№ 11-150/2007 р                                                       Головуючий у 1 інстанції Поліщук С.В.

ст.286 ч.2 КК України                                             Доповідач в апеляційній інстанції Опейда В.О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ                                УКРАЇНИ

м.Луцьк                                                                                                         13 березня 2007 року

Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Волинського області в складі:

головуючого - судді                                                                         Опейди В.О.

суддів                                                                                    Матвієнко Н.В., Бешти Г.Б.

з участю прокурора                                                                          Плечій О.М.

потерпілого                                                                                      ОСОБА_1

представника потерпілого                                                              ОСОБА_2

захисника                                                                                          ОСОБА_3

засудженого                                                                                      ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Луцьку кримінальну справу за апеляцією захисника засудженого і потерпілого на вирок Ківерцівського районного суду від 27 жовтня 2006 року, яким ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с.Дмитрівка, Рожищенського району Волинської області, українець, громадянин України, з середньою освітою, одружений, працюючий ІНФОРМАЦІЯ_2 ТзОВ «Древпромсервіс», раніше не судимий, мешканць с.Топільне Рожищенського району Волинської області, засуджений ,-

за ч.2 ст.286 КК України на 4 (чотири) роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік;

На підставі ст. 75 КК України звільнень від відбування призначеного покарання з встановленням іспитового строку терміном 1(рік) б(шість) місяців та на нього покладено обов'язки, передбачені ст.76 КК України, а саме: без дозволу органів кримінально-виконавчої системи не виїжджати на постійне місце проживання за межі України та повідомляти органи про зміну місця проживання, праці.

Міру запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу залишено попередню -підписку про невиїзд.

Судові витрати по справі в сумі 800 грн. 20 коп. стягнуто з ОСОБА_4 в доход держави.

Арешт з автомобіля «Вольксваген Т4» р.н. НОМЕР_1 з причіпом р.н. НОМЕР_2 знято.

Речові докази по справі: автомобіль «Вольксваген Т4» р.н.НОМЕР_1 з причіпом р.н. НОМЕР_2 та «АУДІ-А4» р.н. НОМЕР_3 повернуто власникам.

Цивільний позов прокурора Ківерцівського району в інтересах Волинської обласної клінічної лікарні до ОСОБА_4 та цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 -залишено без розгляду.

Розглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів судової палати в кримінальних справах ,-

ВСТАНОВИЛА:

За вироком суду ОСОБА_4 визнаний винним у тому, що 09 грудня 2005 року біля 20 години 30 хвилин, керуючи автомобілем «Вольксваген Т4», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 з причіпом реєстраційний номер НОМЕР_2, та спускаючись до автодороги «Луцьк-Маневичі-Любешів-КПП Дольськ» в с.Дачне Ківерцівського району, перед початком виїзду з другорядної дороги на головну дорогу, не переконавшись, що виїзд на головну дорогу буде безпечним, не надав дорогу транспортному засобу, що рухався по головній дорозі, внаслідок чого зіткнувся з автомобілем марки «АУДІ- А4», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_1, який рухався в напрямку селища міського типу Маневичі.

Внаслідок даної дорожньо-траспортної пригоди пасажир автомобіля «Вольксваген Т4» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 - ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому лівої сідничної кістки, травматичного розриву промежино!' частини уретри, крововиливу у м'які тканини таза і навколо сечово-міхуровий простір, які згідно висновку судово-медичної експертизи відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, що були небезпечні для життя.

Водій автомобіля «АУДІ-А4», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді синця і садна на задньо-боковій поверхні грудної клітки справа, закритого перелому 9-го ребра справа, струс головного мозку, які згідно висновку судово-медичної експертизи відноситься до категорії середнього ступеня тяжкості.

Грубе порушення ОСОБА_4 п.п. 1.5, яким передбачено, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю чи здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків; п.п. 10.1, яким передбачено, що перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху повинен був переконатись, що це буде безпечним і не створить перешкоду або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху; п.п.12.3, яким передбачено, що у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників дорожнього руху об'їзду перешкоди; п.16.11, яким передбачено, що на перехресті нерівнозначних доріг, рухаючись по другорядній дорозі, не дав дорогу транспортному засобу, який наближався до даного перехрестя проїздних частин по головній дорозі; п.п.ЗЗ.2/2.1/- не надав дорогу транспортному засобу, що під'їжджав до нерегульованого перехрестя по головній дорозі Правил дорожнього руху України знаходиться в прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали.

Не погоджуючись з вироком суду захисник засудженого ОСОБА_3 в своїй апеляції просить його скасувати та постановити свій виправдувальний вирок, оскільки вважає, що висновки суду, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам справи. Стверджує, що судом не взято до уваги докази, які суперечать висновкам суду, не вирішено судом ряд клопотань, які заявлялись стороною захисту. Крім того, зазначає, що упродовж як досудового так і судового слідства було допущено істотні порушення кримінально-процесуального закону, зокрема, в частині обмеження сторони захисту щодо користування своїми процесуальними правами в частині збирання доказів, їх спростування.

Разом з цим, в поданій на вирок апеляції потерпілий ОСОБА_1, не оспорюючи доведеності вини та правильність кваліфікації дій засудженого, просить вирок змінити в частині вирішення цивільного позову, стягнути з ТзОВ «Древпромсервіс» в його користь матеріальну   -та моральну шкоду, завдану діями засудженого ОСОБА_4 в результаті ДТП.

Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку і доводи апеляції, засудженого та його захисника, про скасування вироку та виправдання ОСОБА_4, потерпілого ОСОБА_1 про зміну вироку в частині вирішення цивільного позову, міркування прокурора, який просив залишити вирок без змін, а апеляції без задоволення, дослідивши матеріали справи, колегія суддів судової палати встановила, що апеляція захисника засудженого не підлягає до задоволення, а апеляція потерпілого ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи і його висновок про доведеність вини засудженого у скоєнні інкримінованого злочину відповідає зібраним у справі і дослідженим у судовому засіданні доказам. Водночас, твердження захисту про невинуватість засудженого ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України суперечить встановленим фактичним обставинам справи.

Зокрема, згідно матеріалів справи вбачається, що зіткнення транспортних засобів відбулось при виїзді автомобіля під керуванням ОСОБА_4 з другорядної на головну дорогу де в заданому напрямку на автомобілі рухався ОСОБА_1. Наведене стверджено висновками експертних досліджень, а також протоколами огляду транспортних засобів з відображеними механічними ушкодженнями, де на причипі такі ушкодження були відсутні. Зазначене в сукупності стверджує обставини і механізм дорожньо-транспортної пригоди.

Посилання захисту про те, що протокол огляду місця події слід визнати неналежним доказом по справі, оскільки він проведений без участі обвинуваченого у справі не ґрунтується на вимогах закону. Зокрема, у відповідності до протоколу огляду місця події /а.с.6/, зазначена слідча дія проведена слідчим з участю понятих, які будучи допитаними у справі підтвердили свою участь в проведенні даної слідчої дії і відповідності замірів при її проведенні, а отже підстав вважати таку слідчу дію неналежним доказом немає.

Зважаючи на викладене не можна погодитись і з твердженням про недопустимість як похідних доказів судових автотехнічної і додаткової автотехнічної експертиз. Не включення ж до переліку питання захисника при призначенні додаткової судової автотехнічної експертизи з врахуванням встановлених обставин у справі не вплинуло на об'єктивне встановлення істини у справі.

Встановлені конкретні обставини скоєння дорожньо-транспортної пригоди, а також непослідовність показань як засудженого, так і свідків які їхали в автомобілі під керуванням ОСОБА_4, даних ними безпосередньо після скоєння пригоди і в подальшому в ході розслідування належно оцінені судом. При цьому суд підставно визнав за недоцільне проведення відтворення обстановки і обставин події з участю засудженого.

Постановивши обвинувальний вирок щодо ОСОБА_4 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди суд обгрунтовано виходив з фактичного розташування транспортних засобів, механічних ушкоджень виявлених на них, зафіксованих слідів, а також проведених експертних досліджень з дачею належної оцінки показанням учасників і очевидців пригоди.

Посилання захисту на те, що в останньому судовому засіданні, проголошення останнього слова підсудного відбувалось без захисника, як і проголошення вироку не свідчить про вчинення судом порушення. Так, з протоколу судового засідання вбачається, що захисник засудженого знав про день і час судового розгляду, однак в судове засідання не з'явився і про причину своєї неявки не повідомив. Разом з тим ОСОБА_4 не заперечував проти завершення розгляду у відсутності захисника, що дає підстави стверджувати про відсутність порушення його права на захист. Копія ж вироку суду була направлена засудженому поштою в день проголошення вироку, про що стверджується супровідною про його направлення /а.с.315/.

Апеляція потерпілого ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення. Згідно ст.328 КПК України суд при розгляді кримінальної справи і постановленні обвинувального вироку повинен вирішити цивільний позов. У відповідності до з'ясованих у справі обставин фактично не встановлено у чиїй власності перебуває транспортний засіб на якому ОСОБА_4 скоїв дорожньо-транспортну пригоду і чи перебував останній при цьому в трудових відносинах з ТзОВ «Древпромсервіс» як водій. Зважаючи на викладене суд не вмотивовано прийшов до висновку про залишення цивільного позову потерпілого ОСОБА_1 до ОСОБА_4 без розгляду. За таких обставин вирок в частині залишення без розгляду зазначеного цивільного позову підлягає скасуванню.

Висновок про винуватість ОСОБА_4 ґрунтується на зібраних у справі доказах. Зокрема, це стверджується протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди де відображено розташування транспортних засобів, а також зафіксовано сліди на місці пригоди, протоколами огляду транспортних засобів з зафіксованими на них механічними ушкодженнями. Наведене узгоджується з показами допитаних у справі осіб, а також висновками автотехнічних і транспортно-трасологічної експертиз. Таким чином причиною скоєння дорожньо-транспортної пригоди і наставших наслідків стало порушення ОСОБА_4 Правил дорожнього руху України. Зокрема, автомобіль під керуванням засудженого виїхав з другорядної на голову дорогу, не давши дороги автомобілю, що рухався по головній дорозі в наслідок чого і відбулось зіткнення транспортних засобів в результаті якого потерпші отримали тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості.

Визнавши ОСОБА_4 винним у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст.286 КК України, суд при призначенні йому покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про його особу та конкретні обставини справи.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 вперше притягується до кримінальної відповідальності, працює, на його утриманні перебуває двоє неповнолітніх дітей, характеризується позитивно. При визначенні міри покарання засудженому враховано і думку потерпілих, які не настоювали на обрані покарання пов'язаного з позбавленням волі засудженого.

З урахуванням наведених обставин суд прийшов до обґрунтованого висновку про призначення покарання у виді позбавлення волі з застосуванням звільнення його від покарання з іспитовим строком. Обґрунтовано призначене і додаткове покарання, зважаючи на тяжкість наслідків спричинених вчиненням злочину.

Істотних порушень норм кримінально-процесуального закону, які були б підставою для зміни чи скасування постановленого у справі судового рішення, не встановлено.

Виходячи з вищенаведеного, керуючись ст.365, 366 КПК України, колегія суддів судової палати -

УХВАЛИЛА:

Апеляцію захисника засудженого залишити без задоволення, апеляцію потерпілого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Ківерцівського районного суду від 27 жовтня 2006 року щодо ОСОБА_4 в частині кваліфікації його дій за ч.2 ст.286 КК України та призначеного покарання залишити без змін.

Цей же вирок в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_1 скасувати, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.

В решті вирок залишити без змін.