Справа №22ц-199/07 Головуючий у 1 інстанції- Савицька Н.В.
Категорія - 26 Доповідач - Русинчук М.М.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 березня 2007 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Русинчука М.М.,
суддів - Мудренко Л.І., Подолюка В.А.,
при секретарі - Антонюк О.В., розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Першої Луцької державної нотаріальної контори, Другої Луцької державної нотаріальної контори, Волинського обласного управління юстиції про визнання недійсними заповіту, свідоцтва про право власності на спадщину, заяви про скасування заповіту та про визнання права власності на спадкове майно за апеляційною скаргою відповідачки ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду від 19 грудня 2006 року.
Особи, які беруть участь у справі: позивачі - ОСОБА_1, ОСОБА_2; представник позивачів - ОСОБА_5;
відповідачі - ОСОБА_3, ОСОБА_4, Перша Луцька державна нотаріальна контора, Друга Луцька державна нотаріальна контора, Волинське обласне управління юстиції;
представник відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_6; представник відповідача Волинського обласного управління юстиції - Кухарик Євгеній Іванович;
представник відповідачів державних нотаріальних контор - Горбатюк Володимир Іванович.
Колегія суддів
встановила:
21 березня 2006 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Другої Луцької державної нотаріальної контори про визнання недійсними заповіту, свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно.
24 листопада 2006 року позивачі доповнили свій позов вимогою про визнання недійсною заяви ОСОБА_7 від 24 вересня 1999 року про скасування заповіту від 23 жовтня 1998 року на їх ім'я (а. с. 161, 162).
Ухвалами Луцького міськрайонного суду від 14 грудня 2006 року до участі в справі як відповідачів залучено Другу Луцьку державну нотаріальну контору і Волинське обласне управління юстиції (а. с. 191, 192).
В позовній і додатковій заявах зазначається, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька позивачів ОСОБА_7 вони за складеним ним 23 жовтня 1998 року заповітом шляхом фактичного вступу в управління і володіння спадковим майном успадкували належні батькові за його життя 49/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_1, друга частина якого належить їх матері ОСОБА_4. Вказаною частиною будинку вони дозволили користуватись своєму братові ОСОБА_8, котрий, як з'ясувалось після його смерті 26 січня 2006 року, не маючи права на спадкування після смерті батька через наявність згаданого заповіту, незаконно одержав в Другій Луцькій державній нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за законом на батькову частину будинку і заповів її ОСОБА_3.
Під час розгляду первісної позовної заяви позивачі дізнались, що існує посвідчена Першою Луцькою державною нотаріальною конторою заява їх батька від 24 вересня 1999 року про скасування складеного на них заповіту, яка, на їх думку, спадкодавцем не підписувалась.
Посилаючись на такі обставини, просили позов задовольнити.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 19 грудня 2006 року з врахуванням виправленої ухвалою цього ж суду від 27 грудня 2006 року описки позов задоволено частково.
Постановлено визнати частково недійсними свідоцтво про право на спадщину за законом від 17.11.2005 року, виданого на ім'я ОСОБА_8 в частині 32,67/100 житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами (замість 16,33/100), та складений ним в цей же день заповіт в частині заповідання на користь ОСОБА_3 зазначеної частини вказаного нерухомого майна.
Визнано за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_7 право власності на 16,33/100 частин зазначеного будинку за кожною.
Визнано за ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_8 право власності на 8,17/100 частин спірного будинку за кожною.
В позові до Першої і Другої Луцьких державних нотаріальних контор та до Волинського обласного управління юстиції і в решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_3, посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального і процесуального права, просить вказане судове рішення в частині визнання частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом та заповіту, визнання за сторонами права власності на спадкове майно скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові, а в решті рішення залишити без змін.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду - зміні з таких підстав.
Судом встановлено і це відповідає обставинам справи, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 (а. с. 10) позивачі як його дочки і ОСОБА_8 як його син (а. с.6, 8, 9, 33 зворот, 52) шляхом вступу у фактичне управління і володіння спадковим майном протягом шести місяців після смерті спадкодавця успадкували в рівних частках (статті 525, 529, 549 ЦК УРСР) належні ОСОБА_7 за життя 49/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1, тобто набули у власність по 49/300 частин вказаного нерухомого майна кожен.
Складений згаданим спадкодавцем 23 жовтня 1998 року заповіт на ім'я позивачів за його ж заявою, поданою нотаріальній конторі 24 вересня 1999 року, скасовано (а. с. 129-131,152), тому він відповідно до вимог статті 544 цього Кодексу не повинен братись до уваги при визначенні права названих спадкоємців на спадкування. Позивачі не довели недійсність вказаної заяви, тому суд першої інстанції обгрунтовано відмовив в цій частині позову.
17 листопада 2005 року ОСОБА_8 Другою Луцькою державною нотаріальною конторою за відсутності даних про наявність інших спадкоємців видано свідоцтво про право на спадщину за законом на всю батькову частину будинку (а. с. 29-44), яку він в той же день заповів ОСОБА_3 (а. с. 55), хоча йому у цьому будинку, як вже зазначалось, в порядку спадкування належало на праві власності лише 49/300 його частин, у зв'язку з чим суд дійшов правильного висновку про недійсність вказаних свідоцтва і заповіту щодо 49/150 (49/100 +49/100) частин спірного будинку, що належали не йому, а позивачам.
Після смерті 29 січня 2006 року ОСОБА_8 (а. с. 12) ОСОБА_3 як спадкоємець за заповітом і ОСОБА_4 як непрацездатна його матір, що має право на обов'язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту, прийняли спадщину, подавши у встановлений частиною 1 статті 1270 ЦК України шестимісячний строк до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, яка складалась із 49 /300 частин спірного будинку.
Виходячи з того, що спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_8 є його двоє повнолітніх дітей, які не прийняли спадщину, і його непрацездатна матір, обов'язкова часка останньої у спадщині відповідно до частини 1 статті 1241 цього Кодексу буде становити 49/1800 частин згаданого будинку (49/300 : 3 : 2), а решта 49/360 (49/300 - 49/1800) спадкових частин будинку належатиме ОСОБА_3.
При визначенні обов'язкової частки ОСОБА_4 у спадщині після смерті ОСОБА_8 суд не врахував інших спадкоємців першої черги, що могли закликатись до спадкування за законом за відсутності заповіту, які незалежно від того, прийняли вони спадщину чи ні, повинні братись до уваги при вирішенні вказаного питання. У зв'язку з цим при визначенні часток у спадщині ОСОБА_3 і ОСОБА_4 суд допустив помилку, яку слід виправити шляхом зміни рішення в означеній частині.
Оскільки частки у власності позначаються у вигляді правильних натуральних дробів, чисельник і знаменник яких є цілими числами, вжиті в оскарженому рішенні дроби, у чисельнику яких записані десяткові дроби, ці записи слід привести у відповідність до загальноприйнятих правил і подати їх у вигляді тих дробів, які містяться в рішенні суду апеляційної інстанції, прийнятому за результатами розгляду даної справи.
Так як нотаріальні контори і управління юстиції не можуть бути відповідачами за заявленими позивачами вимогами, суд першої інстанції правильно відмовив в позові до них.
Оскаржуване рішення в частині, що не підлягає зміні, постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Доводи апелянта про неприйняття спадщини позивачами спростовуються показаннями свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, із змісту яких слідує, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 протягом шести місяців з дня смерті батька проводячи частковий ремонт його частини будинку, користуючись приналежними до неї надвірними будівлями (літньою кухнею), обробляючи закріплену за цією частиною будинку земельною ділянкою, фактично вступили в управління і володіння спадковим майном, прийнявши у такий спосіб спадщину.
Твердження відповідачки про те, що суд, визнавши за ОСОБА_3 і ОСОБА_4, які не пред'являли позову, право власності на спадкове майно, вийшов за межі позовних вимог, є неспроможними, оскільки в межах заявлених вимог суд повинен був визначити частки у спадковому майні всіх спадкоємців, які прийняли спадщину.
Є безпідставними і її доводи щодо пропуску позивачами строку позовної давності, оскільки цей строк для них почав свій перебіг не раніше дня видачі ОСОБА_8 оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом, згідно з яким вони втрачали право на спадщину після смерті батька, і не закінчився до дня пред'явлення ними розглядуваного позову.
Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду.
Оскільки апеляційна скарга відповідачки ОСОБА_3, в якій йшлося про залишення у її власності 49/100 частин спірного будинку, задоволена частково із збільшенням її частки в спадковому майні з 49/600 до 49/360, за правилами статті 88 ЦПК України підлягають відшкодуванню понесені нею на оплату апеляційної скарги судові витрати в сумі 270,55 грн. (240,55 грн. судового збору + 30 грн. за ІТЗ) пропорційно до розміру задоволених вимог в суді апеляційної інстанції, що складає 75,15 грн. (270,55 грн. * 49/360 : 49/100)
На підставі статей 524, 529, 548, 549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), статей 1222,1223, 1241, 1257, 1261, 1267-1270, 1296, 1301 ЦК України, керуючись статтями 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_3 задовольнити
частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 19 грудня 2006 року в даній справі в частині визначення часток ОСОБА_3 і ОСОБА_4 змінити.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 49/360 частин житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що. знаходиться на АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_4 право власності на 49/1800 частин житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1.
В тексті цього рішення суду числа «8,16/100», «16,33/100», «32,67/100», замінити відповідно на числа «49/600», «49/300», «49/150».
В решті рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 по 37 (тридцять сім) гривень 57 копійок судових витрат з кожної.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.