СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/4174/20

пр. № 2/759/3329/20

12 травня 2020 року суддя Святошинського районного суду міста Києва Миколаєць І. Ю., розглянувши у м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» (місце знаходження: 49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги,50, юридична адреса: 01001, м.Київ, вул.Грушевського,1д) про розірвання договору, визначення частки кредитного договору недійсним та стягнення надмірно сплачених коштів,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом про розірвання кредитного договору, визнання частини кредитного договору недійсним та стягнення надмірно сплачених коштів з АТ КБ «Приватбанк» мотивуючи свої вимоги тим, укладено кредитний договір з позивачем б/н від 05.08.2014 року шляхом підписання анкети - заяви № б/н про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у Приват Банку у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Такий договір не відповідає принципу справедливості, не дотримано письмової форми, договір приєднання є нікчемним та не відповідає Законодавству України.

Позов мовитований тим, що в період від 22 серпня 2017 року по 05січня 2018 року позивач ні підставі вищевказаного договору отримував на рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти від відповідача на загальну суму 24 150 грн. з яких: 12 000 грн кредитного ліміту; розстрочки на товари на загальну суму 12 150гривень, а саме: 2288 гривень від 23.10.2017 року (з яких. сплачено за рахунок кредитного ліміту306,96 гривень); 5863 гривні від 14.12.2017 року (з яких сплачено за рахунок кредитного ліміту 902,87 гривень; 3999 гривень від 05.01.2018 року.

Таким чином, сума боргу за розстрочки на товари становила (12150 - 306,96 - 902,87) 10940,17 гривень.

Оскільки 16 грудня 2017 року банком встановлено ліміт в сумі 12000 грн., всі витрати більше цієї межі, з боку позивача, фактично неможливі.

01 січня 2018 року відповідачем списано перший відсоток за користування кредитом за межами 12000 гривень ліміту, таким чином, з цього дня позивач не мав можливості використовувати та розпоряджатись коштами на власний розсуд.

Враховуючи вищевикладене, сума грошових коштів, яку позивач отримав (та фактично на сьогоднішній день повернув) від відповідача в період з 13.12.2017 року по теперішній час складає (12000 + 10940,17) 22940,17 гривень.

Згідно виписки № R2L683E1Q705M7I9 від 03.12.2019 року, в період з 01.08.2017 року по 03.12.2019 року на рахунок позивача надійшли грошові кошти у сумі 106 523,19 гривень, при цьому витрати становлять 105 885,40, з яких згідно виписки № HS76T4I07QD5POKN від 03.12.2019 року до них входять комісія, відсотки та пеня.

Відповідно до зазначених вище виписок, у числі витрат з суми (104 172, 71 + 1201, 55) 105374,26 грн., відповідач незаконно отримав нараховані відсотки та неустойку позивачу у сумі 55905,9грн, з яких: комісію у сумі - 3 299, 93 грн.; відсотків за використання кредитного ліміту у сумі -14445,51грн.; пеню за прострочку за кредитом у сумі - 38160,46грн.

За час списання коштів зазначеного вище періоду, відповідач незаконно нарахував на суму заборгованості пені за прострочку за кредитом у розмірі 38 160,46 гривень, що на166,35 %(38 160,46 / ( 22940,17/100) перевищує суму кредиту.

За час неправомірного списання коштів того ж періоду часу, відповідач нарахував на суму кредиту відсотків за використання кредитного ліміту на загальну суму 14 445,51 гривень, що становить 62,97 % від суми кредиту.

З такими нарахуваннями позивач не згоден повністю, оскільки вони не відповідають вимогам чинного Законодавства України та взагалі договору про отримання кредиту з Відповідачем не укладав.

Згідно даних Банку кредитна заборгованість позивача на сьогоднішній день відсутня.

Таким чином, сума грошових коштів, які відповідач незаконно та надмірно отримав, понад суму наданих ним коштів,в період з 01.08.2017 року по 03.12.2019 року, за підрахунком із вищевказаних виписок з рахунку, становить 55 905, 90 грн.

У зв`язку з чим позивач просить розірвати кредитний договір, визнати його недійним в частині нарахування комісії, відсотків та пені недійсним та стягнути з відповідача надмірно отриманих ним коштів.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 13.02.2020р. провадження у справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

27.04.2020 року від Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» надійшов відзив в якому останній просить відмовити у задоволенні позову та застосувати строк позовної давності.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, розглянувши наявні у справі докази, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що в період від 22 серпня 2017 року по 05січня 2018 року позивач ні підставі вищевказаного договору отримував на рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти від відповідача на загальну суму 24 150 грн. з яких: 12 000 грн кредитного ліміту; розстрочки на товари на загальну суму 12 150гривень, а саме: 2288 гривень від 23.10.2017 року (з яких, сплачено за рахунок кредитного ліміту 306,96 гривень); 5863 гривні від 14.12.2017 року (з яких сплачено за рахунок кредитного ліміту 902,87 гривень; 3999 гривень від 05.01.2018 року.

Таким чином, сума боргу за розстрочки на товари становила (12150 - 306,96 - 902,87) 10940,17 гривень.

Оскільки 16 грудня 2017 року банком встановлено ліміт в сумі 12000 грн., всі витрати більше цієї межі, з боку позивача, фактично неможливі.

01 січня 2018 року відповідачем списано перший відсоток за користування кредитом за межами 12000 гривень ліміту, таким чином, з цього дня позивач не мав можливості використовувати та розпоряджатись коштами на власний розсуд.

Враховуючи вищевикладене, сума грошових коштів, яку позивач отримав (та фактично на сьогоднішній день повернув) від відповідача в період з 13.12.2017 року по теперішній час складає (12000 + 10940,17) 22940,17 гривень.

Згідно виписки № R2L683E1Q705M7I9 від 03.12.2019 року, в період з 01.08.2017 року по 03.12.2019 року на рахунок позивача надійшли грошові кошти у сумі 106 523,19 гривень, при цьому витрати становлять 105 885,40, з яких згідно виписки № HS76T4I07QD5POKN від 03.12.2019 року до них входять комісія, відсотки та пеня.

Відповідно до зазначених вище виписок, у числі витрат з суми (104 172, 71 + 1201, 55) 105374,26 грн., відповідач незаконно отримав нараховані відсотки та неустойку позивачу у сумі 55905,9грн, з яких: комісію у сумі - 3 299, 93 грн.; відсотків за використання кредитного ліміту у сумі -14445,51грн.; пеню за прострочку за кредитом у сумі - 38160,46грн.

За час списання коштів зазначеного вище періоду, відповідач незаконно нарахував на суму заборгованості пені за прострочку за кредитом у розмірі 38 160,46 гривень, що на166,35 %(38 160,46 / ( 22940,17/100) перевищує суму кредиту.

За час неправомірного списання коштів того ж періоду часу, відповідач нарахував на суму кредиту відсотків за використання кредитного ліміту на загальну суму 14 445,51 гривень, що становить 62,97 % від суми кредиту.

З такими нарахуваннями позивач не згоден повністю, оскільки вони не відповідають вимогам чинного Законодавства України та взагалі договору про отримання кредиту з Відповідачем не укладав.

Згідно даних Банку кредитна заборгованість позивача на сьогоднішній день відсутня.

Таким чином, сума грошових коштів, які відповідач незаконно та надмірно отримав, понад суму наданих ним коштів,в період з 01.08.2017 року по 03.12.2019 року, за підрахунком із вищевказаних виписок з рахунку, становить 55 905, 90 грн.

На підставі вказаної заяви ПАТ КБ "ПриватБанк" зобов`язався надати відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитна платіжна схема передбачає здійснення клієнтом банку операцій з використанням платіжної картки за рахунок коштів, які поміщаються зазначеним банком на картковий рахунок, тобто кошти надані банком клієнту в кредит (у межах кредитної лінії).

До відносин за кредитним договором застосовуються правове регулювання, щодо відносин за договором позики.

З аналізу загальних норм, зобов`язання за кредитним договором виникають з моменту передачі кредитодавцем позичальнику грошових коштів, згідно умов кредитного договору.

Ураховуючи вищевказані норми слід дійти висновку, що зобов`язання за договором виникають з моменту зарахування коштів на рахунок позичальника зазначених ним у заяві чи надання йому кредитної картки з ПІН кодом для верифікації в платіжній системі.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (стаття 13 ЦПК України).

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Обов`язок подання доказів визначено ст.83 ЦПК України, відповідно до частини першої вказаної статті позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви до суду.

Документи, які додано до матеріалів цивільної справи не містять доказів, які б підтверджували надання можливості позичальнику мати доступ до кредитних коштів, зокрема доказів отримання ним кредитної картки з ПІН кодом для верифікації в платіжній системі, отож підстав вважати, що у нього виникли будь - які зобов`язання перед відповідачем, у зв`язку з подачею Анкети - заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приват-Банку, відсутні.

Згідно пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 18.12.2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Ненадання відповідачем до суду, крім Анкети - заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приват Банку будь - яких інших документів, на яких би містилися підписи позивача, позбавляє суд можливості встановити на яких умовах взагалі мало відбуватись кредитування відповідача, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приват Банку, а також те, що вказані документи на момент отримання позивачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані позивачем до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту відповідача, що розміщена на ньому належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15).

Вказана правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 03.07.2019, № 342/180/17|14-131цс19 Великої Палати.

Разом з цим, копії документів: Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»; Витяг із Умов і Правил надання банківських послуг затверджених наказом від 06.03.2010 №СП-2010-256; в якості письмових доказів не засвідчені в установленому ч.4 та ч.5 ст.95 ЦПК України порядку, а відтак суд вважає, що вони не можуть оцінюватись в якості доказів.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити.

Розподіл витрат суд здійснює згідно Глави 8 ЦПК України, Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором б/н від 27.02.2012 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (27.02.2012 р) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (21.12.2019 р), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачем Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічна норма міститься й у ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII (частина шоста статті 81).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65).

Вказані обставини правильно встановлені судами попередніх інстанцій під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідачки на користь АТ КБ «ПриватБанк» штрафів за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань, де суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився й суд апеляційної інстанції, правильно відмовив у задоволенні позову про стягнення з відповідача штрафів (фіксована та процентна складова) у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві, вказавши, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

Вимоги про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що:

2. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

3. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Статтею 652 ЦК України встановлено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Відповідно до ст.1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно й тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зазначене свідчить про безпідставне нарахування та отримання відповідачем 55905,90 грн., у зв`язку із чим підлягає застосуванню ст.1212 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене позов доведений повністю, та підлягає повному задоволенню.

Керуючись ст.ст. 207, 525, 526, 610, 612, 625, 1046, 1050, 1047, 1049,1212 ЦК України, ст. ст. 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 76-81,141, 258, 264, 265, 268, 280, 352-353 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» (місце знаходження: 49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги,50, юридична адреса: 01001, м.Київ, вул.Грушевського,1д) про розірвання договору, визначення частки кредитного договору недійсним та стягнення надмірно сплачених коштів - задовольнити.

Договір споживчого кредитування (кредитного договору) б/н від 05.08.2014, укладеного на підставі Анкети - заяви № б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, між ОСОБА_1 (іпн: НОМЕР_2 ) та Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» - розірвати.

Договір споживчого кредитування (кредитного договору) б/н від 05.08.2014, укладеного на підставі Анкети - заяви № б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку між ОСОБА_1 (іпн: НОМЕР_2 ) та Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» в частині нарахувань комісії у сумі 3 299, 93 грн., відсотків за використання кредитного ліміту у сумі 14 445,51 грн. та пені за прострочку за кредитом у сумі 38 160,46 грн. - визнати недійсним.

Стягнути з Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 (іпн: НОМЕР_2 ) суму надмірно отриманих грошових коштів в розмірі 55 905,90 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

Суддя І.Ю.Миколаєць