КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 761/34486/17 Головуючий у 1 інстанції: Савицький О.А.

провадження № 22-ц/824/3363/2020 Суддя-доповідач: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 червня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Олійника В.І.,

суддів: Желепи О.В., Кулікової С.В.,

при секретарі Линок В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Телеканал «Інтер»на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 10 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Телеканал «Інтер», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про забезпечення права на відповідь, спростування недостовірної інформації, -

в с т а н о в и в :

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який неодноразово уточняв в ході розгляду справи та просив:

- визнати відомості, поширені ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про нього в ефірах програми « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на Телеканалі «Інтер» від ІНФОРМАЦІЯ_4 року такими, які не відповідають дійсності та порушують його права і законні інтереси, наступного змісту:

«ІНФОРМАЦІЯ_5...»

«...ІНФОРМАЦІЯ_6...»

«ІНФОРМАЦІЯ_7

«ІНФОРМАЦІЯ_8...»

«...ІНФОРМАЦІЯ_9»

«ІНФОРМАЦІЯ_10.»

«ІНФОРМАЦІЯ_12»;

- зобов`язати ПрАТ «Телеканал «Інтер» протягом 15 календарних днів з дня набрання рішенням у справі законної сили забезпечити йому право на відповідь шляхом надання можливості виступу в ефірі програми « ІНФОРМАЦІЯ_1 » для спростування оприлюднених у сюжетах від ІНФОРМАЦІЯ_4 року недостовірних відомостей в тому ж обсязі, в якому такі недостовірні відомості було поширено.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо нього в ефірах програми « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на Телеканалі «Інтер» від ІНФОРМАЦІЯ_4 року поширено вищевказані відомості, які стали доступними необмеженому колу осіб, стосуються його професійної діяльності, як члена і співкоординатора Громадської ради доброчесності, та зображують його в негативному світлі.

Посилався на те, що вказані відомості, поширені відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є недостовірними та порушують його права і законні інтереси, тому позивач звернувся до суду із даним позовом.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 10 грудня 2019 року позов задоволено частково.

Зобов`язано ПрАТ «Телеканал «Інтер» протягом п`ятнадцяти днів з дня набрання даним судовим рішенням законної сили надати ОСОБА_1 право на відповідь на Телеканалі «Інтер» шляхом надання можливості виступу в програмі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » щодо інформації, поширеної ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яка транслювалась в ефірі програми « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на Телеканалі «Інтер» ІНФОРМАЦІЯ_4 року щодо особи ОСОБА_1

Стягнуто з ПрАТ «Телеканал «Інтер» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 640 грн.

В решті вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ПрАТ «Телеканал «Інтер»з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання ПрАТ «Телеканал Інтер» протягом п`ятнадцяти днів з дня набрання даним судовим рішенням законної сили надати ОСОБА_1 право на відповідь на Телеканалі «Інтер» шляхом надання можливості виступу в програмі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » щодо інформації, поширеної ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яка транслювалась в ефірі програми « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на Телеканалі «Інтер» ІНФОРМАЦІЯ_4 року щодо особи ОСОБА_1 та ухвалення нового, яким в цій частині позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що поширені відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відомості щодо позивача в ефірах програми « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на Телеканалі «Інтер» від ІНФОРМАЦІЯ_4 року, є оціночними судженнями щодо його професійної діяльності, позивач вважає ці вислови такими, що порушують його немайнові права, тому суд вважав, що позов в цій частині вимог є обґрунтованим та таким, що підлягав до задоволенню.

Проте, рішення суду першої інстанції зазначеним вище вимогам закону повністю не відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 приймали участь в ефірах програми « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на Телеканалі «Інтер» від ІНФОРМАЦІЯ_13, на яких ними, крім іншого, було публічно поширено відомості наступного змісту:

«ІНФОРМАЦІЯ_5...»

«...ІНФОРМАЦІЯ_6...»

«ІНФОРМАЦІЯ_7

«ІНФОРМАЦІЯ_8...»

«...ІНФОРМАЦІЯ_9»

«ІНФОРМАЦІЯ_10.»

«ІНФОРМАЦІЯ_12».

Зазначені обставини підтверджуються відеозаписами відповідних сюжетів програми « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на Телеканалі «Інтер» від ІНФОРМАЦІЯ_4 року, в сукупності з поясненнями, наданими в судовому засіданні відповідачем ОСОБА_4 та представником відповідача ПрАТ «Телеканал «Інтер», які достеменно не підтвердили відсутність факту поширення у ефірах вищевказаних відомостей.

Згідно зі ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Частиною 4 статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе.

Згідно з ч.1 ст.201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; …, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно до глави 22 ЦК України до особистих немайнових прав включені, зокрема, право на повагу до гідності та честі (стаття 297) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299). Гідність та честь фізичної особи, її ділова репутація є недоторканними (згідно із частиною другою статті 297 та частиною першою статті 299 ЦК України).

Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб згідно з ч.2 ст.275 ЦК України). Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі (ч.3 ст. 297 ЦК України). Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації (ч.2 ст. 299 ЦК України).

Разом з тим, відповідно до ст.34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або у інший спосіб - на свій вибір.

За ст.1 Закону України «Про інформацію» під інформацією розуміють документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Згідно з ч.1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушені внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

З огляду на постанову Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року №1, зокрема, на пункт 15 постанови, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Відповідно до ч.5 п.15 вказаної Постанови Пленуму ВСУ недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з пунктом 18 зазначеної постанови обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Судом встановлено, що дослідженими в судовому засіданні відеозаписами сюжетів, стороною позивача підтверджено, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в ефірах програми « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на Телеканалі «Інтер» від ІНФОРМАЦІЯ_14 публічно поширили відомості наступного змісту:

«ІНФОРМАЦІЯ_5...»

«...ІНФОРМАЦІЯ_6...»

«ІНФОРМАЦІЯ_7

«ІНФОРМАЦІЯ_8...»

«...ІНФОРМАЦІЯ_9»

«ІНФОРМАЦІЯ_10.»

«ІНФОРМАЦІЯ_12».

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Так, відповідно до ст.277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що також відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка будучи ратифікованою Законом України від 07.07.1997 року, відповідно до ст.9 Конституції є складовою частиною національного законодавства.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема п.46 справи Лінгенс (Лінгенз) проти Австрії від 08.07.1986 р. на думку Суду, слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна.

Оціночне судження є висновком, отриманим в результаті інтелектуальної (логічної) обробки і узагальнення конкретною людиною фактів, оцінок інших людей, інформації довідкового характеру та причинно-наслідкових зв`язків між зазначеними джерелами інформації, і тому будь-яким шляхом неможливо оцінити правдивість чи правильність цього висновку.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року №1, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

В даному конкретному випадку, аналізуючи інформацію, яку позивач просив визнати недостовірною, суд, враховуючи положення вищевказаних норм, прийшов до висновку, що вислови відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо позивача в ефірах програми « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на Телеканалі «Інтер» від ІНФОРМАЦІЯ_4 року мають характер суб`єктивних припущень щодо його професійної діяльності та не можуть бути кваліфіковані як повідомлення про факт, що підлягає перевірці на предмет його істинності, при цьому ці вислови викладені не в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що могло б принизити честь, гідність та ділову репутацію позивача.

За таких обставин, оскільки судом встановлено, що поширені відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відомості щодо позивача в ефірах програми « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на Телеканалі «Інтер» від ІНФОРМАЦІЯ_4 року, які позивач просив визнати недостовірними та спростувати, є оціночними судженнями, а отже не можуть бути предметом судового захисту, і тому суд вірно вважав, що позов у даній частині вимог до задоволення не підлягав.

Проте, суд прийшов до помилкового висновку щодо зобов`язання ПрАТ «Телеканал «Інтер» протягом п`ятнадцяти днів з дня набрання даним судовим рішенням законної сили надати ОСОБА_1 право на відповідь на Телеканалі «Інтер» шляхом надання можливості виступу в програмі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » щодо інформації, поширеної ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яка транслювалась в ефірі програми « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на Телеканалі «Інтер» ІНФОРМАЦІЯ_13 щодо особи ОСОБА_1 .

При цьому суд посилався на наступне.

Так, пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року №1 визначено, що фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

При цьому, суди повинні враховувати такі відмінності: а) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною; б) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.

Отже, якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначав, що поширені відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо нього в ефірах програми « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на Телеканалі «Інтер» від ІНФОРМАЦІЯ_4 року стосуються його професійної діяльності як члена і співкоординатора Громадської ради доброчесності, зображують його в негативному світлі, що свідчить про порушення його прав і законних інтересів.

Оскільки поширені відповідачами щодо позивача відомості, які є оціночними судженнями, на думку позивача порушують його права і законні інтереси, як публічної особи, тому останній вважав, що має право реалізувати своє право на відповідь, а саме, у тому ж засобі масової інформації, де ці відомості були поширені, висвітлити щодо них та обставин порушення особистого немайнового права власну точку зору.

За таких обставин, прийшовши до висновку, що поширені відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відомості щодо позивача в ефірах програми « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на Телеканалі «Інтер» від ІНФОРМАЦІЯ_4 року, є оціночними судженнями щодо його професійної діяльності, і позивач вважає ці вислови такими, що порушують його немайнові права, суд прийшов до висновку, що позов у частині вимог про забезпечення права на відповідь є обґрунтованим та підлягав задоволенню, а тому вважав за необхідне зобов`язати ПрАТ «Телеканал «Інтер» протягом п`ятнадцяти днів з дня набрання даним судовим рішенням законної сили надати ОСОБА_1 право на відповідь на Телеканалі «Інтер» шляхом надання можливості виступу в програмі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » щодо інформації, поширеної ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яка транслювалась в ефірі програми « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на Телеканалі «Інтер» ІНФОРМАЦІЯ_13 щодо особи ОСОБА_1 .

Проте, колегія суддів з такими висновками не може погодитися.

Надалі, відповідно до ч. 1 ст. 65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» громадянин або юридична особа, стосовно якої у програмі чи передачі телерадіоорганізації було поширено відомості, які не відповідають дійсності або порушують її права і законні інтереси, має право на відповідь (коментар чи власне тлумачення обставин справи) у програмах та передачах даної телерадіоорганізації незалежно від того, було подано заяву про спростування чи ні.

Отже, право на відповідь виникає, коли поширені відомості щодо особи, не відповідають дійсності або порушують її права та законні інтереси.

В матеріалах справи відсутні докази, які вказують, що відповідач порушив немайнове право позивача внаслідок поширення про нього інформації в розумінні ч.1 ст.277 ЦК України та ч.1 ст.65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

За п.18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що згідно положень ст.277 ЦК України та ст.10 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Відповідно до листа ПрАТ «Телеканал «Інтер» від 01.10.2018 року за №538 «звернень щодо змісту ефіру програми « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від ІНФОРМАЦІЯ_15 на адресу ПрАТ «Телеканал «Інтер» не надходило. Звернення щодо змісту ефіру програми « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від ІНФОРМАЦІЯ_16 року на адресу ПрАТ «Телеканал «Інтер» надійшло від представника ОСОБА_1 - адвоката Стойчева Р.В. з пропуском строку, визначеного чинним законодавством України, про що було повідомлено заявника листом від 24.11.2017 року №676.

За таких обставин Товариство не має можливості надати відео матеріали програми « ІНФОРМАЦІЯ_1 », трансляція яких відбувалась на Телеканалі «Інтер» ІНФОРМАЦІЯ_16 року на адресу».

Проте, позивачем було надано компакт диск із записом, отриманого з Інтернет -сайту.

Згідно вищезгаданого листа ПрАТ «Телеканал «Інтер» від 01.10.2018 року №538 відповідачем зазначено «що офіційного Інтернет - видання (власного сайту) ПрАТ «Телеканал « ІНФОРМАЦІЯ_3 » не має».

Тому даний компакт - диск не може бути визнаний доказом в розумінні ст.ст.78-81 ЦПК України поширення інформації в ефірі відповідача.

За таких обставин, на виконання вимог п.18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 року №1, позивач не надав в матеріали справи оригінали записів програми « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що транслювалася на Телеканалі «Інтер» ІНФОРМАЦІЯ_4 року, і також відсутні докази про те, що внаслідок цього порушено особисте немайнове право позивача.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» у разі поширення недостовірної інформації, що порушує особисті немайнові права юридичної особи або її структурного підрозділу, позов вправі пред`явити орган цієї юридичної особи.

Проте, інформація, що поширена та записана на компакт - диску, стосується не позивача, а Громадської Ради Доброчесності.

Отже, для задоволення позовної вимоги щодо надання позивачеві права на відповідь в ефірі Телеканалу «Інтер», поширена інформація повинна мати відношення особисто до позивача.

Крім того, в позовній заяві позивач порушує питання щодо недостовірності поширеної інформації. Разом з тим, в задоволенні позовної вимоги щодо недостовірності поширеної інформації, позивачеві було відмовлено.

За ст.30 Закону України «Про інформацію», особа, яка вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширення суджень, надавши їм іншу оцінку.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, згідно зі ст.277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.19 Постанови)».

Так, право на відповідь у особи виникає не лише від факту згадування її по телебаченню, що суперечить ст.ст.5, 6 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», ст.ст.24, 25 Закону України «Про інформацію», а від того, що поширена інформація порушує особисті немайнові права/ділову репутацію цієї особи, докази про що позивач не надав.

Аналогічно, відсутні (не надані) докази про поширення Відповідачем оціночних суджень або думок, які принижують гідність, честь чи ділову репутацію Позивача.

Проте, відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» відповідно до статей 94, 227 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. При цьому суди повинні враховувати такі відмінності, що: 1) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною: 2) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.

Зміст реалізації права на відповідь позивача щодо поширеної інформації суперечить нормам матеріального права ч.1 ст.65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (право на відповідь), оскільки право на відповідь є виявом реалізації конституційного права на свободу думки, свободу слова та вільне вираження своїх поглядів та переконань (ст.34 Конституції України) та передбачає суто тлумачення обставин справи, а не відмову від певної інформації/суб`єктивну думку щодо поширеної інформації.

Це право реалізується у разі, якщо поширена інформація є цілком правильною, а особа бажала б пояснити мотиви своєї поведінки або обставини, що склалися та не були висвітлені.

Так, зміст самого тексту позовної заяви й надалі, прохальна частина ( в задоволенні якої судом першої інстанції відмовлено), в реалізації права на відповідь свідчить про те, що позивач, всупереч вимогам ч.1 ст.65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» про надання коментарю, пояснень чи власного тлумачення обставин справи щодо поширеної інформації, без визнання такої інформації недостовірною, намагається вдатися до спростування цієї інформації в ефірі Телеканалу «Інтер».

Також відповідно до вимоги Додатку Резолюції (76) 26 Комітету Міністрів Ради Європи «Про право на відповідь - стан особи відносно преси», ухваленої Комітетом Міністрів на 223- му засіданні заступників міністрів від 02.07.1974 року щодо мінімальних правил стосовно прав на відповідь у пресі, по радіо, телебаченні та в інших періодичних ЗМІ будь-яка фізична або юридична особа, а також інші органи, незалежно від їхнього громадянства та місцезнаходження, якщо про них ішлося в газеті, журналі, передачі по радіо чи телебаченню або в будь-якому іншому засобі інформації періодичного характеру, можуть використати право на відповідь з метою спростування фактів, що стосується цієї особи або органу, якщо за їхнім твердженням, факти, що стали надбанням громадськості, є неправдивими. Національне законодавство може, в порядку виключення, передбачити, що засіб інформації має право відмовити в опублікуванні відповіді, зокрема, за таких випадків:

1) якщо відповідь не обмежується спростуванням інкримінованих фактів;

2) якщо це суперечить інтересам третьої сторони, які охороняються законом;

3) якщо відповідна особа не в змозі довести існування законного інтересу.

Разом із тим, ст.34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Згідно зі ст.68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Як зазначено в п.1 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

З огляду на вимоги Додатку Резолюції (76) 26 Комітету Міністрів Ради Європи «Про право на відповідь - стан особи відносно преси», ухваленої Комітетом Міністрів на 223-му засіданні заступників міністрів від 02.07.1974 року щодо мінімальних правил стосовно прав на відповідь у пресі, по радіо, телебаченні та в інших періодичних ЗМІ, ст.ст.34, 68 Конституції України, п.1 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», суд не може не забезпечити баланс прав сторін процесу, оскільки задовольняючи позовну вимогу позивача, припуститься до порушення конституційного права відповідача як телерадіоорганізації, визначене ст.19 Конституції України (ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, тобто спростовувати інформацію, яка не визнана судом недостовірною) та законні права та охоронювані законом інтереси третіх осіб - телеглядачів, які мають право на отримання інформації, що відповідає принципам ст.2 Закону України «Про інформацію».

Відповідно до ст.ст.77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зокрема, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.376 підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 10 грудня 2019 року в частині зобов`язання ПрАТ «Телеканал «Інтер» протягом п`ятнадцяти днів з дня набрання судовим рішенням законної сили надати ОСОБА_1 право на відповідь на Телеканалі «Інтер» шляхом надання можливості виступу в програмі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » щодо інформації, поширеної ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яка транслювалась в ефірі програми « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на Телеканалі «Інтер» ІНФОРМАЦІЯ_4 року щодо особи ОСОБА_1 , скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог ОСОБА_1 в цій частині.

В решті рішення слід залишити без змін.

Також, в порядку ст.141 ЦПК України слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Телеканал «Інтер» 2881 грн.50 коп. судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Телеканал «Інтер» задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 10 грудня 2019 року в частині зобов`язання Приватного акціонерного товариства «Телеканал «Інтер» протягом п`ятнадцяти днів з дня набрання судовим рішенням законної сили надати ОСОБА_1 право на відповідь на Телеканалі «Інтер» шляхом надання можливості виступу в програмі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » щодо інформації, поширеної ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яка транслювалась в ефірі програми « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на Телеканалі «Інтер» ІНФОРМАЦІЯ_4 року щодо особи ОСОБА_1 , скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог ОСОБА_1 в цій частині.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Телеканал «Інтер» 2881 грн.50 коп. судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 17 червня 2020 року.

Суддя-доповідач:

Судді: