Постанова

Іменем України

10 червня 2020 року

м. Київ

справа № 487/6313/15-ц

провадження № 61-2342св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - прокурор м. Миколаєва в інтересах держави,

відповідачі: Миколаївська міська рада, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 вересня 2016 року в складі судді Нікітіна Д. Г.та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 01 грудня 2016 рокув складі колегії суддів: Царюк Л. М., Козаченка В. І., Прокопчук Л. М.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року прокурор м. Миколаєва в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що пунктами 25, 25.2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 25 червня 2010 року № 47/49 затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею

729 кв. м за рахунок земель товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Трейдінг-Груп-М» (далі - ТОВ «Інвест Трейдінг-Груп-М») з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 .

На підставі указаного рішення ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 19 серпня 2010 року серія ЯЛ № 904562.

На підставі договору купівлі-продажу від 01 вересня 2010 року № 2175 ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_1 вказану земельну ділянку.

У подальшому ОСОБА_2 отримала державний акт про право власності на земельну ділянку від 30 грудня 2011 року серія ЯК № 815138. Позивач вважав, що передача спірної земельної ділянки відбувалася з порушенням норм земельного та водного законодавства України, оскільки ця земельна ділянка відповідно до Генерального плану міста відноситься до території зелених насаджень загального користування та зелених насаджень спеціального призначення. Крім того, згідно з Правилами використання та забудови території м. Миколаєва, затвердженими на підставі рішення Миколаївської міської ради від 25 червня 2010 року № 47/49, спірна земельна ділянка належить до ландшафтно-реакційної зони загальноміського значення та туристично-реакційного комплексу, тобто будівництво житлових будинків у межах цієї території заборонено.

Прокурор також посилався на те, що спірна земельна ділянка входить в межі прибережної захисної смуги Бузького лиману. Отже, рішення Миколаївської міської ради про передачу спірної земельної ділянки для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд є незаконним.

З урахуванням викладеного, прокурор м. Миколаєва в інтересах держави просив суд: визнати незаконними та скасувати пункти 25, 25.2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 25 червня 2010 року № 47/49 про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 729 кв. м за рахунок земель ТОВ «Інвест Трейдінг-Груп-М» з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по

АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки від 01 вересня 2010 року № 2175, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнати недійсним виданий ОСОБА_2 державний акт про право власності на спірну земельну ділянку від 30 грудня 2011 року

серія ЯК 815138 та зобов`язати ОСОБА_2 повернути Миколаївській міській раді земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 вересня 2016 року в задоволенні позову прокурора м. Миколаєва в інтересах держави відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено без поважних причин строк позовної давності, передбачений статтею 257 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 01 грудня 2016 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 вересня 2016 року в частині позовних вимог до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01 вересня 2010 року № 2175, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасовано, провадження у справі у цій частині закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 01 грудня 2016 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову прокурора

м. Миколаєва в інтересах держави відмовлено з інших підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, виходив із того, що позов предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання, тому його скасування не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності на земельну ділянку і це право ґрунтується на правовстановлюючому документі, яким є державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 904562, виданий на ім`я ОСОБА_1 . Крім того, судом першої інстанції до свого провадження не прийнято та не розглянуто уточнені вимоги прокурора про визнання недійсним державного акта про право власності на землю, виданого на ім`я ОСОБА_1 , тому всі інші вимоги не породжують правових наслідків щодо законності цього правовстановлюючого документа та задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2016 року перший заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок апеляційного суду щодо невірного обрання прокурором способу захисту є помилковими, оскільки вимога прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради є належним способом захисту передбаченим статтями 16, 21 ЦК України, статтею 152 ЗК України. Крім того, прокурор дізнався про порушення інтересів держави у зв`язку із прийняттям міською радою спірного рішення лише у 2015 році, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності.

Доводи особи, яка подала заперечення касаційну скаргу

У березні 2017 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначив, що суд першої інстанції прийшов до законного та обґрунтованого висновку про порушення прокурором встановленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судами встановлено, пунктами 25, 25.2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 25 червня 2010 року № 47/49 затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 729 кв. м за рахунок земель ТОВ «Інвест Трейдінг-Груп-М» з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 904562.

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 01 вересня 2010 року за реєстровим № 2175 ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 729 кв. м по АДРЕСА_1 .

На підставі указаного договору купівлі-продажу ОСОБА_2 отримала державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯК №815138

від 30 грудня 2011 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер.

Згідно з інформації Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 27 квітня 2015 року спірна земельна ділянка по

АДРЕСА_1 відноситься до території зелених насаджень загального користування та зелених насаджень спеціального призначення.

Згідно з Правилами використання та забудови території м. Миколаєва, затвердженими рішенням Миколаївської міської ради від 17 жовтня 2003 року

№ 15/41 спірна земельна ділянка належить до зони ландшафтно-рекреаційної загальноміського значення та туристично-рекреаційного комплексу. Зазначене підтверджується інформацією Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 27 квітня 2015 року.

За даними Миколаївського обласного управління водних ресурсів спірна земельна ділянка розташована на березі Бузького лиману, який належить до об`єктів загальнодержавного значення.

Згідно топографо-геодезичної зйомки спірна земельна ділянка повністю входить в межі прибережної захисної смуги.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Пред`являючи позов, прокурор посилався на те, що міська рада, приймаючи оскаржені рішення, розпорядилася землями, які є землями водного фонду, а відтак, не можуть бути передані у власність фізичним особам.

Статтею 6 ВК України 1995 року в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що води (водні об`єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки в користування. Згідно зі статтями 4, 89 ВК України та 78, 79 ЗК України (у відповідних редакціях) до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, а також захисними прибережними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, береговими смугами водних шляхів. При цьому прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності й у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво, зберігання та застосування пестицидів і добрив, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних) та ін.

Отже, з огляду на зазначене та з урахуванням положень статей 2, 20, 21 ЗК України (1990 року, в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) зайняті водоймами ділянки та прибережні захисні смуги як землі водного фонду за особливостями свого цивільного призначення і правового режиму не можуть використовуватись для ведення сільського господарства, садівництва та побудови будь-яких споруд.

Судами попередніх інстанцій у порушення норм процесуального права наведених вище норм закону не враховано, не перевірено тверджень прокурора щодо належності спірних земельних ділянок до земель водного фонду та не оцінено подані сторонами докази, хоча однією з підстав позову було посилання на те, що спірні земельні ділянки розташовані в межах прибережної захисної смуги Бузького лиману.

Разом із тим, від встановлення цих фактичних обставин справи залежить правильне вирішення спору, оскільки у позові прокурора судом першої інстанції відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявили відповідачі.

Апеляційний суд відмовив у позові у зв`язку з неналежним способом захисту.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані в постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-71цс18), у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц) (провадження № 14-452ц18), у пункті 80 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та у пункті 96 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19).

Як зазначала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), а також пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю земельну ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори та інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Отже, висновки апеляційного суду щодо неналежного способу захисту не узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду.

Прийняття рішення про передачу у власність земель державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України (статті 14, 19 Конституції України).

У позові міститься посилання на те, що у відповідності проведеними КП «Госпрозрахунковепроектно-виробниче архітектурно-планувальне бюро» замірами спірна земельна ділянка повністю входить в межі прибережної захисної смуги Бузького лиману: відстань від урізу Бузького лиману до крайніх точок спірної земельної ділянки становить 6 м до північної, 42,4 м - східної, 39,7 м - південної, 14,1 м, 5 м, 10,9 м - західної.

Інших доказів щодо визначення статусу спірної земельної ділянки на момент передачі її ОСОБА_1 судом не наведено та не проаналізовано.

За таких підстав висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову за пропуском позовної давності та висновок апеляційного суду щодо неналежного способу захисту неможливо вважати правильним, оскільки якщо спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, в такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

У разі, якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позову, він має оцінити дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірними земельними ділянками, зокрема легітимну мету такого втручання та пропорційність цій меті повернення ділянок законному володільцеві (див. пункти 125-128 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), пункти 125-126 постанови великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)).

Оскільки суди належним чином не встановили правовідносини, які виникли між сторонами, не дослідили надані сторонами докази, тому суд касаційної інстанції в силу своїх процесуальних повноважень не може ухвалити судове рішення.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами повністю не встановлено, а тому судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 01 грудня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун