ПОСТАНОВА

Іменем України

03 червня 2020 року

Київ

справа №826/17170/16

адміністративне провадження №К/9901/15417/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Смоковича М.І.,

Шевцової Н.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Авант-банк» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 березня 2017 року (суддя - Балась Т.П.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року (головуючий суддя - Мельничук В.П., судді Лічевецький І.О., Мацедонська В.Е.) у справі

за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Авант-банк» Чернявської Олени Степанівни

до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві

про визнання протиправною та скасування постанови,

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Авант-банк» Чернявська Олена Степанівна звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 04.10.2016, складену головним державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Телявським Анатолієм Миколайовичем.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на закони України «Про виконавче провадження», «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Інструкцію з організації примусового виконання рішень, затверджену наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5, Порядок роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 року № 2274/5 та вказує на не засвідчення постанови про відкриття виконавчого провадження печаткою та підписом начальника відділу, відсутність у вимогі державного виконавця дати відкриття виконавчого провадження, переліку виконавчих дій та строку на виконання вимоги, винесення постанови про накладення штрафу одночасно із двома вимогами. При цьому, постанова про накладення штрафу від 13.09.2016 року оскаржується в судовому порядку, а тому позивач був позбавлений можливості виконати вимоги державного виконавця. Також позивач звертає увагу на ліквідацію банка-боржника, а тому виконавче провадження підлягає закінченню.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 березня 2017 року, яка була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року, в позовних вимогах було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що під час накладення штрафу на боржника постановою від 04.10.2016 року державним виконавцем було зроблено посилання на статті 11, 89 Закону України «Про виконавче провадження», отже вказана постанова винесена відповідачем з дотриманням норм законодавства про виконавче провадження. Щодо доводів позивача про невідповідність формі постанови про відкриття виконавчого провадження та вимоги державного виконавця, суди зазначили, що позивач помилково вважає необхідним засвідчення постанови про відкриття провадження у справі печаткою відділу та підписом керівника, адже у пункті 1.5. Інструкції наводяться вимоги до постанови державного виконавця як окремого документа, й норма містить посилання на вимоги Закону. При цьому, в Законі такої обов`язкової умови щодо постанови про відкриття виконавчого провадження не міститься. Разом з тим, суди вказали, що позивач не був позбавлений права оскаржити постанову про відкриття виконавчого провадження, проте таким правом не скористався. Суди вказали, що у вимозі наведено номер виконавчого провадження та виконавчий документ, а також вказано про зобов`язання боржника вчинити конкретні дії, які перелічені згідно виконавчого документу. Відсутність дати відкриття виконавчого провадження у вимозі державного виконавця є формальним порушенням, яке не впливає на обізнаність боржника про дату відкриття виконавчого провадження ВП № 51992705, та використано позивачем з метою ухилення від виконання рішення суду. Також, суди вказали, що винесення вимоги про виконання рішення суду 13.09.2016 року не впливає на правомірність винесення постанови про накладення штрафу на боржника за невиконання рішення суду, оскільки вимога прийнята з дотриманням строків, порушення щодо відсутності дати відкриття виконавчого провадження у вимозі не впливає на обізнаність боржника про хід виконавчого провадження та обсяг своїх обов`язків, штраф є видом стягнення за невиконання рішення суду, а не виконавчою дією тощо. З приводу оскарження постанови про накладення штрафу від 13.09.2016 року, суди вказали, що згідно Діловодства спеціалізованого суду (ДСС) провадження в адміністративній справі № 826/15349/16 відкрито 06.10.2016 року, доказів повідомлення державного виконавця про наявність судового спору суду не пред`явлено та не впливає на подальше вчинення виконавчих дій державним виконавцем та/або застосування стягнення до боржника, оскільки Законом України «Про виконавче провадження» № 606-XIV такої підстави для зупинення виконавчого провадження або відкладення виконавчих дій не передбачено. З приводу доводів позивача щодо наявності рішення Національного банку України про ліквідацію ПАТ «Авант-Банк», суди зазначили, що рішенням суду зобов`язано саме Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Авант-Банк» вчинити дії відносно вкладника, який має право на відшкодування коштів за договором банківського вкладу за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що згідно Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» й передбачає певний стан банку, а саме: відкликання банківської ліцензії Національним банком України та знаходження юридичної особи в процесі ліквідації.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

07 червня 2017 року позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року, в якій просив їх скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що судами попередніх інстанцій не було враховано, що у виконавчому провадженні №51992705 про зобов`язання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Авант-банк» подати до Фонду інформацію про вкладника, який має право на відшкодування коштів за договором банківського вкладу, кодом ЄДРПОУ боржника зазначено код ПАТ «Авант-банк», а вказана Уповноважена особа зі змісту Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на час її призначення є представником Банку, який зокрема здійснює розпорядження його коштами та майном. Проте, відповідачем не було виконано приписи п.3-1 ч.1 ст.49 Закону щодо закінчення виконавчого провадження у разі прийняття Національним Банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.

Відповідачем по справі до Суду не було надано відзиву (заперечень) на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2020 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Постановою про відкриття виконавчого провадження від 19.08.2016 року ВП № 51992705 Головним державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Телявським А.М. розглянута заява представника стягувача про примусове виконання виконавчого листа № 722/543/16 від 09.08.2016 року, виданий Хмельницьким окружним адміністративним судом та відкрито виконавче провадження на підставі статей 17, 19, 21, 25, 31 Закону України «Про виконавче провадження».

Про відкриття виконавчого провадження 19.08.2016 року повідомлено боржника і стягувача. Позивачем отримано постанову про відкриття виконавчого провадження 05.09.2016 року.

05.09.2016 року позивачем направлено на адресу відповідача лист № 4115, в якому боржником вказано вимоги до оформлення постанови про відкриття виконавчого провадження. Додатково зазначено про наявність касаційної скарги на рішення суду та повідомлено виконавчу службу про залишення постанови без виконання.

13.09.2016 року державним виконавцем прийнято першу вимогу, винесено постанову про накладення штрафу за невиконання рішення суду у розмірі 680 грн. та постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 1 360 грн. з боржника. Вимогу державного виконавця боржником отримано 22.09.2016 року, постанову про накладення штрафу - 26.09.2016 року.

30.09.2016 року позивачем направлено до відповідача заяву про закінчення виконавчого провадження на підставі законів України «Про виконавче провадження» та «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в зв`язку з прийняттям 25.02.2016 року Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Авант-Банк».

04.10.2016 року відповідачем винесено оскаржену постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 1 360 грн. відповідно до статей 11, 89 Закону України «Про виконавче провадження», яку позивач отримав 28.10.2016 року.

Виконавче провадження № 51992705 розпочато до набрання чинності новим Законом, а тому при вчиненні дій державним виконавцем застосуванню підлягають норми Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV «Про виконавче провадження».

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Відповідно до статті 19 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час відкриття виконавчого провадження, далі - Закон № 606-XIV) державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення тощо.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом (стаття 25 Закону № 606-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 27 Закону № 606-XIV передбачено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до редакції статті 11 Закону № 606-XIV встановлено права та обов`язки державного виконавця.

Статтею 89 Закону № 606-XIV передбачена відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.

Так, згідно наведеної норми у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Згідно із п.3-1 ч.1 ст. 49 Закону № 606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що рішенням суду зобов`язано саме Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Авант-Банк» вчинити дії відносно вкладника, який має право на відшкодування коштів за договором банківського вкладу за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не Банку, як вказує скаржник в касаційній скарзі, що згідно Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» й передбачає певний стан банку, а саме, відкликання банківської ліцензії Національним банком України та знаходження юридичної особи в процесі ліквідації.

При цьому, вимоги п.3-1 ч.1 ст. 49 Закону № 606-XIV розповсюджується на правовідносини, в яких боржником є саме Банк.

Таким чином, Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення даного позову.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені у касаційній скарзі не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, Верховний Суд вважає, що ключові аргументи касаційної скарги отримали достатню оцінку.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 343, 349-354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Авант-банк» - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді М.І. Смокович

Н.В. Шевцова