ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/17663/19Головуючий у 1-й інстанції Снігурський В.В.

Провадження № 22-ц/817/293/20 Доповідач - Щавурська Н.Б.

Категорія - 306010000

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2020 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Щавурська Н.Б.

суддів - Костів О. З., Сташків Б. І.,

секретаря - Сович Н.А.

сторін - представника позивача ОСОБА_1 - адвоката

Процяка А.І., відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 10 грудня 2019 року, постановлене суддею Снігурським В.В. у цивільній справі № 607/17663/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що депутатом Тернопільської ради ОСОБА_2 у проекті рішення «Про звільнення з посади секретаря Тернопільської міської ради Шумади В.В.» та пояснювальній записці до цього проекту подано інформацію, яка не відповідає дійсності, порочить його честь, гідність та ділову репутацію, зокрема, про те, що секретар Тернопільської міської ради Шумада В.В.: систематично блокував подання документів громадськими активістами; свідомо та одноосібно приймав рішення про неоприлюднення ряду проектів на сайті Тернопільської міської ради; перешкоджав винесенню на розгляд сесії Тернопільської міської ради проектів рішень: про санкції місцевого значення щодо представників країни агресора - Російської Федерації; по відкритих аукціонах (ресторан Україна); свідомо лобіював проекти рішень згідно яких м. Тернопіль втрачало десятки мільйонів гривень; зайняв явну антидержавницьку (пасивне сприяння) позицію в знищенні промисловості (зокрема завод «Промінь») та вирубці парків м. Тернополя (вул. Білецька, парк ім. Т. Шевченка); лобіював непрозорі корупційні схеми; допустив бездіяльність в питанні вирізки дерев парку ім. Т.Г.Шевченка, нанесенні збитків м. Тернополю на десятки мільйонів гривень. Враховуючи те, що звернення відповідача було подано через відділ звернень і документообігу Управління організаційно-виконавчої роботи Тернопільської міської ради й на його ж вимогу опубліковане на сайті Тернопільської міської ради, а також - було предметом розгляду юридичним управлінням Тернопільської міської ради, вважає мало місце поширення відносно нього недостовірної інформації, яка підлягає спростуванню відповідачем у судовому порядку в місячний термін шляхом направлення на адресу Тернопільської міської ради клопотання про публікацію на сайті органу місцевого самоврядування спростування інформації, що містилася в проекті рішення "Про звільнення з посади секретаря Тернопільської міської ради Шумади Віктора Володимировича" та в пояснювальній записці до проекту цього рішення.

Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 10 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду, вважаючи його незаконним, необґрунтованим, прийнятим з невідповідністю висновків суду обставинам справи, з недоведеністю обставин, які суд вважав встановленими, порушенням вимог закону та прийняти нове, яким його позов задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на невідповідність обставинам справи висновку суду в частині висловлення відповідачем у своєму зверненні оціночних суджень, які він просив перевірити юридичною службою Тернопільської міської ради та профільною депутатською комісією, оскільки ОСОБА_2 в депутатському зверненні не просив забезпечити перевірку поданого ним проекту рішення юридичною службою Тернопільської міської ради та профільною депутатською комісією на предмет достовірності викладених ним фактів, так як це не відноситься до їх повноважень, а вимоги щодо розгляду проекту рішення юридичною службою Тернопільської міської ради та профільною депутатською комісією містяться у п. 22.13 Регламенту Тернопільської міської ради, в якому вказано, що постійні депутатські комісії розглядають питання і проекти рішень, які виносяться на розгляд сесії та п. 30.11. Регламенту, згідно якого юридична служба робить висновок про відповідність проектів чинному законодавству України, а не щодо достовірності фактів, викладених у проекті.

Вказує, що рішення Постійної комісії Тернопільської міської ради щодо недопустимості розповсюдження неправдивої інформації депутатом Тернопільської міської ради Біланом Т.Б. від 06 червня 2019 року, приймалося саме за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 про недопустиму поведінку ОСОБА_2 .

На думку позивача, судом в порушення вимог закону формально зроблено висновок, що інформація, яку він вважає неправдивою, є висловленням відповідачем оціночних суджень. При цьому, не дано належної правової оцінки кожному з висловлювань, які він просив спростувати, а також в їх взаємозв`язку; не зазначено, якими доказами, поданими відповідачем, ці обставини підтверджуються; не встановлено, чи наведені в інформації обставини існували взагалі; не проаналізовано, чи можливо перевірити їх на предмет відповідності дійсності та чи є вони фактичними твердженнями. З урахуванням відсутності в поширеній відповідачем інформації таких слів, як "можливо", "на мій погляд", "на нашу думку", "вірогідно" тощо, вважає, що вислови ОСОБА_2 є чітко наданою конкретною інформацією про події, що носить характер однозначного твердження і може бути перевірена на відповідність фактичним даним, а не вираженням суб`єктивної думки і поглядів автора, його характеристики та оцінки можливим подіям, як помилково вважав суд.

У своєму відзиві ОСОБА_2 відносно задоволення апеляційної скарги заперечує. На думку відповідача, пред`явлення фізичною особою ОСОБА_1 , а не державним службовцем органу місцевого самоврядування, позову до нього, як до фізичної особи, а не як до депутата Тернопільської міської ради, є безпідставним, оскільки в своєму зверненні ним висловлювалась думка всього виборчого округу, громадяни якого (близько 5 000 осіб) делегували йому відповідні повноваження, обравши депутатом.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Процяк А.І. апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на доводи, викладені в ній.

Відповідач ОСОБА_2 відносно доводів апеляційної скарги заперечив, вказавши, що висловлював власну оцінку діяльності позивача на посаді секретаря ради, виходячи з того, що значна кількість запропонованих ним законопроектів, які пройшли погодження усіх служб не були винесені ОСОБА_1 на розгляд сесії міської ради, хоча це безпосередньо визначено його службовими обов`язками.

Заслухавши пояснення сторін і їх представників, перевіривши законність оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з таких підстав.

Судом встановлено, що 17 квітня 2019 року ОСОБА_2 , як депутат Тернопільської міської ради, направив Тернопільському міському голові ОСОБА_3 та секретарю Тернопільської міської ради Шумаді В.В. депутатське звернення для оприлюднення та включення до порядку денного чергової сесії Тернопільської міської ради проекту рішення «Про звільнення із посади секретаря Тернопільської міської ради Шумади В.В.». До проекту рішення була додана пояснювальна записка та перелік документів. У даному зверненні ОСОБА_2 просив оприлюднити проект рішення на сайті Тернопільської міської ради, забезпечити його розгляд юридичним управлінням Тернопільської міської ради, розглянути профільною депутатською комісією (а.с. 9).

У проекті вказаного рішення ОСОБА_2 запропонував звільнити секретаря Тернопільської міської ради Шумаду В.В. із займаної посади за систематичне блокування документів ініційованих громадськими активістами, лобіювання непрозорих корупційних схем, бездіяльність в питанні вирізки дерев парку ім. Т. Г. Шевченка, нанесенні збитків м. Тернополю на десятки мільйонів гривень (а.с. 10).

У пояснювальній записці до вказаного проекту рішення ОСОБА_2 вказав, що «за період роботи на займаній посаді останній (позивач) систематично блокував подання документів громадськими активістами; свідомо та одноосібно приймав рішення про не оприлюднення ряду проектів на сайті Тернопільської міської ради; перешкоджав винесенню на розгляд сесії Тернопільської міської ради проектів рішень: про санкції місцевого значення щодо представників країни агресора - Російської Федерації; по відкритих аукціонах (ресторан Україна); свідомо лобіював проекти рішень згідно яких м. Тернопіль втрачало десятки мільйонів гривень. Окремо, слід відмітити явну антидержавницьку (пасивне сприяння) позицію останнього в знищенні промисловості (зокрема завод «Промінь») та вирубки парків м. Тернополя (вул. Білецька, парк ім. Т. Г. Шевченка)» (а.с. 11).

Проект рішення «Про звільнення із посади секретаря Тернопільської міської ради Шумади В.В.» було опубліковано на офіційному сайті Тернопільської міської ради (https://tmrada.gov.ua/sesiya/proekti-rishen-sesii/proekti-rishen-sesii-tmr/28766.html) 19 квітня 2019 року.

Пояснювальна записка до вказаного проекту рішення опублікована не була.

23.04.2019 року Управлінням правового забезпечення Тернопільської міської ради винесено зауваження до проекту рішення «Про звільнення із посади секретаря Тернопільської міської ради Шумади В.В.», згідно яких ініційований депутатом міської ради Біланом Т.Б. проект рішення, як і пояснювальна записка до нього, не містять визначених законодавчими актами підстав та належних обґрунтувань для реалізації вимоги щодо дострокового припинення повноважень секретаря ради. Даний проект рішення не ґрунтується на нормах ч. 2 ст. 1 Конституції України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України (а.с. 14).

06 червня 2019 року Постійною комісією Тернопільської міської ради з питань місцевого самоврядування, законності, правопорядку, регламенту та депутатської діяльності прийнято рішення, яким підтримано звернення секретаря Тернопільської міської ради Шумади В.В. від 21.05.2019 року та попереджено депутата Тернопільської міської ради ОСОБА_2 про недопустимість розповсюдження неправдивої інформації про депутатів Тернопільської міської ради, зокрема про секретаря Тернопільської міської ради Шумаду В.В., а також вирішено розмістити на сайті Тернопільської міської ради інформацію про недостойну поведінку депутата ОСОБА_2 , що виражалася в поширенні неправдивої інформації щодо секретаря Тернопільської міської ради Шумади В.В. (а.с.13).

За ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

За ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Негативна інформація, поширена про особу , вважається недостовірною, , якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (ч. 3 ст. 277 ЦК України).

Як роз`яснив Верховний Суд України у п. 15 своєї постанови Пленуму від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Пунктом 19 вказаної вище постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз`яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

У відповідності до ст. 19 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" депутат місцевої ради має право, зокрема, вносити пропозиції і зауваження до порядку денного засідань ради та її органів, порядку розгляду обговорюваних питань та їх суті; вносити на розгляд ради та її органів пропозиції з питань, пов`язаних з його депутатською діяльністю; вносити на розгляд ради та її органів проекти рішень з питань, що належать до їх відання, поправки до них.

Згідно вимог ст. 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати, зокрема, нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності. Проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

ОСОБА_2 , як депутат Тернопільської міської ради, в межах своїх повноважень, визначених ст. 19 ЗУ "Про статус депутатів місцевих рад" вніс на розгляд сесії міської ради проект рішення «Про звільнення із посади секретаря Тернопільської міської ради Шумади В.В.», а Тернопільська міська рада відповідно до вимог ст. 15 ЗУ "Про доступ до публічної інформації" оприлюднила проект цього рішення на своєму офіційному сайті.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Зі змісту вказаної норми закону, вбачається, що оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є предметом судового захисту.

Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого ст. 10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань гарантує також і стаття 34 Конституції України.

У пункті 21 наведеної вище постанови Пленуму Верховний Суд України зазначив, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя.

У названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічну посаду на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих ст. 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Європейський суд з прав людини 2 червня 2016 року ухвалив рішення у справі № 61561/08 «Інститут економічних реформ проти України», де розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції, існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес.

У зазначеному рішенні суд проводить відмінність між твердженнями про факти і оціночними судженнями. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. Оціночне судження не може бути доведене, це порушує саму свободу думки, яка є основною частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції.

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацію фактів.

В іншій справі - Фельдек проти Словаччини (Feldek v. Slovakia), зокрема у п. 72 рішення від 12 липня 2001 року, Європейський Суд зазначає, що "...свобода вираження поглядів є однією з основних підвалин демократичного суспільства та однією з головних передумов його прогресу і самореалізації кожної особи. Відповідно до частини 2 статті 10 вона застосовується не тільки до "інформації" або "ідей", що сприймаються прихильно, або вважаються необразливими, чи сприймаються байдуже, а також, до таких, ображають, шокують або хвилюють. Стаття 10 захищає не тільки суть висловлених ідей та інформації, але, також, і форму, у якій вони передаються. Ця свобода підлягає виключенням, переліченим у частині 2 статті 10, які, однак, повинні, чітко тлумачитися". Цей принцип, що випливає з Європейської конвенції та є її тлумаченням, було сформульовано Європейським Судом з прав людини ще в справі Лінгенс (Lingens) проти Австрії (п. 41 рішення від 8 липня 1986 року). У рішенні по справі Лінгенса Європейський Суд також зазначив, що такими є вимоги плюралізму, толерантності й лібералізму, без яких немає "демократичного суспільства".

У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Тобто, навіть образлива форма висловлювання не перешкоджає віднесенню його до оціночних суджень (у п. 45 рішення у справі Лінгенса проти Австрії Європейський Суд визнав оціночними судженнями спірні висловлювання заявника).

Законом України «Про статус депутатів місцевих рад» визначено правовий статус депутата місцевої ради як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу та рівноправного члена місцевої ради.

За ч. 2 ст. 2 вказаного Закону депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов`язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування.

У відповідності до п.п. 2, 4, 7 ч. 3 ст. 50 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" секретар сільської, селищної, міської ради скликає сесії ради у випадках, передбачених ч. 6 ст. 46 цього Закону; повідомляє депутатам і доводить до відома населення інформацію про час і місце проведення сесії ради, питання, які передбачається внести на розгляд ради; організує підготовку сесій ради, питань, що вносяться на розгляд ради, забезпечує оприлюднення проектів рішень ради відповідно до ЗУ "Про доступ до публічної інформації"; сприяє депутатам ради у здійсненні їх повноважень.

Повноваження секретаря сільської, селищної, міської ради можуть бути достроково припинені за рішенням відповідної ради (ч. 5 ст. 50 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що поширена відповідачем інформація не підлягає визнанню недостовірною, оскільки позивач є публічною особою, а висловлене відповідачем судження має оціночний характер.

Колегія суддів повністю погоджується з висновками Зборівського районного суду, як такими, що зроблені з урахуванням вимог законів, що регулюють спірні правовідносини та відповідають наявним у справі доказам.

Беручи до уваги те, що позивач ОСОБА_1 є публічною особою, депутатом та секретарем Тернопільської міської ради, судом першої інстанції вірно враховано, що межа допустимої критики відносно нього є значно ширшою, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності місцевого самоврядування та його безпосередні дії становлять суспільний інтерес.

Як встановлено в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, проект рішення, опублікованого на сайті Тернопільської міської ради, недостовірність відомостей у якому просив встановити позивач, відповідачем ОСОБА_2 ініційовано в зв`язку з тим, що значна кількість запропонованих ним проектів інших рішень, які пройшли в раді всі необхідні узгодження, так і не були внесені секретарем міської ради Шумадою В.В. на розгляд сесій ради, хоча це відноситься до його безпосередньої компетенції. У зв`язку з цим у проекті рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади секретаря ради відповідачем ОСОБА_2 , як представником і захисником інтересів певної частини громади міста, якою його обрано до складу депутатського корпусу, було надано критичну оцінку діяльності позивача.

Враховуючи те, що висловлювання особою критики має оціночний характер, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про недоведеність позивачем порушення його немайнових прав внаслідок публікації на сайті органу місцевого самоврядування проекту рішення, ініціатором якого був народний депутат ОСОБА_2 .

Крім цього, приймаючи до уваги те, що запитання відповідача ОСОБА_2 щодо причин не винесення на розгляд сесії Тернопільської міської ради ряду ініційованих ним проектів рішень не знайшли своєї відповіді зі сторони представника позивача в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що висловлена відповідачем критика діяльності позивача на посаді секретаря ради не може вважатися надмірною.

Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності обставинам справи висновку суду в частині висловлення відповідачем у своєму зверненні оціночних суджень колегія суддів відхиляє, як такі, що спростовуються змістом інформації, викладеної народним депутатом ОСОБА_2 у проекті свого рішення про звільнення з посади секретаря міської ради Шумади В.В., де відповідач дав власну оцінку діяльності позивача на посаді секретаря ради, виходячи з того, що раніше подані ним на розгляд сесії міської ради проекти рішень не були предметом обговорення. При цьому, сам по собі факт оцінки міською радою поведінки народного депутата ОСОБА_2 , як недопустимої, викладений у рішенні постійної комісії Тернопільської міської ради від 06.06.2019 року щодо недопустимості розповсюдження неправдивої інформації депутатом Тернопільської міської ради Біланом Т.Б., прийнятому за зверненням секретаря ради Шумади В.В., на яке останній посилається в своїй апеляційній скарзі, не може бути підставою для прийняття судом рішення про задоволення позовних вимог у даній справі.

Безпідставними є й доводи апеляційної скарги позивача в частині порушення судом вимог закону, що полягає в ненаданні належної правової оцінки кожному з висловлювань, які він просив спростувати, а також в їх взаємозв`язку; не зазначенні, якими доказами, поданими відповідачем, ці обставини підтверджуються, і як наслідок - у формальності зробленого судом висновку, що інформація, яку він вважає неправдивою, є висловленням відповідачем оціночних суджень, оскільки, по-перше, висновки суду, що стосуються суджень відповідача, викладених в проекті рішення про звільнення позивача, як оціночних, ґрунтуються безпосередньо на змісті спірної інформації, а по-друге, оскільки оціночні судження доведенню не підлягають, то й перевірці їх судом на предмет відповідності дійсності не потребують. При цьому, відсутність у запропонованому ОСОБА_2 проекті рішення таких слів, як "можливо", "на мій погляд", "на нашу думку", "вірогідно" тощо, жодним чином не є свідченням того, що вислови відповідача є конкретною інформацією про події, що носить характер однозначного твердження і може бути перевірена на відповідність фактичним даним, а не вираженням суб`єктивної думки і поглядів автора. З урахуванням контексту поширеної інформації щодо позивача, колегія суддів вважає, що така не містила безспірних тверджень про достовірні факти, а стосувалася критики дій ОСОБА_1 на посаді публічної (посадової) особи, рівень якої є значно ширшим, ніж пересічного громадянина, що позивач у силу посади, яку він займає, повинен усвідомлювати.

Не заслуговують на увагу колегії суддів й заперечення відповідача ОСОБА_2 на апеляційну скаргу з посиланням на те, що позов до нього пред`явлено неналежним позивачем (фізичною особою ОСОБА_1 , в той час як останній є державним службовцем органу місцевого самоврядування), а він є - неналежним відповідачем, оскільки будучи депутатом Тернопільської міської ради, наділений правом висловлення думки всього виборчого округу, громадяни якого делегували йому відповідні повноваження, в той час як позов пред`явлено до нього, як до фізичної особи, оскільки ні посада державного службовця позивача, ні статус народного депутата відповідача не впливає на визначений ст. 30 Цивільного процесуального кодексу України склад сторін у справі, якими можуть бути лише фізичні та юридичні особи, а також держава.

У відповідності до ч. 1 ст. 374 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно вимог ч. 1ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що рішення Зборівського районного суду в даній справі прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення судуу даній справі.

Керуючись ст.ст. 35 ч.ч. 1, 3; 259 ч.ч. 1, 2, 6, 8; 374 ч. 1 п. 1; 375 ч. 1; 381 ч,ч. 1, 3; 382 ч.ч. 1, 2; 384 ч. 1; 389 ч. 1 п. 1; 390 ч. 1 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 10 грудня 2019 року - залишити без змін.

Судові витрати покласти на сторони в межах, ними понесених.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції в особі Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення 09 червня 2020 року.

Головуючий

Судді