Справа № 570/5155/23 Провадження №11-кп/802/234/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі:

головуючого судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6 ,

захисника - адвоката ОСОБА_7 ,

обвинуваченого - ОСОБА_8 ,

потерпілої - ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження № 12023180000000265 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 17 листопада 2023 року щодо ОСОБА_8 ,

В С Т А Н О В И В:

Вказаним вироком суду ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Луцьк Волинської області, громадянин України, має вищу освіту, одружений, на утриманні має двох неповнолітніх дітей, є приватним підприємцем, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,

засуджений за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки.

Відповідно до ч.5 ст.72 КК України зараховано ОСОБА_8 строк перебування під вартою з 03 серпня 2023 року по день набрання вироком законної сили в строк покарання, з розрахунку один день позбавлення волі відповідає одному дню позбавлення волі.

Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_8 ухвалено рахувати з 03 серпня 2023 року.

Запобіжний захід ОСОБА_8 до вступу вироку в законну силу залишено попередній, у виді тримання під вартою.

Вироком вирішено питання речових доказів та судових витрат.

Згідно з вироком суду ОСОБА_8 визнаний винним та засуджений за те, що він 02 липня 2023 року приблизно о 15 годині 05 хвилин у світлу пору доби, керуючи автомобілем марки «Alfa Romeo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по правій смузі руху автодороги Київ-Чоп зі сторони м. Київ у напрямку м. Львів, на 339 км + 900 м вищевказаної автодороги, що в межах Рівненського району, Рівненської області, в порушення вимог підпункту б) пункту 2.3 Правил дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - Правила дорожнього руху), проявив неуважність до дорожньої обстановки та в порушення вимог пункту 12.1. Правил дорожнього руху, не вибрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно ним керувати, внаслідок чого втратив керованість над транспортним засобом, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення із автомобілем марки «Hyundai І 20», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_11 , що рухалася у зустрічному напрямку, після чого допустив наїзд на металеве дорожнє огородження, яке примикає до правого краю перехідно-швидкісної смуги руху у напрямку м. Київ.

В подальшому водій ОСОБА_8 здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_12 , який на шосейному велосипеді марки «Тгек» рухався у зустрічному напрямку по автодорозі Київ-Чоп.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди велосипедист ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від отриманих травм помер на місці пригоди, а транспортні засоби та велосипед зазнали механічних пошкоджень.

Порушення ОСОБА_8 вимог пункту 12.1 Правил дорожнього руху, що вимагає від водія під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху повинен ураховувати дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, перебуває у прямому безпосередньому причинному зв`язку з виникненням дорожньо - транспортної пригоди і суспільно небезпечними наслідками, що настали.

В поданій апеляційній скарзі захисник, не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікацію дій обвинуваченого, вважає вирок суду в частині призначеного покарання необґрунтованим. Посилається на те, що ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення з необережності, щиро розкаявся, усунув заподіяну шкоду потерпілим, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, раніше не судимий, примирився з потерпілою ОСОБА_9 .. Крім того, ОСОБА_8 одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, мати обвинуваченого, є пенсіонером та потребує стороннього догляду. Також зазначає, що ОСОБА_8 є волонтером, позитивно характеризується за місцем свого проживання. Просить вирок суду в частині призначеного покарання змінити, на підставі ст.75 КК України звільнити обвинуваченого від відбування основного покарання з випробовуванням тривалістю 2 (два) роки, без позбавлення права керування транспортними засобами.

Заслухавши доповідача, який виклав зміст оскаржуваного вироку суду першої інстанції, основні доводи апеляційної скарги, обвинуваченого та його захисника, які апеляційну скаргу захисника підтримали та просили застосувати щодо ОСОБА_8 положення ст.75 КК України, потерпілу, яка також підтримала апеляційну скаргу захисника і при призначенні покарання поклалась на розсуд суду, прокурора, яка апеляційну скаргу заперечувала та просила вирок суду залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до положень ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Оскільки кваліфікація дій ОСОБА_8 за ч.2 ст.286 КК України, правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, учасниками судового розгляду не оспорюється, у зв`язку з чим відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, підстави для перегляду вироку, в цій частині - відсутні.

Доводи сторони захисту в частині пом`якшення покарання обвинуваченому ОСОБА_8 апеляційний суд вважає слушними, при цьому вимоги захисника про можливість пом`якшення покарання обвинуваченому, шляхом застосування до обвинуваченого інституту звільнення від відбування покарання із застосуванням ст.75 КК України, є необґрунтованими.

Вирішуючи питання про правильність застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Положеннями частини 2 статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ч.1 ст.65 КК України, суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК України; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

А згідно правил ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Визначені цією нормою Кодексу загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства. Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

З огляду на ці положення кримінального закону при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті (частині статті) Особливої частини КК України, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов`язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.

Вказані вимоги закону при призначенні покарання ОСОБА_8 , місцевим судом дотримані не в повній мірі.

Згідно ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

При цьому під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

З огляду на ці положення кримінального закону при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті (частині статті) Особливої частини КК України, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов`язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.

Згідно роз`яснень, викладених у п.2 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», вирішуючи питання про вид і розмір покарання в кожному конкретному випадку, суд повинен визначати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, виходячи із сукупності всіх обставин вчинення злочину (форми вини, мотивів, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, ступеня участі кожного із співучасників у вчиненні злочину та ін.).

За змістом ч.1 ст.69 КК України при наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Тлумачення цієї норми свідчить, що така надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.

Відповідно до положень ч.1 ст.66 КК України, при призначенні покарання обставинами, які його пом`якшують, визнаються в тому числі щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.

Згідно до обвинувального акту у кримінальному провадженні № 12023180000000265 від 02.07.2023 складеного відносно ОСОБА_8 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, органом досудового розслідування обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 визнано щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку.

Разом з тим, відповідно до оскаржуваного вироку місцевого суду, до обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого судом першої інстанції віднесено щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального провадження та судовому розгляду справи, при цьому суд не відніс до пом`якшуючих обставин добровільне відшкодування завданого збитку, при цьому своє рішення в цій частині суд не мотивував.

Зі змісту оскаржуваного вироку суду вбачається, що під час розгляду справи потерпіла ОСОБА_9 в судовому засіданні показала, що обвинувачений компенсував завдані збитки, свою письмову заяву про відсутність матеріальних претензій підтвердила.

Таким чином, на час постановлення вироку потерпіла ОСОБА_9 претензій до обвинуваченого не мала, що свідчить про відшкодування їй завданої шкоди.

Тому, під час розгляду кримінального провадження апеляційним судом встановлено обставину, яку не можна знехтувати при призначенні обвинуваченому покарання та яку належить визнати такою, що пом`якшує покарання ОСОБА_8 , а саме: добровільне відшкодування завданого збитку.

Так, під час розгляду справи апеляційним судом обвинувачений ОСОБА_8 вину визнав повністю, щиро розкаявся, висловив жаль з приводу вчинення злочину, просив не позбавляти його волі.

Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_8 встановлено, що він вину визнав повністю, просив вибачення у потерпілої, відшкодував їй завдану шкоду, раніше не судимий, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей.

Під час розгляду справи апеляційним судом потерпіла ОСОБА_9 повідомила, що претензій до нього немає.

Апеляційний суд бере до уваги особу винного, який раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, вину визнав, має постійне місце реєстрації та проживання, одружений, на утриманні має двох неповнолітніх дітей, добровільно відшкодував потерпілій шкоду в повному обсязі.

Також апеляційний суд враховує і позицію потерпілої під час апеляційного розгляду, яка не наполягала на призначенні обвинуваченому ОСОБА_8 суворого покарання.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує, що позиція потерпілої сторони у судовому засіданні не є обов`язковою для суду, натомість враховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст.65 КК України, і не має над ними юридичної переваги.

Крім того, апеляційним судом при призначенні покарання враховуються й інші обставини, що впливають на ступінь відповідальності, а саме те, що даний злочин вчинений ОСОБА_8 з необережності.

Апеляційним судом також враховується відсутність обставин, які обтяжують покарання та наявність обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та судовому розгляду справи, добровільне відшкодування завданого збитку, враховуючи особу винного, який вину визнав повністю, до кримінальної відповідальності притягнений вперше, раніше не судимий, має постійне місце проживання та реєстрації, на утриманні якого перебуває двоє неповнолітніх дітей.

Наявність цих обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у поєднанні із вказаними даними про особу обвинуваченого дають обґрунтовані підстави для застосування положень ст.69 КК України, шляхом призначення обвинуваченому ОСОБА_8 іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч.2 ст.286 КК України.

Враховуючи непоправні наслідки вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення у вигляді смерті потерпілого, апеляційний суд не знаходить переконливих підстав для застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_8 інституту звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Тому доводи апеляційної скарги захисника в цій частині до задоволення не підлягають.

Конституційний Суд України у своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».

Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.

На думку апеляційного суду, покарання у виді обмеження волі відповідатиме вимогам ст.ст.50, 65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень, як самим обвинуваченим, так і іншими особами.

Крім того, визначене обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, на переконання суду апеляційної інстанції, відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, а також не є надто суворим чи м`яким.

Апеляційний суд вважає, у даному випадку досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб`єктів кримінально-правових відносин.

В силу приписів п.2 ч.1 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити його.

Відповідно до положень ч.1 ст.408 КПК, суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі пом`якшення призначеного покарання, а також в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становище обвинуваченого.

За змістом вимог п.4 ч.1 ст.409 КПК підставою для зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

З урахуванням встановлених обставин, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а вирок місцевого суду - зміні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - задовольнити частково.

Вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 17 листопада 2023 року щодо ОСОБА_8 в частині призначеного покарання - змінити.

На підставі ст.69 КК України призначити ОСОБА_8 за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

Відповідно до ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_8 у строк відбування покарання термін попереднього ув`язнення з 03 серпня 2023 року по день набрання вироком законної сили включно, із розрахунку, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає два дні обмеження волі.

Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_8 рахувати з 03 серпня 2023 року.

В решті вирок залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим ОСОБА_8 , який утримується під вартою, в той самий строк з моменту отримання копії даної ухвали.

Головуючий

Судді: