ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 43/75-15/7-б

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В.В. - головуючого, Огородніка К.М., Погребняка В.Я.

за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;

за участю представників:

ЗАТ "Виробничо-торгова фірма "РАДОСИНЬ", Арбітражного керуючого Ганюк Т.М. - адвоката Сабодаша Р.Б.,

кредитора - фізичної особи ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Північного апеляційного господарського суду

від 03.12.2019

та на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 20.05.2019

у справі № 43/75-15/7-б

за заявою Закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "РАДОСИНЬ"

про визнання банкрутом,-

ВСТАНОВИВ:

1. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.01.2008 порушено провадження у справі про банкрутство Закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" (далі - ЗАТ "Виробничо-торгова фірма "Радосинь") у порядку статті 53 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

2. Постановою Господарського суду м. Києва від 25.02.2013 припинено процедуру санації ЗАТ "Виробничо-торгова фірма "Радосинь", визнано боржника банкрутом, відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Сиротенка О.О.

3. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.04.2014 припинено процедуру ліквідації у справі № 43/75-15/7-б та введено процедуру санації ЗАТ "Виробничо-торгова фірма "Радосинь", керуючим санацією призначено арбітражного керуючого Сиротенка О.О.

4. 21.05.2014 Господарським судом м. Києва припинено процедуру санації та винесено постанову про визнання банкрутом ЗАТ "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" з відповідними процесуальними наслідками, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Сиротенка О.О. Офіційне оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом відбулося 02.07.2014 на веб-сайті Вищого господарського суду України.

5. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.02.2015 припинено повноваження арбітражного керуючого Сиротенка О.О. як ліквідатора банкрута, призначено ліквідатором ЗАТ "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" арбітражного керуючого Ганюк Тетяну Миколаївну.

6. Державна податкова інспекція у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві звернулася до Господарського суду м. Києва із заявою про збільшення кредиторських вимог до боржника на суму 3 315 353, 33 грн.

7. Ухвалою господарського суду м. Києва від 01.10.2018, яку залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2019, частково задоволено заяву Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про збільшення кредиторських вимог до боржника на суму 3 315 353,33 грн і визнано поточні кредиторські вимоги Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві до ЗАТ "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" на загальну суму 2 762 567,30 грн, зобов`язано ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Ганюк Т.М. включити кредиторські вимоги Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві на загальну суму 2 762 567,30 грн до шостої черги реєстру вимог кредиторів ЗАТ "Виробничо-торгова фірма "Радосинь".

8. Не погоджуючись із прийнятими рішеннями попередніх судових інстанцій, ліквідатором ЗАТ "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" Ганюк Т.М. подано до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій остання просила скасувати ухвалу суду першої інстанції у частині визнання поточних кредиторських вимог кредитора та скасувати повністю постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким визнати поточні кредиторські вимоги ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві до ЗАТ "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" на загальну суму 710 594,29 грн і зобов`язати ліквідатора банкрута включити зазначені кредиторські вимоги до шостої черги реєстру вимог кредиторів ЗАТ "Виробничо-торгова фірма "Радосинь".

9. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.04.2019 касаційну скаргу ліквідатора ЗАТ "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" Ганюк Т.М. задоволено частково, ухвалу господарського суду міста Києва від 01.10.2018 та Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2019 у справі № 43/75-15/7-б у частині кредиторських вимог ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві скасовано, справу № 43/75-15/7-б у скасованій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції

10. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2019 у даній справі задоволено частково заяву Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві про збільшення кредиторських вимог до боржника на суму 3 315 353,33 грн; визнано поточні кредиторські вимоги ГУ ДФС у м. Києві на загальну суму 710 594,29 грн (шоста черга реєстру вимог кредиторів); у решті кредиторських вимог відмовлено.

11. Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, ГУ ДФС у місті Києві звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

12. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2019 апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.05.2019 у справі № 43/75-15/7-б залишено без змін.

13. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що грошові вимоги ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві, заявлені до банкрута, становлять суму грошових зобов`язань ЗАТ "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" з погашення перед бюджетом заборгованості з:

1) орендної плати у сумі 3 149 293, 80 грн, яка виникла у зв`язку з несплатою боржником самостійно визначених зобов`язань згідно податкових декларацій: № 9003393168 від 31.01.2013, відповідно до якої нараховано орендну плату за землю за 2013 рік - 634 615 грн 20 коп. (розмір щомісячного платежу становить 52 884 грн 60 коп.), № 9006214706 від 17.02.2012, відповідно до якої нараховано орендну плату за землю за 2012 рік - 634 617 грн 73 коп.; № 776 від 27.01.2011, відповідно до якої нараховано орендну плату за землю за 2011 рік - 529 259 грн 68 коп.; № 3884 від 01.02.2010, відповідно до якої нараховано орендну плату за землю за 2010 рік - 529 259 грн 68 коп.; № 3977 від 02.02.2009, відповідно до якої нараховано орендну плату за землю за 2009 рік - 499 766 грн 46 коп.; № 2933 від 30.01.08, відповідно до якої нараховано орендну плату за землю за 2008 - 433 825 грн 05 коп. Протягом 2008 року боржником було частково погашено заборгованість з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 112 050 грн 00 коп.;

2) сплати земельного податку з юридичних осіб, заборгованість з якого виникла на підставі поданої останнім звітної податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2011 № 1892 від 30.01.2011 на суму 5 075 грн 61 коп. Упродовж 2011 року боржник частково сплатив цю заборгованість у розмірі 2 354 грн 97 коп., сума недоїмки складає 2 720, 64 грн;

3) сплати податку на додану вартість у сумі 149 079, 00 грн, яка виникла на підставі самостійно поданих боржником податкових декларацій з податку на додану вартість: № 9057302036 від 20.09.2012, де платником податку самостійно зазначено суму до сплати - 6 808 грн 00 коп. за 08 міс. 2012; № 9050324672 від 20.08.12, де платником податку самостійно зазначено суму до сплати 60 465 грн 00 коп. за 07 міс. 2012; № 9042777073 від 20.07.2012, де платником податку самостійно зазначено суму до сплати 7 889 грн 00 коп. за 06 міс. 2012; № 9034585085 від 19.06.2012, де платником податку самостійно зазначено суму до сплати 8 899 грн 00 коп. за 05 міс. 2012; № 909064572680 від 19.10.2012, де платником податку самостійно зазначено суму до сплати 9 995 грн 00 коп. за 09 міс. 2012; № 9072780867 від 19.11.2012, де платником податку самостійно зазначено суму до сплати 12 685 грн 00 коп. за 10 міс. 2012; № 9080000450 від 19.12.2012, де платником податку самостійно зазначено суму до сплати 13 606 грн 00 коп. за 11 міс. 2012; № 9085170046 від 18.01.2013, де платником податку самостійно зазначено суму до сплати 7 450 грн 00 коп. за 12міс. 2012; № 9008408177 від 20.02.2013, де платником податку самостійно зазначено суму до сплати 9 728 грн 00 коп. за 01 міс. 2013; № 9014748421 від 20.03.2013, де платником податку самостійно зазначено суму до сплати 11 554 грн 00 коп. за 02 міс. 2013.

4) сплати збору за спеціальне користування водними ресурсами державного значення у сумі 1 873, 90 грн, які виникли на підставі самостійно поданих боржником податкових декларацій зі сплати збору за спеціальне використання поверхневих та підземних вод № 182043 від 08.02.2012, де платником податку самостійно нараховано суму збору за попередній звітний період у розмірі 431 грн 34 коп.; № 185464 від 09.02.2012, де платником податку самостійно нараховано суму збору за попередній звітний період у розмірі 378 грн 40 коп.; № 9047249002 від 08.08.2012, де платником податку самостійно нараховано суму збору за попередній звітний період у розмірі 311 грн 33 коп.; № 9069462348 від 07.11.2012, де платником податку самостійно нараховано суму збору за попередній звітний період у розмірі 420 грн 56 коп.; № 908689150 від 07.02.2013, де платником податку самостійно нараховано суму збору за попередній звітний період» у розмірі 332 грн 27 коп.;

5) пені на суму 791, 46 грн.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

14. 30.01.2020 Головне управління ДФС у м. Києві звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.05.2019 у справі № 43/75-15/7-б в частині невизнання кредиторських вимог ГУ ДФС у м. Києві у розмірі 2 604 759,04 грн, підтвердженням чого є відтиск календарного штемпелю відділення поштового зв`язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.

15. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги Головного управління ДФС у м. Києві у справі № 43/75-15/7-б визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Погребняка В.Я., судді - Огородніка К.М., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 14.02.2020.

16. Ухвалою Верховного Суду від 10.03.2020, зокрема, поновлено Головному управлінню ДФС у м. Києві строк на касаційне оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 та ухвали Господарського суду міста Києва від 20.05.2019 у справі № 43/75-15/7-б; відкрито касаційне провадження у справі № 43/75-15/7-б за касаційною скаргою Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.05.2019, в частині невизнання кредиторських вимог ГУ ДФС у м. Києві у розмірі 2 604 759,04 грн; призначено розгляд касаційної скарги Головного управління ДФС у м. Києві на 24.03.2020 о 10:45 у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6 в залі судових засідань № 330.

17. Ухвалою Верховного Суду від 17.03.2020 відкладено розгляд касаційної скарги Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.05.2019 у справі № 43/75-15/7-б на дату після 03.04.2020.

18. Ухвалою Верховного Суду від 04.05.2020 призначено розгляд касаційної скарги Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.05.2019 у справі № 43/75-15/7-б, в частині невизнання кредиторських вимог ГУ ДФС у м. Києві у розмірі 2 604 759,04 грн, на 19.05.2020 о 10:45 год. у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6 в залі судових засідань № 330.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу

19. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Головне управління ДФС у місті Києві подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить оскаржувані судові рішення скасувати в частині невизнання кредиторських вимог ГУ ДФС у м. Києві у розмірі 2 604 759,04 грн у даній справі, та прийняти нове рішення, яким визнати заявлені вимоги ГУ ДФС у м. Києві у повному обсязі.

20. Доводи касаційної скарги Головне управління ДФС у місті Києві полягають у наступному.

20.1. Згідно статті 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вимоги за зобов`язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедури банкрутства, можуть пред`являтись тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Посилання ліквідатора на строки позовної давності, встановлені, встановлені ЦКУ та ПКУ є неправомірними, оскільки в процедурі банкрутства кредитор може реалізувати свої права лише у спосіб, передбачений Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 01.02.2017 у справі № 49/126-б-44/565-2012.

20.2. Відповідно до статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку передбачуваного цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

20.3. Скаржник просить звернути увагу на окрему думку, викладену суддею КГС ВС Катеринчук Л.Й. у постанові від 12.03.2019 у справі № 910/14827/16, де зазначено, що помилковим є застосування ч. 1 ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" як такої, що виключає виникнення будь-яких податкових зобов`язань з моменту введення ліквідаційної процедури.

20.4. Вимоги ГУ ДФС у м. Києві у розмірі 3 315 353,33 грн, підлягають задоволенню, оскільки були заявлені в порядку статті 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який є спеціальним по відношенню до норм Податкового кодексу України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

21. Ліквідатором банкрута арбітражним керуючим Ганюк Т.М. подано відзив на касаційну скаргу, в якому остання просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

22. У судовому засіданні 19.05.2020 представник ЗАТ "Виробничо-торгова фірма "РАДОСИНЬ", Арбітражного керуючого Ганюк Т.М. та кредитор - ОСОБА_1 заперечували проти касаційної скарги та просили оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Позиція Верховного Суду

23. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

24. Законом України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон), зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України.

25. Вказаний Закон набрав чинності 08.02.2020.

26. Пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

27. Касаційна скарга Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.05.2019 у справі № 43/75-15/7-б в частині невизнання кредиторських вимог ГУ ДФС у м. Києві у розмірі 2 604 759,04 грн, подана 30.01.2020.

28. Зважаючи на викладене, в даному випадку при розгляді вказаної касаційної скарги Головного управління ДФС у м. Києві, підлягають застосуванню норми Господарського процесуального кодексу України в редакції чинній до 08.02.2020, а не в редакції Закону 15.01.2020 № 460-IX.

29. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

30. Судом апеляційної інстанції встановлено, що провадження у справах про банкрутство станом на час постановлення ухвали Господарського суду міста Києва від 20.05.2019 регулювались Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року № 2343-XII (далі - Закон про банкрутство), Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законодавчими актами України.

31. Предметом судового розгляду у даній справі є заява Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві (правонаступником якої є Головне управління ДФС у м. Києві, далі - ГУ ДФС м) з грошовими вимогами до боржника в сумі 3 315 353,33 грн, з яких основне зобов`язання - 3 314 561,87 грн, пеня - 791,46 грн.

32. Як встановлено судами попередніх інстанцій, грошові вимоги ГУ ДФС у м. Києві складаються з податкового боргу з орендної плати за землю за 2008-2012 роки в сумі 3 149 293,80 грн, земельного податку з юридичних осіб за 2011 рік в сумі 2 720,64 грн, податку на додану вартість в сумі 149 079,00 грн визначеного у податкових деклараціях за 2012-2013 роки, а також збору за спеціальне користування водними ресурсами державного значення за 2011-2012 роки в сумі 1 873,90 грн.

33. Відповідно до пункту 102.1. статті 102 Податкового кодексу України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

34. Приписами пункту 102.4 стататті 102 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

35. Норми статті 19 Закону про банкрутство, які регулюють дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, не встановлюють заборони для контролюючого органу вживати заходи по стягненню податкового боргу, що виник під час процедур банкрутства, зокрема, шляхом звернення до суду із відповідним позовом задля уникнення спливу 1095-денного строку давності, встановленого статтею 102 Податкового кодексу України, а відтак і підтвердження своїх грошових вимог до боржника у належний та беззаперечний спосіб за умов тривалого періоду перебування боржника у судових процедурах банкрутства.

36. Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

37. При розгляді грошових вимог податкової інспекції до боржника, як платника податків, заявлених на підставі податкових повідомлень-рішень, прийнятих за наслідками проведення податкових перевірок боржника, господарському суду належить перевірити дотримання контролюючим органом спеціального строку давності заявлення до стягнення з боржника податкового боргу, який частиною 102.4. статті 102 ПК України встановлено у 1095 календарних днів з дня його виникнення та застосування якого є імперативним (висновок про застосування норм права, який викладений у пункті 32 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 923/1092/16).

38. Якщо протягом зазначеного строку (1095 днів) контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку (пункт 102.1. ст. 102 ПК України).

39. Верховний Суд у поставі від 06.02.2018 по справі №807/2097/16 №К/9901/99/17 зазначив, що в разі спливу 1095 денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, у тому числі пеня та штрафні санкції, а відтак з того часу в контролюючого органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу.

40. Верховний Суд у постанові від 17.04.2019 у даній справі, скасовуючи ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.10.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2019 у справі № 43/75-15/7-б у частині кредиторських вимог ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві та направляючи справу № 43/75-15/7-б у скасованій частині на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, вказав на необхідність надати оцінку заявленим кредиторським вимогам ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві на відповідність їх вимогам статті

102 Податкового кодексу України (п. 31 постанови Верховного Суду від 17.04.2019 року).

41. При новому розгляді судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

41.1. Відповідно до абзацу 1 пункту 5.1. статті 5 Закону "Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (у редакціях, які діяли станом на дати подання боржником податкових декларацій за 2008-2010 роки) податкове зобов`язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

41.2. Податкове зобов`язання із земельного податку, а також з орендної плати за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30-ти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

41.3. Аналогічні за своїм змістом норми наведено у статті 287 Податкового кодексу України.

41.4. Заборгованість боржника із сплати орендної плати за землю у сумі

3 149 293,80 грн виникла у зв`язку з несплатою боржником самостійно визначених зобов`язань згідно податкових декларацій, подані у 2008 - 2013 роках. Оскільки боржник подавав річні декларації, то сплата орендної плати мала відбуватись рівними частками за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30-ти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

41.5. Строк давності податкових зобов`язань з орендної плати за землю за 2008 рік за податковою декларацією № 2933 від 30.01.08 сплив 30-го січня 2012 року, за 2009 рік за податковою декларацією № 3977 від 02.02.2009 сплив 30-го січня 2013 року, за 2010 рік за податковою декларацією № 3884 від 01.02.2010 сплив 30-го січня 2014 року, за 2011 рік за податковою декларацією № 776 від 27.01.2011 сплив 30-го січня 2015 року, за 2012 рік за податковою декларацією № 9006214706 від 17.02.2012 спливав 30-го січня 2016 року, за 2013 рік за податковою декларацією № 9003393168 від 31.01.2013 спливав 30-го січня 2017 року.

41.6. Суди дійшли правомірного висновку про відхилення грошових вимог контролюючого органу до банкрута з орендної плати за землю за 2008, 2009, 2010 та 2011 роки, оскільки на момент звернення ДПІ у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві до суду такі податкові зобов`язання були припиненими в силу ст.ст. 101, 102 Податкового кодексу України та ст.ст. 15, 18 Закону України "Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

41.7. Крім того, податкові зобов`язання, нараховані боржником у період з 02.03.2013 по 30.01.2014 не підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів у зв`язку з перебуванням його у процедурі ліквідації, оскільки згідно статті 38 Закону про банкрутство нарахування податкових зобов`язань (звітна податкова декларація з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2013 рік № 9003393168 від 31.01.2013 не здійснюється.

41.8. Податковим законодавством України визначено однаковий порядок сплати орендної плати за землю та сплати земельного податку з юридичних осіб, тому строк давності по податкових зобов`язаннях за податковою декларацією № 1892 від 30.01.2011 сплив 30.01.2015, відтак, грошові вимоги, що ґрунтуються на ньому, також підлягають відхиленню.

41.9. Відповідно до приписів статті 203 Податкового кодексу України податкова декларація з податку на додану вартість подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20-ти календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку у поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10-ти календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку для подання податкової декларації.

41.10. Строк давності податкових зобов`язань зі сплати податку на додану вартість за декларацією № 9034585085 від 19.06.2012 (за 05 міс. 2012 року) спливав 30.06.2015;

№ 9042777073 від 20.07.2012 (за 06 міс. 2012 року) спливав 30.07.2015; № 9050324672 від 20.08.2012 (за 07 міс. 2012 року) спливав 30.08.2015; № 9057302036 від 20.09.2012 (за 08 міс. 2012 року) спливав 01.10.2015; № 909064572680 від 19.10.2012 (за 09 міс. 2012 року) спливав 30.10.2015; № 9072780867 від 19.11.2012 (за 10 міс. 2012 року) спливав 30.11.2015; № 9080000450 від 19.12.2012 (за 11 міс. 2012 року) спливав 30.12.2015; № 9085170046 від 18.01.2013 (за 12 міс. 2012 року) спливав 30.01.2016; № 9008408177 від 20.02.2013 (за 01 міс. 2013 року) спливав 01.03.2016; № 9014748421 від 20.03.2013 (за 02 міс. 2013 року) спливав 30.03.2016.

41.11. Отже, строк давності зі сплати податку на додану вартість за поданими боржником деклараціями на момент звернення контролюючого органу з грошовими вимогами до боржника не сплив.

41.12. Водночас, відповідно до статті 38 Закону про банкрутство з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури не здійснюється нарахування податкових зобов`язань. Відтак, вимоги ГУ ДФС у м. Києві з податку на додану вартість, які виникли у зв`язку з несплатою боржником самостійно визначених зобов`язань згідно податкових декларацій № 9008408177 від 20.02.2013 та № 9014748421 від 20.03.2013, під час перебування боржника у ліквідаційній процедурі, судами відхилено.

41.13. Відповідно до статті 257 Податкового кодексу України платники рентної плати самостійно обчислюють суму податкових зобов`язань з рентної плати, базовим податковий (звітний) період для рентної плати є календарний квартал, а строк її сплати 10-ть календарних днів після закінчення граничного строку подання податкової декларації.

41.14. Статтею 49 Податкового кодексу України встановлено, що податкові декларації подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40-ка календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

41.15. Отже, строк давності податкових зобов`язань зі сплати збору за спеціальне користування водними ресурсами державного значення за деклараціями № 182043 від 08.02.2012 сплив 20-го лютого 2015 року; № 185464 від 09.02.2012 сплив 20-го лютого 2015 року; № 9047249002 від 08.08.2012 спливав 20-го серпня 2015 року, № 9069462348 від 07.11.2012 спливав 19-го листопада 2015 року, № 908689150 від 07.02.2013 спливав 19-го лютого 2016 року.

41.16. Таким чином, суди правомірно відмовили у задоволенні вимог ГУ ДФС у м. Києві, які складають пеню у розмірі 791,46 грн, оскільки згідно ч. 3 ст. 19 Закону про банкрутство протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань.

42. В силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

43. З огляду на викладене, при новому розгляді, суди попередніх інстанцій, дотримуючись вказівок та правової позиції Верховного Суду дійшли висновку про визнання вимог ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві до банкрута частково у сумі 710 594,29 грн, що включають: заборгованість по податку на додану вартість у сумі 127 797,00 грн; заборгованість боржника з орендної плати з юридичних осіб у сумі 581 733,13 грн; заборгованість боржника по збору за спеціальне використання води у сумі 1 064,16 грн та правомірно відхилили вимоги ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві на суму 2 604 759,04 грн (у тому числі пеня - 791,46 грн) у зв`язку зі спливом строку давності на момент звернення з відповідними вимогами до суду, а також у зв`язку із тим, що частина податкових зобов`язань була нарахована у період дії ліквідаційної процедури.

44. Крім того, суд касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги щодо необхідності врахування окремої думки судді Верховного Суду Катеренчук Л. Й. у справі № 910/14827/16 з огляду на таке.

44.1. Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

44.2. Окрема думка судді до рішення Верховного Суду не є правовою позицією (правовим висновком) у постанові Верховного Суду, яка підлягає врахуванню при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин в розумінні частини 4 статті 236 ГПК України.

44.3. Верховний Суд у постанові від 17.04.2019 у даній справі, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій чітко визначив які норми права підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

44.4. Ігнорування прямих вказівок суду касаційної інстанції та усталеної практики Верховного Суду при розгляді цієї справи становить порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та вимог Господарського процесуального кодексу України.

45. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Проніна проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

46. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У справі, що розглядається, на думку колегії суддів Касаційного господарського суду, судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку спірним правовідносинам а доводи, викладені в касаційній скарзі зводяться до незгоди з правовою позицією Суду щодо норм права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин у даній справі.

47. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

48. Рішення суду має прийматися у відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

49. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.05.2019, в частині невизнання кредиторських вимог ГУ ДФС у м. Києві у розмірі 2 604 759,04 грн у справі

№ 43/75-15/7-б прийнято у відповідності до фактичних обставин справи та з урахуванням вказівок, зазначених у постанові Верховного Суду, тому підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

50. Оскільки підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, то судовий збір відповідно до статті 129 ГПК України за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.05.2019, в частині невизнання кредиторських вимог ГУ ДФС у м. Києві у розмірі 2 604 759,04 грн у справі № 43/75-15/7-б залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.05.2019, в частині невизнання кредиторських вимог ГУ ДФС у м. Києві у розмірі 2 604 759,04 грн у справі № 43/75-15/7-б залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Білоус

Судді К. М. Огороднік

В. Я. Погребняк