П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2020 року місто Київ

справа № 761/10340/19

провадження №22-ц/824/3885/2020

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач -Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м.Києва»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м.Києва»

на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 25 червня 2019 року, ухвалене у складі судді Мальцева Д.О,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м.Києва» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він з 4 лютого 2014 року по 11 серпня 2018 року працював на посаді електрогазозварника 5 розряду аварійно-диспетчерської служби в КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м.Києва».

Згідно з наказом № 150-к від 10 серпня 2018 року його було звільнено за згодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України з 11 серпня 2018 року, відповідач мав виплатити грошові кошти за 12 календарних днів відпустки, але розрахунку в повному обсязі не провів, у зв`язку з чим він у вересні 2018 року звертався до Державної служби з питань праці.

Відповідно до наказу № 248 від 29 листопада 2018 року «Про внесення змін до наказу від 10 серпня 2018 року № 150» у зв`язку з допущеною помилкою в наказі було змінено виплату грошової компенсації за невикористану відпустку з 12 календарних днів на три календарні дні.

З визначеною роботодавцем сумою, яка підлягає виплаті, він не погоджується, а тому змушений звернутися до суду за захистом своїх прав. Сума заборгованості становить близько 4500 грн., яку він просить стягнути з відповідача, а також просив стягнути середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні. Сума заборгованості за вимушений прогул становить 61782 грн.50 коп. за період з 14 серпня 2018 року по 11 лютого 2019 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 25 червня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Стягнуто з КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 37544 грн.75 коп за період з 14 серпня 2018 року по 4 грудня 2018 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішення, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м.Києва» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції про стягнення з апелянта середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 37544 грн.75 коп. за період з 14 серпня 2018 року по 4 грудня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 4500 грн. повністю у зв`язку з необґрунтованістю та безпідставністю позовних вимог та пропуском строку на подання позову. В апеляційній скарзі посилаються на те, що висновки викладені у рішенні суду не відповідають обставинам справи, які суд визнав встановленими. Позовні вимоги ОСОБА_1 у частині компенсації за час вимушеного прогулу є необґрунтованими та безпідставними, документів, які підтверджують факт порушення трудових прав позивача останнім не надано.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

В судове засідання позивач не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.138), про причини своєї неявки позивач суду не повідомив, будь-яких заяв про неможливість прибути в судове засідання суду не направив, у зв`язку з чим колегія суддів вважала за можливе розглянути справу в його відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України. Відповідач, також повідомлений про день та час розгляду справи, , що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення ( а.с.139). Представник відповідача направив суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з його зайнятістю в іншому судовому процесі. Разом з тим, суд вважає, що клопотання задоволенню не підлягає, оскільки за нормами цивільного процесуального закону явка учасника справи у судове засідання є необов`язковою, відповідач як юридична особа має можливість забезпечити явку іншого представника або надати письмові пояснення.

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем. Позивачу був встановлений змінний графік роботи з підсумованим обліком робочого часу.

Відповідно до наказу № 150к від 10 серпня 2018 року позивач був звільнений з посади електрозварника 5 розряду аварійно-диспетчерської служби 11 серпня 2018 року за згодою сторін - п.1 ст.36 КЗпП України. Крім того, у наказі визначено утримати грошові кошти за 12 календарних днів відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого часу.

Відповідно до платіжного доручення № 322669 від 13 серпня 2018 року на рахунок позивача відповідачем переведено 523 грн.09 коп. в якості розрахунку при звільненні.

Згідно з наказом № 248-к від 29 листопада 2018 року «Про внесення змін до наказу від 10 серпня 201 року № 150-к» у зв`язку з допущеною помилкою в п.1 наказу № 150-к від 10 серпня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 , електрогазозварника 5 розряду аварійно-диспетчерської служби, було внесено зміни до п.1 наказу, а саме в частині «Утримати грошові кошти за 12 календарних днів відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року» змінено на «Виплатити грошову компенсацію за 3 календарних дні невикористаної щорічної відпустки».

Відповідно до платіжного доручення № 322669 від 4 грудня 2018 року, відповідачем переведені на рахунок позивача грошові кошти в розмірі 2868 грн06 коп.

З виписки по картковому рахунку позивача вбачаться, що за період з 1 січня 2018 року по 27 листопада 2018 року, 13 серпня 2018 року на рахунок позивача зараховані кошти в розмірі 523 грн.09 коп., 6129 грн.02 коп.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач в день звільнення не виплатив позивачу грошову компенсацію за 3 календарні дні невикористаної щорічної відпустки. Вказана виплата була здійснена 4 грудня 2018 року.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем у день звільнення позивача не було здійснено виплату всіх належних до виплати сум, а саме компенсації за невикористану відпустку, виплату компенсації проведено 4 грудня 2018 року, а тому відповідач на підставі ст.117 КЗпП України має виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку -79 робочих днів в загальній сумі 37544 грн.75 коп. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження тієї обставини, що останнього було звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого чинним законодавством про працю порядку, або не видано трудову книжку, що давало б підстави застосувати положення ст..235 КЗпП України та стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 61782 грн.50 коп. в якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Також суд вважав, що позивачем не надано до матеріалів справи доказів існування будь-якої іншої заборгованості по заробітній платі у відповідача перед позивачем.

З таким висновком погодитись не можна, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в цей день не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст..116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.25 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, - наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок, є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст..117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення розрахунку незалежно від тривалості його затримки.

У п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторони.

Предметом розгляду у даній справі є стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача.

Вимоги про стягнення заробітної плати відмінні від вимог про стягнення з роботодавця відшкодування, виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 226/168/15-ц, у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Відповідно до ч.1 ст.94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст..117 КЗпП України, не відповідає цим ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунку при звільненні. Тому відшкодування, передбачене ст..117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи із середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою .

Реалізація права на судовий захист невід'ємно пов`язана зі строкоми, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 9 січня 2020 року у справі № 757/60544/16-ц).

Згідно з ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Як зазначено вище, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, хоч і розраховується, виходячи із середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.

Зважаючи на правову природу відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, і яке не є заробітною платою, строк звернення до суду за вирішенням вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст.117 КЗпП України обмежується тримісячним строком з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Установлено, що остаточний розрахунок із ОСОБА_1 роботодавцем був проведений в повному обсязі 4 грудня 2018 року, до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку він звернувся 12 березня 2019 року, тобто з пропуском передбаченого ч.1 ст.233 КЗпП України строку звернення до суду. При цьому, судом установлено, що розрахунок з позивачем відповідачем проведений 4 грудня 2018 року, заборгованості по заробітній платі відповідач перед позивачем не має.

Позивач, звертаючись до суду з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, питання поновлення пропущеного строку не порушував, на будь-які обставини, що перешкоджали йому звернутися до суду у встановлений законом строк, не посилався.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначених вимог закону не врахував, не звернув уваги на те що пропуск тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, і дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині.

Посилання позивача на те, що в даному випадку мав місце вимушений прогул, а тому пред`явлення вимоги про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, не обмежені тримісячним строком, є безпідставними, оскільки в даному випадку, в межах цієї справи не є предметом спору питання щодо порушення з боку відповідача законодавства про оплату праці працівника пов`язаного з незаконним звільненням та необхідністю виплати заробітної плати в його середньому значенні за весь цей період вимушеного прогулу. Крім того, не є предметом позову у цій справі питання щодо затримки видачі трудової книжки. За таких обставин, строк звернення до суду за вирішенням вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежуються тримісячним строком. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 753/13791/17-ц, в якій предметом розгляду було питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не підлягають врахуванню у цій справі.

Враховуючи вказані вище норми матеріального права та встановлені фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення , слід дійти висновку, що позивач пропустив строк звернення, передбачений ст.233 КЗпП України, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог саме з цих підстав.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. Оскільки судом встановлено, що відповідач повністю розрахувався з позивачем, заборгованості по заробітній платі не має, тому вимоги позивача в частині стягнення заборгованості по заробітній платі є безпідставними та недоведеними, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі законним і обґрунтованим.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м.Києва» - задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 25 червня 2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 37544,75 грн. за період з 14 серпня 2018 року по 4 грудня 2018 року та стягнення судового збору в сумі 768,40 грн. - скасувати і відмовити ОСОБА_1 у задоволенні цих вимог.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва» судовий збір за подання апеляційної скарги сумі 1261 грн.21 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус