Постанова

Іменем України

27 травня 2020 року

місто Київ

справа № 760/3482/17

провадження № 61-7141св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранд Девелопмент Груп Естейт»,

позивач за об`єднаним позовом - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2019 року у складі колегії суддів Волошиної В. М., Панченко М. М., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_4 21 лютого 2017 року звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Девелопмент Груп Естейт» (далі - ТОВ «Гранд Девелопмент Груп Естейт», товариство) від 07 березня 2014 року у сумі 1 500 000, 00 грн, пеню в розмірі 811 099, 15 грн, 3 % річних у розмірі 132 041, 10 грн, інфляційні втрати в розмірі 1 459 500, 00 грн. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог ОСОБА_4 просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 1 500 000, 00 грн, проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 912 703, 24 грн, 3 % річних у розмірі 153 739, 73 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 666 770, 01 грн.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 07 березня 2014 року між ОСОБА_4 , який надалі провів державну реєстрацію зміни імені на ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 укладено договір (б/н) купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Гранд Девелопмент Груп Естейт». Відповідно до умов договору ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 придбав частку розміром 100 % від статутного капіталу ТОВ «Гранд Девелопмент Груп Естейт» за ціною 1 500 000, 00 грн. Усупереч умовам договору та приписам цивільного законодавства ОСОБА_2 свій обов`язок щодо проведення розрахунку не виконав, що спричинило виникнення заборгованості перед ОСОБА_4 .

Стислий виклад позиції позивача за об`єднаним позовом

08 червня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа - ТОВ «Гранд Девелопмент Груп Естейт», про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Гранд Девелопмент Груп Естейт», укладеного 07 березня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Вимоги позову ОСОБА_3 обґрунтовувалися тим, що оспорюваний договір укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з порушенням вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, зокрема, ОСОБА_3 , як дружина ОСОБА_2 , на момент укладення спірного договору щодо цінного майна вартістю 1 500 000, 00 грн не була обізнана щодо укладення такого договору; згоди на укладення договору не надавала. Також ОСОБА_3 вважала, що сторони під час укладення зазначеного, знаючи про те, що вона дружина ОСОБА_2 , діяли недобросовісно стосовно неї, уклавши договір, який стосується цінного майна без її згоди, а сплата коштів у розмірі 1 500 000, 00 грн зі спільної сумісної власності сім`ї призведе до її скрутного матеріального становища.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 14 травня 2018 року справу № 760/9955/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа - ТОВ «Гранд Девелопмент Груп Естейт», про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі об`єднано в одне провадження зі справою за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа - ТОВ «Гранд Девелопмент Груп Естейт», про стягнення заборгованості (справа № 760/3482/17).

Стислий виклад позиції інших учасників справи за позовом ОСОБА_4 та об`єднаним позовом

ОСОБА_3 ОСОБА_4 заперечував проти задоволення об`єднаного позову ОСОБА_3 , просив застосувати позовну давність.

ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення позову ОСОБА_4 , просила задовольнити її об`єднаний позов.

ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову ОСОБА_4 , підтримав позов ОСОБА_3 , просив його задовольнити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 24 травня 2018 року у позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа - ТОВ «Гранд Девелопмент Груп Естейт», про стягнення заборгованості відмовлено. Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа - ТОВ «Гранд Девелопмент Груп Естейт», про визнання договору купівлі-продажу недійсним задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Гранд Девелопмент Груп Естейт», укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 07 березня 2014 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що у момент укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Гранд Девелопмент Груп Естейт» ОСОБА_4 та ОСОБА_2 діяли недобросовісно, а саме, знаючи про те, що 1 500 000, 00 грн, які ОСОБА_2 повинен сплатити за договором, належать подружжю на праві спільної сумісної власності, уклали договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Гранд Девелопмент Груп Естейт» без отримання ОСОБА_2 згоди від дружини ОСОБА_3 .

Враховуючи наведені обставини, з урахуванням згоди ОСОБА_2 з позовними вимогами ОСОБА_3 , а також недоведеність сторонами у справі того, що майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї, суд першої інстанції дійшов висновку, що договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Гранд Девелопмент Груп Естейт» від 07 березня 2014 року за своїм змістом суперечить інтересам сім`ї Гаврюніних , укладено з порушенням норм СК України.

Суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 не знала про факт укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Гранд Девелопмент Груп Естейт» між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 і не мала змоги про це дізнатися, а тому строк позовної давності ОСОБА_3 не пропущений, оскільки про укладення договору купівлі-продажу частки у статутному ТОВ «Гранд Девелопмент Груп Естейт» між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 їй стало відомо у квітні 2017 року з ухвали Солом`янського районного суду міста Києва у справі № 760/3482/17.

У частині вирішення позову ОСОБА_4 суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_4 не довів належними і допустимими доказами обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, тому вимоги про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Гранд Девелопмент Груп Естейт» від 07 березня 2014 року суд визнав безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 24 травня 2018 року скасовано. Ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість у розмірі 1 500 000, 00 грн, проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 912 703, 24 грн, 3 % річних у розмірі 153 739, 73 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 666 770, 01 грн, судовий збір - 20 960, 00 грн. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що надані сторонами докази підтверджують те, що ОСОБА_2 , укладаючи договір купівлі-продажу, діяв у своїх, а не сім`ї, інтересах, а тому цей договір не породжує для ОСОБА_3 ні прав, ні обов`язків і згода за таких обставин для його укладення від останньої не вимагалась, а також не породжує для неї особисто обов`язків на майбутнє щодо погашення боргу ОСОБА_4 .

Апеляційним судом встановлено та не спростовано сторонами, що за договором купівлі-продажу корпоративних прав ОСОБА_2 не сплатив ОСОБА_4 їх вартість у розмірі 1 500 000, 00 грн, незважаючи на те, що у подальшому їх продав. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення боргу у розмірі 1 500 000, 00 грн з ОСОБА_2 ґрунтуються на вимогах закону. Враховано, що строк виплати вартості корпоративних прав за умовами договору купівлі-продажу сплив 17 березня 2014 року, тобто після цієї дати відповідач став користуватися чужими грошима.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційних скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

У касаційних скаргах, поданих до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у квітні 2019 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 просять скасувати постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2019 року та залишити в силі рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 24 травня 2018 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційні скарги обґрунтовуються неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Заявники зазначають, що апеляційний суд дійшов необґрунтованих висновків, що оспорюваний договір купівлі-продажу укладено не в інтересах сім`ї, а тому цей договір не породжує для ОСОБА_3 ні прав, ні обов`язків і згода за таких обставин для його укладення від ОСОБА_3 не вимагалася. Вважають, що такі висновки не відповідають фактичним обставинам справи.

ОСОБА_2 також зазначив, що під час вирішення позову ОСОБА_4 апеляційний суд не застосував до спірних правовідносин правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 та від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 щодо застосування частини першої статті 1048 ЦК України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У травні 2019 року на касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надійшов відзив ТОВ «Гранд Девелопмент Груп Естейт», у якому товариство зазначає про обґрунтованість вимог касаційних скарг, просить їх задовольнити.

У листопаді 2019 року надійшов відзив ОСОБА_4 , у якому він просить відхилити касаційні скарги та залишити без змін оскаржувану постанову у зв`язку з тим, що доводи касаційних скарг не спростовують висновків апеляційного суду, не свідчать про неправильне застосування цим судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалами Верховного Суду від 22 квітня 2019 року відкрито касаційні провадження за касаційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційні скарги у справі, що переглядається, подані у 2019 році, вони підлягають розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 07 березня 2014 року між ОСОБА_4 , який у подальшому провів державну реєстрацію зміни імені на ОСОБА_4 згідно зі свідоцтвом про зміну імені від 05 листопада 2016 року, серії НОМЕР_1 , та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Гранд Девелопмент Груп Естейт».

Відповідно до пункту 1.1 договору ОСОБА_4 передає у власність ОСОБА_2 частку розміром 100 % від загального розміру статутного капіталу ТОВ «Гранд Девелопмент Груп Естейт», а ОСОБА_2 приймає частку і зобов`язується оплатити її в порядку і на умовах, визначених цим договором.

Згідно з пунктами 4.1, 4.2 договору ціна договору становить 1 500 000, 00 грн та повинна бути сплачена ОСОБА_2 протягом десяти днів з дати укладення договору.

Відповідно до пункту 6.1 договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Протоколом загальних зборів ТОВ «Гранд Девелопмент Груп Естейт» від 07 березня 2014 року № 07/03/2014 вирішено певні корпоративні (організаційні) питання діяльності товариства.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Протоколу на підставі договору купівлі-продажу частки у Статутному капіталі ТОВ «Гранд Девелопмент Груп Естейт» від 07 березня 2014 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , виключено зі складу учасників товариства ОСОБА_4 .

Пунктом 3 резолютивної частини Протоколу передбачено перерозподілити частки у Статутному капіталі товариства таким чином: частка ОСОБА_2 становить 1 500 000, 00 грн, що складає 100 % статутного капіталу товариства та відповідає 100 % голосів на Загальних зборах учасників.

ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_2 прийняв у власність частку розміром 100 % від загального розміру статутного капіталу ТОВ «Гранд Девелопмент Груп Естейт».

Цим же протоколом затверджено Статут ТОВ «Гранд Девелопмент Груп Естейт», в якому зазначено учасником ОСОБА_2 Статут зареєстровано реєстратором.

Судом першої інстанції встановлено, що на момент укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Гранд Девелопмент Груп Естейт» від 07 березня 2014 року ОСОБА_2 перебував у шлюбі з ОСОБА_3 .

У матеріалах справи будь-які докази, які б свідчили про надання ОСОБА_3 згоди на укладення договору, відсутні.

Надалі, 08 червня 2015 року ОСОБА_2 (у період часу між укладенням договору купівлі-продажу від 07 березня 2014 року та пред`явленням позову 08 червня 2017 року ОСОБА_3 ) на підставі двох договорів купівлі-продажу, про які також не знала ОСОБА_3 , відчужив без її згоди набуті ним корпоративні права від 07 березня 2014 року. Передбачена в цих договорах згода (підпункт 3.2.4) дружини на відчуження корпоративних прав мала лише формальний характер, адже такої згоди ОСОБА_3 не надавала, і ці обставини не спростовані сторонами.

Щодо вирішення позову ОСОБА_4 .

Перевіряючи законність та обґрунтованість постановлених у справі рішень у частині вирішення позову ОСОБА_4 , Верховний Суд зробив такі висновки.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Відповідно до положень статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову ОСОБА_4 та об`єднаного позову ОСОБА_3 ), які кореспондуються з приписами статті 19 цього Кодексу (у чинній редакції), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо порядок їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час подання позову та об`єднаного позову), згідно з пунктами 1, 4 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув; між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (частина перша статті 20 ГПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).

Аналізуючи норми права, можна зробити висновок, що на час звернення з первісним позовом до суду у ГПК України були чітко передбачені категорії віднесення до числа корпоративних спорів, які підлягали розгляду за правилами господарського судочинства. До таких віднесено і справи за спорами учасників, які вибули із товариства.

Відповідно до частини першої статті 62 Господарського кодексу України

(далі - ГК України) підприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Як установлено в частинах першій, третій статті 167 ГК України, корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Згідно зі статтею 10 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII

«Про господарські товариства» (далі - Закон № 1576-XII; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) учасники мають право, зокрема, брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 11 цього Закону учасники товариства зобов`язані:

а) додержувати установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства; б) виконувати свої зобов`язання перед товариством, в тому числі і пов`язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами; в) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства; г) нести інші обов`язки, якщо це передбачено цим Законом, іншим законодавством України та установчими документами.

У статті 50 Закону № 1576-XII зазначено, що товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Відповідно до статті 51 цього Закону установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у статті 4 цього Закону, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів, розмір і порядок формування резервного фонду, порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі. Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному капіталі, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами.

Статтею 53 Закону № 1576-XII передбачено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Як встановлено судами, ОСОБА_4 у березні 2014 року відчужив свою частку у статутному капіталі ТОВ «Гранд Девелопмент Груп Естейт» відповідачу ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі.

Між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 виникли правовідносини за цивільно-правовим договором, предметом цього договору є розпорядження корпоративними правами.

За змістом положень пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час подання позову), статті 167 ГК України учасник, який вибув зі складу юридичної особи, може бути стороною корпоративного спору.

З урахуванням наведених норм матеріального і процесуального права, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є корпоративними, тому Верховний Суд дійшов висновку, що справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Аналогічні правові висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 911/3494/16 (провадження

№ 12-44гс18), від 18 грудня 2018 року у справі № 911/1437/17 (провадження № 12-226гс18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 331/2533/17(провадження № 14-315цс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 756/10182/16-ц (провадження № 14-528цс18), підстав відступити від яких не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 .

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Враховуючи те, що позовні вимоги ОСОБА_4 мають розглядатися за правилами господарського, а не цивільного судочинства, Верховний Суд вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення позову ОСОБА_4 необхідно скасувати, а провадження у справі у цій частині закрити.

Щодо наслідків закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.

Верховний Суд бере до уваги, що зміни до ЦПК України, внесені

Законом № 460-IX, пов`язані не лише з розглядом касаційних скарг, який відповідно до частини четвертої статті 258 ЦПК України завершується ухваленням постанови. Законом № 460-IX внесено зміни до порядку повернення справ після закінчення касаційного розгляду. Так, згідно з Законом № 460-IX абзац перший частини першої статті 256 ЦПК України викладений у такій редакції: «Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі».

Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, з 08 лютого 2020 року суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

З огляду на те, що Верховний Суд дійшов висновку на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, Суд відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України у редакції Закону № 460-IX роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

Щодо вирішення позову ОСОБА_3 .

В оцінці доводів касаційної скарги щодо вирішення позову ОСОБА_3 . Верховний Суд врахував, що, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 просила визнати недійсним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Гранд Девелопмент Груп Естейт», укладений 07 березня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посилаючись на те, що вона не надавала згоду на вчинення її чоловіком ОСОБА_2 такого правочину. ОСОБА_3 не є стороною оспорюваного договору.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Аналіз змісту частини третьої статті 215 ЦК України дає підстави для висновку, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист порушеного цивільного права.

Недійсність - це така ознака правочину, який його сторони мали намір укласти чи уклали, яка має бути притаманна цьому юридичному факту на момент його вчинення. Якщо недійсність обґрунтовується обставинами, які на момент його вчинення не існували, це не може бути підставою для рішення суду про визнання його недійсним. Так само позивач у справі повинен мати право на позов у матеріальному сенсі на момент його вчинення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року у справі № 520/10060/16-ц (провадження № 61-5085сво18) викладений правовий висновок, згідно з яким, визнаючи недійсним договір, головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушення прав і законних інтересів особи, яка оспорює зазначені договори.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явленняпозову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року

у справі № 6-78цс13; постанові Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-806цс16.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд зобов`язаний свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 4 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то зазначити, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 зазначила, що оспорюваний договір укладений без її згоди як дружини та має для неї негативні наслідки, оскільки укладення договору купівлі-продажу порушує її право власності, оскільки оплата ОСОБА_2 частки у статутному капіталі за оспорюваним договором у розмірі 1 500 000, 00 грн можлива лише за рахунок грошових коштів, які є у спільній сумісній власності подружжя. Вважала, що укладення оспорюваного договору здійснено не на користь сім`ї.

ОСОБА_3 , посилаючись як на фактичні підстави позову на те, що вона не надавала згоду на придбання частки у статутному капіталі товариства, не довела належними та допустимими доказами, що оспорюваний правочин у момент його укладення порушив її права та інтереси. Посилання заявника, що порядок стягнення боргу, у разі недостатності коштів, передбачає виділення в натурі частки майна ОСОБА_2 , яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя, з подальшою реалізацією такого майна, не свідчить про звуження, порушення прав заявника на майно, належне їй на праві власності. Існування вірогідності настання можливих негативних наслідків не може свідчити про те, що таке право та/або правомірний інтерес вже є порушеними. Такий довід ґрунтується на припущенні, що не може бути покладено в основу застосування заходів захисту судом.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що ОСОБА_2 визнав позовні вимоги ОСОБА_3 , що додатково свідчить про відсутність між ними спору. При цьому, визнання позову одним з відповідачів не є підставою для задоволення позову, оскільки обставини, визнані одним відповідачем, мали бути визнані і другим відповідачем. Лише в такому випадку фактичні обставини справи не підлягали б доказуванню сторонами та з`ясуванню судом, що відповідає вимогам частини першої статті 82 ЦПК України.

Зважаючи на наведене, судом апеляційної інстанції зроблено обґрунтовані висновки про відсутність підстав недійсності правочину, укладеного без згоди другого з подружжя, що ґрунтуються на оцінці зібраних у справі доказів, поданих сторонами на обґрунтування своїх вимог та заперечень, а доводи заявника зводяться до непогодження з оскаржуваним судовим рішенням, переоцінки зібраних у справі доказів.

Неподання стороною належних і допустимих доказів на підтвердження позовних вимог/заперечень проти позову є підставою для вмотивованого висновку судів про недоведеність та необґрунтованість позиції сторони у справі, оскільки саме зазначені стороною обставини, а не висновки судів, у такому випадку ґрунтуються на припущеннях. Сторона має довести належними та допустимими доказами свою правову позицію у справі.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову, за загальним правилом, покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним своїх процесуальних обов`язків.

Аналогічно тягар доведення заперечень проти позову покладається на відповідача.

Суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Виходячи з принципу змагальності цивільного процесу, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції та лише у разі об`єктивної неможливості надати їх до суду першої інстанції сторона вправі просити суд апеляційної інстанції прийняти їх, надати їм правову оцінку під час вирішення спору.

Таким чином, неповнота встановлення фактичних обставин справи, за умови дослідження усіх зібраних у справі доказів, не може бути підставою для скасування рішення суду.

Апеляційним судом повно встановлені фактичні обставини відповідно до зібраних у справі доказів, надано їм відповідну правову оцінку із наведенням мотивів прийняття чи відхилення кожного доказу у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 .

Верховний Суд зробив висновок про залишення без задоволення касаційних скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та залишення без змін рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення позову ОСОБА_3 . Доводи касаційних скарг висновків суду апеляційної інстанції не спростували, не вплинули на правильність оскаржуваного судового рішення в цій частині.

Встановивши фактичні обставини, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили правову природу цивільних відносин між сторонами, дослідили зібрані у справі докази та надали їм відповідну правову оцінку, правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, частиною першою статті 256, пунктами 1, 5 частини першої статті 409, статтею 410, частинами першою та другою статті 414, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 24 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2019 року у частині вирішення позову ОСОБА_4 скасувати.

Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранд Девелопмент Груп Естейт», про стягнення заборгованості закрити.

Постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2019 року у частині вирішення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранд Девелопмент Груп Естейт», про визнання договору купівлі-продажу недійсним залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко