Ухвала

16 червня2020 року

м. Київ

справа № 465/4291/19

провадження № 61-8674ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 20 січня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 травня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Львівської міської ради про стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до виконавчого комітету Львівської міської ради про відшкодування моральної шкоди в сумі

30 000 грн у зв`язку із винесення незаконного рішення від 30 серпня

2017 року № 778 про відмову в отриманні містобудівних умов та обмежень на реконструкцію квартири АДРЕСА_1 , яке було скасовано рішенням Львівського окружного адміністративного суду

від 30 травня 2018 року в справі № 813/667/18.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 20 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 05 травня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів душевних страждань, яких вона зазнала у зв`язку прийняттям рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 30 серпня 2017 року № 778.

Крім того не підтверджено причинний зв`язок між станом здоров`я позивача та прийняттям зазначеного рішення виконавчим комітетом Львівської міської ради.

03 червня 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Франківського районного суду м. Львова

від 20 січня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду

від 05 травня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Як підставу для скасування оскаржених судових рішень зазначає, що судами не досліджено зібрані у справі докази.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

ОСОБА_1 реалізувала своє право на апеляційний перегляд справи № 465/4291/19.

Відповідно до Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи

від 07 лютого 1995 року, державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Європейський суд з прав людини у Рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v.Croatia), № 40160/12) вказав на обмеженість доступу до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції», у справі «Шамоян проти Вірменії»).

Крім того Європейський суд з прав людини в Ухвалі щодо неприйнятності заяви № 26293/18 від 09 жовтня 2018 року у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine) зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ціна позову у справі № 465/4291/19 в сумі 30 000 грн не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2020 року (2 102 грн х 100 = 210 200 грн).

Справа № 465/4291/19 є малозначною в силу вимог закону (пункт 1 частини шостої статті 19 ЦПК України), незалежно від того, чи визнавав її такою суд першої або апеляційної інстанції.

Касаційна скарга не містить доводів, які б свідчили про наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України,за яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: категорію справи, ціну та предмет позову, а також значення справи для сторін і суспільства, та не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подано касаційну скаргу на судові рішення, ухвалені у малозначній справі; позивачем реалізовано право на апеляційний перегляд справи, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення спору; наявність випадків передбачених підпунктами а) - г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України колегією суддів не встановлено, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 20 січня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 травня 2020 року в цивільній справі № 465/4291/19.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Шипович

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта