ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/4047/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жельне С.Ч.

при секретарі судового засідання

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 Харківської області, м. Харків

до 1.Харківської міської ради ,м.Харків , 2.Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради , 3.Фізичної особи-підприємця Чайки Дмитра Володимировича, м. Харків

про визнання незаконними та скасування рішення, визнання недійсним договору, повернення майна

за участю представників:

прокурора : Горгуль Н.В., (посв.№036152) від 29.10.15;

відповідача-1: Скидан М.А., за довіреністю №13453 від 24.12.19;

відповідача-2 :Скидан М.А., за довіреністю №13453 від 24.12.19;

відповідача-3: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури №3 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до:1) Харківської міської ради, м.Харків, 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, м.Харків, 3) Фізичної особи-підприємця Чайки Дмитра Володимировича, м.Харків, в якому просить суд:

- Визнати незаконним та скасувати п.72 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова" від 21.02.2018 №1008/18.

-Визнати недійсним договір купівлі-проаду нежитлових приміщень від 15.11.2018 №5648-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою-підприємцем Чайка Д.В. (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тихоновою І.В. і зареєстрований в реєстрі за №304, скасувавши запис про проведену державну реєстрацію права власності.

-Забов`язати фізичну особу-підприємця Чайка Д.В. (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) повернути територіальній громаді міста Харкова нежитлові приміщення цокольного поверху №0-4-:-0-9, 0-27, загальною площею 89,6 кв.м., розташовані у житловому будинку літ. "А-16" за адресою: АДРЕСА_1 .

-Судові витрати по справі покласти на відповідачів.

Позов обґрунтовано порушенням вимог законодавства при здійсненні приватизації спірних приміщень.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.12.2019 р. було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі, призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.01.2020 р. о 10:00.

Під час підготовчого провадження у справі до суду від учасників справи надійшли наступні документи:

- відзив відповідача-1 про відмову в задоволенні позову (вх.№31201 від 23.12.219, а.с.78-87);

- відповідь прокурора на відзив (вх.№81 від 03.01.2020 а.с.112-125);

- відзив відповідача-2 про відмову в задоволенні позову (вх.№1012 від 16.01.2020, а.с.187-199) разом з клопотання про поновлення строку на подання відзиву до суду;

- відповідь прокурора на відзив (вх..№2377 від 30.01.2020)

- пояснення відповідача-3 про відмову в задоволенні позову (вх.№5683 від 04.03.2020, а.с.196-198)

Надані документи судом прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою від 04.03.2020р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 01.04.2020 о 10:00.

Від прокурора, першого та другого відповідача надійшо клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№6916 від 18.03.2020, вх. № 7830 від 30.03.2020, вх.№7973 від 31.03.2020) мотивоване необхідністю забезпечення захисту здоров`я та життя учасників процесу та на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19".

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.04.2020 клопотання прокурора, Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (вх.№6916 від 18.03.2020, вх. № 7830 від 30.03.2020, вх.№7973 від 31.03.2020) про відкладення розгляду справи задоволено, відкладено розгляд справи по суті без визначення дати та часу наступного судового засідання. При цьому вказано, що про дату та час наступного судового засідання учасників справи буде повідомлено додатково.

Відповідно до ч.4 розділу Х Прикінцевих положень ГПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 195, а також інші процесуальні строки судового розгляду справи продовжуються на строк дії такого карантину.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.05.2020 розгляд справи по суті призначено на 27.05.2020.

У судовому засіданні 27.05.2020 року прокурор позов підтримував, а представник відповідача-1 та відповідача-2 заперечував, відповідач-3 не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Враховуючи, що справа сформована, всі докази надані, суд розглядає справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

23.01.2018 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі-Орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Чайкою Дмитром Володимировичем (далі-Орендар) було укладено договір оренди № 773.

На підставі вказаного договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення цокольного поверху №0-4-:-0-9, 0-27 загальною площею 89,6 кв.м у житловому будинку (технічний паспорт від 05.03.2011, інвентаризаційна справа №68515), (далі - Майно), яке належить до комунальної власності територіальної громади м.Харкова, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться на балансі КП «Жилкомсервіс».

Відповідно до умов договору оренди Орендар зобов`язаний: змінювати стан орендованого Майна виключно за письмовою згодою Орендодавця (п.4.7.). Здійснювати ремонт та реконструкцію за письмовою згодою Орендодавця на підставі документації, оформленої відповідно до чинного законодавства (п. 4.8.).

Відповідно до п.10.1, строк дії договору встановлений до 23.12.2020.

ФОП Чайка Д.В. (відповідач-3) 02.02.2018 звернувся з листом (вх.№1621) до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради , у якому просив дозволити приватизацію орендованих ним нежитлових приміщень шляхом викупу.

Рішенням 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 року №1008/18 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова» вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу (згідно з додатком - переліком об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу).

Так, у вказаному рішенні зазначено, що його прийнято на підставі законів України "Про приватизацію державного майна", «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17 (далі - Програма).

У вказаному переліку зазначено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу Орендарем - Фізичною особою- підприємцем Чайка Д.В. підлягають:

- п. 72 - нежитлові приміщення цокольного поверху в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 89,6 кв.м.

У подальшому на підставі вказаного рішення Харківської міської ради з Фізичною особою-підприємцем Чайка Д.В. укладено договір купівлі-продажу №5649-В-С від 15.11.2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Тихоновою І.В., зареєстрований в реєстрі за №304 на підставі якого, шляхом викупу у власність ФОП Чайка Д.В. перейшло все Майно, яке було орендовано на підставі договору оренди №773 від 23.01.2018 року.

Так, відповідно до договору купівлі-продажу №5649-В-С від 15.11.2018 року до ФОП Чайка Д.В. перейшло право власності на нежитлові приміщення цокольного поверху №0-4-:-0-9, 0-27 загальною площею 89,6 кв.м у житловому будинку літ. «А-16» за адресою: АДРЕСА_1.

Прокурор вважає, що п.72 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 року № 1008/18 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова» є незаконним та підлягає скасуванню, у зв`язку з тим, що прийнято з порушенням вимог ст.345 ЦК України, ст.25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст.ст.1, 2, 4, 29 Закону України «Про приватизацію державного майна», ст.ст.11, 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Похідними вимогами від скасування рішення ХМР є вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень №5649-В-С від 15.11.2018 року та повернення спірних приміщень територіальній громаді м.Харкова.

Також прокурор наголошував, що обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним а й суперечить інтересам держави та територіальної громади, в зв`язку з тим, що він фактично свідчить про умисне не проведення конкурсного продажу цих об`єктів (аукціон або конкурс), що виключає можливість отримати за об`єкт приватизації більше ринкової вартості, адже на аукціон або конкурс такий об`єкт виставляється з початковою вартістю, що дорівнює ринкової та в ході їх проведення ціна продажу може збільшитись. Така ситуація з умисним не проведенням конкурсного продажу об`єктів суперечить меті, принципам та завданням приватизації щодо максимального наповнення бюджету, зазначеним у законодавстві, зокрема ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" та Програмі.

Прокурор вважає, що Рішення Харківської міської ради щодо надання дозволу на проведення вищевказаної приватизації шляхом викупу є незаконним через незазначення у звіті будь-яких відомостей про те, чи проводились ремонтні роботи у вказаних нежитлових приміщеннях, в тому числі, не зазначено про невід`ємні поліпшення, що й стало причиною звернення до суду з відповідним позовом.

Прокурором надано правове обґрунтування необхідності представництва інтересів держави прокуратурою у спірних правовідносинах.

Згідно зі статтею 131 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (частина перша); організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом (частина друга).

Таким чином, Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Повноваження прокуратури, у тому числі щодо представництва інтересів держави в суді, встановлені Основним Законом України, не можуть бути передані законом будь-яким іншим державним органам.

Відповідно до вимог ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Прокурором зазначено, що безпідставний продаж комунального майна на неконкурентних засадах призводить до неефективного його використання та недоотримання значних коштів місцевим бюджетом, що призвело до порушення економічних інтересів держави, а також прав та інтересів мешканців територіальної громади, утвердження і забезпечення яких є головним обов`язком держави відповідно до ст. 3 Конституції України.

Таким чином, звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор підставою звернення в інтересах держави зазначив про проведення приватизації з порушенням законодавства, а суд встановив, що прокурором визначено, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовано необхідність їх захисту, тому суд визнає підстави для представництва прокурором інтересів держави достатніми та обґрунтованими.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування України" (далі-Закон) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Вказані органи діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до Положення про Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна (далі - Управління), затвердженого рішенням Харківської міської ради від 20.11.2015 року №7/15 (зі змінами, в редакції на час виникнення правовідносин) останнє є самостійним виконавчим органом Харківської міської ради, який утворюється Харківської міською радою.

Управління в своїй діяльності підзвітне та підконтрольне міській раді, підпорядковане виконавчому комітету міської ради, міському голові, заступнику міського голови - директору Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради.

Управління є юридичною особою, веде самостійний баланс, має право відкривати рахунки в органах Державної казначейської служби України та установах банків, в межах своїх повноважень укладати від свого імені угоди з юридичними та фізичними особами, набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов`язки, бути позивачем, відповідачем та третьою особою у суді.

У своїй діяльності Управління керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими актами чинного законодавства України, розпорядженнями Харківського міського голови, актами Харківської міської ради та виконавчого комітету Харківської міської ради, наказами Департаменту економіки та комунального майна, цим Положенням та іншими нормативними актами.

Метою діяльності Управління є збереження та примноження комунальної власності територіальної громади м.Харкова (далі-комунальної власності), створення умов для ефективного її використання, забезпечення дохідної частини бюджету міста.

Управління відповідно до покладених на нього завдань готує та виносить на розгляд сесій міської ради проекти програм приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності, в тому числі житлового фонду. Здійснює приватизацію та відчуження об`єктів комунальної власності відповідно до чинного законодавства, у тому числі акцій (паїв, часток) Харківської міської ради в майні господарських товариств та житлового фонду.

Відповідно до ст.1 Закону право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно з ст.25 Закону сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до п.30 ч.1 ст.26 Закону виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об`єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Відповідно до ст.29 Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних міських рад належать: управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; підготовки і внесення на розгляд ради пропозицій щодо визначення сфер господарської діяльності та переліку об`єктів, які можуть надаватися у концесію; подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна.

Згідно з ст.59 Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим законом.

У відповідності до ст.60 Закону територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об`єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Частиною 3 статті 24 Закону визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами у відповідності до ст.74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що органи місцевого самоврядування, здійснюють управління і самостійно вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Такі ж положення закріплені в статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються Конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними, що кореспондується із вимогами ч.3 ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Спірні нежитлові приміщення зараховано до комунальної власності, право власності на які зареєстровано за територіальною громадою м.Харкова в особі Харківської міської ради.

23.01.2018 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі-Орендодавець) та ТОВ Фізичною особою-підприємцем Чайка Д.М. (далі-Орендар) укладено договір оренди №773. На підставі вказаного договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення цокольного поверху №0-4-:-0-9, 0-27 загальною площею 89,6 кв.м у житловому будинку (технічний паспорт 05.03.2011, інвентаризаційна справа №68515), (Майно), яке належить до комунальної власності територіальної громади м.Харкова, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться на балансі КП «Жилкомсервіс».

Відповідно до умов договору оренди Орендар зобов`язаний: змінювати стан орендованого Майна виключно за письмовою згодою Орендодавця (п.4.7.). Здійснювати поточний ремонт та реконструкцію за письмовою згодою Орендодавця на підставі документації, оформленої відповідно до чинного законодавства (п.4.8.).

Рішенням 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 року №1008/18 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова» вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу (згідно з додатком - переліком об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу).

Вказане рішення прийнято на підставі на підставі законів України "Про приватизацію державного майна", «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17.

Відповідно до ч.1 ст.25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ч.6 ст.29 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизація об`єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства, порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта приватизації.

Так, згідно зі ст.ст.1, 2 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизація проводиться з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки. Приватизація здійснюється на основі принципів, зокрема, законності, відкритості та прозорості, забезпечення конкурентності продажу, якщо інше не визначено цим Законом.

Частиною 4 статті 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» передбачено, що відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.6 ст.29 Закону України «Про приватизацію державного майна» порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

Згідно з ч.1 ст.5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за групами, серед іншого, до групи А відноситься окреме індивідуально визначене майно (рухоме та нерухоме, згідно абз. 2), у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано.

В частині 2 статті 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що об`єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об`єктами малої приватизації.

Відповідно до ч.2 ст.16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Статтею 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" визначено, що приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс).

Згідно зі ст.4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно органи приватизації, створені місцевими Радами.

В частинах 1 та 3 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" зазначено, що викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України.

Відповідно до абз.1 ч.1 ст.18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Згідно з ч.3 ст.23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" зобов`язання покупця, передбачені договором купівлі-продажу, зберігають свою дію для осіб, які придбають об`єкт у разі його подальшого відчуження протягом строку дії таких зобов`язань. Подальше відчуження такого об`єкта можливе лише за умови збереження для нового власника зобов`язань, визначених договором купівлі-продажу, виключно за згодою державного органу приватизації, який здійснює контроль за їх виконанням. Договори про подальше відчуження об`єкта, обтяженого зобов`язаннями, що визначені у договорі купівлі-продажу такого об`єкта, підлягають нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законодавством, - державній реєстрації. Відсутність погодження державним органом приватизації подальшого відчуження об`єкта приватизації є підставою для визнання правочинів щодо такого відчуження недійсними.

Як було зазначено вище, рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 №1008/18 прийнято на підставі Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17.

Відповідно до п. 3.3. Програми приватизація об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою.

Пунктом 3.4. Програми передбачено, що одним зі шляхів приватизації об`єктів є викуп.

Згідно п. 12.2 Програми продаж об`єктів комунальної власності, які до набрання чинності цієї Програми включено до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, та щодо яких прийнято рішення про приватизацію, а також таких, що перебувають в процесі приватизації, здійснюється відповідно до прийнятого рішення про приватизацію з урахуванням способів продажу, передбачених цією Програмою, якщо це не суперечить п. 3.10 цієї Програми.

Викуп застосовується щодо об`єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.

Відповідно до п. 8.1. Порядку продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженим ФДМУ від 02.04.2012 №439, викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.

Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений наказом ФДМ України від 02.04.2012 року №439.

Відповідно до п. 8.1. Порядку викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.

Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затверджений наказом ФДМ України від 27.02.2004 року №377.

Відповідно до п.2.1. Порядку ідентифікацією поліпшень орендованого нерухомого майна є встановлення суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання факту відповідності підтверджувальних документів, наданих орендарем, про здійснені ним заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого нерухомого майна та (або) його споживчих якостей (далі - поліпшення), наявним поліпшенням, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди і які здійснені за рахунок коштів орендаря та за згодою орендодавця. Ідентифікуються поліпшення, що здійснені протягом строку дії договору оренди та наявні на дату оцінки.

Пунктом 2.2 Порядку затверджено перелік підтверджувальних документів про здійснені орендарем поліпшення, що подаються ним до відповідного органу приватизації.

Відповідно до системного аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу, як правило, за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж).

У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш ж 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Судом встановлено, що в звітах про оцінку майна, договорі оренди ,договорі купівлі-продажу, заявці Орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію будь-які відомості про такі поліпшення відсутні. Орендарем до органу приватизації, тобто до Управління комунального майна, не подавались документи, передбачені п. 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації.

Відповідно до п.8.1. Порядку продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженим ФДМУ від 02.04.2012 року №439, викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.

Таким чином, продаж має бути проведений виключно шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Факт відсутності здійснення невід`ємних поліпшень спірного майна не заперечується відповідачами у своїх поясненнях та відзивах на позовну заяву, відтак вказані обставини справи є встановленими та доведеними.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення Харківської міської ради щодо проведення приватизації шляхом викупу є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що регулює порядок здійснення приватизації, а саме ст.ст.1, 2, 4, 25, 29 ЗУ "Про приватизацію державного майна" та ст.ст.11, 18-2 ЗУ "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Однак, надаючи юридичну оцінку необхідності позбавлення відповідача-3 права мирного володіння приватизованим майном, суд вважає, що у даному спорі підлягають застосуванню ряд рішень ЄСПЛ про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном (спори щодо порушення ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Так, Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950р., Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно з положеннями ст.1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Також у цьому Рішенні зазначено, що відповідно до встановленого прецедентного права Суду втручання має підтримувати "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи. Ця свобода оцінювання, тим не менше, йде пліч-о-пліч з Європейським наглядом. Суд вважає, що державні органи неминуче вступають у численні договори приватноправової природи із звичайними громадянами у ході виконання своїх функцій.

У випадку укладання правочинів із перевищенням органом влади або місцевого самоврядування своїх повноважень, ЄСПЛ застосовуються наслідки такого виходу за межі повноважень, які в узагальненому виді прийнято називати доктриною ultra vires, тобто сукупністю правил щодо оцінки такого порушення та встановлення його наслідків для усіх учасників правочину.

З рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" вбачається, що Європейський суд наголошує на тому, що доктрина ultra vires застосовується державою з урахуванням принципу пропорційності втручання держави у право приватної особи мирно володіти своїм майном. У зазначеній справі, констатуючи порушення ст.1 Першого протоколу до вказаної Конвенції, Європейський суд з прав людини обґрунтував його тим, що орган державної влади при укладанні угоди, вважав себе компетентним на її укладання, при цьому національне законодавство не містило чітко вираженої заборони на укладання таких угод і укладання таких угод було звичайною практикою, а відтак особа приватного права мала всі підстави вважати, що орган державної влади діє в межах компетенції.

В аспекті викладеного, суд відзначає, що такий спосіб приватизації, як викуп майна орендарем, передбаченій національним законодавством, хоча і за інших умов (здійснення орендарем невід`ємних поліпшень у встановленому законом обсязі).

Відсутність поліпшень орендованого майна, відоме усім учасникам правочину, а отже, і невірне обрання способу приватизації, є порушенням, допущеним виключно відповідачем-1 (ХМР), але не набувачем майна, оскільки очевидним є той факт, що відповідач-3 (набувач майна) жодним чином не міг вплинути на виконання ХМР своїх функцій.

Той факт, що набувач, достеменно знаючи про відсутність поліпшень орендованого майна, здійснив викуп майна на підставі рішення органу самоврядування, не свідчить про порушення з боку набувача, оскільки купівля майна є легітимною дією, яка не має ознак жодного порушення.

В цьому аспекті суд акцентує увагу на тому, що за встановлених обставин не може існувати солідарного ризику і солідарної відповідальності учасників правочину за перевищення відчужувачем майна своїх повноважень, оскільки, по-перше, у приватного учасника обороту відсутній обов`язок контролювати законність рішень ХМР, по-друге, приватний учасник обороту об`єктивно позбавлений змоги впливати на рішення ХМР, незалежно від оцінки дій останньої.

Саме тому, виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 року вважається законним та обґрунтованим набуття майна або майнового права за договором, укладеним з органом публічної влади, який при відчуженні перевищив свої повноваження, в разі відсутності порушень з боку набувача. За висновком Суду в зазначеній справі наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Пунктом 55-58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Україна - Тюмень проти України" від 22.02.2008 року визначено, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (також рішення у справі "Спорронґ та Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, Sеrіеz А nо. 52, р. 26, § 69). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справі "Прессоз Компанія Нав`єра та інші проти Бельгії", від 20 листопада 1995 року, Sеrіеz А nо. 332, р. 23, § 38). Держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте, Суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на мирне володіння його майном в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу (рішення у справі "Звольски та Звольська проти Республіки Чехія", № 46129/99, § 69, ЕСНК. 2002-ІХ).

Суд звертає увагу на те, що у вищевказаній справі «Україна-Тюмень» проти України» Європейський суд встановив, що «справедливий баланс» не дотримано, адже заявник не знав і не міг знати про те, що майно відчужується за межами повноважень державного органу і не отримав ніякої компенсації за позбавлення його права на таке майно. Суд встановив, що таким чином на заявника було покладено індивідуальний і важкий тягар, яка порушив справедливий баланс, який повинен був бути дотриманий між вимогами суспільного інтересу з одного боку, і захистом права на мирне володіння майном - з іншого.

Обставини даного спору подібні (аналогічним чином не встановлено жодного впливу набувача на прийняття рішення органом влади, аналогічним чином відсутня будь-яка компенсація за майно, яке вилучається), і в даній справі суд доходить до висновку про те, що позбавлення набувача його майна є непропорційним втручанням.

Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позбавлення відповідача-3 права мирного володіння майном тільки за те, що останній не відмовився від участі у правочині, є безпідставним покладанням на приватного учасника обороту ризиків і відповідальності за порушення, які допущені органом місцевого самоврядування.

Аналогічна правова позиція закріплена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.10.2019 року по справі №905/2236/18, а саме:

"Самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця."

Така сама правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 року у справі № 21-8во07.

Таким чином, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини в позові про визнання недійсним договорів купівлі-продажу, з огляду на наявність імовірних порушень процедури такого відчуження з боку органу місцевого самоврядування, судом враховано, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання недійсним договорів купівлі-продажу в порушення права власності набувача такого майна, оскільки вони не допущені внаслідок його винної, протиправної поведінки.

В силу викладеного вимоги про визнання правочину недійсним та зобов`язання відповідача-3 повернути майно є такими, що не підлягають задоволенню.

В частині вимоги про визнання незаконним та скасувати рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 року №1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" в частині, а саме, п.72 додатку до рішення, суд зазначає, що відповідно до правової позиції, викладеної у ряді рішень ВСУ (№6-2510цс15 від 16.12.2015 року та інші) та постанові ВП ВС від 27.06.2018 року №607/12895/17, рішення суб`єкта владних повноважень про розпорядження майном, в разі його реалізації, вичерпує свою дію. Подальше оспорювання такого рішення можливе лише з метою захисту цивільного інтересу щодо повернення майна.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 року по справі №922/2762/19.

За таких умов, задоволення судом вимоги про скасування спірного рішення ХМР матиме тільки один юридичний наслідок зменшення обсягу правової визначеності і погіршення стабільності цивільного обороту, адже таке рішення не дозволяє позивачу досягти мети звернення із позовом, однак погіршує правовий стан набувача майна. З огляду на юридичну неможливість витребування майна у набувача, суд не вбачає резонів задовольняти позовну вимогу, яка не тягне захисту права позивача.

Доводи прокурора не спростовують вищенаведених судових висновків, а тому не можуть бути підставою для задоволення позову та відхиляються як необґрунтовані.

Відповідно до статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з статтею 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 78 ГПК України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приписами статті 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене та враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, з урахуванням правових позицій Верховного Суду, практики Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, а відтак позов задоволенню не підлягає.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України залишаються за прокуратурою, у зв`язку з відмовою в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 13, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням ч.4 розділу Х Прикінцевих положень.

Рішення буде розміщено за адресою в мережі Інтернет: www.court.gov.ua.

Повне рішення складено "01" червня 2020 р.

Суддя С.Ч. Жельне