П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

___________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

27 травня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/6060/18

Головуючий в 1 інстанції: Гусев О. Г.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Осіпова Ю.В.,

суддів –  Бойка А.В., Танасогло Т.М.,

при секретарях Іщенко В.О., Чугунові С.О., Ішханяні Р.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державного підприємства «Ренійський морський торговельний порт» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 березня 2019 року (м. Одеса, дата складання повного тексту рішення – 11.03.2019р.) по справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Ренійський морський торговельний порт» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних санкцій, -

В С Т А Н О В И В:

21.11.2018 року ДП «Ренійський морський торговельний порт» звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ ДФС в Одеській області, в якому просило:

- визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.01.2018р.:

1) №0026521304 – про збільшення грошового зобов`язання з податків та зборів в т.ч. з податку на доходи фізичних осіб, пені - на загальну суму 1  175 065,42 грн. (з яких 1 157 942,44 грн. – штрафні (фінансові) санкції, 17122,98 грн. – пеня);

2) №00039611411 - про збільшення грошового зобов`язання з ПДВ на загальну суму 363 822,25 грн. (з яких 291057,8 грн. – за податковими зобов`язаннями, 72764,45 –за штрафними (фінансовими) санкціями);

3)  №00035511411 - про збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 476 203,75 грн. (з яких 380 963 грн. – за податковими зобов`язаннями, 95240,75 –за штрафними (фінансовими) санкціями);

4) №00035611411 – про зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 5 118 445 грн.

- визнати протиправними та скасувати рішення відповідача від 15.01.2018 року:

1) №0014251304 - про застосування штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 26.11.2016р. по 10.08.2017р. - на загальну суму 577 965,94 грн. (з яких 460 495,84 грн. - штраф, 117 470,10 грн. - пеня);

2) №0014711304 - про застосування штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 21.07.2017р. по 03.01.2018р. на загальну суму 427 196, 39 грн.  (з яких 375 789,31 грн. - штраф, 51 407,08 грн. - пеня).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що усі спірні рішення податкового органу є неправомірним, оскільки вони ґрунтуються на необґрунтованих та помилкових висновках перевірки.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 березня 2019 року у задоволенні адміністративного позову ДП «Ренійський морський торговельний порт» - відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, в.о. директора ДП «Ренійський морський торговельний порт» 10.04.2019 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.03.2019р. та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

18.04.2019 року матеріали даної справи, разом із вказаною вище апеляційною скаргою, надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.  

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2019р. відрито апеляційне провадження по даній справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні з викликом сторін.

В судових засіданнях суду апеляційної інстанції (22.05.2019р., 12.06.2019р., 03.07.2019р., 10.07.2019р.) представник позивача надав мотивовані пояснення, підтримав апеляційну скаргу, наполягав на її задоволенні та заявив клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи.

Представник відповідача в судових засіданнях суду 2-ї інстанції також надав свої пояснення, апеляційну скаргу не визнав, категорично наполягав залишенні її без задоволення та заперечував проти призначення експертизи.   

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2019 року призначено по справі судову економічну експертизу та зупинено провадження у справі №420/6060/18.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2020 року поновлено провадження у даній справі з підстав не сплати ДП «Ренійський морський торговельний порт» (позивачем) у повному обсязі вартості проведення судово-економічної експертизи.

Після поновлення провадження у справі представник позивача в судове засідання суду апеляційної інстанції двічі (18.03.2020р., 27.05.2020р.) не з`явився з невідомих підстав, про день, час та місце розгляду справи був своєчасно і належним чином повідомлений, про причини своєї неявки суд не повідомив та жодних клопотань або заяв не надіслав.

Представник відповідача в останнє судове засідання суду 2-ї інстанції прибув та у зв`язку із систематичним неприбуттям представника позивача до суду без поважних причин, надав заяву з проханням розглянути справу за його відсутності та відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

У зв`язку з вказаними вище обставинами, апеляційний суд розглянув справу у відкритому судовому засіданні без участі сторін на підставі раніше наданих представниками сторін пояснень, наявних у справі доказів та витребуваних додаткових матеріалів.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

В листопаді-грудні 2017 року посадовими особами ГУ ДФС в Одеській області, відповідно до п.20.1.4 ст.20 та п.77.1 ст.77 ПК України та на підставі наказів від 10.10.2017р. №4962 і від 01.12.2017р. №6460, було проведено планову виїзну документальну перевірку ДП «Ренійський морський торговельний порт» (код ЄДРПОУ 01125809) з питань дотримання вимог ним податкового законодавства, валютного законодавства, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014р. по 30.06.2017р.

03.01.2018 року за результатами вказаної перевірки складено Акт №7/15-32-14- 11/01125809, в якому було зафіксовано наступні порушення діючого податкового законодавства, а саме:

1          ) пп. «б» п.14.1.13 п.14.1 ст.14, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.п.138.10.6 «г» п.138.10 ст.138 ПК України, в результаті чого, встановлено завищення від`ємного значення об`єкту оподаткування податку на прибуток за І півріччя 2017 рік - у сумі 6  792 370 грн.;

2) пп. «б» п.14.1.13 п.14.1 ст.14, п,п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.п.138.10.6 «г» п.138.10 ст.138 ПК України, в результаті чого, встановлено заниження податку на прибуток за 2014 рік - на суму 383 272 грн.;

3) п.п.188.1 ст.188, п.189.1, п. «в» п.198.5 ст.198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження ПДВ - у сумі 2 209 690 грн., у т.ч.: за січень 2014р. - 8460,5 грн., лютий 2014р. - 7375,3 грн., березень 2014 року - 7643,2 грн., квітень 2014 року - 5275,8 грн., травень 2014 року - 6120 грн., червень 2014 року - 6433,2 грн., липень 2014 року - 6040,1 грн., серпень 2014 року - 5744,2 грн., вересень 2014 року - 6055,7 грн., жовтень 2014 року - 7018 грн., листопад 2014 року - 8756,2 грн., грудень 2014 року - 10 498 грн., за січень 2015 року - 9727,9 грн., за лютий 2015 року - 8667,6 грн., за березень 2015 року - 10 968,2 грн., за квітень 2015 року - 9140 грн., за травень 2015 року - 8069,3 грн., за червень 2015 року - 6318,5 грн., за липень 2015 року - 7581,6 грн., за серпень 2015 року - 6759,7 грн., за вересень 2015 року - 7473,5 грн., за жовтень 2015 року - 9018 грн., листопад 2015 року - 8417,6 грн., грудень 2015 року - 7464,4 грн., за січень 2016 року – 1  878 135,7 грн., за лютий 2016 року - 8091,3 грн., за березень 2016 року - 8676,9 грн., за квітень 2016 року - 6908,3 грн., за травень 2016 року - 6318,5 грн., за червень 2016 року - 6129,3 грн., за липень 2016 року – 5 925,8 грн., за серпень 2016 року - 5735,8 грн., за вересень 2016 року - 6892,6 грн., за жовтень 2016 року - 7841,57 грн., листопад 2016 року - 7164,4 грн., грудень 2016 року - 8595,3 грн., за січень 2017 року - 24  227 грн., за лютий 2016 року - 14985,4 грн., за березень 2016 року - 10348,2 грн., за квітень 2016 року - 7165 грн., за травень 2016 року - 6101 грн., за червень 2016 року - 4747,6 грн.;

4) п.198.5 ст.198, п.201.10 ст.201 ПК України, а саме, ДП «РМТП» не виписано та не зареєстровано податкову накладну в ЄРПН при здійсненні операції з виведення з експлуатації основних засобів, залишкова вартість яких складає 9  317 601 грн. на загальну суму ПДВ в сумі 1 863 520 грн.

5) п.5 ст.11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» від 21.09.2006р., п.1 «Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями» (затв. Постановою КМУ від 23.02.2011р. №138), в результаті чого встановлено заниження частини прибутку підприємства за 2014 ріку сумі 336232 грн.

6) ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994р. №185/94-ВР (із змінами та доповненнями), в частині несвоєчасного отримання валютної виручки за договором від 26.12.2014р. №204-085, укладеним з ТОВ «ТРЕЙДРЕНТРАНС» (Україна, м. Рені) у сумі - 0,8 дол. США (21,05 грн.);

7) ст.9 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993р. №15-93 та ст.1 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо повернення на Україну валютних цінностей, які належать резиденту України та незаконно знаходяться за її межами» від 18.06.1994р. №319/94, в частині неподання Декларацій про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами станом на 01.10.2015 року та на 01.01.2016 року;

8) пп.168.1.2, пп.168.1.5 п.168.1 ст.168 ПК України, т.б. несвоєчасне перерахування податку на доходи з фізичних осіб;

9) пп.1.1 п.1 ст.4, п.2 ст.6, п.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI, у результаті несвоєчасної сплати єдиного внеску за період 01.01.2014р. - 30.06.2017р.;

10) пп.176.2 (б) п.176.2 ст.176 ПК України, в Податкових розрахунках форми №1ДФ за І кв. 2016 року, ІІІ кв. 2016 року, IV кв. 2016 року, відображенні недостовірні відомості щодо нарахованого доходу та утриманого військового збору.

На підставі п.102.1 ст.102 ПК України перевіркою не проводилося донарахування податкових зобов`язань з ПДВ у загальній сумі 74922,2 грн., в тому числі: за січень 2014 року - 8460,5 грн., лютий 2014 року - 7375,3 грн., березень 2014 року - 7643,2 грн., квітень 2014 року - 5275,8 грн., травень 2014 року - 6120 грн., червень 2014 року - 6433,2 грн., липень 2014 року - 6040,1 грн., серпень 2014 року - 5744,2 грн., вересень 2014 року - 6055,7 грн., жовтень 2014 року - 7018 грн., листопад 2014 року - 8756,2 грн.

25.01.2018 року, на підставі зазначеного вище акту перевірки, уповноваженою особою відповідача було винесено податкові повідомлення-рішення: 1) №0026521304 - на суму 1 175 065,42 грн.; 2) №00039611411 - на суму 363 822,25 грн.; 3) №00035511411 - на суму 476 203,75 грн.; 4) №00035611411 - на суму 5 118 445 грн., а 15.01.2018 року, окрім цього, щ й Рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій - №0014251304 - на загальну суму 577 965,94 грн. (штраф - 460495,84 + пеня – 117470,1) та №0014711304  - на загальну суму 427 196,39 грн. (штраф - 375789,31 грн. + пеня 51407,08 грн.).

Не погоджуючись з такими діями та спірними рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, відповідно, з правомірності дій та спірних рішень відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Як слідує з положень п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI, з 01.01.2011р. він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до приписів п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім НБУ) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Положеннями ж п.75.1 ст.75 ПК України, в свою чергу, передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Разом з тим, як слідує зі змісту приписів п.56.1 ст.56 ПК України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Як визначено положеннями п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Як вбачається з приписів ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.          

З урахуванням викладених норм, можна зробити висновок, що для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, якщо вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків.          

При чому, слід зазначити, що вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов`язкова ознака господарської операції, кореспондує і з нормами ПК України.

Так, підпунктом 14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України встановлено, що «господарська діяльність» - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

А пп.14.1.181 п.14.1 статті 14 ПК України визначено, що «податковий кредит» - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За правилами п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у т.ч. в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у т.ч. при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами.

Пунктом 200.1 ст.200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п.200.2 ст.200 ПКУ).

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Окрім того, також необхідно зазначити й про те, що як слідує зі змісту вимог пп.134.1.1 п.134.1. ст.134 ПК України, «об`єктом оподаткування» є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до п.188.1. ст.188 ПК України, «база оподаткування» операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни)

Як визначено приписами п.189.1. ст.189 ПК України, у разі здійснення операцій відповідно до п.198.5 ст.198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Як слідує з п.2 ст.3 цього ж Закону №996-XIV, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємствами. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, які використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.

У відповідності до ст.9 вказаного Закону №996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені  під час здійснення операції, а якщо це  неможливо – безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Отже, із системного налізу наведеного вище діючого законодавства слідує, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію, підтверджує факт її здійснення та має обов`язкові реквізити, які дають змогу ідентифікувати осіб, які безпосередньо брали участь у здійсненні цієї господарської операції.

Разом з тим, як  вже зазначалося вище, будь-які документи (у т.ч. договори, накладні, акти, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Так, стосовно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №00035511411 від 25.01.2018р. - про збільшення підприємству позивача грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 476 203, 75 грн. та №00035611411 від 25.01.2018р. – про зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 5 118 445 грн., судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Як визначено приписами п.п.3-5 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами» (затв. наказом МФ України 20.08.2015р. №727),  Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. В акті документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Разом з тим, як вбачається зі змісту спірного Акту перевірки, зазначені вище вимоги Порядку №727 відповідачем фактично було частково порушено, а саме, в цьому акті, зокрема, було зазначено, що перевіркою відображеної у рядку 06.5 Декларації «від`ємне значення об`єкту оподаткування» попереднього звітного (податкового) року показника за період з 01.01.2014р. по 31.12.2014р. у загальній сумі 12371800 грн. (від`ємне значення за даними декларації 2013р.) встановлено, що ДП «РМТП» відображало суму збитків за 2013 рік без врахування результатів попереднього Акту перевірки від 07.05.2013р. №157/22-01125809, яким, в свою чергу, був встановлений факт завищення позивачем від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток за 2012 рік в розмірі 4 879 563 грн. та винесено податкове повідомлення рішення форми "П" від 21.05.2013 року №0002002200, яке, в свою чергу, як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, підприємством позивача не оскаржувалось та на цей час фактично є чинним (дійсним).

Таким чином, враховуючи вказані вище обставини, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач дійсно відображав суму збитків за 2013 рік без врахування завищення від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток за 2012 рік, оскільки даний факт повністю підтверджується як поясненнями сторін, так і висновками Акту перевірки від 07.05.2013р. №157/22-01125809 та винесеним за її результатами податковим повідомленням-рішенням форми "П" від 21.05.2013 року №0002002200, яке до цього часу є чинним (дійсним).

Що ж стосується взаємовідносин ДП «РМТП» із ТОВ «СРЗ «Южний Севастополь», то судова колегія з цього приводу вважає за необхідне вказати наступне.

Так, як встановлено з матеріалів справи, 07.06.2012р. між ДП «РМТП» та ТОВ СРЗ «Южний Севастополь» укладено договір №38/37-12/П про надання послуг плавучим краном СПК-10/35 (перевантажування зернових культур). Однак, як встановлено спірною перевіркою, станом на 01.01.2014р. за ТОВ СРЗ «Южний Севастополь» обліковувалася «дебіторська» заборгованість в сумі 815 240,17 грн., а станом на 31.12.2014р. «дебіторська» заборгованість збільшилася аж до 2 391 852,97 грн.

Як свідчать матеріали справи, 28.02.2014р. ухвалою Господарського суду м. Севастополя порушено провадження у справі №919/243/14 за позовом ДП «РМТП» до ТОВ СРЗ «Южний Севастополь» про стягнення заборгованості в сумі 904  532,16 грн.

Однак, 30.06.2014р. позивач (ДП «РМТП») направив до Господарського суду м. Севастополя клопотання про залишення вищевказаного позову без розгляду, яку, в свою чергу, господарський суд задовольнив.

В подальшому, як вбачається з матеріалів справи, позивач, провівши у 2014 році аналіз платоспроможності ТОВ СРЗ «Южний Севастополь» на підставі П(С)БО 10, п.1.6 Наказу ДП «РМТП» «Про облікову політику підприємства» від 08.01.2014р. №5а, та, керуючись висновком юридичного відділу ДП «РМТП», фактично створив «резерв сумнівних боргів» методом застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості за контрагентом ТОВ СРЗ «Южний Севастополь» в сумі 1 8016 12,80 грн. з одночасним їх включенням до складу інших операційних витрат.

Як видно з пояснень представника позивача в судових засіданнях суду 1-ї та 2-ї інстанцій, останній наполягав на тому, що встановлений Конвенцією ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року та Законом України №2709-ІV від 23.06.2015р. строк позовної давності у 4 роки, не може бути застосований, оскільки контрагент - ТОВ СРЗ «Южний Севастополь» (АР Крим) на момент укладання договору знаходилося на території України і українська сторона досі вважає законодавчо АР Крим своєю територією, на якій діє чинне українське законодавство зі строком давності у 3 роки.

Однак, разом з тим, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, з урахуванням обставин справи, вважає, що позивачем, в даному випадку, в порушення вимог пп.138.10.6 г) п.138.10. ст.138 ПК України, було передчасно включено цю заборгованість за контрагентом ТОВ СРЗ «Южний Севастополь» в сумі 1 8016 12,80 грн. до витрат (т.б. резерву сумнівних боргів), оскільки визначений ст.19 ЦК України загальний строк позовної давності становить 3 роки, а відтак, з урахуванням цього терміну, вказана заборгованість повинна була бути включена до витрат лише тільки після спливу даного строку.  

Далі, відносно іншого спірного податкового повідомлення-рішення від 25.01.2018р. №00039611411 про збільшення суми грошового зобов`язання з ПДВ на загальну суму 363 822,25 грн., судова колегія зазначає наступне.

Так, як встановлено з матеріалів справи та спірного акту перевірки, ДП «РМТП» утримувало за власний рахунок гуртожиток, який знаходиться на балансі підприємства та отримувало відшкодування послуг від фізичних осіб (т.б. мешканців гуртожитку).

Як видно зі змісту акту перевірки, собівартість утримування гуртожитку у 2015 році складала – 660 470 грн., у 2016 році – 699  119 грн., а у 1 півріччі 2017р.– 515 084 грн., що відображено у бухгалтерському обліку (Дт рах.84 Кт рах. №631 «розрахунки з вітчизняними постачальниками», №66 «заробітна плата», №65 «нарахування на заробітну плату», №13 «амортизація»).

Сума ж відшкодування, отримана ДП «РМТП» від мешканців гуртожитку, відповідно до виставлених рахунків складає: у 2015 році – 165  438 грн.; у 2016 році – 231  273 грн.; у 1 півріччі 2017р.– 177 215 грн., що відображено у бухгалтерському обліку (Дт рах. №377 “розрахунки з іншими дебіторами”, Кт рах. №719 “інші доходи”).

Таким чином, спірною перевіркою фактично встановлено, що підприємством позивача, в порушення вимог п.п.188.1 ст.188 ПК України, згідно первинних документів (видаткових накладних, податкових накладних, даних бухгалтерського обліку), до складу податкових зобов`язань не було включено ПДВ з вартості наданих фізичним особам послуг за проживання у гуртожитку, що не відшкодовані у повному обсязі (надані нижче собівартості).

Таким чином, враховуючи вказані вище обставини, судова колегія, як і окружний суд вважає, що надані фізичним особам послуги за проживання у гуртожитку, що не відшкодовані у повному обсязі, фактично є безоплатно наданими на загальну суму 1 303  747 грн.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ДП «РМТП» було занижено податок на додану вартість у сумі 346 170 грн., чим порушено вимоги пп. б) 14.1.13 п.14.1 ст.14, пп.135.4.1 п.135.4 ст.135 ПК України.

Далі, що ж стосується факту несвоєчасної сплати позивачем ПДФО та ЄСВ, то судова колегія зазначає наступне.

Так як вбачається з матеріалів справи та спірного акту перевірки, посадовими особами контролюючого органу було встановлено, що ДП «РМТП» тривалий час несвоєчасно перераховувались суми нарахованого єдиного внеску, що має наслідком збільшення боргу з основного платежу, штрафних санкцій та пені.

При цьому, слід зауважити, що несвоєчасна сплата єдиного внеску є порушенням вимог пп.1.1 п.1 ст.4, п.2 ст. 6 п. 8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI та, в свою чергу, передбачає застосування до такого підприємства штрафних санкцій відповідно до пп. з) п.11 ст.25 цього Закону №2464- VI.

Так, згідно даних індивідуальної картки платника податків (ІКП) по сплаті єдиного внеску (код 71010000) за ДП «РМТП» станом на 01.01.2014 р. рахувалась недоїмка у сумі 250 194,20 грн. (з яких: недоїмка з основного платежу - 243 341,04 грн., несплачена пеня - 6 853,16 грн.). Вказана недоїмка у сумі 250 194,20 грн. була погашена шляхом несення платежів в період з 01.01.2014р. по 20.05.2014р. (т.б. станом на 20.05.2014р. було сплачено 252 374,08 грн.). Але, за  2014 рік було нараховано єдиного внеску у загальній сумі 414 353,61 грн., з яких було сплачено тільки 122 981,25 грн., що є нарахуванням за період січень-квітень 2014р.

В подальшому, як свідчать матеріали справи, станом на 01.01.2016р. сума недоїмки становила 83 626,37 грн., станом на 31.12.2016р. – 350 085,18 грн., а станом на 30.06.2017р. недоїмка ще збільшилась і становила 428 653,98 грн.

Таким чином, саме за вказані вище порушення позивачем вимог пп.1.1 п.1 ст.4, п.2 ст. 6 п. 8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI, відповідачем 15.01.2018р. і були винесені спірні Рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0014251304 - про застосування  штрафних санкцій на суму 577 965, 94 грн. та №0014711304 - про застосування штрафних санкцій на суму 427 196, 39 грн.

При цьому, одночасно також слід зазначити й про те, що представник позивача в судових засіданнях фактично не заперечував проти того, що у ДП «РМТП» у спірний перевіряємий період дійсно існувала заборгованість по виплаті заробітної плати та перерахуванні ПДФО та ЄСВ до державного бюджету.

Відповідно до п.1 ст.78 КАС України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що в свою чергу, в даному випадку, і було належним чином зроблено представниками відповідача.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Ренійський морський торговельний порт» – залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 березня 2019 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 02.06.2020р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач:                                                             Ю.В. Осіпов

Судді:                                                                            А.В. Бойко

                                                                                      Т.М. Танасогло