Постанова

Іменем України

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 381/3465/16-ц

провадження № 61-14849св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Борівська селищна рада Фастівського району Київської області, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Київської області від 24 січня 2018 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Борівської селищної ради Фастівського району Київської області, ОСОБА_2 про скасування рішень та визнання недійсними правовстановлюючих документів на земельні ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що йому та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належав житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 . Йому належало 16/25 частин, а ОСОБА_2 - 9/25 частин зазначеного будинковолодіння. Земельна ділянка між ними не була поділена

і використовувалася спільно. Зі змісту листа Управління Держземгеокадастру у Фастівському районі Київської області від 29 червня 2016 року йому стало відомо про те що ОСОБА_2 було приватизовано земельну ділянку загальною площею 0,0668 га, для введення особистого селянського господарства під будинком та господарськими будівлями, спорудами по АДРЕСА_1 .

Він звертався до Борівської селищної ради Фастівського району Київської області із заявою про приватизацію земельної ділянки, проте рішення

по суті цієї заяви не було прийнято, а при проведенні обміру земельної ділянки стало відомо, що ОСОБА_2 приватизовано дві земельні ділянки, площею 0,0668 га, та 0,0157 га, загальною площею 0,0825 га, тобто більшу частину території, яку займало спільне домоволодіння, що

не відповідало часткам у спільному майні.

Крім того, на приватизованих відповідачкою земельних ділянках знаходилися господарські будівлі та споруди, у тому числі, що належали йому як співвласнику, що створює для нього перешкоди у володінні

та використанні права власності.

Зазначав, що право на отримання земельної ділянки у власність земельним законодавством встановлена лише один раз по кожному виду цільового використання, тому ОСОБА_2 , як він вважав, не мала права отримувати у власність дві земельні ділянки з одним видом цільового призначення, оскільки отримання нею у власність земельних ділянок, площа яких значно перевищує 9/25 частин від їх загальної площі під домоволодінням, порушує його право як співвласника, оскільки він не може приватизувати земельну ділянку, яка б відповідала належній йому частці

у спільній власності.

З урахуванням викладеного та уточнень позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд: скасувати рішення Борівської селищної ради Фастівського району Київської області від 13 жовтня 2009 року № 8-XXVIII-V та від 15 червня

2012 року № 7.15; визнати державні акти на право власності на земельні ділянки, які видані ОСОБА_2 недійсними.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області

від 16 листопада 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не було доведено обставин,

на які він посилався як на обґрунтування своїх вимог, оскільки видання двох державних актів на право приватної власності на дві земельні ділянки

не можна вважати повторним наданням у приватну власність відповідачу земельної ділянки цього ж цільового призначення вдруге.

Справа неодноразово переглядалась судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 17 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано рішення Борівської селищної ради Фастівського району Київської області від 13 жовтня 2009 року № 8-ХХVIII-V щодо передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 874,00 кв. м, що знаходиться

у АДРЕСА_1 ,

з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та надання згоди на виготовлення технічної документації.

Скасовано рішення Борівської селищної ради Фастівського району Київської області від 15 червня 2012 року № 7.15 у частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, що знаходиться у АДРЕСА_1 , та передачі

у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, загальною площею

0,0825 га, з цільовим призначенням для будівлі і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за вказаною адресою.

Визнано недійсним державний акт серії ЯЙ № 932864 на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,0668 га, виданий 29 грудня

2012 року ОСОБА_2 .

Визнано недійсним державний акт серії ЯЙ № 932863 на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,0157 га, виданий 29 грудня

2012 року ОСОБА_2 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року касаційну скаргу

ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Київської області від 17 січня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 24 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано рішення Борівської селищної ради Фастівського району Київської області від 13 жовтня 2009 року № 8-ХХVIII-V щодо передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 874,00 кв. м, що знаходиться

у АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та надання згоди на виготовлення технічної документації.

Скасовано рішення Борівської селищної ради Фастівського району Київської області від 15 червня 2012 року № 7.15-16-6 у частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку у АДРЕСА_1 , та передачі у власність

ОСОБА_2 земельної ділянки, загальною площею 0,0825 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за вказаною адресою.

Визнано недійсним державний акт серії ЯЙ № 932864 на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,0668 га, виданий 29 грудня

2012 року ОСОБА_2 .

Визнано недійсним державний акт серії ЯЙ № 932863 на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,0157 га, виданий 29 грудня

2012 року ОСОБА_2

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати щодо сплати судового збору у розмірі 4 630,12 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції вважав, що сторони у справі, як співвласники будинку, мають рівні права на приватизацію земельної ділянки, на якій розташована частина будинку в обсягах, які відповідають їх частці

в будинку, оскільки загальна площа земельної ділянки під вказаним домоволодінням не перевищує розмір, визначений статтею 67 ЗК України.

При цьому, суд вважав, що позивачем позовну давність не пропущено, оскільки вказані земельні ділянки не поділені у натурі, що не позбавляло його можливості користуватися своїм майном, а саме: 1/2 частиною сараю «Б»,

та 1/2 частиною льоху під сараєм «Б», який згідно державного акта

серії ЯЙ № 932864 перебуватиме на земельній ділянці, яка передана

у власність відповідачці.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2018 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи

із Фастівського міськрайонного суду Київської області.

У квітні 2018 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовано обставини справи, не досліджено всі докази та не надано їм оцінки, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи судом апеляційної інстанції

та помилкового скасування рішення суду першої інстанції.

Вважала, що висновок суду апеляційної інстанції про порушення прав позивача у зв`язку із наданням земельної ділянки їй є передчасним, оскільки судом не було встановлено, за рахунок якої земельної ділянки надана

їй земельна ділянка, чи залишається при такій передачі у власність земельна ділянка, яка може бути надана позивачу, як співвласнику будинку.

Зазначала, що судом апеляційної інстанції не було з`ясовано, чи звертався позивач до відповідних органів місцевої влади із заявою про надання йому

у власність земельної ділянки відповідної площі, яка відповідала б його частці у праві спільної часткової власності на будинковолодіння, якщо так, то який результат розгляду такої заяви.

Вважала, що позивачем пропущено позовну давність і він не ставив питання щодо її поновлення.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 ,

на касаційну скаргу у якому зазначено, що оскаржуване судове рішення

є законним та обґрунтованим, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про задоволення його позову.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Сторони у цій справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками нерухомого майна, а саме: домоволодіння, що розташоване за адресою

АДРЕСА_1 , відповідно до умов якого ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2

та ОСОБА_1 прийняли у дар - ОСОБА_2 9/25 частин, а ОСОБА_1 - 16/25 частин вказаного житлового будинку із зазначенням конкретних приміщень у будинку та господарських будівель та споруд (а. с. 7).

ОСОБА_3 , як власник указаного житлового будинку, не була власником земельної ділянки під вказаним домоволодінням, а земельна ділянка перебувала у її користуванні площею 766,00 кв. м, що вбачається

із технічного паспорта на будинок (а. с. 12-20).

Рішенням виконкому Борівської селищної ради Фастівського району Київської області від 25 квітня 2002 року за вказаним домоволодінням додатково було закріплено 384,00 кв. м з фонду земель Борівської селищної ради Фастівського району Київської області, які прилягають до вказаної земельної ділянки, таким чином загальна площа земельної ділянки біля вказаного домоволодіння становила 1 150,00 кв. м (766,00 + 384,00).

У жовтні 2009 року ОСОБА_2 зверталася до Борівської селищної ради Фастівського району Київської області із заявою про передачу

у власність (приватизацію) земельної ділянки, що знаходиться

по АДРЕСА_1 та просила передати її у власність земельну ділянку, площею 874 кв. м.

Рішенням Борівської селищної ради Фастівського району Київської області від 13 жовтня 2009 року № 8-XXVIII-V було задоволено вказану заяву

та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею

874,00 кв. м, що знаходиться у АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва

та обслуговування житлового будинку та надано згоду на виготовлення технічної документації (а. с. 59).

Рішенням Борівської селищної ради Фастівського району Київської області від 04 листопада 2011 року № 7 надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею

384,00 кв. м, що розташована у АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку та замовлення у землевпорядній організації проект землеустрою зазначеної земельної ділянки у власність для будівництва

та обслуговування житлового будинку (а. с. 60).

Рішення Борівської селищної ради Фастівського району Київської області

від 15 червня 2012 року № 7.15-16-6 затверджено технічну документацію

із землеустрою щодо складання документів, що посвідчували право власності на земельну ділянку, що знаходилася у АДРЕСА_1 , та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 0,0825 га, яка складалася із двох окремих земельних ділянок, площею 0,0157 га,

та 0,0668 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за вказаною адресою

(а. с. 111).

На підставі вказаного рішення Борівської селищної ради Фастівського району Київської області ОСОБА_2, 29 грудня 2012 року отримала державний акт серії ЯЙ № 932864 на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,0668 га, та державний акт серії ЯЙ № 932863 на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,0157 га. Вказані земельні ділянки розташовані по АДРЕСА_1 та мають єдине цільове призначення для будівництва

та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд

(а. с. 61, 62).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції

до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 30 ЗК України (1990 року), який діяв на час виникнення правовідносин між сторонами у справі, при переході права власності на будівлю і споруду разом із цими об`єктами переходить

у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності

на частину будинку у разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів.

Згідно зі статтею 42 ЗК України (1990 року) громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об`єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду.

Частиною четвертою статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час передачі відповідачці земельної ділянки у власність) передбачено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

За нормою статті 87 ЗК України право спільної часткової власності

на земельну ділянку, виникає, зокрема, при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; при прийнятті спадщини або за рішенням суду.

Частиною першою статті 88 ЗК України передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває

у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 88 ЗК України учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання у його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що Борівська селищна рада Фастівського району Київської області, приймаючи оскаржувані рішення

та видаючи ОСОБА_2 оскаржувані державні акти на право власності на земельні ділянки, площею 0,0668 га та 0,0157 га, не дотрималася вимог

ЗК України та ЦК України й передала останній земельну ділянку, яка значно перевищувала її частку, у спільній частковій власності на житловий будинок та господарські споруди та будівлі та ураховуючи те, що на земельній ділянці, яка передавалась у власність ОСОБА_2 знаходилась 1/2 частина сараю «Б» та 1/2 частина льоху, що знаходився під сараєм «Б», чим фактично позбавлено позивача права вільно користуватися та володіти цим нерухомим майном, суд апеляційної інстанції дійшов правильно

та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем позовної давності

є безпідставними, виходячи з наступного.

Згідно до вимог статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк,

у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Встановивши, що позивач про порушення свого права дізнався під час підписання акта встановлення в натурі на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки, зокрема 18 червня 2012 року,

та ураховуючи те, що земельні ділянки між співвласниками нерухомого майна, яке розташоване на них, не поділені в натурі, що не позбавляло позивача можливості користуватися своїм майном, яке згідно оскаржуваного державного акта перебуватиме на земельній ділянці, яка передана у власність відповідачці, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що права позивача порушуються і на час розгляду справи, та дійшов правильного висновку про те, що позивач, звертаючись у серпні 2016 року

до суду із цим позовом, не пропустив позовну давність.

При цьому у частині розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про стягнення судового збору лише

із ОСОБА_2 , виходячи із наступного.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При повному або частковому задоволенні позову до кількох відповідачів, судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно

до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного із відповідачів.

Отже, ураховуючи те, що позивачем було заявлено чотири немайнові вимоги по дві вимоги до кожного із відповідачів та те, що позовні вимоги задоволенні у повному обсязі, судовий збір, сплачений позивачем за подання позовної заяви у розмірі 2 204,82 грн та за подання апеляційної скарги - 2 425,30 грн, підлягає відшкодуванню на користь позивача із відповідачів пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного

із відповідачів, тобто по 2 315,06 грн із кожного, тому судове рішення суду апеляційної інстанції у цій частині підлягає зміні (а. с. 1, 75, 137).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення та зводяться до переоцінки доказів

та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення

у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 24 січня 2018 року

у частині розподілу судових витрат змінити, стягнувши із ОСОБА_2 та Борівської селищної ради Фастівського району Київської області на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати зі сплати судового збору за подачу позовної заяви

та апеляційної скарги у розмірі по 2 315,06 грн з кожного.

У іншій частині постанову Апеляційного суду Київської області від 24 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович