Справа № 428/1756/20

Провадження № 2/428/1447/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2020 року                                                         м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області в складі

головуючого судді Шубочкіної Т.В.,

при секретарі судового засідання Погребної Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» про стягнення вихідної допомоги, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся із позовною заявою, в якій зазначається, що він перебував у трудових відносинах із відповідачем і наказом від 19.12.2019 року був звільнений за ч.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із зміною в організації виробництва і праці, скорочення чисельності й штату працівників. Відповідачем при звільнені не було проведено розрахунок з вихідної допомоги згідно ст.44 КЗпП України. Просить стягнути на його користь 12095,29 гривен.

Відповідач надав відзив, в якому зазначив, що дійсно ОСОБА_1 стояв у трудових відносинах із підприємством, і 19.12.2019 року наказом № 253-к був звільнений з підстав п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із внесенням змін в організаційну структуру підприємства, в організацію виробництва і праці та скороченням штату і чисельності працівників. Так як позивач відноситься до 2 категорії працівників, на яких розповсюджується дія ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-ХІІ, вихідна допомога нараховувалася та виплачувалася в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати. Просили у задоволенні вимог відмовити за необгрунтованістю.

Заслухавши позивача, який просив позов задовольнити, представника відповідача, який просив відмовити у задоволенні позову, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності докази, суд прийшов до наступного.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі Ващенко проти України (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно з ч.1 ст. 76, ч. 1 ст.77 та ст. 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно п.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно наказу Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» № 253-к від 09.12.2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади майстра з ремонту котельного устаткування на підставі п1 ст.40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати на підставі ст.21 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відноситься до 2 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , та має пільги та компенсації, встановлені ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Стаття 44 КЗпП України передбачає, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 1 ст.40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

В той же час, п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року`Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», визначено, що при припиненні трудового договору вихідна допомога виплачується у випадках і розмірі, передбачених як ст.44 КЗпП, так і іншими нормами закону. Наприклад, при звільненні державного службовця у зв`язку з досягненням граничного віку перебування на державній службі вихідна допомога виплачується йому не за ст.44 КЗпП, а згідно зі ст.37 Закону "Про державну службу".

Статтею 21 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 2, надаються такі гарантовані державою компенсації тапільги , передбачені пунктами 1, 2, 3, 5, 6, 7, 8, 11, 12, 17, 18, 20, 22, 23, 

24, 25, 26, 27, 29, 30, 31 статті 20.

Пункт 7 статті 20 зазначеного Закону визначає перелік пільг та компенсацій особам, віднесеним до категорії 1, зокрема, переважне право залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі при ліквідації, реорганізації або перепрофілюванні підприємства, установи, організації, скороченні чисельності або штату працівників, а також на працевлаштування. У разі вивільнення працівників у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників їм виплачується допомога в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати, а також зберігається за їх бажанням посадовий оклад, тарифна ставка (оклад) на новому місці роботи, але не більше одного року та інше.

Згідго довідки про доходи від 24.02.2020 року середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 складала 12095,29 гривень.

В грудні 2019 року ОСОБА_1 отримав при звільненні 40838,49 гривень, з яких 36186,11 гривень нарахованої вихідної допомоги.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що відповідач правомірно застосував вдіповідні норми ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» при розрахунку при звільненні позивача, виплатив вихідну допомогу у трикратному розмірі середньомісячного заробітку, а тому вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» про стягнення вихідної допомоги відмовити за необгрунтованістю.

Із урахуванням пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017 року) рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя                                                                         Т. В. Шубочкіна