БЕРЕЗАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Шевченків шлях, 32, м. Березань, Київська область, 07541

       № провадження 2/356/67/20

Справа № 356/815/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.06.2020 року Березанський міський суд Київської області в складі:

Головуючого судді                                        Лялик Р. М.

При секретарі                                                 Настич Н. А.

З участю представника позивача                 ОСОБА_1 .

Представника відповідачки                         ОСОБА_2 ,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Березанського міського суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

До  Березанського міського суду Київської області звернувся ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він, його дружина ОСОБА_5 та син ОСОБА_6 проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Вселення в дану квартиру відбувалось на підставі ордеру № 604. Разом з тим в даному будинку зареєстрована, але не проживає його колишня дружина ОСОБА_7 , що підтверджується актом обстеження №2435 від 31.10.2019 року та довідкою від 17.10.2019 року за № 18-09-2852. На даний час відповідачка проживає за адресою: АДРЕСА_2 . В обґрунтування своїх вимог посилається на положення ст. 71, ч. 2 ст. 107 ЖК України. Відтак просить суд визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_3 .

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, обґрунтовуючи їх доводами, викладеними в позовній заяві, просив задовольнити. Вказував, що на даний час у відповідачки є інша сім`я і проживає вона за іншою адресою.

28.10.2019 року відповідачкою було подано відзив на позовну заяву, в якому вона проти пред`явленого позову заперечила в повному обсязі, вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, вказавши, що з ОСОБА_3 перебувала в зареєстрованому шлюбі та проживала за адресою: АДРЕСА_1 та користувалася вказаним житлом як член його сім`ї та зареєстрована. 18.02.2015 року шлюб було розірвано. Рішенням Березанського міського суду Київської області від 09.06.2016 року у справі № 356/1158/15-ц в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , третя особа : виконавчий комітет Березанської міської ради Київської області про визнання осіб такими , що втратили право користування жилим приміщенням було відмолено. Зустрічний позов до ОСОБА_3 про вселення в жиле приміщення було задоволено. Ухвалою апеляційного суду Київської області від 10.11.2016 року вказане рішення було залишено без змін. Рішення набрало законної сили 10.11.2016 року та на його виконання був виданий виконавчий лист. Після чого було відкрито виконавче провадження №60535542. Вказане рішення суду не виконано, оскільки позивач чинить перешкоди про вселення її та сина до даної квартири, про що свідчить відсутність постанови про закінчення виконавчого провадження. Таким чином, вважає, що не втратила право користування квартирою АДРЕСА_3 .

Представник відповідачки в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову, оскільки на даний час виконавче провадження за виконавчим листом ОСОБА_4 відкрито.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що на підставі ордеру на жиле приміщення № НОМЕР_1 , виданого громадянину ОСОБА_10 , на підставі рішення виконавчого комітету Березанської міської ради №70 від 24.07.1991 року, ОСОБА_3 проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

У відповідності до відомостей відділу обліку та моніторину інформації про місця проживання ЦМУ ДМС в м.Києві та Київській області від 16.12.2019 року відповідачка ОСОБА_4 зареєстрована в спірній квартирі.

Як вбачається з довідки виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області від 17.10.2019 року за вих. № 18-09-42852 відповідачка по справі – ОСОБА_4 зареєстрована в спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Окрім неї, за вказаною адресою зареєстровані: ОСОБА_3 , 1978 року народження, ОСОБА_6 , 2015 року народження, ОСОБА_9 , 2000 року народження. Фактично проживають: ОСОБА_3 та ОСОБА_6 . ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за вищевказаною адресою не проживають з 2014 року.

На підтвердження того, що відповідачка за вказаною адресою фактично не проживає, позивачем надано акт обстеження за № 2435 від 31.10.2019 року, відповідно до якого за адресою: АДРЕСА_4 зареєстровані та проживають: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , ОСОБА_4 разом із своїми синами.

Рішенням Березанського міського суду Київської області від 09.06.2016 року в цивільній справі № 356/1158/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10.11.2016 року, в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , третя особа: виконавчий комітет Березанської міської ради Київської області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, - відмовлено; зустрічний позов ОСОБА_8 та ОСОБА_14 до ОСОБА_3 , треті особи: виконавчий комітет Березанської міської ради Київської області, житлово-побутове підприємство м. Березань Київської області про вселення в житлове приміщення - задоволено та вселено ОСОБА_8 разом з неповнолітнім сином ОСОБА_9 у квартиру АДРЕСА_3 .

Вищевказане рішення набрало законної сили 10.11.2016 року, але до даного часу не виконано, що підтверджується :

-викликом державного виконавця від 07.11.2019 року № 7162; вимогою державного виконавця від 18.12.20219 року № 8267;

-копією постанови про відкриття виконавчого провадження від № 60535542 від 07.11.20.19 року ;

-вимогою державного виконавця від 13.01.2020 року № 23;

-постановою про прийняття виконавчого провадження від 13.01.2020 року;

-актом державного виконавця від 03.01.2020 року.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Так, кожна особа, як слідує зі змісту ч. 1 ст. 4 ЦПК України, має право  в порядку, встановленому цим Кодексом,  звернутися  до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом положень ч. 1 ст. 383 ЦК України, ст. 150 ЖК України, власник житлового будинку, квартири (їх частини) має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Частиною 1 статті 156 ЖК України передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Вказане узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 405 ЦК України, у відповідності з якими члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

У відповідності до ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині 2 статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони  постійно проживають разом з власником житла і ведуть з ним спільне господарство.   

Так, Конституційний Суд України у п. 6 рішення «Про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» від 03.06.1999 року № 5-рп/99 розрізняє членів сімей взагалі (відносить до них чоловіка або дружину, прямих родичів по низхідній і висхідній лініях — дітей і батьків) та членів сімей, які перебувають на утриманні або проживають із суб`єктами права (інші особи, що постійно мешкають з ними та ведуть спільне господарство, зокрема, не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки тощо). Обов`язковою умовою визнання їх членами сім`ї крім факту спільного проживання є ведення із суб`єктом спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

При цьому, за змістом ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» та ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відтак, суд звертає увагу на те, що в межах розгляду даної справи та оцінюванні доказів, наданих сторонами у справі, суд враховує положення п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), якою кожній особі гарантовано право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. 

Пунктом 2 статті 8 Конвенції визначено підстави, за яких втручання з боку держави у використання особою прав, зазначених в пункті 1 цієї статті, а, отже, і у використання прав на житло, є виправданим. Таке втручання повинно бути передбачено законом і необхідне у демократичному суспільстві, здійснюватися в інтересах національної безпеки, громадського спокою або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 47 Конституції України  проголошено право кожного на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

У відповідності до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно з п. 4 ст. 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Дотримання порядку стосовно набуття права користування житловим приміщенням, яке належить на праві власності іншій фізичній особі, впливає на правовий статус осіб, які в них проживають.

За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Разом з тим, стаття 129 Конституції України  як одну із основних засад судочинства визначає змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Так, з урахуванням імперативних вимог ч. 1 ст. 12 ЦПК України,  цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказами в розумінні ч. 1 ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень ст. 264 ЦПК України суд, ухвалюючи судове рішення, зобов`язаний встановити, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувались вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Відтак, з наданих суду доказів вбачається, що між позивачем та відповідачкою по справі склалися конфліктні взаємовідносини, пов`язані із внутрішнім суб`єктивним переконанням кожної із сторін.

Таким чином, враховуючи викладені вище положення законодавства та встановлені судом фактичні обставини справи, відповідачка по справі – ОСОБА_4 інтерес до даного житла не втратила, оскільки до даного часу вживає заходів з метою вселення у спірну квартиру у відповідності до згаданого вище рішення суду, а тому була відсутня у вказаному житловому приміщенні з поважних причин.

За таких обставин, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, повно, всебічно та безпосередньо оцінивши наявні у справі докази, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні даного позову з огляду на його безпідставність та недоведеність.

На        підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 150, 156 ЖК України, ст.ст. 15-16, 405 ЦК України,  ст.ст. 4-5, 11-13, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

       Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

       Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Київського апеляційного суду через Березанський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя                                                                         Р. М. Лялик