ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
УХВАЛА
08.08.06 Справа № 5/414-13/72А
м. Львів
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючого - судді Галушко Н.А.
суддів Давид Л.Л.
Юрченка Я.О.
розглянув апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Львові № 8202/10-0 від 18.05.2006 року (далі ДПІ у м. Львові)
на постанову Господарського суду Львівської області від 18.04.2006 року
у справі № 5/414-13/72А
за позовом: Державного територіально –галузевого об’єднання «Львівська залізниця», м. Львів (далі ДТГО «Львівська залізниця», м. Львів)
до відповідача: ДПІ у м. Львові
про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення
За участю представників:
від позивача –Завалишин Ю.О. - юрисконсульт
від відповідача –Гейшев О.О. –старший державний податковий інспектор юридичного відділу
Права та обов’язки представникам сторін відповідно до ст.ст. 49, 51 КАС України роз’яснено.
Постановою Господарського суду Львівської області від 18.04.2006 року у справі № 5/414-13/72А задоволено позовні вимоги ДТГО «Львівська залізниця», м. Львів: визнано недійсним податкове повідомлення - рішення ДПІ у м. Львові № 102320/0/5804 від 17.03.2004 року в частині нарахування пені в сумі 13676,48 грн..
Приймаючи постанову господарський суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів) відповідно до цього та інших законів України, крім тих, що прямо та у виключній формі заборонені законами України; у цивільно-правових відносинах допускається припинення зобов’язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу (який діяв на момент здійснення правовідносин); строк від дати проведення митного оформлення послуг до дати проведення і оформлення переуступки боргу не перевищує 90 календарних днів, а тому в даному випадку прострочення 90 календарних днів не відбулося, в зв’язку з чим відсутні підстави для нарахування пені у розмірі 0,3 % на суму послуг.
ДПІ у м. Львові подано апеляційну скаргу № 8202/10-0 від 18.05.2006 року, у якій просить постанову суду скасувати та прийняти нову, якою відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю. Зокрема скаржник зазначає, що при прийнятті постанови господарським судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вважає, що при винесенні постанови судом першої інстанції не враховано та не прийнято до уваги ст.ст. 49, 128 КАС України, а також судом не враховано, що посилання позивача на ст. 217 ЦК України є безпідставними, оскільки, у даному випадку мають місце податкові відносини, а згідно ст. 2 ЦК України цей Кодекс до податкових відносин не застосовується. Також, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не враховано норми п. 14 Указу Президента України від 04.03.1998 року № 167/98 «Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами».
Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, суд апеляційної інстанції встановив наступне:
ДПІ у м. Львові складено акт перевірки № 19/23-2/010599000 «Про результати документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Львівської держаної залізниці за період з 01.07.2001 р. по 01.07.2003 р.».
На підставі даного акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення –рішення № 102320/0/5804 від 17.03.2004 року, яким позивачу донараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності на загальну суму 305945,00 грн., позивач не погоджується з нарахуванням пені в сумі 13676,48 грн.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з акту перевірки, за контрактом від 09.06.2000р. № 277 укладеного між фірмою Financial Services Corp.»та позивачем, за період з 13 по 24 липня 2000 року Львівською державною залізницею надало послуг з перевантаження і перестановки вагонів при перевезенні коксівного вугілля з Польщі в Україну на суму 613907,25 грн. Нерезидент оплатив частину виконаних робіт (608417,12 гри.), в результаті чого 18.07.2000р. у підприємства виникла дебіторська заборгованість у сумі 5490,13 грн. Дану заборгованість підприємство погасило 31.08.2000р. шляхом переведення її на код резидента СП «Галметал»на підставі листа СП «Галметал»від 21.08.2000 № 10.
Також встановлено, що 09.09.1999р. підприємством укладено контракт № 619-99 з фірмою Budapest»(Угорщина) про надання додаткових послуг при перевезенні енергетичного вугілля з в Україну. За період з 12.01.2000 р. по 29.05.2000р. було експортовано послуг на суму 1607911,82 грн. У період з 14.01.2000р. по 19.07.2000р. в оплату послуг надійшло коштів в сумі 1603743,40 грн. Станом 28.08.2000р. виникла прострочена дебіторська заборгованість фірми Budapest»(Угорщина) перед позивачем в сумі 4168,42 грн. Дану заборгованість підприємство погасило за рахунок коштів резидента ЗАТ «Інтеграція».
При цьому, державною податковою інспекцією зазначено, що позивачем порушено статтю 1 Закону України від 23.09.94 № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»—не надійшла частина валютної виручки та пункт 14 Указу Президента України № 167/98 від 04.03.1998р. «Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами», який забороняє уступку вимоги та переведення боргу незалежно від наявності угод чи фінансових зобов’язань між резидентами, а також між резидентами та нерезидентами.
Приймаючи постанову у даній справі, господарський суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідно до ст.6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів) відповідно до цього та інших законів України, крім тих, що прямо та у виключній формі заборонені законами України.
Згідно ст.14 вищенаведеного Закону України, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.
Відповідно до ст.. 217 Цивільного кодексу УРСР (чинного на момент здійснення правовідносин) зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування досить заяви однієї сторони. Отже, судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що у цивільно –правових відносинах допускається припинення зобов’язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
Виходячи з вищенаведеного, судова колегія погоджується з судом першої інстанції, що припинення дебіторської заборгованості між резидентом та нерезидентом шляхом уступки вимоги та переведення боргу незалежно від наявності угод чи фінансових зобов’язань між резидентами, а також між резидентами та нерезидентами не суперечить діючому законодавству України та оскільки строк від дати проведення митного оформлення послуг до дати проведення і оформлення переуступки боргу не перевищував 90 календарних днів, то відсутні підстави для нарахування пені у розмірі 0,3 % на суму вищенаведених послуг.
Крім цього, судова колегія апеляційного господарського суду вважає помилковим посилання скаржника в апеляційній скарзі та у судовому засіданні на п. 14 Указу Президента України від 04.03.1998 року № 167/98 «Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами», оскільки дію даного Указу зупинено п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Скаржником не подану судовій колегії доказів, які б стали підставою для скасування судового рішення.
За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що постанова Господарського суду Львівської області прийнята з дотримання норм податкового та цивільного законодавства та у відповідності до обставин справи, а тому підстав для її зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 198, 199, 200, 205, 206 КАС України, -
Львівський апеляційний господарський суд У Х В А Л И В:
1. Залишити без змін постанову Господарського суду Львівської області від 18.04.2006 року у справі даній справі, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку, згідно із ст. 212 КАС України.
Головуючий-суддя Галушко Н.А.
Суддя Давид Л.Л.
Суддя Юрченко Я.О.