ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

09 червня 2020 року  м. ОдесаСправа № 916/2813/18

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:  

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: Л.О. Будішевської, С.В. Таран,

секретар судового засідання – І.В. Іванов,

за участю представників сторін:

від позивача: Д.В. Приміч

від відповідачів: С.М. Сажина, В.І. Гамар

від третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Одеської області від 05.12.2019 (головуючий суддя Шаратов Ю.А., судді Щавинська Ю.М. та Невінгловська Ю.М., м. Одеса, повний текст рішення складено 16.12.2019)

у справі № 916/2813/18

за позовом ОСОБА_1

до відповідачів:

1. ОСОБА_2 ,

2. ОСОБА_3

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів – Приватне підприємство “НІКА-2”

про визнання договору дарування недійсним,

ВСТАНОВИВ:  

          У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_2 (далі також – відповідач-1) та ОСОБА_3 (далі також – відповідач-2) про визнання недійсним укладеного 13.07.2015 між відповідачами договору дарування частки у статутному капіталі Приватного підприємства «НІКА-2» (далі також - ПП «НІКА-2», Підприємство).

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 не уповноважував ОСОБА_2 на розпорядження спільним сумісним майном - статутним капіталом ПП «НІКА-2». Так, позивач вказав, що ПП «НІКА-2» було створено ОСОБА_2 01.09.2001 під час перебування з ним у шлюбі на основі майна, яке знаходилось у їх спільній сумісній власності, зокрема, за спільно нажиті кошти подружжя. До 13.07.2015 подружжю             ОСОБА_2 та ОСОБА_1 належало 80 % статутного капіталу ПП «НІКА-2», а саме: 60 % статутного капіталу, що дорівнює 18000000,00 грн., - ОСОБА_2 , та 20 % статутного капіталу, що дорівнює 6000000,00 грн., - ОСОБА_1 Однак, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 без відома позивача укладено оспорюваний договір дарування частки у статутному капіталі, відповідно до якого ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 частку статутного капіталу ПП «НІКА-2» у розмірі 40 %, що дорівнює сумі 12000000,00 грн. Отже, як стверджує позивач, ОСОБА_2 за договором дарування від 13.07.2015 без його згоди розпорядилася майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а тому, на думку ОСОБА_1 , цей правочин має бути визнаний судом недійсним через відсутність необхідних повноважень у співвласника, який його вчинив. При цьому ОСОБА_1 зазначає, що взагалі не знав про факт укладення договору дарування частки у статутному капіталі підприємства від 13.07.2015, а дізнався про нього лише після подання ним до Господарського суду Одеської області позовної заяви про визнання недійсними рішень загальних зборів засновників ПП «НІКА-2», оформлених протоколами від 13.07.2015 № 1 та від 23.11.2015 № 3, яка розглядалась у справі № 916/1553/17.          

Ухвалою суду від 02.04.2019 закрито провадження у справі № 916/2813/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів – Приватного підприємства «Ніка-2».

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 20.04.2019 про закриття провадження у справі № 916/2813/18 скасовано. Справу передано до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.          

28.11.2019 до місцевого господарського суду надійшла заява ОСОБА_2 про сплив строку позовної даності та застосування строків позовної даності, в якій відповідач-1 зазначив, що з моменту оформлення протоколу загальних зборів засновників ПП «НІКА-2» від 13.05.2015 позивач знав про факт передачі корпоративних прав на користь               ОСОБА_3 шляхом укладення договору дарування. Як зазначив заявник, оспорюваний договір за змістом повністю співпадає з протоколом від 13.05.2015, і позивач на момент підписання протоколу повністю розумів його наслідки. При цьому, ОСОБА_2 вказала, що позивач не мав жодних перешкод щодо ознайомлення зі змістом протоколу загальних зборів засновників від 13.05.2015 чи договору дарування частки у статутному капіталі підприємства від 13.07.2015, оскільки в першому випадку він був секретарем зборів та особисто підписав протокол, а в другому - мав можливість ознайомитись з оспорюваним договором, який знаходився у матеріалах реєстраційної справи ПП «НІКА-2», як його засновник. Відтак, відповідач-1 вважає, що у даному випадку початок перебігу позовної давності слід рахувати з дати складання протоколу загальних зборів засновників – з 13.05.2015.          

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.12.2019 у справі                              № 916/2813/18 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що укладення ОСОБА_2 оспорюваного договору дарування частки у статутному капіталі підприємства від 13.07.2015 не потребувало згоди її чоловіка – ОСОБА_1 Отже, вчинення вказаного правочину не суперечить приписам частини першої статті 61, частин першої, третьої статті 65 Сімейного кодексу України, тому підстави для визнання недійсним даного договору відповідно до норм ч. 1 ст. 203, ч. 1               ст. 215, ч. 4 ст. 369 ЦК України відсутні.

Ухвалою господарського суду першої інстанції від 23.12.2019 відмовлено у прийнятті додаткових рішень за клопотаннями ОСОБА_2 від 10.12.2019 (вх. № 2-6091/19 від 12.12.2019) та ОСОБА_3 від 09.12.2019 (вх. № 2-6091/19 від 12.12.2019) про розподіл судових витрат.

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати оскаржуване судове рішення, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Так, скаржник вважає, що судом першої інстанції під час розгляду справи неправильно застосовані положення Цивільного та Сімейного кодексів України, а також рішення Конституційного Суду України від 19.09.2012 № 17-рп/2012 у справі №1-8/2012, як офіційного тлумачення ч. 1 ст. 61 СК України. Апелянт вказав на помилковість висновку суду першої інстанції про те, що на час укладення спірного правочину у Підприємства, окрім ОСОБА_2 , були й інші засновники, тому частка останньої перестала бути об`єктом спільної сумісної власності, так як такий висновок, на думку ОСОБА_1 , необґрунтований і не відповідає положенням законодавства та офіційному тлумаченню Конституційного Суду України.

          Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою, а ухвалою від 05.02.2020 розгляд справи №916/2813/18 призначено на 03.03.2020 о 10:00 год.

          У зв`язку із перебуванням на лікарняному судді-доповідача Л.В. Поліщук з 02.03.2020 по 13.03.2020 судове засідання, призначене на 03.03.2020 о 10:00 год., не відбулось.           

          Ухвалою суду апеляційної інстанції від 16.03.2020 постановлено розглянути апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 05.12.2019 у справі № 916/2813/18 у розумний строк; розгляд апеляційної скарги призначено на 14.04.2020 о 10:00 год.

           06.04.2020 ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду повідомлено учасників справи №916/2813/18, що розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 05.12.2019, призначений на 14.04.2020 о 10:00 год., не відбудеться; ухвалено провести розгляд справи №916/2813/18 за апеляційною  скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 05.12.2019 поза межами встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України строку - у розумний строк, тривалість якого визначається з урахуванням існування в Україні карантину через спалах у світі короновірусу “COVID-19”, забезпечення прав учасників на участь їх представників в судових засіданнях апеляційного господарського суду; зазначено, що про дату та час розгляду справи №916/2813/18 буде повідомлено учасників справи додатково.          

           08.04.2020 від відповідача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він  просив залишити цю скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, а також клопотання про відкладення розгляду справи через обмежувальні протиепідемічні заходи. Дане клопотання залишено судовою колегією без розгляду у зв`язку з постановленням вказаної вище ухвали від 06.04.2020.

          Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 05.12.2019 у справі № 916/2813/18 призначено на 09.06.2020 о 15:00 год.

Судова колегія зазначає, що справа №916/2813/19 розглядалась поза межами встановленого частиною 1 статті 273 ГПК України строку - у розумний строк, тривалість якого визначено з урахуванням існування в Україні карантину через спалах у світі короновірусу “COVID-19”.

Так, 04.05.2020 Кабінет Міністрів України на позачерговому засіданні ухвалив рішення про продовження карантину в Україні до 22.05.2020, однак з карантинними послабленнями з 11.05.2020, зокрема, дозволено працювати за певних умов адвокатам, нотаріусам тощо.

Враховуючи викладене, прийняття Урядом України рішення про пом`якшення режиму карантину, введеного у зв`язку з поширенням короновірусу “COVID-19”, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду даної справи.

          У судовому засіданні 09.06.2020 представники сторін підтримали свої правові позиції щодо оскаржуваного судового рішення.

          Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.  

          У провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа                           № 916/1553/17 щодо розгляду позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до відповідача Приватного підприємства «НІКА-2» за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Білгород-Дністровської районної державної адміністрації  в особі Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними рішення загальних зборів засновників.

Так, внаслідок розгляду вказаної справи рішенням Господарського суду Одеської області від 14.03.2018, залишеним без змін постановами Одеського апеляційного господарського суду від 11.06.2018 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.10.2018, позовні вимоги задоволено частково: визнано недійсним рішення загальних зборів засновників Приватного підприємства "НІКА-2", оформлене протоколом №3 від 23.11.2015; визнано недійсним статут Приватного підприємства "НІКА-2" у новій редакції, затверджений рішенням загальних зборів засновників Приватного підприємства "НІКА-2", оформленим протоколом №3 від 23.11.2015; в частині позовних вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів засновників Приватного підприємства "НІКА-2", оформленого протоколом №1 від 13.07.2015 та визнання недійсними змін та доповнень до статуту Приватного підприємства "НІКА-2" в редакції, затвердженій рішенням загальних зборів засновників Приватного підприємства "НІКА-2", оформленим протоколом №1 від 13.07.2015 відмовлено; стягнуто з Приватного підприємства "НІКА-2"  на користь ОСОБА_1 3200 грн судового збору.

Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, вказаними вище рішенням Господарського суду Одеської області від 14.03.2018 та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.06.2018 у справі                   № 916/1553/17 встановлені наступні обставини стосовно сторін у справі № 916/2813/18.

Згідно з пунктом 1.1 статуту Приватного підприємства “НІКА-2”, затвердженого рішенням загальних зборів учасників засновників (протокол від 03.04.2008) та зареєстрованого Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією 12.09.2001 за № НОМЕР_1 НОМЕР_2 , вказане підприємство створено громадянкою Молдови ОСОБА_2 з метою здійснення ринкових взаємовідносин і отримання прибутку на основі задоволення потреб громадян, колективних, державних та інших підприємств і організацій у виконанні робіт і наданні послуг в сферах, визначених предметом діяльності.

Відповідно до п. 3.5 Статуту ПП “НІКА-2” (у зазначеній редакції) статутний фонд становить 500 грн; вкладом засновника в статутний фонд підприємства можуть бути будинки, споруди, обладнання, інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, іншими природними ресурсами, а також інші майнові права, кошти, в тому числі і в іноземній валюті та інші види вкладів, не заборонені діючим законодавством.

На підставі рішення засновника ПП “Ніка-2” № 2 від 19.09.2005 введено до складу засновників підприємства: громадянина Молдови ОСОБА_1 та громадянку Молдови ОСОБА_3 .

Відповідно до пункту 1.2 Статуту Приватного підприємства “НІКА-2”, зареєстрованого Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією 12.09.2001 за № НОМЕР_1 Ю0010276 з подальшими змінами та доповненнями, проведеними державними реєстраторами 21.04.2008 за №15301050007000138 та 20.07.2011 за                         № 153021050011000138, засновниками підприємства є ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

На підставі рішення загальних зборів засновників, оформленого протоколом № 1         від 09.01.2013, до Статуту ПП “Ніка-2” було внесено зміни, державну реєстрацію яких проведено 16.01.2013 за №15301050016000138, згідно з якими пункт 3.2 Статуту підприємства викладено у новій редакції, а саме: «для забезпечення діяльності   підприємства створюється статутний капітал у розмірі 30 000 000 грн, який складається з вартості вкладів його засновників; вклади засновників у статутному капіталі становлять:

- ОСОБА_2 - вклад на суму 18 000 000 грн, що відповідає частці у статутному капіталі у розмірі 60 %;

- ОСОБА_1 - вклад на суму 6 000 000 грн, що відповідає частці у статутному капіталі у розмірі 20 %;

- ОСОБА_3 - вклад на суму 6 000 000 грн, що відповідає частці у статутному капіталі у розмірі 20 %.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.07.2015 між ОСОБА_4 ) та ОСОБА_3 (Обдаровувана) в письмовій формі укладено Договір дарування частки у статутному капіталі підприємства (далі - Договір), за умовами якого Дарувальник безоплатно передає Обдаровуваному належну їй частку у статутному капіталі Приватного підприємства “НІКА-2”, код – 31652421, у розмірі 40 %, що складає 12000000,00 грн. Юридична адреса ПП “НІКА-2”: 67772, Одеська область, Білгород-Дністровський район, сільрада Шабівська, комплекс будівель та споруд № 55, база відпочинку “НІКА-2”.

Згідно з п. 2.1 Договору Дарувальник передає предмет дарування з моменту підписання даного Договору з подальшою реєстрацією змін та доповнень до статутних документів Приватного підприємства “НІКА-2” в частині обдарованої частки.

Пунктом 5.1. Договору визначено, що Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до моменту повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.

Рішенням загальних зборів засновників ПП "НІКА-2", оформленим протоколом №1 від 13.07.2015, вирішено: перерозподілити частки в статутному капіталі підприємства наступним чином: ОСОБА_2 - вклад на суму 6000000 грн, що відповідає частці у статутному капіталі підприємства у розмірі 20%; ОСОБА_1 - вклад на суму 6000000 грн., що відповідає частці у статутному капіталі підприємства у розмірі 20% та ОСОБА_3 - вклад на суму 18000000грн, що відповідає частці у статутному капіталі підприємства у розмірі 60%; внести зміни та доповнення до статуту ПП  "НІКА-2" та доручити засновнику Сажиній С ОСОБА_5 М. провести їх державну реєстрацію.

У подальшому рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08.10.2015 у справі № 495/6567/15-ц розірвано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище “ ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_4 у ВЦС сектору ОСОБА_7 Кишинів, актовий запис № 875.

Отже, на момент створення Приватного підприємства “НІКА-2” (державна реєстрація 12.09.2001) і укладення оспорюваного договору від 13.07.2015 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі.

          Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 послався на відсутність його згоди на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, як на підставу визнання недійсним Договору дарування частки у статутному капіталі підприємства від 13.07.2015. При цьому позивач вказав, що Верховний Суд відмовив у задоволенні, зокрема, позовної вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів засновників ПП “НІКА-2”, оформленого протоколом №1 загальних зборів засновників Підприємства від 13.07.2015, у зв`язку з тим, що предметом спору у справі 916/1553/17 є  вимоги позивача про визнання недійсним рішення загальних зборів засновників ПП “НІКА-2”, оформленого протоколом №1 загальних зборів учасників ПП “НІКА-2”, та визнання недійсними змін до статуту Підприємства, а не оскарження договору дарування частки у статутному капіталі ПП “НІКА-2” від 13.07.2015.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч. 1 ст. 717 ЦК України).

За положеннями ст. 718 цього Кодексу дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень (ч. 4 ст. 369 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч.ч. 1, 2 ст. 60 Сімейного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із ст. 65 даного Кодексу дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

За положеннями      статті 10 Закону України «Про господарські товариства»      та      статті 116 Цивільного кодексу України     учасники господарського товариства мають право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують його участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.            

З моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства, зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя. Право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не статутного капіталу, при цьому лише в тому разі, коли спільні кошти всупереч ст. 65 СК України були використані одним із подружжя саме для внесення вкладу до статутного капіталу.

Подальше розпорядження учасником товариства його часткою в статутному капіталі з огляду на положення статей 116, 147 ЦК України є суб`єктивним корпоративним правом такого учасника й відчуження ним на власний розсуд частки в статутному фонді не може вважатися використанням (відчуженням) спільного майна подружжя проти волі іншого подружжя та не в інтересах сім`ї. Таким чином, у разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні господарського товариства це майно належить зазначеному товариству на праві власності, подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним із подружжя (засновником) шляхом участі в управлінні товариством, а друге подружжя набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям.

Отже, учасник господарського товариства має право розпорядження належною йому часткою в статутному капіталі товариства без згоди другого подружжя.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.07.2013 у справі №6-61цс13, постановах Верховного Суду від 10.10.2018 у справі                 № 569/6236/16-ц та від 12.11.2019 у справі № 918/598/18.

Частиною четвертою статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 19.09.2012 № 17-рп/2012 у справі №1-8/2012, згідно з яким статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, судова колегія зазначає наступне.

Зі змісту вказаного рішення Конституційного Суду України вбачається, що Приватне підприємство “ІКІО” звернулося до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України, відповідно до якого об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту, в аспекті того, чи є статутний капітал та майно приватного підприємства об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому суб`єктом конституційного звернення вказувалося на те, що приватне підприємство “ІКІО” створено за рахунок спільної сумісної власності подружжя. У пункті 2.2 вказаного рішення Конституційний Суд України, із посиланням на частину четверту статті 13, частини першу, другу статті 41, пункт 7 частини першої статті 92 Конституції України, частини третю, четверту статті 63, частини першу, другу статті 66 Господарського кодексу України, статті 191, 320 Цивільного кодексу України, зазначив, що приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності, з огляду на що дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об`єктом їх спільної сумісної власності. Однак, висновок Конституційного Суду України, викладений у рішенні від 19.09.2012              № 17-рп/2012 у справі №1-8/2012, зроблений щодо приватного підприємства, заснованого одним із подружжя, як унітарного підприємства відповідно до частини четвертої статті 63 Господарського кодексу України, а тому, як вірно зауважив місцевий господарський суд, не може бути застосований до спірних правовідносин, у яких Приватне підприємство “НІКА-2” на час вчинення оспорюваного правочину існувало як корпоративне підприємство з трьома засновниками (учасниками) відповідно до частини п`ятої статті 63 Господарського кодексу України.

Отже, помилковим є ототожнення скаржником корпоративних прав, що належать позивачу і відповідачам на підставі Закону України «Про господарські товариства» і Статуту ПП “НІКА-2”, і прав спільної сумісної власності подружжя, які регулюються Сімейним кодексом України.

З огляду на вищевикладене, укладення ОСОБА_2 оспорюваного договору дарування частки у статутному капіталі підприємства від 13.07.2015 не потребувало згоди її чоловіка – ОСОБА_1 , а отже, вчинення цього правочину не суперечить приписам статей 61 та 65 Сімейного кодексу України, у зв`язку з чим підстави для визнання недійсним Договору відповідно до норм ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 4 ст. 369 ЦК України відсутні.

Доводи апеляційної скарги не спростовують вищенаведених висновків господарського суду першої інстанції, а тому скарга позивача не підлягає задоволенню.

          Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

          Відповідно до положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

          Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Таким чином, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.             

          Згідно із ст.129 ГПК України витрати скаржника зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281-284 ГПК України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

          Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

          Рішення Господарського суду Одеської області від 05.12.2019 у справі №916/2813/18 залишити без змін.

          Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 10.06.2020.

Головуючий суддя                                                                        Л.В. Поліщук

          Суддя                                                                                          Л.О. Будішевська

          Суддя                                                                                          С.В. Таран