КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/2455/2020

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2020 року м. Київ

Справа № 761/36873/18

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.,

за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2019 року, ухвалене у складі судді Притули Н.Г.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання зобов`язання припиненим,

встановив:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», в якому просить визнати зобов`язання за кредитним договором №35-08-Ипз/11 від 06.05.2008 року, укладеним між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (правонаступником якого є відповідач) та ОСОБА_1 , припиненими.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06.05.2008 року між сторонами був укладений кредитний договір №35-08-Ипз/11 з відповідними змінами та доповненнями. На забезпечення виконання кредитного договору між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого є земельна ділянка. Банк направив на адресу позивача вимогу про усунення порушень умов кредитного договору, в якій зазначалось, що у випадку її невиконання банком буде звернуто стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного застереження, викладеного в іпотечному договорі. Банк зареєстрував за собою право власності на зазначену земельну ділянку. Позивач вважає, що банком використане право позасудового врегулювання, внаслідок якого відповідно до вимог чинного законодавства основне зобов`язання припиняється в зв`язку з його виконанням належним чином.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що наявна дійсна можливість того, що відповідач нарахує заборгованість та звернеться до ОСОБА_1 з метою стягнення такої заборгованості. Судом не було взято до уваги факт того, що відповідач вважає, що заборгованість все ще існує, неодноразово представники відповідача телефонували до позивача з приводу наявних у них розрахунків заборгованості за кредитним договором. Вважає, що ризик подачі позову до ОСОБА_1 з вимогою стягнення заборгованості є реальним. Однак, дані твердження суд першої інстанції проігнорував.

Зазначає, що відповідач має право передати право вимоги за кредитним договором в порядку укладення договору про відступлення права вимоги. Таким чином, новий кредитор матиме право знову подавати позов про стягнення заборгованості, чим викличе майнові витрати для позивача на судовий захист. Крім того, така операція буде мати несприятливі наслідки і для майбутнього кредитора, оскільки він придбає право вимоги за кредитним договором, зобов`язання за яким вже виконано у повному обсязі. Саме фактом наявності таких ризиків і пояснюється обґрунтування порушення вимог прав позивача. З огляду на вказане, вимоги позивача не можна вважати передчасними, тому він має бажання уникнути настання таких обставин.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, що підтверджується зворотними повідомленнями про вручення поштового відправлення. Клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи визнано колегією суддів необґрунтованим, оскільки будь-яких причин неможливості з`явитися в судове засідання представником ОСОБА_1 у клопотанні не зазначено. За викладених обставин колегія суддів вважала можливим розглянути справу за відсутності учасників справи відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 06.05.2008 року між ВАТ Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №35-08- Ипз /11, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 33 000 доларів США зі сплатою 12,4% річних строком користування до 05.05.2023 року. До кредитного договору вносились зміни, зокрема, щодо суми заборгованості та порядку повернення кредитних коштів.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 06.05.2008 року між сторонами був укладений іпотечний договір, відповідно до пункту 1 якого ОСОБА_1 передав банку в іпотеку земельну ділянку площею 0,2194 га, кадастровий номер 3221284801:01:032:0028, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

10.07.2008 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до іпотечного договору, якою пункт 6 іпотечного договору викладено у такій редакції: зазначена у п.1. цього договору земельна ділянка передається в іпотеку, як забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих за кредитним договором №35-08-Ипз/11 від 06 травня 2008 року на суму 53 000 доларів США строком до 05 травня 2023 року, а також сплати процентів за користування кредитними ресурсами, виходячи з процентної ставки 12,4 % річних, а також комісійної винагороди за кредитним договором, неустойки за цим договором або за кредитним договором, враховуючи відшкодування збитків, завданих прострочкою платежів за кредитним договором, відшкодування витрат по зверненню стягнення на предмет іпотеки в повному обсязі (в тому числі витрати за виконавчим написом), визначеному на момент фактичного задоволення вимог. У випадку зміни сторонами кредитного договору процентної ставки за користування кредитними ресурсами іпотекодавець зобов`язується невідкладно укласти з іпотекодержателем відповідну додаткову угоду до цього договору.

З пункту 11 іпотечного договору вбачається, що звернення стягнення на заставлене за цим договором майно здійснюється на розсуд іпотекодержателя: або за рішенням суду, або за виконавчим написом нотаріуса, або іпотекодержателем самостійно на умовах цього договору.

Відповідно до п. 12.3, 12.3.1 іпотечного договору, за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя, згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя - задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання за кредитним договором у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

22 жовтня 2012 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору №35-08- Ипз /11 від 06 травня 2008 року щодо реструктуризації боргу за укладеним кредитним договором, порядок та умови його повернення.

Відповідно до умов укладеної додаткової угоди № 2, сторони підписанням цієї додаткової угоди визнають наявність боргу позичальника за кредитним договором, який складається: з боргу за виданими позичальнику кредитними ресурсами, що становить 45 832 доларів США 36 центів станом на 22 жовтня 2012 року; з боргу за процентами за користування позичальником кредитними ресурсами, що становить 8709 доларів США 85 центів станом на 22 жовтня 2012 року; з боргу за комісійною винагородою за користування позичальником кредитними ресурсами, що становить 3900 грн. 48 коп. станом на 22 жовтня 2012 року;з нарахованої пені за прострочення повернення виданих кредитних ресурсів, сплати процентів за користування кредитними ресурсами та комісійної винагороди за кредитним договором, що становить 275 504 грн. 89 коп. станом на 22 жовтня 2012 року.

20.09.2017 року банк направив позивачу вимогу про усунення порушень умов кредитного договору №35-08-Ипз/11 від 06.05.2008 року, повідомивши про наявність боргу на загальну суму 36 409 доларів США 06 центів та 279 405 грн. 37 коп. та попередивши про те, що у випадку невиконання даної вимоги протягом 30 днів з дня її отримання банк залишає за собою право звернути стягнення на земельну ділянку.

15.12.2017 року ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» зареєстрував за собою право власності на земельну ділянку, площею 0,2194 га, кадастровий номер 3221284801:01:032:0028, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що була предметом іпотеки, на підставі іпотечного договору від 06.05.2008 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Майстренко В.В. ( а.с. 20).

Звертаючись до суду з позовом, позивач ОСОБА_1 посилався на те, що оскільки банк зареєстрував за собою право власності на земельну ділянку, що була предметом іпотеки, в рахунок виконання зобов`язання за кредитним договором, то банк використав право позасудового врегулювання спору, внаслідок якого відповідно до вимог чинного законодавства основне зобов`язання припиняється в зв`язку з його виконанням належним чином.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції погодився з доводами позивача про те, що банк повідомив позивача про можливе застосування позасудового врегулювання та оформлення банком права власності на предмет іпотеки, ПАТ «Банк «Фінанси Та Кредит» було реалізовано позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачений ст.37 Закону України «Про іпотеку», а саме - задоволення забезпеченої іпотекою вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб є належним виконанням основного зобов`язання в повному обсязі. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» є недійсними. Вимоги банку про стягнення з позичальника частини боргу, що не була погашена за рахунок продажу предмета іпотеки, є недійсними.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вважав, що підстав для визнання зобов`язань за кредитним договором припиненими немає, оскільки застосування приписів ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» можливе лише у разі встановлення судом здійснення банком неправомірного заявлення майнових вимог до іпотекодавця. У зв`язку з тим, що представник позивача в судовому засіданні зазначив, що на даний час банк не звертався до ОСОБА_1 з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, та з урахуванням предмета позову, суд першої інстанції вважав недоцільним застосування положень ст.36 Закону України «Про іпотеку».

Однак з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, оскільки він зроблений з неправильним застосуванням норм матеріального права, враховуючи наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 509, ст. 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Так, за змістом ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Окремим видом застави є іпотека (стаття 575 ЦК України).

Згідно з п.2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Частиною 1 ст.35 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною 3 статті 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Згідно з частиною четвертою статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Наведена вище норма права передбачає спеціальні підстави припинення зобов`язань щодо виконання основного (кредитного) зобов`язання, яке було забезпечене іпотечним договором.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19 та від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц, за змістом статей 1, 33, 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) використання позасудового врегулювання способу звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умови іпотечного договору, яка містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, незалежно від наявності інших предметів іпотеки по іншим іпотечним договорам, призводить до задоволення вимог кредитора за основним зобов`язанням.

Отже, суд першої інстанції правильно встановивши, що звернення стягнення на предмет іпотеки є належним виконанням основного зобов`язання в повному обсязі, дійшов помилкового висновку про недоцільність застосування положень ст.36 Закону України «Про іпотеку» та про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що у відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 , банк заперечуючи проти задоволення даних позовних вимог, стверджує, що станом на 28.01.2019 року загальний залишок заборгованості у позичальника становить 1 179 804 грн., включаючи прострочені проценти по кредиту, пеню, комісію. Таким чином ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» вказує, що має право на стягнення суми, якої не вистачає для погашення всього розміру заборгованості у розмірі 1178804 грн., та вважає, що положення ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» не поширюються на правовідносини, що виникли між сторонами, оскільки зобов`язання за кредитним договором не припинилися в силу його невиконання у повному обсязі.

Однак колегія суддів вважає зазначені заперечення представника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» необґрунтованими, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин) після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

З викладеного слідує, що вимоги банку про стягнення з позичальника частини боргу, що не була погашена за рахунок предмета іпотеки, є недійсними.

Відповідно до умов додаткової угоди № 1 від 10.07.2008 року до іпотечного договору, пункт 6 іпотечного договору викладено у такій редакції: зазначена у п.1. цього договору земельна ділянка передається в іпотеку, як забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих за кредитним договором №35-08-Ипз/11 від 06 травня 2008 рокуна суму 53 000 доларів США строком до 05 травня 2023 року, а також сплати процентів за користування кредитними ресурсами, виходячи з процентної ставки 12,4 % річних, а також комісійної винагороди за кредитним договором, неустойки за цим договором або за кредитним договором, враховуючи відшкодування збитків, завданих прострочкою платежів за кредитним договором, відшкодування витрат по зверненню стягнення на предмет іпотеки в повному обсязі (в тому числі витрати за виконавчим написом), визначеному на момент фактичного задоволення вимог. У випадку зміни сторонами кредитного договору процентної ставки за користування кредитними ресурсами іпотекодавець зобов`язується невідкладно укласти з іпотекодержателем відповідну додаткову угоду до цього договору.

Таким чином, за змістом, викладених у п. 6 іпотечного договору та в редакції додаткової угоди № 1 до іпотечного договору від 10.07.2008 року умов відповідним договором забезпечується виконання всіх зобов`язань, передбачених кредитним договором, у повному обсязі.

Як вбачається з розрахунку, наданого представником відповідача до матеріалів справи ( а.с. 54), за період з 10.06.2008 року по 29.09.2014 року сума фактично сплачених позичальником ОСОБА_1 коштів на погашення кредиту ( тіла кредиту) становить 26 119, 21 доларів США, сума сплачених відсотків за цей же період становить 18 332, 55 доларів США.

На підставі застереження про задоволення вимог банку як іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» 15 грудня 2017 року зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки - земельну ділянку, площею 0,2194 га, кадастровий номер 3221284801:01:032:0028, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вартість земельної ділянки станом на час укладення іпотечного договору становила 353 970 грн.

За змістом статей 1, 33, 36 ЗУ «Про іпотеку» (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) використання позасудового врегулювання способу звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умови іпотечного договору, яка міститьзастереження про задоволення вимог іпотекодержателя, незалежно від наявності інших предметів іпотеки по іншим іпотечним договорам, призводить до задоволення вимог кредитора за основним зобов`язанням.

Іпотекодержатель сам обрав такий спосіб захисту, як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, на підставі застереження про задоволення його вимог як іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, і зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки, - земельну ділянку.

Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції на вищевикладене уваги не звернув.

Отже, оскільки ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору на підставі договору, а тому правові підстави для стягнення суми заборгованості за кредитним договором, яка залишалася після реалізації предмета іпотеки, відсутні, оскільки такі вимоги є недійсними.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції були неправильно застосовані норми матеріального права, доводи апеляційної скарги позивача є обґрунтованими, у зв`язку з чим наявні підстави відповідно до ст. 376 ЦПК України для скасування оскаржуваного рішення суду з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з відповідача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» підлягають стягненню судові витрати в розмірі 1857 грн. 40 коп. (за подання позовної заяви 704, 80 грн. та за подання апеляційної скарги 1152, 60 грн.)

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374-376, 381-383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2019 року - скасувати та прийняти постанову:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання зобов`язання припиненим -задовольнити.

Визнати припиненим зобов`язання за кредитним договором №35-08-Ипз/11 від 06 травня 2008 року, укладеним між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» ( правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 .

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 1857 грн. 40 коп.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , проживає: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», Код ЄДРПОУ: 09807856, місце знаходження: 04050, м. Київ, вул. Артема, 60

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 12 червня 2020 року .

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Немировська О.В.

Чобіток А.О.