Постанова

Іменем України

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 367/1260/19

провадження № 61-22949 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»;

представник відповідача - адвокат Куценко Олексій Володимирович;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 вересня 2019 року у складі судді Оладько С. І. та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П. Мурашка С. І., Дьомич Л. М., Єгорової С. М., за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року у зазначеному складі,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2016 року у справі № 367/7401/14-ц, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 04 квітня 2018 року, стягнуто з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») на його користь за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN01000705891445 (вклад «Депозит VІР») суму вкладу - 511 752,38 грн, проценти за договором - 352 092,55 грн, пеню - 10 000 грн, 3 % річних - 5 449,40 грн; за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN01000705891376 (вклад «Депозит VІР») суму вкладу - 406 257,10 грн, проценти - 86 950,15 грн, пеню - 8 000 грн, 3 % річних - 3 061,75 грн, інфляційні - 25 644,15 грн. Загальна сума стягнення складає 1 409 207,48 грн.

На виконання рішення апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2016 року видано виконавчий лист № 367/7401/14-ц від 13 січня 2017 року. Станом на час звернення до суду з позовом вказане судове рішення не виконано. Тому у нього виникло право вимагати сплати банком відсотків за користування грошовими коштами за період з 18 листопада 2014 року по 14 лютого 2019 року, пені відповідно до статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», інфляційних втрат та 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891445 (Вклад «Депозит VІР») у гривневому еквіваленті за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення, проценти за депозитним вкладом за період з 18 листопада 2014 року по 14 лютого 2019 року в сумі 10 602,73 дол. США, пеню згідно зі статтею 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 18 листопада 2014 року по 14 лютого 2019 року в сумі 929 400 дол. США, 3 % річних за період з 18 листопада 2014 року по 14 лютого 2019 року в сумі 2 546,30 дол. США; за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN01000705891376 (Вклад «Депозит VІР») проценти за депозитним вкладом за період з 18 листопада 2014 року по 14 лютого 2019 року в сумі 310 135,55 грн, пеню згідно зі статтею 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 18 листопада 2014 року по 14 лютого 2019 року в сумі 18 878 767,43 грн, інфляційні нарахування за період з 18 листопада 2014 року по 14 лютого 2019 року в сумі 363 193,83 грн, 3 % річних за період з 18 листопада 2014 року по 14 лютого 2019 року в сумі 51 722,65 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 09 вересня 2019 року, з урахуванням ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 25 вересня 2019 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 : за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891445 проценти за користування грошовими коштами у сумі 10 602,73 доларів США, пеню відповідно до вимог частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у сумі 5 481 570 грн та відповідно до статті 625 ЦК України 3 % річних у сумі 1 800 доларів США; за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891376 проценти за користування грошовими коштами у сумі 310 135,55 грн, пеню відповідно до вимог частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у сумі 4 448 515,24 грн та відповідно до статті 625 ЦК України інфляційні втрати у сумі 165 346,63 грн, 3 % річних у сумі 36 563,13 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині позовних вимог-відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки рішення апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2016 року про стягнення сум вкладів та нарахувань по них не виконано, грошові кошти за депозитними рахунками від 18 травня 2009 року ОСОБА_1 банком не повернуто, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення із відповідача процентів за користування грошовими коштами за період з 18 листопада 2014 року по 14 лютого 2019 року в сумі 10 602,73 дол. США за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891445 (виходячи із 12,5 % річних, встановлених договором) та у сумі 310 135,55 грн за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891376 (виходячи із 18 % річних, встановлених договором). Судом враховано, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що грошові кошти, належні позивачу за зазначеними депозитними рахунками, були перераховані відповідачем на поточний рахунок, тому вважав, що спірних правовідносин слід застосовувати положення статті 1061 ЦК України.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», суд першої інстанції виходив з того, що до стягнення з відповідача підлягає пеня у межах річного строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем: за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891445 у сумі 219 000 дол. США, яка на день розгляду справи становила 5 481 570 грн, та за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891376 - 4 448 515,24 грн. Розмір стягнутої судом пені відповідає розрахунку, наданого позивачем, який стороною відповідача не спростовано.

Крім того, ураховуючи те, що банком заявлено про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції дійшов висновку, що нарахування 3 % річних та інфляційного збільшення боргу підлягає стягненню за період три роки до дати звернення до суду, а саме: за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891445 підлягає стягненню 3 % річних у сумі 1 800 дол. США, за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891376 - інфляційні втрати у сумі 165 346,63 грн та 3% річних в сумі 36 563,13 грн, що також узгоджується з наданим позивачем розрахунком, який стороною відповідача не спростовано.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 вересня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 процентів за користування грошовими коштами за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891445 та договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891376 змінено, стягнуто за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891445 проценти за користування грошовими коштами в розмірі 495,06 доларів США за період з 18 листопада 2014 року по 14 лютого 2019 року; за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891376 проценти за користування грошовими коштами в розмірі 10 056,35 грн за період з 18 листопада 2014 року по 14 лютого 2019 року.

В решті рішення суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішенням апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2016 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 04 квітня 2018 року, у справі № 367/7401/14-ц про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошових коштів, переданих банку в рамках депозитних договорів від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891445 та № SAMDN1000705891376, встановлено, зокрема, що на підставі поданих ОСОБА_1 до банку заяв від 27 серпня 2014 року вказані депозитні договори були припинені (розірвані). Отже, після припинення дії депозитних договорів припинили дію й усі їх положення, у тому числі, й щодо встановлення розміру відсотків, які сплачуються банком на користь вкладника. Тому є помилковими висновки суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин положень статті 1061 ЦК України. Разом з тим, ураховуючи те, що стягнуті за рішенням суду кошти позивачу фактично виплачені не були і мають обліковуватися на відповідному банківському рахунку, на них у відповідності до положень статті 1070 ЦК України мають бути нараховані проценти, встановлені для рахунку «до запитання». Таким чином, ураховуючи розмір відповідних процентів, встановлених в банку відповідача, з останнього на користь позивача за період з 18 листопада 2014 року по 14 лютого 2019 року підлягають стягненню проценти з суми заборгованості за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891445 у розмірі 495,06 доларів США, за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891376 - 10 056,35 грн, розмір стягнення яких відповідає наданому банком розрахунку.

Підстав для зменшення розміру пені у відповідності до вимог частини третьої статті 551 ЦК України судом апеляційної інстанції не встановлено. Суд виходив з того, що для зменшення розміру пені, окрім значення перевищення її розміру над розміром спричинених особі збитків, має бути встановлена й наявність ряду інших істотних обставин, одночасне існування яких дозволило б суду застосувати вищевказану норму. Такими істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК можна вважати: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін у зобов`язанні, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов`язання. Разом з тим, жодного належного підтвердження обставин, які б давали підстави для зменшення розміру пені, відповідачем до суду не надано. Також судом враховано, що протягом трьох років з часу ухвалення рішення про стягнення на користь позивача коштів з відповідача ступень його виконання складає 0 %, що підтвердили обидві сторони в ході розгляду справи. Відрізняється і майновий стан сторін у справі, оскільки позивач є менш захищеною та більш слабкою стороною у даних правовідносинах. При цьому відповідачем не надано до суду ані доказів свого незадовільного майнового стану банку, ані доказів застосування певних процедур для покращення такого його стану (тимчасова адміністрація, санація, тощо).

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3 % річних у відповідності до вимог статті 625 ЦК України, зазнававши, що судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати в частині вирішення позовних вимог про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пені у відповідності до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», й ухвалити нове рішення у цій частині про стягнення з відповідача на користь позивача за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891445 пені у сумі 495,06 доларів США, за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891376 пені у сумі 10 056,35 грн. В іншій частині рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

У січні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржуване судове рішення змінити, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2019 року касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 367/1260/19 із Ірпінського міського суду Київської області.

Зупинено виконання рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 вересня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи АТ КБ «ПриватБанк», яке подало касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що сума пені, стягнутої з відповідача на користь позивача у відповідності до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», значно перевищує розмір заборгованості за основним зобов`язанням (розмір неповернутих депозитних вкладів 20 000 дол. США та 406 257,10 грн), що не відповідає принципу розумності, справедливості та пропорційності, а також засадам цивільного судочинства.

Суди попередніх інстанцій не врахували доводи відповідача про зменшення розміру пені, безпідставно не застосували вимоги частини третьої статті 551 ЦК України до позовних вимог про стягненя пені. Вважало, що сума пені має бути зменшена до розміру процентів, стягнутих по кожному договору банківського вкладу судом апеляційної інстанції, тобто, до 495,06 дол. США та 10 056,35 грн відповідно.

Доводи ОСОБА_1 , який подав касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин норм Глави 72 та статті 1070 ЦК України. Ураховуючи те, що між сторонами відсутні договори банківського рахунку, договір вкладу на вимогу не укладався, жодні дії на перерахування, повернення, переведення чи будь-які інші дії щодо коштів позивача після їх внесення до банку не вчинялися, то при вирішенні цього спору мають бути застосовані норми прямої дії, передбачені статтею 1061 ЦК України. Вважав, що правомірним та обґрунтованим є стягнення з відповідача на його користь процентів за договорами вкладу від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891445 та № SAMDN1000705891376 за період з 18 листопада 2014 року по 14 лютого 2019 року в сумі 10 602,73 дол. США та 310 135,55 грн відповідно. Вказував, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу, а за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання, тому з відповідача на користь позивача мають бути стягнуті інфляційні нарахування за період з 18 листопада 2014 року по 14 лютого 2019 року у сумі 363 193,83 грн, а також 3 % річних за вказаними договорами у сумі 2 546,30 дол. США та 51 722,65 грн відповідно. Разом з тим, судами попередніх інстанцій правомірно застосовано вимоги частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» в частині стягнення пені у сумі 5 481 570 грн, еквівалентній 219 000 дол. США, та 4 448 515,24 грн.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У січні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», у якому зазначено, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо суми стягнутої пені у відповідності до вимог частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» є правильними, підтвердженими наявними у справі доказами, яким суди попередніх інстанцій дали належну правову оцінку. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, які б давали підстави для зменшення розміру пені у відповідності до вимог статті 551 ЦК України. Доводи касаційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

У відзиві, поданому АТ КБ «ПриватБанк» у березні 2020 року до Верховного Суду, зазначено, що судове рішення апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів за користування грошовими коштами є законним та обґрунтованим, ухвалене без будь-яких порушень норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що рішенням апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2016 року у справі № 367/7401/14-ц, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 04 квітня 2018 року, стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN01000705891445 (вклад «Депозит VІР») суму вкладу - 511 752,38 грн, проценти за договором - 352 092,55 грн, пеню - 10 000 грн, 3 % річних - 5 449,40 грн; за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN01000705891376 (вклад «Депозит VІР») суму вкладу - 406 257,10 грн, проценти - 86 950,15 грн, пеню - 8 000 грн, 3 % річних - 3 061,75 грн, інфляційні - 25 644,15 грн. Загальна сума стягнення складає 1 409 207,48 грн (а. с. 6-11, 107-115). Розрахунок процентів, 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до вимог статті 625 ЦК України, які підлягали виплаті позивачу, судом здійснено станом на 18 листопада 2014 року. Під час розгляду справи судом також встановлено, що 27 серпня 2014 року позивач звертався до банку із заявою про припинення (розірвання) вказаних договорів депозитного вкладу.

На виконання рішення апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2016 року видано виконавчий лист № 367/7401/14-ц від 13 січня 2017 року.

Станом на час розгляду справи рішення апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2016 року не виконано, що підтвердили сторони у справі.

Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891445 (Вклад «Депозит VІР») у гривневому еквіваленті за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення, проценти за депозитним вкладом за період з 18 листопада 2014 року по 14 лютого 2019 року в сумі 10 602,73 дол. США, пеню згідно зі статтею 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 18 листопада 2014 року по 14 лютого 2019 року в сумі 929 400 дол. США, 3 % річних за період з 18 листопада 2014 року по 14 лютого 2019 року в сумі 2 546,30 дол. США; за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN01000705891376 (Вклад «Депозит VІР») проценти за депозитним вкладом за період з 18 листопада 2014 року по 14 лютого 2019 року в сумі 310 135,55 грн, пеню згідно зі статтею 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 18 листопада 2014 року по 14 лютого 2019 року в сумі 18 878 767,43 грн, інфляційні нарахування за період з 18 листопада 2014 року по 14 лютого 2019 року в сумі 363 193,83 грн, 3 % річних за період з 18 листопада 2014 року по 14 лютого 2019 року в сумі 51 722,65 грн.

У поясненнях до позову ОСОБА_1 зазначав, що стягненню з відповідача підлягає пеня згідно зі статтею 10 Закону України «Про захист прав споживачів» в межах суми за один рік, що передував поданню позову, а саме до 14 лютого 2019 року: за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891445 у сумі 219 000 дол. США, та за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891376 - 4 448 515,24 грн, з наданням відповідного розрахунку (а. с. 65-72).

Крім того, у поясненнях до позову (а. с. 96-98) позивачем надано розрахунок інфляційних нарахувань у розмірі 165 346,63 грн та 3 % річних за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891445 у сумі 1 800 дол. США, за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891376 у сумі 36 563,13 грн - у межах строку загальної позовної давності (3 роки), що передували поданню позову 14 лютого 2019 року.

Відповідно до наказу від 05 січня 2004 року за підписом голови правління банку встановлена відсоткова ставка по вкладам «на вимогу» в розмірі 1 % річних (а. с. 63).

Відповідно до витягу з протоколу комітету управління активами і пасивами банку від 25 квітня 2017 року з 04 травня 2017 року змінено відсоткові ставки по депозитах фізичних осіб в національній валюті - рахунок «до запитання» - у розмірі 0,01 % (а. с. 64).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню, касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення першої та апеляційної інстанцій у повній мірі не відповідають.

За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом положень статей 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Особливості правовідносин за договором банківського вкладу визначено параграфом третім глави 71 ЦК України, у якому визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (стаття 1058 ЦК України).

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом (стаття 1068 ЦК України).

Закінчення строку дії депозитного договору в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), у якій Велика Палата погодилася із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-36цс15, від 02 березня 2016 року у справі № 6-2861цс15, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-302цс16 та не знайшла підстав для відступу від них.

Судами встановлено, що рішенням апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2016 року у справі № 367/7401/14-ц, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 04 квітня 2018 року, стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN01000705891445 (вклад «Депозит VІР») суму вкладу - 511 752,38 грн, проценти за договором - 352 092,55 грн, пеню - 10 000 грн, 3 % річних - 5 449,40 грн; за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN01000705891376 (вклад «Депозит VІР») суму вкладу - 406 257,10 грн, проценти - 86 950,15 грн, пеню - 8 000 грн, 3 % річних - 3 061,75 грн, інфляційні - 25 644,15 грн. Загальна сума стягнення складає 1 409 207,48 грн.

Вказаним судовим рішенням апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2016 року, зокрема, встановлено, що позивач звертався до банку із заявами від 27 серпня 2014 року про припинення (розірвання) вищевказаних депозитних договорів. На підставі вищевказаних заяв зазначені депозитні договори були припинені (розірвані).

Отже позивач виявив намір про розірвання договорів банківського вкладу та ініціював процедуру повернення йому грошових коштів.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з банку на користь позивача процентів, суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин вимоги статті 1061 ЦК України та дійшов висновку, що після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою у розмірі, передбаченому депозитним договором.

Змінюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що після припинення дії депозитних договорів припинили дію й усі їх положення, у тому числі, й щодо встановлення розміру відсотків, які сплачуються банком на користь вкладника. Тому є помилковими висновки суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин положень статті 1061 ЦК України. Разом з тим, ураховуючи те, що стягнуті за рішенням суду кошти позивачу фактично виплачені не були і мають обліковуватися на відповідному банківському рахунку, на них у відповідності до положень статті 1070 ЦК України мають бути нараховані проценти, встановлені для рахунку «до запитання». Таким чином, ураховуючи розмір відповідних процентів, встановлених в банку відповідача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення з банку на користь позивача процентів з суми заборгованості за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891445 у розмірі 495,06 доларів США, за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891376 - 10 056,35 грн за період з 18 листопада 2014 року по 14 лютого 2019 року, погодившись з наданим банком розрахунком.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення з банку на користь позивача процентів, які відповідають обставинам справи, вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із положеннями статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вирішуючи питання в частині стягнення з банка на користь позивача 3 % річних та інфляційного збільшення боргу у відповідності до вимог статті 625 ЦК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, ураховуючи те, що банком заявлено про застосування строку позовної давності, дійшов правильного висновку, що нарахування 3 % річних та інфляційного збільшення боргу підлягає стягненню за період три роки до дати звернення до суду, а саме: за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891445 підлягає стягненню 3 % річних у сумі 1 800 дол. США, за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891376 - інфляційні втрати у сумі 165 346,63 грн та 3% річних в сумі 36 563,13 грн, що також узгоджується з наданим позивачем розрахунком, який визнано відповідачем (а. с. 65-72, 96-98).

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не дають підстав для скасування судових рішень у вказаній частині, оскільки стягнення суми 3 % річних та інфляційного збільшення судом проведено на підставі наданих позивачем розрахунків таких нарахувань. Крім того, рішення суду першої інстанції у цій частині позивачем не оскаржено, тому відсутні підстави для скасування судових рішень з підстав, зазначених у касаційній скарзі.

Відповідно до статей 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).

Частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що володілець банківського рахунку є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: сплату пені у розмірі трьох процентів вартості послуги за кожний день прострочення.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).

Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).

Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Подібний висновок висловлений Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15 і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц.

Встановлено, що банк прострочив виконання зобов`язання з видачі позивачу належних йому за договорами вкладів коштів, однак, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині стягнення розміру пені за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891445 (вклад «Депозит VІР») (сума депозиту 511 752,38 грн) - 5 481 570 грн; за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891376 (вклад «Депозит VІР») (сума депозиту 406 257,10 грн) - 4 448 515,24 грн, апеляційний суд не надав оцінки наявності підстав для зменшення визначеного розміру пені, оскільки він перевищує розмір вкладів, нарахованих процентів, а також є непропорційним по відношенню до втрат кредитора.

Отже, висновок суду про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі, що значно перевищує суму прострочених вкладів, нарахованих процентів й втрат кредитора, не можна вважати таким, який би відповідав принципам добросовісності та справедливості.

Колегія суддів, враховуючи розмір невиплачених вкладів, суму нарахованих процентів, період прострочення, дійшла висновку про наявність істотних обставин, які є підставою для зменшення пені, що підлягає стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , і визначення її у розмірі, який відповідає сумі невиплачених вкладів.

Таким чином, розмір пені, що підлягає стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , слід визначити: за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891445 (вклад «Депозит VІР») - 511 752 грн; за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891376 (вклад «Депозит VІР») - 406 257 грн.

В іншій частині судові рішення підлягають залишенню без змін.

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» та залишення без задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення пені за депозитними договорами змінити.

Розмір пені, яка підлягає стягненню з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , визначити у наступному розмірі: за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891445 (вклад «Депозит VІР») - 511 752 (п`ятсот одинадцять тисяч сімсот п`ятдесят дві) грн; за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891376 (вклад «Депозит VІР») - 406 257 (чотириста шість тисяч двісті п`ятдесят сім) грн.

В іншій частині рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 вересня 2019 року у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині і постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 вересня 2019 року у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині та постанови Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року, з урахуванням змін, внесених цією постановою.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович