Постанова

Іменем України

27 травня 2020 року

м. Київ

справа № 654/2693/16-ц

провадження № 61-32161св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Управління Держгеокадастру у Херсонській області,

відповідачі: Голопристанська районна державна адміністрація Херсонської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 28 лютого 2017 року в складі судді Ширінської О. Х. та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 10 травня 2017 року в складі колегії суддів: Базіль Л. В., Бугрика В. В., Семиженка Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року заступник прокурора Херсонської області, який діє в інтересах держави в особі Управління Держгеокадастру у Херсонській області, звернувся до суду з позовом до Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області (далі - Голопристанська РДА Херсонської області), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , у якому просив:

- визнати недійсними (незаконними) пункти 1, 3 розпорядження голови Голопристанської РДА від 15 вересня 2006 року № 380 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам»;

- визнати недійсними державні акти від 06 жовтня 2006 року, видані ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 ;

- витребувати у ОСОБА_5 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області земельну ділянку, площею 8,7408 га, та земельну ділянку, площею 8,7403 га.

Позов мотивований тим, що під час досудового розслідування кримінального провадження, внесеного 28 жовтня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 4201423006000003 з правовою кваліфікацією за частиною другою статті 367 КК України, встановлено факт протиправної передачі громадянам земельних ділянок на території Круглоозерської сільської ради Голопристанського району Херсонської області, що знаходяться у межах нормативно-визначеної 2-х кілометрової прибережної захисної смуги Чорного моря.

Так, пунктами 1, 3 розпорядження голови Голопристанської РДА від 15 вересня 2006 року № 380 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки, загальною площею 34,96 га, та надано громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_2 у власність земельні ділянки в розмірі 8,74 га кожному, що розташовані на території Круглоозерської сільської ради Голопристанського району Херсонської області.

На підставі вказаного рішення у період часу з 27 жовтня по 22 грудня 2015 року проведена державна реєстрація державних актів на право власності на земельні ділянки.

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали окремі договори міни належних їм земельних ділянок, площею 8,7408 га, з ОСОБА_5 , яка на підставі цих договорів зареєструвала своє право власності на вказані земельні ділянки.

Прокурор вказував, що безоплатна передача у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 земельних ділянок відбулася із порушенням норм чинного законодавства, оскільки земельні ділянки розташовані в межах двокілометрової зони прибережної смуги Чорного моря, а тому просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 28 лютого 2017 року позов заступника прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Управління Держгеокадастру у Херсонській області задоволено. Визнано недійсними пункти 1, 3 розпорядження голови Голопристанської районної державної адміністрації від 15 вересня 2006 року № 380 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам». Визнано недійсним державний акт серії ЯБ 892933 (1АА001968-010672100095) від 06 жовтня 2006 року на право власності на земельну ділянку, площею 8,74 га, кадастровий номер 6522383500:09:001:0004, виданий ОСОБА_1 . Визнано недійсним державний акт серії ЯБ № 892934 від 06 жовтня 2006 року на право власності на земельну ділянку, площею 8,7408 га, кадастровий номер 6522383500:09:001:0005, виданий ОСОБА_3 . Визнано недійсним державний акт серії ЯБ № 292935 від 06 жовтня 2006 року на право власності на земельну ділянку, площею 8,74 га, кадастровий номер 6522383500:09:001:0006, виданий ОСОБА_2 . Визнано недійсним державний акт серії ЯБ № 892936 від 06 жовтня 2006 року на право власності на земельну ділянку, площею 8,7403 га, кадастровий номер 6522383500:09:001:0007, виданий ОСОБА_4 . Витребувано у ОСОБА_5 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області земельну ділянку площею 8,7408 га, кадастровий номер 6522383500:09:001:0005 та земельну ділянку площею 8,7403 га, кадастровий номер 6522383500:09:001:0007. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов заступника прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Управління Держгеокадастру у Херсонській області, виходив з того, що спірні земельні ділянки розташовані в межах законодавчо визначеної прибережної захисної смуги Чорного моря, що унеможливлювало їх відведення у приватну власність відповідачів, а тому вони підлягають витребуванню від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України. Вважав, що строк позовної давності прокурором не пропущений.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 10 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено. Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 28 лютого 2017 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 28 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 10 травня 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій вирішили спір, прийнявши до уваги неналежний та недопустимий доказ - графічні матеріали, виконані ФОП «ОСОБА_7 ». Не застосували норму матеріального права щодо дотримання строків позовної давності та належним чином не перевірили, коли позивач дізнався або міг дізнатися про порушення його прав. Також суди не врахували положення закону щодо підсудності спору.

Короткий зміст заперечення на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У серпні 2017 року до суду касаційної інстанції надійшло заперечення на касаційну скаргу, в якому заступник прокурора Херсонської областіпросить залишити касаційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, а рішення судів попередніх інстанційбез змін, посилаючись на те, що судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що термін перебігу строку позовної давності необхідно враховувати з часу реєстрації кримінального провадження - 28 жовтня 2014 року, оскільки саме тоді встановлено порушення норм чинного земельного законодавства. Також зазначав, що справа має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції. Зупинено виконання рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 28 лютого 2017 року та ухвали апеляційного суду Херсонської області від 10 травня 2017 року до закінчення касаційного провадження.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 6 статті 403 ЦПК України, оскільки касаційна скарга містить доводи щодо порушення судом правил предметної юрисдикції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року виправлено описку у вступних та резолютивних частинах ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2017 року, ухвалах Верховного Суду від 12 вересня 2019 року та від 18 вересня 2019 року щодо особи, яка подала касаційну скаргу, зокрема зазначено ОСОБА_1 .

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року справу повернуто на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскількиВеликою Палатою Верховного Суду неодноразово висловлювалась позиція щодо юрисдикційної належності спору, предметом якого є оскарження рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року касаційне провадження у справі зупинено до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 372/1684/14-ц.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2020 року поновлено касаційне провадження.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення відповідають.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що розпорядженням голови Голопристанської районної державної адміністрації від 15 вересня 2006 № 380 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам» ОСОБА_1 отримала у власність земельну ділянку, площею 8,74 га, кадастровий номер 6522383500:09:001:0004, ОСОБА_3 отримала у власність земельну ділянку,площею 8,7408 га, кадастровий номер 6522383500:09:001:0005, ОСОБА_4 отримав у власність земельну ділянку,площею 8,7403 га, кадастровий номер 6522383500:09:001:0007, ОСОБА_2 отримав у власність земельну ділянку площею 8,74 га, кадастровий номер 6522383500:09:001:0006.

На підставі вказаного розпорядження 06 жовтня 2006 року на ім`я ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 видані державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯБ №892933, серії ЯБ №892934, серії ЯБ № 892936, серії ЯБ №892935.

Згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02 серпня 2016 року право власності на земельну ділянку, площею 8,74 га, кадастровий номер 6522383500:09:001:0004, 22грудня 2015 року зареєстровано за ОСОБА_1 ; право власності на земельну ділянку, площею 8,7408 га, кадастровий номер 6522383500:09:001:0005, 27жовтня 2015 року зареєстровано за ОСОБА_3 ; право власності на земельну ділянку, площею 8,7403 га, кадастровий номер 6522383500:09:001:0007, 27жовтня 2015 року зареєстровано за ОСОБА_4

27 жовтня 2015 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_5 договір міни земельних ділянок, у зв`язку із чим право власності на земельну ділянку, площею 8,7408 га, кадастровий номер 6522383500:09:001:0005, зареєстровано за ОСОБА_5 .

Того ж дня ОСОБА_4 уклав ОСОБА_5 договір міни земельних ділянок, у зв`язку із чим право власності на земельну ділянку, площею 8,7403 га, кадастровий номер 6522383500:09:001:0007, зареєстровано за ОСОБА_5 .

Згідно графічних матеріалів, виконаних сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_7 , відстань від урізу води Чорного моря до земельної ділянки з кадастровим номером 6522383500:09:001:0004 складає 93,67 - 95,98 метри; до земельної ділянки з кадастровим номером 6522383500:09:001:0005 складає 95,98 - 98,43 метри; до земельної ділянки з кадастровим номером 6522383500:09:001:0006 складає 96,43 - 98,76 метри; до земельної ділянки з кадастровим номером 6522383500:09:001:0007 складає 98,76 - 99,62 метри.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статі 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України.

Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

- для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів;

- для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів;

- для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів.

Крім того, за положеннями частини четвертої статті 88 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України «Про землеустрій».

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18).

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, з урахуванням наведених вище приписів, а також графічних матеріалів, наданих позивачем на підтвердження позовних вимог, встановили належність спірних земельних ділянок до прибережної захисної смуги, оскільки вони знаходяться на відстані менше ніж 100 метрів від Чорного моря.

Графічні матеріали (викопіювання), на яких зазначене місце розташування земельної ділянки, роздруковані із Публічної кадастрової карти України, є належним документом із відображенням інформації, яка дає можливість ідентифікувати земельні ділянки на місцевості, та містить прив`язку земельних ділянок до відповідного населеного пункту.

З огляду на приписи статті 400 ЦПК України Верховний Суд не має можливості переоцінити докази та встановити наявність у спірних земельних ділянок іншого режиму, ніж той, що встановлений у рішеннях судів першої й апеляційної інстанцій.

Доводи касаційної скарги з посиланням на те, що графічні матеріали, виконані ФОП « ОСОБА_7 », є недопустимим доказом у справі, є безпідставні, оскільки також направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).

Перевіряючи законність та обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, з огляду на встановлені судами фактичні обставини справи, Верховний Суд вважає правильним висновок судів про те, що передача земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 відбулася з порушенням норм ЗК України, ВК України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а тому відповідне оскаржуване розпорядження (пункти 1, 3) голови Голопристанської РДА від 15 вересня 2006 року № 380 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам» та отримані на його підставі державні акти є незаконним.

Разом з цим, заступник прокурора Херсонської області, звертаючись до суду з цим позовом, просив його задовольнити, зокрема, шляхом витребування у ОСОБА_5 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області земельної ділянки, площею 8,7408 га, кадастровий номер 6522383500:09:001:0005 та земельної ділянки, площею 8,7403 га, кадастровий номер 6522383500:09:001:0007.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вказані позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню на підставі статті 388 ЦК України.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з висновками судів про наявність підстав для витребування земельних ділянок, проте вважає помилковим посилання судів попередніх інстанцій на статтю 388 ЦК України з огляду на наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) міститься висновок про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), пункт 97 постанови від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19)). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).

Згідно з принципом jura novit curia(«суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

У цій справі помилкова з огляду на її обставини юридична кваліфікація позивачем та судами попередніх інстанцій позовної вимоги про повернення спірної земельної ділянки водного фонду як вимоги, до якої слід застосовувати приписи статті 388 ЦК України, не призвела, враховуючи висновки судів щодо суті спору, до неправильного його вирішення у цій частині.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18).

При цьому Верховний Суд враховує здійснену судами попередніх інстанцій оцінку дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірними земельними ділянками, зокрема легітимну мету такого втручання та пропорційність цій меті повернення ділянок законному володільцеві.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційного суду із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Частиною першою статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2017 року зупинено виконання рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 28 лютого 2017 року та ухвали апеляційного суду Херсонської області від 10 травня 2017 року до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаних судових рішень підлягає поновленню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 28 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 10 травня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 28 лютого 2017 року та ухвали апеляційного суду Херсонської області від 10 травня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді : В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов