Постанова

Іменем України

20 травня 2020 року

м. Київ

справа № 296/8497/17

провадження № 61-35289св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Житомирський національний агроекологічний університет,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Житомирського національного агроекологічного університету на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 08 грудня 2017 року у складі судді Сингаївського О. П. та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 26 березня 2018 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Житомирського національного агроекологічного університету (далі - університет) про визнання права власності на квартиру.

Позовна заява мотивована тим, що між ним та університетом 11 квітня

2007 року було укладено договір найму житлового приміщення, за умовами якого після закінчення 10-річного терміну з моменту підписання вказаного договору, він має право набути право власності на приміщення. Постійно проживаючи з сім`єю у вказаній квартирі та продовжуючи працювати в університеті, вважав, що може скористатися своїм правом на отримання квартири у власність, однак відповідач відмовляється у добровільному порядку виконати умови договору та передати спірне житло у його власність.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на квартиру

АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 08 грудня

2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру

АДРЕСА_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, враховуючи той факт, що позивач добросовісно виконував умови укладеного з відповідачем договору (перебував у трудових відносинах), однак останній відмовляється виконати умови договору зі своєї сторони, а саме передати позивачу у власність квартиру, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача про визнання за ним права власності на зазначену квартиру, як належний спосіб захисту його прав.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 26 березня

2018 року апеляційну скаргу Житомирського національного агроекологічного університету залишено без задоволення. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 08 грудня 2017 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що договір, який є чинним і ніким не оспореним, є обов`язковим для виконання сторонами. Виходячи з норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», суд дійшов висновку, що перелік об`єктів, що не підлягають приватизації зазначений в частині другій статті 2 вказаного Закону і є вичерпним, а житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ підлягає приватизації громадянами. Також суд апеляційної інстанції вважав неправильним посилання відповідача на статтю 80 Закону

України «Про освіту», оскільки цей нормативно-правовий акт набув чинності 05 вересня 2017 року, однак на момент виникнення правовідносин між університетом та співробітником діяв Закон України «Про освіту»

від 23 травня 1991 року, в якому не була передбачена норма, яка не дозволяла приватизацію об`єктів та майна державних та комунальних закладів освіти.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, Житомирський національний агроекологічний університет, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не взяли до уваги того, що позивач нічим не обґрунтував, які дії ним було вчинено для набуття права на житло. Університет є державним освітнім закладом, що підпорядкований Міністерству освіти і науки України, фінансування якого здійснюється за рахунок державного бюджету. Університет, на балансі якого знаходиться спірне майно, є Національним закладом України. Відповідно до пункту 2 указу Президента України «Про Положення про національний заклад (установу) України» № 451 від 16 червня 1995 року заборонено органам виконавчої влади передавати закріплене за національними закладами (установами) України майно, що перебуває у державній власності, будь-яким органам, підприємствам, установам, організаціям.

Статутом Житомирського національного агроекологічного університету визначено, що нерухоме майно не може бути передано у власність без згоди Міністерства освіти і науки України та вищого колегіального органу університету. Підтверджуючих документів про те, що відповідач перешкоджав чи в інший спосіб заважав реалізувати позивачу своє право на набуття права власності на нерухоме майно, останній суду не надав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2020 року справу за позовом

ОСОБА_1 до Житомирського національного агроекологічного університету про визнання права власності на квартиру призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу університету, у якому він просив вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що не дивлячись на те, що університет є державним, що виконує функції у сфері освіти та професійної підготовки, у відносинах з позивачем він виступає як суб`єкт господарювання, відповідно до взятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором. Таким чином спірний договір найму за своєю правовою природою є договором найму спірної квартири з умовами щодо набуття права власності на квартиру, що перебуває у наймі позивача через 10 років.

Крім того, і позивач і відповідач звернулися до Міністерства освіти України для надання дозволу про передачу в комунальну власність житлового фонду (квартир) з метою їх подальшої приватизації, але у відповідь міністерства від 09 червня 2017 року вказано, що неможливо встановити статус житлового фонду (відомче/службове), а тому міністерство наразі невзмозі розглянути це питання через неврегульованість його на законодавчому рівні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 березня 2007 року Житомирським національним агроекологічним університетом згідно договору купівлі-продажу було придбано квартиру

АДРЕСА_1 (а. с. 4).

11 квітня 2007 року Житомирський національний агроекологічний університет в особі ректора Малиновського А. С. уклав з ОСОБА_1 як професором, завідувачем кафедри університету, договір найму житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 . Строк найму згідно пункту 2.1. становить 10 років за умови перебування співробітника у трудових відносинах з університетом (а. с. 6-7).

Відповідно до пункту 4.2.3. вказаного договору, університет зобов`язаний по закінченні 10-річного строку найму приміщення, якщо співробітник протягом дії договору перебував у трудових відносинах з Університетом, передати право власності на приміщення співробітнику у порядку встановленому чинним законодавством (а. с. 6, 7).

Згідно із пунктом 5.1.4. договору після закінчення 10-річного терміну з моменту підписання цього договору співробітник має право набути право власності на приміщення.

Стаж педагогічної та наукової роботи професора ОСОБА_1 в університеті складає 21 рік: з 1996 року по час звернення до суду із цим позовом (а. с. 8).

Згідно з витягу з протоколу № 12 засідання Вченої ради Житомирського національного агроекологічного університету від 24 травня 2017 року надано згоду на передачу у власність ОСОБА_1 , д.вет.н., професору, завідувачу кафедри паразитології, ветсанекспертизи та зоогігієни квартири АДРЕСА_1 (а. с. 9).

У відповіді Міністерства освіти і науки України на лист Житомирського національного агроекологічного університету № 816 від 09 червня 2017 року щодо надання дозволу на передачу в комунальну власність житлового фонду (квартир) з метою їх подальшої приватизації зазначено, що у зв`язку з неможливістю встановити статус житлового фонду (відомче/службове), міністерство повернеться до розгляду зазначеного питання після врегулювання на законодавчому рівні питання передачі нерухомого майна, закріпленого за національними навчальним закладом, до комунальної власності (а. с. 25).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга Житомирського національного агроекологічного університету підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання)

(стаття 610 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та

вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до частини першої статті 611 ЦК України, у разі невиконання зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У пункті 1 частини другої зазначеної статті передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном згідно з положеннями частини першої статті 317 ЦК України.

За змістом статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У статті 328 ЦК України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 цього Кодексу набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України (аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 920/615/16, від 05 вересня 2019 року у справі № 907/310/18).

Стаття 392 ЦК України, в якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц.

Отже, із систематичного аналізу норм чинного законодавства вбачається, що за загальним правилом судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється. Тобто положення статті 392 ЦК України спрямовані на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача з передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Така правова позиція викладена у пункті 13 постанови Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 910/1016/17, пункті 12 постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 914/1521/17).

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 не довів законних підстав набуття ним права власності на спірне житло та не довів обставин про порушення відповідачем його прав щодо спірного житла.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

При цьому Верховним Судом враховано встановлені у справі обставини про те, що між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини, які передбачають певні наслідки порушення зобов`язального права та які не узгоджуються зі змістом заявлених позовних вимог.

Таким чином, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Житомирського національного агроекологічного університету задовольнити.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 08 грудня

2017 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області

від 26 березня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Житомирського національного агроекологічного університету про визнання права власності на квартиру відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович