ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4393/20 Справа № 214/5418/18 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2020 року м.Кривий Ріг

Справа № 214/5418/18

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

секретар судового засідання - Євтодій К.С.

сторони:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Виконавчий комітет Криворізької міської ради, Виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради, Головне управління національної поліції в Дніпропетровській області, Ліквідаційна комісія Головного управління МВС України в Дніпропетровській області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадженняапеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , на рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 грудня 2019 року, яке ухвалене суддею Поповим В.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 11 грудня 2019 року, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Криворізької міської ради, Виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради, Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Дніпропетровській області про виключення квартири з числа службових.

Позовна заява мотивована тим, що батько позивачки - ОСОБА_3 , з 07 травня 1993 року по 24 березня 2009 року проходив службу в Саксаганському РВ КМУ МВС України в Дніпропетровській області. Після розлучення ОСОБА_3 залишився без житла. Рішенням Саксаганської районної у місті ради №207 від 18.04.2007 року йому був виданий ордер на службову однокімнатну квартиру, площею 19.8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . 23 березня 2009 року ОСОБА_3 був звільнений із органів внутрішніх справ. 01 лютого 2011 року позивач вперше отримала паспорт громадянина України і 21 лютого 2011 року була зареєстрована в зазначеній квартирі. Так, позивач фактично проживала разом із батьком з 15-річного віку як член сім`ї. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер. Позивачка продовжувала проживати в цій квартирі та із пенсії по втраті годувальника сплачувала за комунальні послуги. Іншого житла позивачка не має.

З моменту отримання службової квартири батьком позивачки пройшло більше 11 років. Відповідно до Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів України 04.02.1988 року №37, особи, що проживали в службовій квартирі 10 років не можуть бути виселені із такого житла. Не можуть бути виселені і члени сім`ї померлого наймача службового житла. Після 10 років, такі квартири, за клопотанням підприємства, що надавало таке житло, можуть бути виключені із службового рішенням виконавчого комітету міської Ради, або ж виконавчим комітетом районної ради, що видав ордер.

Після смерті батька позивачки, її мати одразу ж звернулась із заявою до Саксаганського РВ КМУ про виключення квартири із службової. 16 березня 2011 року Саксаганський районний відділ міліції звернувся із клопотанням до Саксаганської районної ради вивести із службової квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Рішення на це клопотання вони не отримали. У 2016 році позивачка звернулась в усному порядку до Саксаганської районної у місті ради за роз`ясненням з цього питання, однак їй відповіли, що встановити істину на даний час неможливо та рекомендували їй звернутись повторно із заявою до поліції.

13 березня 2018 року позивачка звернулась з письмовою заявою до начальника Саксаганського ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області про надання повторного клопотання на виключення житла із службового та отримала відповідь, що всі функції колишнього МВС передано ліквідаційній комісії Головного Управління МВС в Дніпропетровській області. Звернувшись у квітні 2018 року із заявою надати таке клопотання до ліквідаційної комісії, 31 травня 2018 року позивачка отримала відмову.

Відмову ліквідаційної комісії Головного Управління МВС в Дніпропетровській області у задоволенні її клопотання щодо виключення квартири із числа службових позивач вважає необґрунтованою, протиправною та такою, що суперечить діючому законодавству, у зв`язку з чим, уточнивши позовні вимоги, просила суд: визнати протиправною відмову ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Дніпропетровській області у наданні клопотання про виведення із числа службової квартири АДРЕСА_1 , зняти із зазначеної квартири статус службової та надати їй статус комунальної власності, зобов`язавши Виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради чи Виконавчий комітет Криворізької міської ради видати позивачу ордер на квартиру.

Рішенням Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 грудня 2019 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на думку позивачки, судом не було враховано положення Конституції України щодо права громадян звернутися до суду з любою проблемою та безпідставно відмовлено в задоволенні позовних вимог посиланням на те, що з клопотанням про виключення житла з числа службових має право звертатися виключно підприємство роботодавець. При цьому, позивачка посилається на ті ж обставини та правові норми, які зазначалися нею в позовній заяві та, на її думку, не були враховані судом першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач Ліквідаційна комісія Головного управління МВС України в Дніпропетровській областізазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

При цьому, відповідач наголошує на тому, що у МВС не відпала потреба у використанні спірного службового житлового приміщення, у зв`язку з необхідністю збільшення та збереження фонду службового житла структурних підрозділів ВМВС, а тому він категорично не погоджується із виключенням спірної квартири із числа службових.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, представника відповідача Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Дніпропетровській області - Новікову С.А., яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради від 21.03.2007 року №154, квартира АДРЕСА_1 , була включена до числа службових для Саксаганського РВ КМУ УМВС України в Дніпропетровській області та Саксаганському РВ КМУ УМВС України в Дніпропетровській області рекомендовано використовувати зазначене житлове приміщення за цільовим призначенням (а.с.38).

На підставі рішення виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради від 18.04.2007 року №207, ОСОБА_3 , на склад сім`ї - 1 чоловік, 25 квітня 2007 року було видано ордер на службове житлове приміщення НОМЕР_1 на право зайняття службового житлового приміщення, житловою площею 19,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9).

ОСОБА_3 проходив службу в органах внутрішніх справ України з 07 травня 1993 року по 24 березня 2009 року (а.с.13, 39).

Позивачка ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_3 , зареєстрована, з 21 лютого 2011 року, та проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8,11).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер (а.с.10).

16 березня 2011 року Саксаганський РВ КМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області, у зв`язку зі зверненням дружини ОСОБА_3 , звертався до виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради з клопотанням про виведення зазначеної спірної квартири з числа службових (а.с.13), однак рішення за зазначеним клопотанням виконавчим комітетом Саксаганської районної у місті ради не приймалося.

13 березня 2018 року позивачка ОСОБА_3 звернулась із заявою до Саксаганського ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області про надання повторного клопотання щодо виключення спірного житла з числа службових (а.с.17-18), на яку отримала відповідь про те, що видача клопотання про виведення квартири із службового житлового фонду не входить до компетенції Саксаганського ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області та їй було рекомендовано з цього приводу звернутись до Голови ліквідаційної комісії ГУНП в Дніпропетровській області (а.с.22).

20 квітня 2018 року позивачка ОСОБА_3 звернулась із заявою до Голови ліквідаційної комісії ГУНП в Дніпропетровській області з питання щодо ініціювання клопотання перед місцевими органами влади щодо виключення спірної квартири із числа службових (а.с.19-20), на яку отримала відповідь про те, що на теперішній час ліквідаційна комісія вважає неможливим виключити вказану вище квартиру із числа службових (а.с.21).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що виключення квартири з числа службових є правом, а не обов`язком та належить до дискреційних повноважень відповідного органу, та чинним законодавством не передбачено такого порядку вирішення спору, як примусова зміна статусу житла в судовому порядку.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.

Відповідно до ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Нормативно-правовими актами, які визначають правовий статус службового житла, є Житловий кодекс УРСР та Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37.

Законодавство не містить чіткого визначення поняття службове житлове приміщення. При цьому, із аналізу положень вказаних вище нормативно-правових актів вбачається, що службове житлове приміщення це таке житлове приміщення, що перебуває у державній, комунальній, а в окремих випадках і в приватній власності (але крім житлових приміщень, що перебувають у приватній власності фізичних осіб), яке у зв`язку з характером трудових відносин призначене для більш близького проживання працівників.

Відповідно до ч.1 ст.118 ЖК УРСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЖК УРСР, порядок надання службових жилих приміщень встановлюється законодавством Союзу РСР, цим кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.

Відповідно до ч.1 ст. 123 ЖК України, порядок користування службовими жилими приміщеннями встановлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.

Відповідно до п. 6 Положення «Про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР», затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 року №37 (із змінами), Жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових. Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. У будинках, належних колгоспам, жиле приміщення виключається з числа службових за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Про виключення жилого приміщення з числа службових у журналі обліку службових жилих приміщень робиться відповідна відмітка.

Зі змісту вказаних положень виходить, що вирішення питання про виключення житлового приміщення із числа службових можливо лише при наявності клопотання адміністрації підприємства, яке використовує вказане житлове приміщення як службове.

Як вірно встановлено судом та не заперечується сторонами, рішенням виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради від 21.03.2007 року №154, квартира АДРЕСА_1 , була включена до числа службових для Саксаганського РВ КМУ УМВС України в Дніпропетровській області та Саксаганському РВ КМУ УМВС України в Дніпропетровській області рекомендовано використовувати зазначене житлове приміщення за цільовим призначенням (а.с.38).

Отже, особою, яка може клопотати про виключення приміщення із числа службових визначений Саксаганський РВ КМУ УМВС України в Дніпропетровській області, який на теперішній час реорганізовано у зв`язку з реформуванням системи органів внутрішніх справ України, та Ліквідаційна комісія Головного управління МВС України в Дніпропетровській області категорично заперечує проти виключення спірної квартири із числа службових, оскільки, на теперішній час не відпала потреба у використанні спірного службового житлового приміщення, у зв`язку з необхідністю збільшення та збереження фонду службового житла структурних підрозділів Головного управління МВС України в Дніпропетровській області.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог, тоді як аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці, тоді як, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам законності та обґрунтованості й підстави для його зміни у відповідності до доводів апеляційної скарги відсутні, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 грудня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повне судове рішення складено 29 травня 2020 року.

Головуючий:

Судді: