ЦК України).

Правовідносини за нікчемним договором фінансового лізингу на підставі якого відбулося фактичне користування позивачем транспортним засобом відповідача за своїм змістом є кондикційними.

Оскільки договір є нікчемним з моменту його укладення, то фактичний користувач предмета лізингу, який без достатньої правової підстави за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобов`язаний повернути ці кошти власнику на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду дійшла таких правових висновків про застосування частини першої статті 1212 ЦК України до правовідносин щодо фактичного використання майна без достатньої підстави у постанові від 23 травня 2018 року (справа № 14-77цс18).

У справі, яка переглядається не встановлювались обставини і не перевірялись підстави щодо покладення на лізингоодержувача обов`язку по сплаті лізингодавцеві коштів за користування предметом лізингу, такі позовні вимоги ТОВ «Порше Лізинг Україна» не заявлялись і такими підставами позов не обґрунтовувався.

Заявлені у цій справі позовні вимоги ТОВ «Порше Лізинг Україна» про стягнення коштів з відповідача стосувалися відшкодування різниці між вартістю нового автомобіля, який отримував ОСОБА_1 та дійсною вартістю цього транспортного засобу на момент відшкодування, після його використання. При цьому, вказану різницю позивач визначив у доларах США, виходячи з вартості предмета лізингу, зазначену у договорі та вартості цього транспортного засобу на момент повернення, фактично ставить питання про повернення суми у гривні, яка дорівнює еквіваленту цій сумі у доларах США.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з вимогами частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Задовольняючи позов ТОВ «Порше Лізинг Україна» суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, з урахування обставин і підстав, на які посилався позивач у контексті цієї справи, дійшов помилкового висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки відшкодування втраченої вартості об`єкту лізингу у зв`язку з його експлуатацією відповідачем не є тотожним відшкодуванню вартості його використання (оренди) та не узгоджується з положеннями частини першої статті 216 ЦК України щодо застосування реституції, на яку посилається позивач як на правову підставу позову.

Таких же висновків у схожих за змістом правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 25 вересня 2019 року у справі № 750/11600/16-ц (провадження № 61-34771св18), від 16 березня 2020 року у справі № 755/14119/16-ц (провадження № 61-849св18), від 20 травня 2020 року у справі 243/993/17 (провадження 61-44289св18) та від 04 червня 2020 року у справі № 290/815/17 (провадження № 61-42543св18).

Також Верховний Суду вважає за необхідне зазначити про те, що такий спосіб застосування наслідків недійсності правочину як обчислення позивачем різниці вартості автомобіля шляхом переведення вартості автомобіля з гривні на долари США станом на час його передачі відповідачу та із доларів на гривню станом на час отримання автомобіля від відповідача, з урахуванням коливання іноземної валюти не передбачено нормами чинного законодавства.

При цьому ТОВ «Порше Лізинг Україна» не позбавлено можливості звернутися до суду з відповідним позовом щодо покладення на лізингоодержувача обов`язку по сплаті коштів за користування предметом лізингу та доводити під час розгляду справи підстави для їх задоволення, в тому числі розмір коштів, які мав заплатити відповідач за весь час користування предметом лізингу.

Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення в означеній частині, та в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» судового збору в сумі 9 585,71 грн підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на час подання апеляційної скарги, за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги сплачено 10 544,28 грн (9 585,71 грн * 110 %), тому зазначена сума судового збору підлягає стягненню з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1

Підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що за подання до суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Враховуючи категорію спору та ціну первісного позову (639 047,24 грн) ОСОБА_1 за подання касаційної скарги сплачено судовий збір в розмірі 11 502,85 грн (9 585,71 грн * 120 %), тому зазначена сума судового збору також підлягає стягненню з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 .

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання апеляційної та касаційної скарг ОСОБА_1 сплатив судовий збір в загальному розмірі 22 047,13 грн. Тому ці грошові кошти слід стягнути з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 .

Разом з тим, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частинами першою, другою статті 1214 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до положень статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші (як готівкові, так і безготівкові), на них нараховуються відсотки згідно зі статтею 536 ЦК України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, від якого не відступила Велика Палата Верховного Суду, про що зазначила у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 06 липня 2016 року державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві відмовлено у відкритті виконавчого провадження про стягнення з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 575 043,05 грн, а 05 серпня 2016 року - відкрито виконавче провадження про стягнення зазначеної суми грошових коштів.

15 та 19 вересня 2016 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» перерахувало кошти на рахунок державної виконавчої служби, що підтверджується платіжним дорученням від 19 вересня 2016 року № 50032416 та визнається сторонами у справі.

04 жовтня 2016 року виконавче провадження закінчено у зв`язку з повним виконанням рішення суду.

Суди попередніх інстанцій відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні зустрічного позову в частині стягнення на його користь 89 869,72 грн процентів за користування грошовими коштами за період з 01 січня 2014 року до 06 квітня 2015 року дійшли правильного висновку про те, що обов`язок у ТОВ «Порше Лізинг Україна» повернути кошти отримані за недійсним правочином виник лише після рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 24 травня 2016 року.

Також обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні зустрічного позову про стягнення з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 неустойки за затримку повернення грошей за період з 01 лютого 2014 року до 18 вересня 2016 року, з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями споживач має право розірвати договір за умови повідомлення про це продавця (виконавця) протягом чотирнадцяти днів з дати одержання документа, який засвідчує факт здійснення правочину поза торговельними або офісними приміщеннями чи прийняття продукції або першої поставки такої продукції, за умови, що така продукція є річчю, а прийняття чи поставка продукції відбувається пізніше часу одержання споживачем документа на їх продаж.

Частиною четвертою статті 12 вказаного Закону визначено, що у разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями продавець (виконавець) повинен повернути сплачені гроші без затримки не пізніше тридцяти днів з моменту повідомлення споживачем про розірвання договору. Споживач має право не повертати продукцію або результати роботи чи послуги до моменту повернення йому сплаченої ним суми грошей.

Згідно з частиною дев`ятою статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо всупереч вимогам цієї статті протягом установлених строків продавець (виконавець) не здійснює повернення сплаченої суми грошей за продукцію у разі розірвання договору, споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Системний аналіз вказаних норм свідчить про те, що застосування відповідальності, передбаченої частиною дев`ятою статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів» можливе лише у випадку розірвання укладеного між сторонами договору у порядку, визначеному положеннями статтею 12 цього Закону. Визнання укладеного між сторонами договору недійним, виключає застосування будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в означеній частині, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій в означеній частині.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням того, що аргументи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньо аргументованими, Верховний Суд приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи в означеній частині на основі наданих доказів, рішення судів відповідають нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій в означеній частині і не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення в означеній частині - без змін.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 24 листопада 2017 року скасувати в частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсного правочину та стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» судового збору в розмірі 9 585,71 гривень, і прийняти в цій частині нову постанову.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсного правочину та стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» судового збору в розмірі 9 585,71 гривень відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг в загальному розмірі 22 047 (двадцять дві тисячі сорок сім) гривень 13 копійок.

В решті рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 24 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький А. А. Калараш І. В. Литвиненко І. М. Фаловська