Справа № 486/1697/19

Провадження № 2/486/106/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2020 року                         м.Южноукраїнськ

       Южноукраїнський міський суд Миколаївської області

у складі: головуючого  судді Далматової Г.А.,

                при секретарях Деменко К.Л., Коршак О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Южноукраїнськ Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

представник позивача ОСОБА_3 , представник третьої особи ОСОБА_4 О.О.

ВСТАНОВИВ:

02 жовтня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 в якому просила позбавити його батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнути з відповідача судові витрати, в тому числі і витрати на правничу допомогу.

Свою позицію позивач обґрунтовує  тим, що з 2012 року проживала однією сім`єю, без реєстрації шлюбу, з відповідачем. Сторони мають малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Свої відносини вони припинили в травні 2015 року. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 вересня 2015 року з відповідача на утримання сина стягуються аліменти в розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідач працює не офіційно, займається ремонтами та перевезенням вантажів на крупно-габаритних автомобілях, однак ухиляється від сплати аліментів. Станом на 18 вересня 2018 року розмір заборгованості за його аліментними зобов`язаннями складає 43163,80 грн. Окрім того, після припинення шлюбних відносин, відповідач не намагався встановити будь-який зв`язок зі своїм малолітнім сином, він не спілкувався з ним, жодного разу його не відвідував, не вітав з Днем народження, не піклувався про його здоров`я, духовний та моральний розвиток.

Ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 09 жовтня 2019 року у справі було замінено третю особу Службу у справах дітей Заводського району м. Миколаєва на Орган опіки та піклування адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та стягнення з останнього судового збору. Заявила, що знімає вимогу щодо стягнення з останнього витрат на правову допомогу.

Представник позивача суду пояснила, що наявні підставі, визначені статтею 164 СК України, для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_5 . Такою підставою є ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків. Доказом чого вважає несплату останнім аліментів, те, що ОСОБА_2 не спілкується з сином, не провідує його, не вітає з Днем народження. Хлопчик не вважає тата членом сім`ї. Батько не тільки не займається вихованням сина, а й може впливати на нього негативно, це є насильство відносно останнього і таке інше.

Відповідач в судове засідання не з`явився, надіслав на адресу суду письмову заяву з проханням здійснювати розгляд справи за його відсутності. Зазначив, що позовні вимоги не підтримує.

Представник органу опіки та піклування підтримала позовні вимоги. Метою цього вказала уникнення негативного впливу батька на сина.

Вислухавши позивача, його представника, представника третьої особи, дослідивши докази в сукупності, суд  приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 7/.

ІНФОРМАЦІЯ_2 прізвище малолітнього ОСОБА_6 було змінено його батьками відповідно до статті 148 СК України на “ ОСОБА_7 ” та повторно видано свідоцтво про народження /а.с. 8, 9, 10/.

Малолітній ОСОБА_8 проживає разом зі своєю матір`ю ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 . Матір`ю створені всі необхідні умови для проживання дитини /а.с. 62, 109/.

З 17 грудня 2015 року малолітній ОСОБА_8 , 2013 року народження відвідував дошкільний навчальний заклад № 147. Батько участі у вихованні дитини не приймав батьківських заходів не відвідував /а.с. 107, 108/.

Згідно копії довідки № 44 від 06 вересня 2018 року малолітній ОСОБА_8 був вихованцем дошкільного навчального закладу № 147 Управління освіти Миколаївської міської ради. Батько не приймав участі у вихованні дитини, не відвідував батьківських заходів дошкільного навчального закладу /а.с. 18/.

З вересня 2019 року малолітній ОСОБА_9 навчається у 1-Д класі Миколаївської спеціалізованої школи № 22 з поглибленим вивченням англійської мови з 1 класу Миколаївської міської ради Миколаївської області. За час навчання батько до школи жодного разу не з`явився, навчанням і вихованням дитини не цікавився. Дитині увагу не приділяє /а.с. 63, 105, 110/.

Як вбачається з виписки з історії хвороби розвитку дитини на ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на прийом до лікаря приходила лише мама /а.с. 106/.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 вересня 2015 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_5 у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 02 липня 2015 року і до повноліття дитини /а.с. 11/.

Як вбачається з інформації Южноукраїнського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області та копії довідки про нарахування заборгованості по аліментним платежам, на виконанні у відділі перебуває виконавчий лист Заводського районного суду м. Миколаєва № 2/487/2146/15 від 15 вересня 2015 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітнього ОСОБА_10 , та виконавчий лист № 2-487/2147/2015 від 12 січня 2016 року про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на її утримання. Станом на 13 березня 2016 року за виконавчим листом Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 січня 2016 року № 2/487/2147/15 заборгованість становить 8827,77 грн. Сукупний розмір заборгованості по аліментним платежам по вказаним виконавчим листам станом на 01 вересня 2018 року складає 43 163,80 грн. Станом на 01 жовтня 2019 року заборгованість ОСОБА_2 за виконавчим листом Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 вересня 2015 року № 2/487/2146/15 складає 122 836,60 грн. Постанови про звернення стягнення на доходи боржника не виносились в зв`язку з їх відсутністю /а.с. 98-99, 100, 101, 103/.

Відповідно до висновку від 27 січня 2020 року, орган опіки і піклування Виконавчого комітету Миколаївської міської ради вважає доцільним позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_2 стосовно дитини ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 96-97/.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи. Суд враховує, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором, не є нормативним документом обов`язкового характеру у правовій системі України, і разом з тим зауважує, що обов`язково при вирішення справ, пов`язаних із забезпеченням інтересів дітей, слід враховувати норми Конвенції про права дитини, в якій реалізовано принцип домінанту інтересів дитини над усіма іншими, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, і такої, що є частиною національного законодавства згідно зі  статтею 9 Конституції України. За змістом пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

       Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на необхідності врахування в першу чергу інтересів дітей, а також на визначенні, чи є у діях батьків умисел. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (Постанови Верховного Суду у справах №288/201/19, №454/1619/18, №199/5032/16-ц та інші).

       Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі “Савіни проти України” зазначив, що «хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини”.

       Відповідно до  статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я  є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного,соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.        Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

       Згідно з частин першої, другої, шостої  статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»  виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

       У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).

       У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки;факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

       Так, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

       Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

       Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

       Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

       Статтею 165 СК України  визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

       При цьому, за змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

       Отже, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення батьківських прав, покладено на позивача.

       В супереч вимогам ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України  позивачем не надано достатніх та переконливих доказів стосовно винної поведінки та свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов`язками, а саме, відсутні відомості про таку поведінку відповідача, яка негативно впливала б на дитину, або свідчили б про те, що наявність батьківських прав у ОСОБА_2 дійсно суперечить інтересам дитини та зумовлюють застосування до нього такої виключної міри як позбавлення батьківських прав.

       Не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків по утриманню дитини факт стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є тією виключною обставиною, яка може бути підставою для позбавлення батьківських прав відповідача.

       Долучений до матеріалів справи лист Заводського відділу поліції Головного управління Національної поліції від 18 жовтня 2019 року, відповідно до якого в ході проведення перевірки заяви ОСОБА_12 щодо тих обставин, що в ході сварки її колишній співмешканець ОСОБА_2 пошкодив ворота та розбив лобове скло в автомобілі та за наслідками перевірки ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності, жодним чином не свідчить про жорстоке поводження щодо дитини або ж негативний вплив на малолітнього ОСОБА_13 , з боку його батька /а.с. 104/.

       Висновок органу опіки та піклування Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 27 січня 2020 року про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача також не містить достатніх фактичних даних щодо свідомої винної поведінки ОСОБА_2 , направленої на ухилення від виконання батьківських обов`язків та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення його батьківських прав. Окрім того, відповідно з частинами 5, 6 статті 19 СК України, вказаний висновок має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду.

       Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

       Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

       Судом не було встановлено фактів негативного впливу ОСОБА_2 на його малолітнього сина ОСОБА_5 , або обставин, які свідчили б про те, що наявність у відповідача батьківських прав дійсно суперечить інтересам дитини.

       За вказаних обставин, а також приймаючи до уваги незгоду відповідача щодо позбавлення його батьківських прав та врахувавши, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

       Разом із тим, з метою захисту інтересів малолітнього ОСОБА_14 , суд вважає за необхідне попередити ОСОБА_2   про необхідність змінити ставлення до виховання сина, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням відповідачем батьківських обов`язків.

       Відповідно до ст. 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою у задоволенні позову судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в позові до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, про позбавлення батьківських прав, відмовити повністю.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання сина ОСОБА_14 , поклавши на орган опіки та піклування адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків.

Повне ім`я позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка м. Миколаїв, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Повне ім`я відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженець с. Росляково Мурманської області Росії, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Повне рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

При оголошенні в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частин судового рішення, строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Южноукраїнського

міського суду                                                         Г.А. Далматова

____________________________________________________

Повний текст рішення суду складений 29 травня 2020 року.