Постанова

Іменем України

20 травня 2020 року

м. Київ

справа № 758/583/15-ц

провадження № 61-12990св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С.,

Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва

від 27 листопада 2015 року у складі судді Васильченка О. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 07 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Шахової О. В., Головачова Я. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У січні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі -

ПАТ «Універсал Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнення курсової різниці.

Позовна заява мотивована тим, що 20 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» (далі - ВАТ «Універсал Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір

№ 068-2008-1212, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у сумі

75 700,00 доларів США, строком користування до 10 травня 2024 року зі сплатою 12,45 % річних.

Крім того, 10 березня 2009 року, 27 березня 2009 року, 24 липня 2012 року, між банком та ОСОБА_1 укладалися додаткові угоди до кредитного договору, якими змінювався розмір плати за користування кредитом.

Позивач свої зобов`язання виконав, надав відповідачу кредитні кошти шляхом зарахування на поточний рахунок відповідача.

На забезпечення виконання позичальником зобов`язання за кредитним договором, 20 травня 2008 року між позивачем та ОСОБА_2 укладений договір поруки

№ 068-2008-1212-Р, а 27 березня 2009 року та 24 липня 2012 року між позивачем та ОСОБА_2 укладалися додаткові угоди, якими узгоджувалася зміна розміру плати за користування кредитом.

Уточнивши позовні вимоги, ПАТ «Універсал Банк» остаточно просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором

від 20 травня 2008 року № 068-2008-1212, яка виникла станом на 20 жовтня 2015 року у сумі 14 413,70 доларів США та суму курсової різниці у розмірі 1 006 483,97 грн.

ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Універсал Банк» про визнання недійсними умов кредитного договору.

Зустрічний позов мотивовано тим, що 20 травня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 068-2008-1212, який містить несправедливі умови, зокрема ціну продукції визначено неналежним чином, а саме - валюта договору та платежів у доларах США, що суперечить чинному законодавству.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визнати недійсними умови пунктів 1.1 та 1.5 кредитного договору згідно з якими зобов`язання за договором виражене у доларах США та погашення платежів здійснюється позичальником у валюті кредиту.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 27 листопада 2015 року позов ПАТ «Універсал Банк» задоволено частково. Солідарно стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 20 травня 2008 року № 068-2008-1212 у сумі 14 413,70 доларів США.

У задоволенні решти позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Універсал Банк» про визнання недійними умов кредитного договору відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції в частині первісного позову мотивовано тим, що відповідачі належним чином не виконували свої зобов`язання за кредитом, у зв`язку з чим утворилась заборгованість. При цьому рішення суду, яким стягнута заборгованість не виконане, а тому боржник та поручитель зобов`язані оплатити проценти за кредитом та підвищені проценти. Позовні вимоги у частині стягнення курсової різниці також не підлягають задоволенню, оскільки кредитним договором таке стягнення не передбачено, а зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку з їх безпідставністю.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 03 лютого 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 листопада 2015 року у частині задоволення позову ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та стягнення курсової різниці скасовано та постановлено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 03 лютого 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 листопада 2015 року у частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 скасовано. Позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 25 жовтня 2017 року касаційну скаргу ПАТ «Універсал Банк» задоволено частково. Рішення Апеляційного суду м. Києва від 03 лютого 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 07 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 листопада 2015 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який дійшов правильних висновків про наявність підстав для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості у розмірі

14 413,70 доларів США, при цьому банк мав право надавати кредит у іноземній валюті. Крім того, відсутні підстави для задоволення позовних вимог у частині стягнення курсової різниці, оскільки кредитним договором таке стягнення не передбачено.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У березні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 листопада 2015 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 07 лютого 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині вимог за первісним позовом та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, не звернув уваги на рішення Подільського районного суду

м. Києва від 17 жовтня 2014 року, яким вже достроково стягнуто заборгованість за кредитним договором. Крім того, банк, направивши письмову вимогу, відповідно до статті 1050 ЦК України та пункту 5.2.5 кредитного договору змінив строк дії договору з 10 травня 2024 року на 24 грудня 2013 року.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду ОСОБА_4 від 26 березня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У травні 2018 року від ПАТ «Універсал Банк» надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому заявник просить залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

У липні 2018 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про прийняття до уваги постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у цивільній справі № 444/9519/12, у разі необхідності відступу від зазначеного вище правового висновку та передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2020 року № 1017/0/226-20 призначено повторний автоматичний розподіл судової справи та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу

№ 758/583/15-ц (провадження № 61-12990св18) 13 квітня 2020 року призначено судді-доповідачеві Ступак О. В.

Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

У травні 2020 року від ОСОБА_5 надійшла заява.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

20 травня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є

ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 068-2008-1212, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав від банку кредит у сумі

75 700,00 доларів США строком користування до 10 травня 2024 року зі сплатою 12,45 % річних. Цільове призначення кредиту - на придбання майна, а саме садового будинку СТ «Верстатозавод» та земельної ділянки, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 .

10 березня 2009 року, 27 березня 2009 року, 24 липня 2012 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладалися додаткові угоди до кредитного договору, якими змінювався розмір плати за користування кредитом: із 10 по 26 березня 2009 року встановлювалася ставка за користування кредитом на рівні 5,72 % річних; із

27 березня 2009 року по 09 березня 2015 року - 13,8 % річних; із 10 березня 2015 року - 12,45 % річних.

На забезпечення виконання зобов`язання позичальником за кредитним договором, 20 травня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 068-2008-1212-Р.

27 березня 2009 року та 24 липня 2012 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 укладалися угоди, якими узгоджувалася зміна розміру плати за користування кредитом.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2014 року, яке набрало законної сили, позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено та стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість станом на 27 березня 2014 року за кредитним договором у сумі 81 684,34 доларів США.

Відповідно до розрахунку, наданого банком, заборгованість за кредитним договором станом на 20 жовтня 2015 року складала 14 413,70 доларів США, а саме: відсотки -

13 480,97 доларів США, підвищені відсотки - 932,73 доларів США.

Частково задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідачі належним чином не виконували свої зобов`язання за кредитом у зв`язку з чим утворилась заборгованість, а оскільки рішення суду, яким стягнута заборгованість не виконане, тому боржник та поручитель зобов`язані сплатити проценти та підвищені проценти за користування кредитом. Позовні вимоги у частині стягнення курсової різниці також не підлягають задоволенню, оскільки умовами кредитного договору таке стягнення не передбачено. Зустрічні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку з їх безпідставністю.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050

ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 28 березня 2018 року справа № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та

від 04 липня 2018 року справа № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Враховуючи встановлену законодавцем правову природу поручительства як додаткового (акцесорного) зобов`язання до основного договору та пряму залежність від його умов, тому на правовідносини, які виникають після закінчення строку дії кредитного договору, та на правовідносини після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки.

Відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Вплив змін валютних курсів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 року N 193 та Порядку відображення в обліку операцій в іноземній валюті, затвердженого Наказом Державного казначейства України від 24 липня 2001 року № 126, іноземна валюта - валюта інша, ніж валюта звітності.

Курсова різниця - різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах. Курсові різниці визначаються за монетарними статтями балансу.

Монетарні статті - статті балансу, що відображають грошові кошти в касі, на рахунках в установах банків, а також такі активи і зобов`язання, що будуть отримані чи сплачені у фіксованій чи визначеній сумі грошей або їх еквівалентів.

До монетарних статей відносяться грошові кошти в іноземній валюті, що знаходяться в касі чи на банківському рахунку підприємства; дебіторська заборгованість за відправлені нерезиденту товари, по якій очікується дохід в іноземній валюті; кредиторська заборгованість, що виникла внаслідок отримання підприємством товарів у нерезидента на умовах наступної оплати та для погашення якої, як очікується, підприємство сплатить певну суму грошових коштів в іноземній валюті.

Виходячи з поняття «курсова різниця», можна виділити чотири періоди, за які здійснюється перерахунок заборгованості в іноземній валюті для визначення курсових різниць. Це періоди між:

- датою відображення операції в бухгалтерському обліку і датою фактичного здійснення розрахунків;

- датою відображення операції в бухгалтерському обліку і датою складання бухгалтерської звітності за звітний період;

- датою складання бухгалтерської звітності за попередній звітний період і датою фактичного здійснення розрахунку;

- датою складання бухгалтерської звітності за попередній звітний період і датою складання бухгалтерського звіту за звітний період.

Курсові різниці розраховуються за положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Наведене дає право зробити висновок, що курсові різниці застосовуються у фінансовій звітності підприємств при веденні бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У пункті 8 статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з частиною другою статті 22 ЦК України, збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Визначення поняття збитків наводяться також у частині другій статті 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України), відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини четвертої статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Тобто, «курсова різниця» жодним чином не може бути упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток.

Таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі

№ 750/8676/15-ц.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо стягнення відсотків та підвищених відсотків у розмірі 14 413,70 доларів США є помилковими, оскільки рішенням Подільського районного суду м. Києва

від 17 жовтня 2014 року стягнуто достроково заборгованість за кредитним договором, отже, кредитором реалізовано право на дострокове повернення кредиту, відповідно змінено строк кредитування. Зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти на підставі кредитного договору.

Таким чином, нарахування відсотків та підвищених відсотків після закінчення строку кредитування ані договором, ані законом не передбачена, отже, такі вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Відмовляючи у стягненні курсової різниці, суди виходили з того, що умовами договору таке стягнення не передбачено, при цьому не звернули увагу на підстави і предмет позову у цій частині, оскільки позивач не обґрунтовував цю вимогу умовами договору. Суду належало врахувати, що у судовому рішенні, яким достроково стягнуто заборгованість з боржника та поручителя, визначено валюту - долари США, а не її еквівалент у національній валюті України, отже, вимоги про стягнення курсової різниці, як збитків, понесених із знеціненням валюти, є безпідставними.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої й апеляційної інстанцій у частині вирішення вимог за первісним позовом із ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову за безпідставністю.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню, то в порядку частини першої статті 141, підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України з

ПАТ «Універсал Банк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 019,40 грн, за подання касаційної скарги -

7 308,00 грн.

Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 листопада 2015 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 07 лютого 2018 року у частині вирішення первісного позову Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнення курсової різниці, скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнення курсової різниці відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 019,40 грн, за подання касаційної скарги - 7 308,00 грн, а всього - 11 327,40 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко