Дата документу 09.06.2020 Справа № 320/7161/16-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №320/7161/16 Головуючий у 1 інстанції: Купавська Н.М.

Провадження № 22-ц/807/1384/20 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«09» червня 2020 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Кочеткової І.В.,

секретар: Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» про усунення порушень прав споживача та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнювала, до ПАТ «Укртелеком» про усунення порушень прав споживача та стягнення моральної шкоди.

Просила зобов`язати ПАТ «Укртелеком» усунути порушення її прав шляхом повернення їй зайво отриманих коштів за неотримані послуги з радіо в розмірі 336 грн. з урахуванням індексу інфляції, повернення їй оплати за час ненадання послуг Інтернету в розмірі 74 грн. з урахуванням індексу інфляції; поновити роботу телефонного зв`язку; у зв`язку з грубим порушенням її прав споживача надавати телефонний зв`язок безкоштовно протягом п`яти років за тарифним планом «Домашній безлімітний»; стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 1 000 000 грн. та судові витрати в розмірі 150 000 грн.

ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на грошові кошти ПАТ «Укртелеком» на суму 1 150 400 грн., посилаючись на можливу ліквідацію Мелітопольського центру відповідача, окрім того кінцевим бенефіціарієм статутного капіталу відповідача є фізична особа - громадянин іншої держави, щодо відповідача наявні невиконані виконавчі провадження з 2011 року.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 лютого 2020 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Учасники справи у судове засідання не з`явились, повідомлені про місце та час розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст. 128, 130 ЦПК України, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (судової повістки).

З огляду на вищевикладене та у відповідності до ст.ст. 371, 372 ЦПК України, судова колегія ухвалила розглядати справу за відсутності учасників справи.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено необхідність застосування заходів забезпечення позову, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду відповідачем.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

За приписами ст. 149 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

У п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Частиною 3 ст.150 ЦПК України визначено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Крім того, при забезпечені позову мають бути враховані та взяті до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Встановлено, що між сторонами виник спір і позивачем заявлено вимоги про стягнення з ПАТ «Укртелеком» грошових коштів за неотримані послуги з радіо в розмірі 336 грн. з урахуванням індексу інфляції, повернення їй оплати за час ненадання послуг Інтернету в розмірі 74 грн. з урахуванням індексу інфляції; поновлення роботи телефонного зв`язку; надання телефонного зв`язку безкоштовно протягом п`яти років за тарифним планом «Домашній безлімітний»; стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 1 000 000 грн. та судових витрат в розмірі 150 000 грн.

Будь-яких доказів або обґрунтувань щодо відсутності коштів на рахунках відповідача, відчуження основних фондів, неплатоспроможності тощо, або інших об`єктивних факторів, які можуть вплинути або утруднити виконання судового рішення у випадку задоволення позову ні заява про забезпечення позову, ні апеляційна скарга не містять.

Матеріали справи не містять доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, а самі лише посилання на потенціальну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для накладення арештів на рахунки відповідача.

За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову не є співмірним із предметом спору.

Судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що відповідачем у справі є ПАТ «Укртелеком», а не Мелітопольська філія відповідача, а тому доводи ОСОБА_1 про можливу ліквідацію філії не свідчать про ймовірність невиконання можливого рішення суду.

За приписами ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів.

Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 лютого 2020 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складений 11 червня 2020 року.

Головуючий А.В. Дашковська

Судді: О.М. Кримська

І.В. Кочеткова