Постанова

Іменем України

03 червня 2020 року

місто Київ

справа № 378/186/17

провадження № 61-9997св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Комунальний вищий навчальний заклад Київської обласної ради «Академія неперервної освіти», Департамент освіти і науки Київської обласної державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Київської області від 20 грудня 2017 рокуу складі колегії суддів: Сушко Л. П., Ігнатченко Н. В., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Комунального вищого навчального закладу Київської обласної ради «Академія неперервної освіти» (далі - КВНЗ «АНО»), Департаменту освіти і науки Київської обласної державної адміністрації (далі - Департамент) про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач обґрунтовував позов тим, що наказом Департаменту від 08 травня 2015 року № 46-к його призначено на посаду ректора Комунального навчального закладу Київської обласної ради «Київський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів» (далі - КНЗКОР «КОІПОПК») на умовах контракту на строк з 08 травня 2015 року до 08 травня 2018 року. Відповідно до пункту 2.15 контракту він має право з дозволу Департаменту працювати на 0, 5 посадового окладу професором та займатися викладацькою діяльністю не більше 240 годин на рік.

Наказом Департаменту від 08 травня 2015 року № 46-к «Про сумісництво ректора КНЗКОР «КОІПОПК» ОСОБА_1 » йому дозволено виконувати обов`язки професора кафедри управління освітою в обсязі 0, 5 посадового окладу на період відсутності основного працівника з 08 травня 2015 року. Наказом КНЗКОР «КОІПОПК» від 08 травня 2015 року № 68-к «Про сумісництво ОСОБА_1 » його прийнято на посаду професора кафедри управління освітою в обсязі 0, 5 ставки за сумісництвом.

Департаментом видано наказ від 24 січня 2017 року № 11-к «Про визнання таким, що втратив чинність наказ Департаменту 08 травня 2015 № 47-к «Про сумісництво ректора КНЗКОР «КОІПОПК» ОСОБА_1 », яким його звільнено з посади професора кафедри дошкільної і початкової освіти та менеджменту з 25 березня 2017 року. З метою недопущення порушення умов пункту 2.15 контракту між ним та Департаментом наказом КВНЗ «АНО» від 25 січня 2017 року № 17-к «Про звільнення ОСОБА_1 за сумісництвом» його звільнено з посади професора кафедри дошкільної і початкової освіти та менеджменту з 25 березня 2017 року.

Стислий виклад заперечень відповідача

КВНЗ «АНО» позов визнав повністю.

Департамент позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 10 жовтня 2017 року позов задоволено, скасовано наказ Департаменту від 24 січня 2017 року № 11-к «Про визнання таким, що втратив чинність, наказ Департаменту від 08 травня 2015 року № 47-к «Про сумісництво ректора КНЗКОР «КОІПОПК» ОСОБА_1 », скасовано наказ КВНЗ «АНО» від 25 січня 2017 року за № 17-к «Про звільнення ОСОБА_1 за сумісництвом», поновлено ОСОБА_1 на посаді професора кафедри дошкільної і початкової освіти та менеджменту КВНЗ «АНО» в обсязі 0, 5 ставки за сумісництвом, стягнуто з КВНЗ «АНО» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 березня 2017 року до 10 жовтня 2017 року у розмірі 27 164, 62 грн, стягнуто з КВНЗ «АНО» та Департаменту судовий збір.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 саме за згодою Департаменту прийнято на посаду професора кафедри управління освітою за сумісництвом з 08 травня 2015 року, чим фактично між сторонами встановлено трудові відносини. Проте, всупереч вимогам пункту 2.15 контракту, наказом КВНЗ «АНО» від 25 січня 2017 року № 17-к на підставі наказу Департаменту позивача звільнено із займаної посади професора кафедри дошкільної і початкової освіти та менеджменту з ініціативи уповноваженого власником органу з 25 березня 2017 року, чим позбавлено права займати посаду професора кафедри дошкільної і початкової освіти та менеджменту. Суд першої інстанції зазначив, що конкретних підстав звільнення позивача з посади професора, визначених статтями 40, 41 КЗпП України, у наказах Департаменту від 24 січня 2017 року № 11-к та КВНЗ «АНО» від 25 січня 2017 року за № 17-к не зазначено. Оспорювані накази не містять посилань на положення законів, які б передбачали додаткові підстави для звільнення позивача з посади професора ніж ті, що передбачені нормами КЗпП України.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 20 грудня 2017 рокускасовано рішення суду першої інстанції, ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що суд залишив поза увагою ту обставину, що відносини, які виникли між позивачем та Департаментом, регулюються контрактом, підписаним сторонами 08 травня 2015 року, відповідно до умов якого керівник має право з дозволу Департаменту працювати на 0, 5 посадового окладу професором та займатися викладацькою діяльністю не більше 240 годин на рік. Тобто з урахуванням умов контракту позивач має право працювати на 0, 5 посадового окладу професором та займатися викладацькою діяльністю лише з дозволу Департаменту. Отже позивач за контрактом повинен виконувати свої обов`язки керівника навчального закладу та в нього відсутнє право працювати на 0, 5 ставки та займатися викладацькою діяльністю. Суд першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

Суд першої інстанції зобов`язаний був виходити з того, що Департамент скористався своїм правом щодо скасування дозволу позивачу працювати на 0, 5 посадового окладу та займатися викладацькою діяльністю. Під час видачі оспорюваних наказів судом апеляційної інстанції не встановлено порушень законодавства.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у вересні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати судове рішення апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що законодавством передбачений виключний перелік підстав, за яких власник, або уповноважений ним орган має право звільнити працівника. Відповідач звільнив позивача незаконно, з підстав, що не передбачені положеннями КЗпП України. Положеннями укладеного між сторонами контракту не передбачено можливості відповідача скасувати раніше надану згоду на працевлаштування позивача за сумісництвом.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданих відзивах відповідачі просили відмовити у задоволенні касаційної скарги з підстав її необґрунтованості.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 213 ЦПК України 2004 року, статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказом Департаменту від 08 травня 2015 року № 46-к ОСОБА_1 призначено на посаду ректора КНЗКОР «КОІПОПК» на умовах контракту на строк з 08 травня 2015 року до 08 травня 2018 року.

Відповідно до пункту 2.15 контракту ОСОБА_1 має право з дозволу Департаменту працювати на 0, 5 посадового окладу професором та займатися викладацькою діяльністю не більше 240 годин на рік.

Наказом Департаменту від 08 травня 2015 року № 46-к «Про сумісництво ректора КНЗКОР «КОІПОПК» ОСОБА_1 » йому дозволено виконувати обов`язки професора кафедри управління освітою в обсязі 0, 5 посадового окладу на період відсутності основного працівника з 08 травня 2015 року.

Наказом КНЗКОР «КОІПОПК» від 08 травня 2015 року № 68-к «Про сумісництво ОСОБА_1 » його прийнято на посаду професора кафедри управління освітою в обсязі 0, 5 ставки за сумісництвом.

13 серпня 2015 року КНЗКОР «КОІПОПК» перейменовано на КВНЗ «АНО».

Департаментом видано наказ від 24 січня 2017 року № 11-к «Про визнання таким, що втратив чинність наказ Департаменту 08 травня 2015 № 47-к «Про сумісництво ректора КНЗКОР «КОІПОПК» ОСОБА_1 », яким його звільнено з посади професора кафедри дошкільної і початкової освіти та менеджменту з 25 березня 2017 року.

Наказом КВНЗ «АНО» від 25 січня 2017 року № 17-к «Про звільнення ОСОБА_1 за сумісництвом» його звільнено з посади професора кафедри дошкільної і початкової освіти та менеджменту з 25 березня 2017 року.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі достроково, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21 КЗпП України).

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором є таким самим, як і за безстроковим, але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема, у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін; закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до статті 21 КЗпП України та пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» (далі - Положення) робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час.

Згідно з пунктом 1 Положення сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у підприємця-фізичної особи.

За змістом пункту 8 цього Положення звільнення з роботи за сумісництвом провадиться з підстав, передбачених законодавством, а також у разі прийняття працівника, який не є сумісником, чи обмеження сумісництва у зв`язку з особливими умовами та режимом праці без виплати вихідної допомоги.

Таким чином, працівників, що працюють за сумісництвом, звільняються з посад за сумісництвом на загальних підставах та з дотриманням порядку звільнення, визначеного законодавством.

Судами встановлено, що звільнення позивача відбулося у зв`язку з виданням Департаментом наказу від 24 січня 2017 року № 11-к «Про визнання таким, що втратив чинність наказ Департаменту 08 травня 2015 № 47-к «Про сумісництво ректора КНЗКОР «КОІПОПК» ОСОБА_1 ». На виконання зазначеного наказу КВНЗ «АНО» видало наказ від 25 січня 2017 року № 17-к «Про звільнення ОСОБА_1 за сумісництвом» його звільнено з посади професора кафедри дошкільної і початкової освіти та менеджменту з 25 березня 2017 року.

Підставами звільнення у зазначеному наказі зазначено пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України, тобто з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Підстави звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу визначені у статях 40, 41 КЗпП України, серед яких відсутня така підстава звільнення, як скасування попередньої згоди на можливість роботи позивача за сумісництвом.

Як правильно зауважив суд першої інстанції, спірні накази не містять посилань на положення законів, які б передбачали додаткові підстави для звільнення позивача з посади професора, ніж ті, що передбачені нормами КЗпП України.

Не доведено наявності таких підстав й відповідачем, зокрема, ним не доведено, та умови укладеного між сторонами контракту не містять відповідних положень про можливість звільнення позивача саме за такою процедурою та порядком, який застосовано відповідачами.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховним Судом враховано, що, надавши згоду на працевлаштування позивача за сумісництвом, Департамент реалізував право позивача на таку роботу, що передбачено КЗпП України та умовами контракту, однак подальше скасування такої згоди, за умови неврегульованості цього питання в умовах контракту як окремої підстави для звільнення не могло бути підставою для звільнення позивача, оскільки виключні підстави звільнення у такій правовій ситуації визначені положеннями статей 40, 41 КЗпП України і відповідачі не довели дотримання зазначених правил під час звільнення ОСОБА_1 із займаної за сумісництвом посади.

Окрім наведеного, Верховним Судом враховано, що наказ Департаменту від 08 травня 2015 року № 46-к «Про сумісництво ректора КНЗКОР «КОІПОПК» ОСОБА_1 » фактично є адміністративним (ненормативним) актом індивідуальної дії одноразового застосування, вичерпує свою дію фактом його виконання, тому він не міг бути скасований чи змінений органом, що його видав, після виконання.

Аналогічний за змістом висновок викладений у Рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009року № 7-рп/2009, відповідно до якого органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Уклавши окремий трудовий договір на підставі наказу Департаменту від 08 травня 2015 року № 46-к «Про сумісництво ректора КНЗКОР «КОІПОПК» ОСОБА_1 » з приводу заміщення посади професора кафедри управління освітою в обсязі 0, 5 ставки за сумісництвом, дію зазначеного наказу Департаменту вичерпано і подальше його скасування призвело до порушення гарантій стабільності трудових відносин. Таке розпорядження не могло бути підставою для припинення трудових відносин за договором на заміщення посади у порядку сумісництва.

Верховний Суд виходить з того, що трудові відносини з позивачем регулювалися двома окремими трудовими договорами: трудових контрактом, укладеним з Департаментом, - з приводу заміщення посади ректора, а також трудовим договором, укладеним з вищим навчальним закладом, - з приводу працевлаштування на посаді професора кафедри управління освітою за сумісництвом. З моменту працевлаштування позивачем у КНЗКОР «КОІПОПК» правовідносини між цими сторонами не могли регулюватися виключно контрактом, укладеним між позивачем та Департаментом: у зазначеному контракті, укладеному з позивачем, лише визначені певні обмеження щодо обов`язковості порядку зайняття іншою викладацькою роботою у порядку сумісництва. Такі обмеження позивачем дотримано до заміщення спірної посади у порядку сумісництва.

За наведених умов виключні підстави звільнення позивача з посади професора кафедри управління освітою за сумісництвом у такій правовій ситуації визначені положеннями статей 40, 41 КЗпП України і відповідачі не довели дотримання зазначених правил під час звільнення ОСОБА_1 із займаної за сумісництвом посади.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на наведене, Верховний Суд визнає доводи касаційної скарги ОСОБА_1 обґрунтованими.

Отже, Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що позивача звільнено із порушенням вимог законодавства, а тому дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 20 грудня 2017 рокускасувати.

Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 10 жовтня 2017 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді О. В. Ступак

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко