Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 квітня 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючого Іващука В.А.,
суддів: Сороки Л.А., Колоса С.С.,
при секретарі Липач Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до держави України, Державного казначейства України, Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області, державної податкової інспекції у м. Вінниці про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, за апеляційними скаргами ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_6 на рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 7 листопада 2008 року,
у с т а н о в и л а :
у лютому 2008 року ОСОБА_5 звернувся із зазначеним позовом до держави України, Державного казначейства України, Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області, державної податкової інспекції у м. Вінниці про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства. Під час розгляду справи позивач змінив та збільшив позовні вимоги у яких просив стягнути на його користь з Державного бюджету України 687 176 грн. матеріальної шкоди з якої:
270 000 грн. збитків за вимушений продаж власної квартири під час досудового слідства для сплати незаконно нарахованих податків та штрафів;
300 000 грн. збитків завданих незаконним розповсюдженням інформації слідчими органами про позбавлення його волі внаслідок чого скасовано заповіт 26 квітня 2001 року на ім’я позивача особою, що склала цей заповіт (ОСОБА_7);
26 202, 13 грн. збитків завданих накладенням арешту на автомобіль, який використовувався для підприємницької діяльності, у зв’язку із чим автомобіль не використовувався тривалий час внаслідок чого він та його деталі прийшли у непридатний стан, збитків завданих внаслідок обраної підписки про невиїзд та арешту банківського рахунку;
8342,47 грн. відсотків за незаконне користування стягнутими з нього коштами на протязі 4 років 4 місяців та 15 днів (3677 грн.) з урахуванням суми індексації у зв’язку з інфляцією (4665,47) у цей період;
82631,46 грн. упущеної вигоди від підприємницької діяльності у зв’язку з кримінальним переслідуванням (середньомісячний заробіток).
Також просив:
стягнути на його користь з Державного бюджету моральну шкоду в сумі 300000 грн.;
постановити рішення про визнання періоду з 2 жовтня 2000 року до 15 лютого 2005 року вимушеним прогулом приватного підприємця з вини ДПІ м.Вінниці та зарахувати цей період до трудового стажу;
стягнути на його користь з відповідача 5700 грн. витрат на правову допомогу, а також 540 грн. за аудиторську перевірку та 33 грн. за довідку з управління статистики про індекс інфляції, що в загальній сумі становить 6277 грн.
У позові зазначав, що він з 1992 року займався підприємницькою діяльністю у вигляді вантажних перевезень на належному йому автомобілі КамАЗ -5320, державний номерний знак - «НОМЕР_2».
2 жовтня 2000 року слідчим відділом податкової міліції державної податкової інспекції (далі –ДПІ) у м. Вінниці відносно нього явно незаконно було порушено кримінальну справу за ч.2 ст.148-2 КК України (у редакції 1960 року - ухилення від сплати податків).
В процесі розслідування 13 жовтня 2000 року на підставі розпорядження начальника ГВ ДПІ м.Вінниці за №02011 серія ВІ був незаконно накладений арешт на його банківський рахунок.
20 жовтня 2000 року слідчим було незаконно накладено арешт на його автомобіль, а 31 жовтня цього ж року відносно нього обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд і цього ж дня пред’явлено обвинувачення по ч.2 ст.148-2 КК України
Прийняті за результатами розслідування справи процесуальні рішення неодноразово скасовувалися, а справа передавалася на додаткове розслідування. Останньою постановою прокуратури Вінницької області від 15 лютого 2005 року кримінальну справу відносно нього було закрито на підставі п.1 ст.6 КПК України (за відсутністю події злочину).
Вказує, що у період розслідування справи з 2 жовтня 2000 року по 15 лютого 2005 року (4 роки 4 місяці і 15 днів) йому завдано значної матеріальної та моральної шкоди, які підлягають стягненню з Державного бюджету України відповідно до положень ст.ст. 56, 124 Конституції України, ст.ст. 1166,1176, 1048, 625 ЦК України, Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» та Положення про його застосування від 4 березня 1996 року, а також у відповідності до Рішення Конституційного суду України у справі про відшкодування шкоди державою від 3 жовтня 2001 року.
Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 7 листопада 2008 року у задоволенні зазначеного позову відмовлено.
У апеляційних скаргах ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_6 посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Прокурор та представники Державного казначейства України, Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області, державної податкової інспекції у м. Вінниці заперечували доводи апеляційної скарги через їх безпідставність. Зокрема посилались на те, що судом не було встановлено фактів вчинення незаконних дій органів досудового слідства щодо позивача в період розслідування справи, як не було встановлено і фактів завдання шкоди незаконними діями вказаних органів. Вказували також на те, що позивач не довів обставин на які посилається у позові, а тому немає підстав для задоволення його вимог. Просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи із наступного.
Відповідно частинам 1 та 2 статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Рішення суду таким визнати не можна оскільки суд не виконав всі вимоги цивільного судочинства та допустив неправильне застосування норм матеріального права неправильно витлумачивши їх.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_5 суд першої інстанції виходив із того, що жодна із процесуальних дій досудового слідства не визнана в установленому законом порядку незаконною, а доказів протилежному позивачем не надано. Виходив із того, що наявність факту закриття кримінальної справи відносно позивача ОСОБА_5 за відсутністю події злочину не є підставою для відшкодування шкоди за Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», оскільки не встановлено наявності незаконних дій і заподіяння шкоди позивачу внаслідок незаконних дій.
З таким висновком суду не можна погодитись, оскільки до такого висновку суд дійшов через неправильне застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Відповідно до правил п.1 ч.1 ст.1 зазначеного вище Закону України від 1 грудня 1994 року №266/94 –ВР, який набув чинності з 3 січня 1995 року (далі – Закон №266/94 –ВР ), відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема незаконного притягнення як обвинуваченого, що обмежує його права.
Висновки суду першої інстанції суперечать цьому положенню Закону, оскільки за своїм змістом та суттю вказане положення передбачає відшкодування шкоди при наявності факту незаконного притягнення громадянина як обвинуваченого і не пов’язується із необхідністю доводити окремі обставини незаконних процесуальних, чи інших дій в ході розслідування.
Незаконне проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно та інше, що обмежує право громадянина, за правилами вказаної вище норми права, є самостійною підставою для відшкодування шкоди.
Судом першої інстанції неправильно застосовано зазначену норму матеріального права, оскільки неправильно витлумачено її, внаслідок чого неправильно вирішено справу.
Судом встановлено і не оспорюється сторонами, що відносно позивача ОСОБА_5 2 жовтня 2000 року слідчим слідчого відділу податкової міліції ДПІ м. Вінниці було порушено кримінальну справу за фактом ухилення від сплати збору до Пенсійного фонду України, прибуткового податку з громадян, податку на додану вартість, за ознаками злочину, передбаченого ст.148-2 ч.2 КК України, у редакції 1960 року (а.с.19 том 1).
Розпорядженням начальника ГВПМ ДПІ м. Вінниці від 13 жовтня 2000 року було зупинено операції на рахунках в установах банку приватного підприємця ОСОБА_5 (а.с. 16, 135-137 том 1).
17 жовтня 2000 року було винесено постанову про притягнення в якості обвинуваченого ОСОБА_5 і пред'явлення йому обвинувачення за ч.2 ст.148-2 КК України, у редакції 1960 року ( а.с.33 том 1).
31 жовтня 2000 року відносно ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд (а.с.20 том 1).
Постановами слідчого СВ податкової міліції ДПІ м. Вінниці про накладення арешту на майно від 31 жовтня 2000 року було накладено арешт на автомобіль КамАЗ 5320, реєстраційний номер НОМЕР_1, на 1/2 частину будинку по АДРЕСА_1, які належать на праві власності ОСОБА_5 (а.с.34 том 1).
Встановлено і не оспорюється сторонами, що прийняті в ході розслідування справи процесуальні рішення неодноразово скасовувалися в порядку встановленому КПК України, а справа передавалася на додаткове розслідування.
Постановою прокуратури Вінницької області від 15 лютого 2005 року кримінальну справу відносно нього було закрито на підставі п.1 ст.6 КПК України (за відсутністю події злочину). Зазначене вище підтверджується також оглянутими в суді першої інстанції матеріалами кримінальної справи.
За встановлених обставин у позивача ОСОБА_5 є всі підстави для відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, а висновки суду першої інстанції щодо відсутності у нього таких підстав є помилковими.
Разом із тим не всі вимоги позивача щодо відшкодування матеріальної шкоди можуть бути задоволеними.
Встановлено, що оскаржуване рішення суду першої інстанції було неодноразово предметом розгляду суду апеляційної інстанції та суду касаційної інстанції за наслідком розгляду якого ухвалювались відповідні судові рішення.
Колегія суддів, відповідно до вимог ч. 4 ст.338 ЦПК України, при розгляді справи враховує відповідну вказівку суду касаційної інстанції щодо необхідності з’ясування всіх обставин справи і зокрема дотримання позивачем порядку звернення за відшкодуванням шкоди.
Апеляційним судом встановлено і не оспорюється сторонами, що позивач ОСОБА_5 до звернення в суд з позовом не звертався із відповідною заявою про відшкодування шкоди до органу досудового слідства, який провадив слідчі дії та розслідував справу, як це передбачено правилами Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» №266/94 –ВР .
Встановлено також, що ОСОБА_5 до відповідного органу досудового слідства з заявою про відшкодування йому шкоди звернувся після подання судового позову, а саме 17 лютого 2010 року (а.с.135-136, том 2).
Із наданої відповіді позивачу вбачається, що йому відмовлено у вирішенні питання про відшкодування завданої шкоди (а.с.137, том 2).
Правова позиція органу досудового слідства є відомою. Представником ДПІ м.Вінниці така позиція щодо відшкодування шкоди ОСОБА_5 висловлена в судах першої та апеляційної інстанцій.
Виходячи із цього судом апеляційної інстанції встановлено, що орган, який проводив розслідування відмовив позивачу у вирішенні питання про відшкодування шкоди.
За таких обставин суд зобов’язаний вирішити питання про відшкодування шкоди позивачу, а за умови безпідставної відмови судом першої інстанції у задоволенні законних вимог позивача, це питання підлягає вирішенню судом апеляційної інстанції.
Виходячи із положень ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Встановлені судом правовідносини безпосередньо врегульовані Законом України №266/94 – ВР та Положенням про його застосування, затвердженим наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року №6/5/3/41, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 березня 1996 року №106/1131 (далі – Положення).
Виходячи із правил ст. 443 ЦК УРСР 1963 року в редакції, яка діяла на час порушення кримінальної справи відносно позивача ОСОБА_5 (2 жовтня 2000 року), правил ст. 23, ст.1176 ЦК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року та діяв на час закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_5 (15 лютого 2005 року), правил п.1 ч.1 та ч.2 ст.1, п.2 ч.1 ст.2, п.1 ст.3, ст.4, ст.12 Закону №266/94 – ВР та пунктів 4, 7, 8, підпункт 3 та абзац 3 пункту 9 Положення позивачеві слід відшкодувати заробіток (грошовий дохід), який він втратив внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.
Колегія суддів погоджується із розрахунком середнього заробітку позивача (1311 грн. 76 коп.) наданого ним суду 23 березня 2010 року та розрахунком коригування втраченого заробітку, відповідно до правил абзацу 3 пункту 9 Положення (а.с.130-132, том 2).
Колегія суддів вбачає правильним розрахунок позивача суми відшкодування середньомісячного заробітку (грошові доходи), які втрачені внаслідок незаконних дій за період розслідування кримінальної справи (перебування під слідством) з 2 жовтня 2000 року по 15 лютого 2005 року (4 роки 4 місяці і 15 днів), оскільки шляхом множення середнього заробітку позивача (1311 грн. 76 коп.) на весь строк перебування під слідством (52,5 місяці) сума відшкодування заробітку втраченого внаслідок незаконних дій становить 68867 грн. 40 коп.
Колегія суддів погоджується також і з розрахунком коригування втраченого позивачем ОСОБА_5 заробітку, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації на виконання цього Закону, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 , що становить 86257 грн. 53 коп. за період з 2 жовтня 2000 року до 15 лютого 2005 року (а.с.131-132, том 2).
Всього сума втраченого заробітку за період строку перебування під слідством (52,5 місяці) з урахуванням компенсації втрати, що підлягає стягненню на користь позивача становить 155124 грн. 93 коп.
Відповідно до п.4 ст. 3 Закону №266/94 – ВР та підпункту 4 п.7 Положення на користь позивача слід стягнути його витрати у зв’язку з наданням йому юридичної допомоги.
Такі витрати підтверджуються відповідними квитанціями про сплату на загальну суму 5700 грн.(а.с.66-71, том 1).
Всього сума відшкодування матеріальної шкоди разом із витратами у зв’язку з наданням ОСОБА_5 юридичної допомоги становить 160 824 (сто шістдесят тисяч вісімсот двадцять чотири) грн. 93 коп.
В решті вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди позивачу слід відмовити, оскільки законом таке відшкодування не передбачено і такі витрати не доведені належними та допустимими доказами.
Вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, оскільки розмір заявлений позивачем занадто перебільшений і не відповідає вимогам щодо розумності та справедливості.
Відповідно до п.5 ст.3 Закону №266/94 – ВР та п.17 Положення внаслідок незаконного притягнення як обвинуваченого громадянинові відшкодовується моральна шкода.
Вирішуючи це питання суд виходив із положень ст. 13 цього Закону та п.17 Положення, де встановлено, що питання про відшкодування моральної шкоди вирішується судом відповідно до чинного законодавства, а також, що така шкода за час перебування під слідством провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Суд прийшов до висновку, що незаконні дії органів досудового слідства завдали моральних втрат позивачу ОСОБА_5, призвели до порушення його нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього зусиль для організації свого життя. Вбачається, що ОСОБА_5 внаслідок незаконного притягнення його як обвинуваченого та внаслідок незаконного розслідування тривалий час кримінальної справи зазнав страждань внаслідок психічного впливу, що погіршило та частково позбавило його можливостей реалізації своїх звичок і бажань. Позивач зазнав також інших негативних наслідків морального характеру.
Апеляційним судом встановлено, що мінімальне відшкодування моральної шкоди позивачу, виходячи із законодавчо встановлених мінімальних зарплат у період з жовтня 2000 року по 15 лютого 2005 року становить 11284 грн.
Із матеріалів справи вбачається, що позивачу завдана значно більшу моральну шкоду аніж мінімальна, оскільки досудове слідство по кримінальній справі тривало більше чотирьох років, а саме 4 роки 4 місяці і 15 днів, моральні страждання його були тривалими, а тому колегія суддів дійшла висновку, що моральну шкоду ОСОБА_5 слід визначити у розмірі 30000 грн.
За таких обставин оскаржуване рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 7 листопада 2008 року підлягає скасуванню як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалене за невідповідних висновків суду обставинам справи, неповно з’ясовані обставин, що мають значення для справи.
У зазначеній справі слід постановити нове рішення, яким задовольнити вимоги позивача частково.
З державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державного казначейства України на користь позивача ОСОБА_5 підлягає стягненню матеріальна шкода в розмірі 160 824 грн. 93 коп. та моральна шкода в розмірі 30000 грн. завдані незаконним притягненням його як обвинуваченого по кримінальній справі.
В решті вимоги задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.1 п.3, п.4, 314 ч.2, 316 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а:
Апеляційні скарги ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 7 листопада 2008 року у цій справі скасувати. Ухвалити нове рішення.
Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державного казначейства України на користь ОСОБА_5 матеріальну шкоду в розмірі 160 824 (сто шістдесят тисяч вісімсот двадцять чотири) грн. 93 коп. та моральну шкоду в розмірі 30000 (тридцять тисяч) грн., а всього 190 824 (сто дев’яносто тисяч вісімсот двадцять чотири) грн. 93 коп.
В решті вимог – відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та протягом двох місяців може бути оскаржене у касаційному порядку до Верховного Суду України.
Судді: /підпис/ В.А. Іващук
/підпис/ Л.А. Сорока
/підпис/ С.С. Колос
З оригіналом вірно: