Ухвала

10 червня 2020 року

м. Київ

справа № 386/1177/19

провадження № 61-8371ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.

розглянув касаційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівни на заочне рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 23 січня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 23 квітня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 01 березня 2011 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено кредитний договір у зв`язку з чим останній підписав заяву б/н від 01 березня 2011 року, відповідно до якої позивач надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 2 000 грн на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом.

Відповідач погодився на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua,складає між ними договір, що підтверджується підписом у заяві.

Позивач зазначив, що ОСОБА_1 належним чином не виконує взятих на себе зобов`язань, у зв`язку із чим, станом на 31 жовтня 2019 року має заборгованість в сумі 135 472 грн 90 коп., яка складається з 1 902 грн 77 коп. заборгованості за тілом кредиту та 133 570 грн 13 коп. заборгованості за нарахованими відсотками.

Позивач зазначив, що кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь яку частину суми заборгованості за кредитом, тому заборгованість до стягнення заявляється в сумі 128 352 грн 46 коп., яка складається з 1 902 грн 77 коп. заборгованості за тілом кредиту та 126 449 грн 69 коп. заборгованості за нарахованими відсотками за період з 01 березня 2011 року по 10 червня 2019 року.

Просив суд стягнути із ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 01 березня 2011 року у розмірі 128 352,46 грн, яка складається із 1 902,77 грн заборгованості за кредитом, 126 449,69 грн заборгованість за відсотками за період з 01 березня 2011 року по 10 червня 2019 року.

Заочним рішенням Голованівського районного суду Кіровоградської області від 23 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено факт отримання відповідачем кредитних коштів, з наданих та досліджених судом письмових доказів не підтверджуються аргументи позивача про укладення кредитного договору з урахуванням Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 23 квітня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення.

Заочне рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 23 січня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не надав до суду першої інстанції належні та допустимі докази на підтвердження позову, зокрема коли була видана платіжна картка відповідачу і який термін дії картки.Крім того, розрахунок наданий позивачем не підтверджений належними та допустимими доказами в частині законності нарахування відсотків за користування кредитом.

25 травня 2020 року представник АТ КБ «ПриватБанк» - Крилова О. Л. засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на заочне рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 23 січня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 23 квітня 2020 року, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною дев`ятою статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2020 року (на час подання касаційної скарги) - 2 102 грн.

Предметом спору в цій справі є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 128 352,46 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100=210 200 грн).

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

АТ КБ «ПриватБанк» у касаційній скарзі вказує, що справа є малозначною, але касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки викладені у оскаржених рішеннях висновки не узгоджуються із правовими висновками Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновків Верховного Суду викладених у постановах від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17; від 05 лютого 2020 року у справі № 355/848/17; від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17; від 12 лютого 2020 року у справі № 382/327/18-ц, не заслуговують на увагу, оскільки у загаданих постановах Верховного Суду встановлені обставини, які не є подібними до обставин, встановлених судами в цій справі.

Також заявник вказує, що справа є малозначною, але має для банку виняткове значення, оскільки невиконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором перешкоджає його стабільній роботі, обмежує права та порушує майнові інтереси позивача. Проте АТ КБ «ПриватБанк» не обґрунтовує, в чому проявляється виняткове значення для нього цієї справи. Оскільки вказівка на невиконання відповідачем зобов`язань за договором фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскарженими судовими рішеннями. І, відповідно, не свідчить, що справа має виняткове значення для АТ КБ «ПриватБанк».

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу retione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Верховний Суд зауважує, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій в межах своїх повноважень, заявник не переконав у наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

З урахуванням наведеного, оскільки представник АТ КБ «ПриватБанк» - Крилова О. Л. подала касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівни на заочне рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 23 січня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 23 квітня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

В. С. Висоцька

І. М. Фаловська