Справа № 522/19465/15-ц

Провадження номер 2-п/522/61/20

УХВАЛА

11 червня 2020 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого – судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Соболевій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2015 року по цивільний справі 522/19465/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором займу, -

ВСТАНОВИВ:

07 грудня 2015 року Приморський районний суд м. Одеси ухвалив заочне рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором займу, яким позовні вимоги були задоволені.

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення суду, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено у відсутність відповідача, та про рішення він дізнався лише у січні 2020 року.

У судовому засіданні представник заявника заяву підтримав, просив її задовольнити.

Позивач у судовому засіданні заяву не визнав, просив у її задоволенні відмовити.

       Дослідивши матеріали вищезазначеної цивільної справи, та докази, надані заявником, суд вважає, що дана заява задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що Приморським районним судом м. Одеси 07 грудня 2015 року було ухвалено заочне рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором займу було задоволено частково.

       Рішенням апеляційного суду Одеської області від 08.02.2017 року вищевказане рішення було скасоване в частині стягнення судових витрат та в цій частині ухвалено нове рішення.

Відповідно ст. 229 ЦПК України (яка діяла на час ухвалення рішення) у заяві про перегляд заочного рішення повинні бути зазначені окрім інших даних,обставини, що свідчать про поважність причин неявки в судове засідання і неповідомлення їх суду, і докази про це; посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача.

Відповідно до ч.1 ст. 232 ЦПК України (яка діяла на час ухвалення рішення) заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст.27 ЦПК України (яка діяла на час ухвалення рішення) заявник не надав суду своїх заперечень, не приєднано до справи певних доказів, або заяви про їх витребування. Не обгрунтував також своїх заперечень і не підкрипив їх доказами і у заяві про перегляд заочного рішення.

       Відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України, заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

       Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

       Однією з засад цивільного судочинства, згідно п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України є неприпустимість зловживання процесуальними правами.

       Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (п. 36). На це «право на суд», в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (рішення від 13 жовтня 2009 року у справі «Салонтаджі-Дробняк проти Сербії» (п. 132).

       Разом з тим, як зазначає Європейський суд з прав людини, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб» (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства», (п. 57). Встановлюючи такі правила, держава користується певною свободою розсуду.

       Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини застосовувані державою обмеження в доступі особи до національного суду не повинні звужувати чи зменшувати залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або такою мірою, що буде нівельована сама суть права. Більше того, встановлене державою обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не має законної мети і якщо не буде забезпечено пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Фаєд проти Сполученого Королівства» (п. 65), рішення від 18 лютого 1999 р. у справі «Вайт і Кеннеді проти Німеччини» (п. 59), рішення від 10 травня 2001 р. у справі «Т.Р. та К.М. проти Сполученого Королівства» (п. 98), рішення від 10 травня 2001 р. у справі «Z. Та інші проти Сполученого Королівства» (п. 93).

       Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

       Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

       Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

       Неподання суду доказів, якими заявник обґрунтовує необхідність скасування заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2015 року унеможливлює встановлення їх наявності та істотності значення для вирішення спору.

       Відповідно до ч. 3 ст. 287 ЦПК України в результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду в загальному порядку.

       З урахуванням наведеного вище суд вважає, що відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України підстави для скасування заочного рішення суду відсутні, у зв`язку із чим заява підлягає залишенню без задоволення.

       Керуючись: ст.ст. 4,12,13,76,258-261,287 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

       Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2015 року по цивільний справі 522/19465/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором займу - залишити без задоволення.

       Роз`яснити заявнику, що у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

       Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: