Ухвала

27 травня 2020 року

м. Київ

справа № 466/8649/16-ц

провадження № 61-44472св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - керівник Львівської місцевої прокуратури № 2 в інтересах Львівської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», треті особи: Львівське міське управління юстиції, Управління державної реєстрації Львівської міської ради, Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 травня 2017 року в складі судді Невойта П. С. та постанову апеляційного суду Львівської області від

11 вересня 2018 року в складі колегії суддів: Левика Я. А., Струс Л. Б.,

Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року керівник Львівської місцевої прокуратури № 2 в інтересах Львівської міської ради звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - ОКП ЛОР «БТІ та ЕО») про скасування державної реєстрації права власності.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Шевченківського райвиконкому

м. Львова від 14 квітня 1987 року № 192 оформлено право власності територіальної громади м. Львова на нежитлові приміщення площею 847,2 кв. м на АДРЕСА_1 . 04 жовтня 2007 року ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» зареєстровано право власності територіальної громади м. Львова на нежитлові приміщення площею 847,2 кв. м на АДРЕСА_1 .

Згідно рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації Український правовий альянс від 25 березня 2009 року у справі № 1-25/09 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», визнано за ОСОБА_2 право приватної власності на об`єкт нерухомості - нежитлові приміщення будівлі загальною площею 53,6 кв. м, нежитлові будівлі загальною площею 336,9 кв. м. та нежитлові приміщення будівлі загальною площею 456,7 кв. м, які розміщені на АДРЕСА_1 , зобов`язано ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» зареєструвати право приватної власності та видати витяг про реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на ці житлові приміщення.

На підставі зазначеного рішення третейського суду ОКП ЛОР «БТІ та ЕО»

08 травня 2012 року зареєстровано право власності ОСОБА_2 на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 , загальною площею 847,2 кв. м, а саме: А-1 площею 53,6 кв. м, А2-1 площею 336, 9 кв. м, АЗ-1 площею 456, 7м.кв. Вартість об`єкта нерухомого майна - 458 105,00 грн.

В подальшому, нежитлові приміщення загальною площею 847,2 кв. м відчужено за договорами дарування частки нежитлових приміщень, а саме: згідно договору від 03 вересня 2012 року за реєстровим №3-2261 відчужено 3/4 частки та згідно договору дарування від 26 вересня 2012 року за реєстровим № 3-2423 відчужено 1/4 частки на користь ОСОБА_1 .

На підставі цих договорів ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 06 вересня 2012 року та

01 жовтня 2012 року реєстровано право власності ОСОБА_1 на спірні приміщення.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів» від 05 березня 2009 року № 1076-VI внесені зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди», за наслідками чого з 31 березня 2009 року справи щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки, виключені з підвідомчості третейських судів.

Оскільки після прийняття третейським судом рішення і до набрання чинності зазначеним Законом державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 не здійснено, дії ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» щодо здійснення реєстрації права власності на спірну нежитлову будівлю є неправомірними.

З огляду на викладене просив:

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради 1/4 та 3/4 часток нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , загальною площею 847, 2 кв. м, а саме: А-1 площею 53, 6 кв. м, А2-1 площею 336, 9 кв. м,

АЗ-1 площею 456, 7 кв. м, вартістю 458 105,00 грн;

- зобов`язати повернути вказане майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 3/4 нежитлових приміщень у АДРЕСА_1 , загальною площею 847, 2 кв. м, а саме: А-1 площею 53, 6 кв. м, А2-1 площею 336, 9 кв. м, АЗ-1 площею 456, 7 кв. м, вартістю 458 105,00 грн, здійснену ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 06 вересня 2012 року (реєстраційний № 36601617 ), та перенесену до Державного реєстру прав на нерухоме майно Львівським міським управлінням юстиції 13 травня 2015 (реєстраційний № 639120046101, номер запису про право власності

№ 9713447)

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 1/4 нежитлових приміщень у АДРЕСА_1 , загальною площею 847,2 кв. м, а саме: А-1 площею 53,6 кв. м, А2-1 площею 336,9 кв. м, АЗ-1 площею 456, 7 кв. м вартістю 458 105,00 грн, здійснену ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 01 жовтня 2012 року, (реєстраційний № 36601617), та перенесену до Державного реєстру прав на нерухоме майно Львівським міським управлінням юстиції 13 травня

2015 року (реєстраційний № 639120046101, номер запису про право власності

№ 9713543).

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 19 травня 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Львівської області від

11 вересня 2018 року, позов задоволено.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради 1/4 та 3/4 часток нежитлового приміщення що на АДРЕСА_1 , загальною площею 847, 2 кв. м, а саме: А-1 площею 53, кв. м, А2-1 площею

336, 9 кв. м, АЗ-1 площею 456, 7 кв. м, вартістю 458 105,00 грн. та зобов`язано ОСОБА_1 повернути вказане майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 3/4 нежитлових приміщень у АДРЕСА_1 , загальною площею 847, 2 кв. м, а саме: А-1 площею 53, 6 кв. м, А2-1 площею 336, 9 кв. м, АЗ-1 площею 456, 7 кв. м, вартістю 458 105,00 грн, здійснену ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 06 вересня 2012 року (реєстраційний № об`єкта нерухомого майна 36601617), та перенесену до Державного реєстру прав на нерухоме майно Львівським міським управлінням юстиції 13 травня 2015 (реєстраційний № об`єкта нерухомого майна №639120046101, номер запису про право власності №9713447).

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 1/4 нежитлових приміщень у АДРЕСА_1 , загальною площею 847, 2 кв. м, а саме: А-1 площею 53, 6 кв. м, А2-1 площею 336, 9 кв. м, АЗ-1 площею 456, 7 кв. м вартістю 458 105 грн., здійснену ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 01 жовтня

2012 року, (реєстраційний № об`єкта нерухомого майна 36601617), та перенесену до Державного реєстру прав на нерухоме майно Львівським міським управлінням юстиції 13 травня 2015 року (реєстраційний № об`єкта нерухомого майна №639120046101, номер запису про право власності №9713543).

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Львівської області 9 627, 57 грн.

Суди виходили з того, що відповідно до статей 330, 388 ЦК України право власності на майно, яке було предметом розгляду третейського суду про визнання договору дійсним, визнано за іншою особою, проте територіальна громада м. Львова в особі Львівської міської радине була залучена учасником третейського розгляду. Відтак вказане майно слід вважати таким, що вибуло

з володіння власника поза його волею, тому право власності на майно не набувається добросовісним набувачем. Оскільки після прийняття третейським судом рішення і до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів» № 1076-VI від 05 березня 2009 року державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 не здійснено, дії ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» щодо здійснення реєстрації права власності на зазначену нежитлову будівлю є неправомірними. Виконання рішення третейського суду від 25 березня 2009 року ОКП ЛOP «БТІ та ЕО» суперечить пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів» № 1076-VI від 05 березня 2009 року. Якщо майно було набуто безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати, то власник має право його витребувати від добросовісного набувача. Повний захист прав та інтересів позивача можливий шляхом витребування майна

з чужого незаконного володіння останнього набувача в сукупності із скасуванням державної реєстрації права власності осіб, що незаконно набули це право.

Аргументи учасників справи

У вересні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення третейського суду від 25 березня 2009 року не оскаржувалося і є чинним. Це рішення було виконане ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» в межах своєї компетенції. Він також не був стороною третейського розгляду, а набув право власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 на підставі цивільно-правових угод, які не оскаржені та не визнані судом недійсними. Ці нежитлові приміщення перебували на балансі місцевих рад, а не у власності, а отже витяг про реєстрацію права власності на спірний житловий будинок, виданий як дублікат на реєстраційне посвідчення від

18 липня 1987 року, є незаконним. У Львівської міської ради відсутні будь-які документи, які б підтверджували набуття спірного приміщення у комунальну власність чи прийняття його в експлуатацію. Позивачем у цій справі пропущена позовна давність.

Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходило.

Рух справи

УхвалоюВерховного Суду від 08 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, зупинено виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 травня 2017 року.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

13 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачу Краснощокову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Шевченківського райвиконкому №192 від 14 квітня 1987 року затверджено реєстр житлових будинків, які знаходяться на балансі місцевих Рад по Шевченківському районі, а саме: будинок на АДРЕСА_1

в цілому.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно виданого

04 жовтня 2004 року № 4938452 Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки зареєстровано право власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на майно, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується виданим ОКП ЛОР «Бюро БТІ та ЕО» витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 08 жовтня 2004 року № 5003302 з описом об`єкта, який виданий як дублікат на реєстраційне посвідчення від 18 липня

1987 року.

Згідно рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації Український правовий альянс від 25 березня 2009 року у справі № 1-25/09 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», визнано за ОСОБА_2 право приватної власності на об`єкт нерухомості - нежитлові приміщення будівлі загальною площею 53,6 кв. м, нежитлові будівлі загальною площею 336,9 кв. м та нежитлові приміщення будівлі загальною площею 456,7 кв. м, які розміщені на АДРЕСА_1 , зобов`язано ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» зареєструвати право приватної власності та видати витяг про реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на вказані приміщення.

На підставі зазначеного рішення третейського суду ОКП ЛОР «БТІ та ЕО»

08 травня 2012 року зареєстровано право власності ОСОБА_2 на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 , загальною площею 847,2 м.кв., а саме: А-1 площею 53,6 м. кв., А2-1 площею 336, 9 м. кв., АЗ-1 площею 456, 7 м. кв. Вартість об`єкта нерухомого майна - 458 105,00 грн.

03 вересня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування 3/4 частки нежитлових приміщень, посвідченого державним нотаріусом п`ятої Львівської державної нотаріальної контори Кіріловою Т. М. та зареєстровано в реєстрі за № 3-2261, згідно якого ОСОБА_1 прийняв в дар 3/4 частки цегляних нежитлових приміщень, позначених в плані літ.А-1, площею 53,6 кв. м, літ. А2-1 площею 336,9 кв. м та літ. А3-1 площею 456,7 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 847,2 кв. м.

26 вересня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування 1/4 частки нежитлових приміщень, посвідченого державним нотаріусом п`ятої Львівської державної нотаріальної контори Кіріловою Т. М. та зареєстровано в реєстрі за № 3-2423, згідно якого ОСОБА_1 прийняв в дар 1/4 частку цегляних нежитлових приміщень, позначених в плані літ.А-1, площею 53,6 кв. м, літ. А2-1 площею 336,9 кв. м та літ. А3-1 площею 456,7 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 847,2 кв. м.

На підставі зазначених договорів ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 06 вересня та 01 жовтня 2012 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на спірні приміщення.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

У справі, яка розглядається, позовні вимоги прокурора та оскаржені судові рішення ґрунтуються на правовій позиції, що згідно зі статтями 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею. Відповідно до статей 330, 388 ЦК України право власності на майно, яке було набуто у зв`язку із виконанням рішення суду (третейського суду), ухваленого без участі дійсного власника майна, тобто яке відчужено поза волею власника, може бути витребуване у добросовісного набувача. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Наведені посилання на аналогічні висновки Верховного Суду України, зокрема, викладені у постановах від 11 лютого

2015 року у справі № 6-1цс15, від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1203цс15.

У постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15 міститься висновок про те, що: «відповідно до вимог статей 330, 388 ЦК України право власності на майно, яке було передане у зв`язку з виконанням іпотечного договору та відчужене поза волею власника, не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути в нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється з утратою ним цього майна. Спірне майно було предметом судового розгляду про визнання іпотечного договору дійсним та визнання права власності на майно, проте дійсний власник не був стороною зазначеного правочину та не був учасником вищезазначеного судового розгляду. Отже, висновок суду касаційної інстанції про те, що позовні вимоги про визнання права власності та виребування майна не підлягають задоволенню, оскільки відповідач

є власником спірних приміщень на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, є чинним та не було скасовано, є помилковим, оскільки в даному випадку дійсний власник не був стороною правочину та учасником судового процесу. Окрім того, в межах цього судового процесу не відбулося примусове вилучення майна в дійсного власника з подальшим продажем у порядку виконання судового рішення, а також не ухвалювались рішення щодо припинення права власності на підставі статті 346 ЦК України».

У постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі

№ 6-1203цс15 викладена правова позиція, що: «відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею. Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником

і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні були встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння. Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, то наслідком угоди, укладеної з таким порушенням,

є повернення майна з чужого володіння. Отже висновок суду касаційної інстанції про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_4 набув права власності на спірне майно на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при асоціації «Правовий захист» від 20 січня 2009 року та рішення Брянківського міського суду Луганської області від 14 грудня 2011 року, яке набрало законної сили, є чинним та не було скасовано, є помилковим, оскільки встановлено, що дійсні власники не були стороною правочину та учасниками відповідних судових процесів. Окрім того, в межах цих судових процесів не відбулося примусове вилучення майна у дійсних власників із подальшим продажем в порядку виконання судового рішення, а також не ухвалювались рішення щодо припинення права власності на підставі статті 346 ЦК України».

Аналогічна позиція викладена і у постановах Касаційного господарського суду

у складі Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 910/16133/16 та від 20 лютого 2019 року у справі № 916/1689/17, згідно з якою якщо дійсний власник спірного майна не був учасником судового процесу, за наслідком якого ухвалене судове рішення, яке стало правовою підставою для набуття права власності на спірне майно іншою особою, тобто яке вибуло з володіння власника поза його волею, то це майно може бути витребуване у добросовісного набувача.

Разом з цим у практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суд сформована стала правова позиція, згідно з якою ? якщо є нескасоване рішення суду, на підставі якого особа набула право власності на майно, то немає правових підстав для його витребування відповідно до статті 388 ЦК України

у добросовісного набувача, оскільки за таких обставин добросовісний набувачпридбав це майно у особи, яка мала право його відчужувати. Позбавлення відповідача власності, набутого за договором, укладеного із особою, якою майно набуто на підставі судового рішення, є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та втручанням держави у право власника на мирне володіння його майном (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 495/9786/16 (провадження

№ 61-27034св18), від 17 березня 2020 року в справі № 495/9473/16-ц (провадження № 61-32849цс18), від 06 квітня 2020 року у справі

№ 495/9474/16-ц (провадження № 61-35287св18), від 08 квітня 2020 року

у справі № 495/9449/16-ц (провадження № 61-13976св19).

У частинах першій, третій статті 388 ЦК України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло

з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння, а також передбачає вичерпне коло умов та підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Зокрема, однією з умов повернення власнику майна

з чужого володіння на підставі статті 388 ЦК України є придбання майна в особи, яка не мала права його відчужувати.

Тому якщо позивач, який вважає себе власником майна, подає позов про витребування цього майна відповідно до статті 388 ЦК України у добросовісного набувача, та зазначає первинною підставою вибуття майна з його володіння (власності) ? нескасоване рішення суду (третейського суду), яке було чинним на момент набуття відповідачем права власності на спірне майно, то за таких обставин відсутні правові підстави вважати, що відповідач придбав спірне майно в особи, яка не мала права його відчужувати, відповідно і для застосування статті 388 ЦК України.

Позбавлення відповідача власності, набутого за правочином, укладеного із особою, якою спірне майно набуто на підставі судового рішення (рішення третейського суду), яке не скасоване у встановленому порядку, є втручанням держави у право власника на мирне володіння його майном.

Отже, існує різний підхід до розуміння та тлумачення статті 388 ЦК Українипід час розгляду аналогічних справ, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від наведених висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від

11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15, від 16 вересня 2015 року у справі

№ 6-1203цс15, та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 910/16133/16 та від

20 лютого 2019 року у справі № 916/1689/17.

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба з`ясувати неоднозначні моменти і адаптувати норми законодавства до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня

2013 року).

Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Передати справу № 466/8649/16-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков