Справа № 22-Ц-1365/2010р. Головуючий в 1 інстанції Дубас Т.В.
Доповідач в 2 інстанції Малород О.І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі :
Головуючого: Дьоміної О.О.
суддів: Малорода О.І., Касьяненко Л.І.
при секретарі: Мацевич О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Київ
цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 грудня 2009 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи - орган опіки і піклування Боярської міської ради, Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора про визнання договору дарування будинку недійсним ,-
ВСТАНОВИЛА:
В лютому 2007 року позивач звернувся до суду з даним позовом та просив визнати недійсним договір дарування будинку за адресою АДРЕСА_1
Мотивував тим, що його батько ОСОБА_4, якому належав спірний будинок, помер ІНФОРМАЦІЯ_2
Він подав заяву в нотаріальну контору про прийняття спадщини, однак там дізнався, що 22 лютого 2006 року батько подарував спірний будинок неповнолітній ОСОБА_2 – дочці його рідного брата.
Вважав, що батько під час підписання договору не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, поскільки протягом довгого часу зловживав спиртними напоями.
Просив призначити експертизу для встановлення психічного стану померлого та задовільнити вимоги.
Рішенням суду позовні вимоги задоволено. Суд визнав недійсним договір дарування.
Відповідачка в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що висновки суду не відповідають обставинам справи, суд дав невірну оцінку встановленим обставинам.
Вважає, що суд взагалі не звернув увагу на покази свідків, які будучи допитані в судовому засіданні пояснили, що не помічали у померлого психічних розладів, свідок ОСОБА_5 – патронажна сестра, допитана в судовому засіданні, не підтвердила наявність запоїв у померлого.
Також звертає увагу на ту обставину, що додаткова експертиза не змогла встановити ступінь психічних розладів і не змогла відповісти на питання постановлене судом про те чи міг померлий розуміти значення своїх дій та керувати ними на час підписання договору дарування.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що батько позивача - ОСОБА_4 – ІНФОРМАЦІЯ_1, страждав хронічним алкоголізмом і з жовтня 2005 року перебував на обліку лікаря нарколога. Із запису в амбулаторній карті вбачається, що ОСОБА_4 зловживає алкоголем більше 30 років.
22 лютого 2006 року ОСОБА_4 подарував власний будинок онуці – відповідачці по справі.
ІНФОРМАЦІЯ_2 спадкодавець помер.
Позивач звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини і дізнався про існування договору дарування.
Суд задовільнив позовні вимоги.
При цьому суду зазначив, що згідно ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Також суд указав, що виходячи з вищенаведеної норми закону оцінка доказів у справі, в тому числі й показань свідків, законодавцем покладена на суд, а не на експертів і тому суд оцінюючи зібрані у справі докази відповідно до вимог ст.212 ЦПК України в їх сукупності, а саме матеріали медичної документації, висновки експертиз та спеціаліста, пояснення свідків, у тому числі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_12, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та інших, прийшов до висновку, про доведеність відповідно до ст.60 ЦПК України позовних вимог, а саме, що станом на 22 лютого 2006 року ОСОБА_4 страждав на хронічний алкоголізм із вираженим інтелектуально-мнестичним зниженням, значним зниженням критичних здібностей та вираженими емоційно-вольовими змінами, а тому не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.
На думку суду правочин, укладений у такому стані, не відображає справжньої волі особи щодо встановлення чи припинення цивільних прав та обов’язків і відповідно до ст. 225 ЦК України визнається недійсним.
Колегія не може погодитись з такими висновками суду.
Так колегією встановлено, що ОСОБА_4 – ІНФОРМАЦІЯ_1, був власником будинку за адресою АДРЕСА_1, який отримав в дар від своїх батьків. В період з 1965 по 1984 рік померлий був одружений з ОСОБА_10 та мали двох синів. Після розлучення ОСОБА_10 отримала та приватизувала однокімнатну квартиру куди перейшла проживати з позивачем. Інший син залишився проживати з батьком у спірному будинку до дня його смерті.
В жовтні 2005 року з ініціативи колишньої дружини, яка до виходу на пенсію працювала старшою медсестрою районної лікарні, спадкодавець у віці 67 років був поставлений на облік лікаря нарколога з діагнозом хронічний алкоголізм 3 стадії.
Відповідачка, єдина онука спадкодавця, на час укладення договору дарування була неповнолітньою.
З ініціативи спадкодавця було отримано дозвіл органу опіки та піклування на дарування неповнолітній будинку і в державній нотаріальній конторі 22 лютого 2006 року ОСОБА_4, свідомо, подарував відповідачці спірний будинок.
ІНФОРМАЦІЯ_2 спадкодавець помер.
Так суд в рішенні послався на висновок посмертної суворо-психіатричної експертизи від 26 квітня 2007 року та пояснення експерта ОСОБА_11, про те що спадкодавець на час вчинення заповіту не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, однак указана експертиза відповідно до ст. 59 ч.1 ЦПК України не може враховуватись при ухваленні рішення, поскільки по перше висновок підписала особа, що не входить до складу комісії, а по друге експертиза проведена лише на підставі медичної документації, без врахування показів свідків.
Не може братись до уваги і висновок повторної посмертної судово-психіатричної експертизи від 1 жовтня 2008 року, поскільки при її проведенні не враховані покази усіх свідків, які були допитані в суді після її проведення.
28 жовтня 2009 року була проведена додаткова посмертна судово-психіатрична експертиза, яка з врахуванням висновків попередніх експертиз, показів усіх допитаних судом свідків, медичних документів, в кількості трьох спеціалістів експертного закладу, прийшла до висновку, що ОСОБА_4 за життя страждав на хронічний алкоголізм із змінами особистості та когнітивними розладами, але уточнити ступінь цих психічних розладів, що малися в нього та відповісти на питання, поставлене судом, не є можливим через протиріччя у представлених даних.
Крім того в матеріалах справи наявний висновок спеціаліста психіатра від 31 березня 2008 року /а.с.118/ приєднаний судом до справи в якості доказу і який ставить під сумнів перший висновок експертів та пропонує розширити круг свідків, які спілкувались з спадкодавцем.
Позивач, після отримання вказаного висновку, не заявляв клопотання про призначення іншої експертизи.
За таких обставин колегія вважає, що при вирішенні спору слід брати до уваги останній висновок додаткової посмертної судово-психіатричної експертизи від 28 жовтня 2009 року, яка не дала відповідь про психічний стан померлого.
Ст. 145 ЦПК України визнає обов’язковим призначення експертизи для встановлення психічного стану особи. При цьому обов’язковим є позитивний або негативний висновок, а не факт його проведення.
Колегія приходить до висновку, що позивач не довів в судовому засіданні належними доказами ті обставини, що ОСОБА_4 на час вчинення договору дарування не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
Висновки суду про психічний стан померлого не грунтуються на доказах.
По перше в матеріалах справи відсутній висновок експертизи, по друге свідки дають протилежні покази про психічний стан померлого, по третє допитала в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 – патронажна сестра, не підтвердила наявність запоїв у померлого, а у зв’язку з цим і психічних розладів, по четверте в амбулаторній карті на ім’я померлого відсутні записи лікаря психіатра, інші лікарі при огляді хворого не направляли його на консультацію до лікаря психіатра, тобто не бачили розладів психічного стану.
Відповідно до ст. 60 ч. 3 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Невірним є висновок суду і в тій частині, що лише суд має право оцінювати докази в тому числі і покази свідків, а не експерти. Указані висновки суду не відповідають обставинам справи, поскільки експерти не давали оцінку доказам по справі, а навпаки встановили факт протиріччя і не дали будь-якого висновку по справі.
Однак суду при даних обставинах, сам дав оцінку зібраним по справі доказам, і не маючи відповідних спеціальних знань в області медицини, прийшов до висновку, що померлий не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Крім того суд неправильно встановив місяць та рік смерті спадкодавця.
За вказаних обставин колегія вважає, що суд постановив рішення про задоволення позову всупереч вимог ст. 59 ч.1, 60 ч.3, 145 ЦПК України тобто норм процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, а обставини на які посилався суд не доведені належними доказами і тому відповідно до вимог ст. 309 ч. 1, п. 2-4 ЦПК України апеляційну скаргу необхідно задовільнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. 309 ч.1, п.2-4, 316 ЦПК України, ст. 225 ЦК України колегія,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу – задовільнити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 грудня 2009 року – скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом 2 місяців .
Головуючий :
Судді :