УХВАЛА

04 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/13229/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Багай Н.О., Дроботової Т.Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2020

та рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2019

за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Добропільська ЦЗФ"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 175 646,89 грн,

ВСТАНОВИВ:

18.05.2020 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2019 у справі №910/13229/19, подана разом з клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження через апеляційний господарський суд 30.04.2020.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з наступного.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, передбачених підпунктами "а" - "г" цієї норми.

Згідно із частиною п`ятою статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини сьомої зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом спору у цій справі є стягнення грошових коштів у сумі 175 646,89 грн, тобто ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (210 200,00 грн станом на 01 січня 2020 року), а тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами Господарського процесуального кодексу України.

В якості обґрунтування наявності підстав для відкриття касаційного провадження, передбачених підпунктом "а", "б", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями у цій справі, при розгляді справ № 910/118/20, № 910/129/20, № 910/1458/20. Крім того, ця справа, за твердженням заявника, має виняткове значення для нього.

Зазначені доводи заявник обґрунтовує тим, що господарські суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги на підставі поданих сторонами доказів, зокрема довідок позивача про вартість вантажу, дійшли до висновків, які не відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові у справі №910/5280/19, щодо доказів, якими повинен підтверджуватися розмір збитків, а також до висновків, які не відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 21.06.2018 у справі № 910/435/17, від 26.06.2018 у справі №910/5497/17, від 05.07.2018 у справі № 910/23348/16, від 24.07.218 у справі №910/22325/16, від 07.05.2019 у справі № 910/23346/16, від 10.08.2018 у справі №910/22324/16, від 16.10.2019 у справі № 910/16904/18 та від 05.02.2020 у справі №910/3868/19, щодо застосування норми природних втрат вантажу в розмірі 2%. Викладене, на думку скаржника, призводить до формування різної судової практики, зокрема у справах № 910/15076/19, № 910/10620/19.

Однак, наведені доводи суд касаційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки щодо доказів, якими повинен підтверджуватися розмір збитків, завданих недостачею вантажу, Верховний Суд вже неодноразово висловлював свою правову позицію, зокрема у постанові від 16.10.2019 у справі № 910/16904/18. При цьому посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові у справі №910/5280/19, є безпідставним, оскільки вказана постанова прийнята за інших встановлених судами обставин, зокрема щодо підтвердження позивачем розміру збитків доказами (договорами на транспортно-експедиційне обслуговування, претензіями його контрагентів у договірних відносинах, та платіжними дорученнями про сплату коштів за вказаними претензіями), які визнані судом неналежними. Крім того, постановою Верховного Суду у справі № 910/5280/19 постанову апеляційного господарського суду було скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.

Посилання скаржника на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій правової позиції Верховного Суду щодо застосування норми природних втрат вантажу в розмірі 2%, викладеній у вищезазначених постановах, також є необґрунтованим, оскільки вказані висновки щодо застосування норм матеріального права були зроблені з огляду на різні істотні обставини, зокрема різний вантаж, який перевозився, та його характеристики, з урахуванням встановленої Правилами видачі вантажів різної норми природних втрат вантажу.

Крім того, заявником не наведено будь-якого обґрунтування відсутності у нього можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням у цій справі, при розгляді справ № 910/118/20, № 910/129/20, № 910/1458/20, та у чому саме полягає винятковість цієї справи для нього.

Таким чином, заявник у скарзі не наводить обґрунтувань, які б свідчили про наявність підстав для відкриття касаційного провадження, передбачених підпунктами "а", "б", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 зазначеного Кодексу.

Всі інші доводи заявника, які викладені у касаційній скарзі, зводяться до необхідності перегляду та переоцінки доказів, досліджених судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.

Обґрунтування наявності інших підстав, передбачених підпунктом "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України щодо права касаційного оскарження в малозначних справах, скаржником також не наведено.

У контексті викладеного Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з Рекомендацією №R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 держави-члени мають вжити заходів щодо визначення кола питань, виключених із права на апеляцію та касацію, для недопущення будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Як вбачається із прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги відповідно до норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France від 23.10.1996; Brualla Gomes de la Torre v. Spain від 19.12.1997).

Таким чином, підстави для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" відсутні.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 910/13229/19 за касаційною скаргою Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця".

Керуючись статтями 12, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2019 у справі № 910/13229/19.

2. Касаційну скаргу та додані до неї документи (у тому числі платіжне доручення №625 від 17.04.2020 про сплату судового збору в сумі 3 842,00 грн) повернути заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв

Судді Н.О. Багай

Т.Б. Дроботова