Постанова

Іменем України

22 травня 2020 року

м. Київ

справа № 161/14094/15-ц

провадження № 61-46658св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» у м. Луцьк,

відповідачі: ОСОБА_1 , товариство з обмеженою відповідальністю «Готельний комплекс «Волинь»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» у м. Луцьку на постанову Апеляційного суду Волинської області, у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Карпук А. К., Матвійчук Л. М., від 18 вересня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» у м. Луцьку (далі -

АТ «Укрексімбанк») звернулось в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Готельний комплекс «Волинь» (далі - ТОВ «Готельний комплекс «Волинь»), ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 06 червня 2008 року між

АТ «Укрексімбанк» та ТОВ «Готельний комплекс «Волинь» було укладено кредитний договір № 86908К5 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк відкрив ТОВ «Готельний комплекс «Волинь» невідновлювану відкличну кредитну лінію з лімітом заборгованості 990 000 доларів США терміном до 05 червня 2013 року, а останнє зобов`язалось повернути банку кредит та сплатити проценти за користування кредитом, комісії, та інші платежі, встановлені кредитним договором. Кредитні кошти позичальнику були надані з цільовим призначенням - на фінансування капітальних витрат по проведенню капітального ремонту 46 номерів готельного комплексу «Волинь».

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між

АТ «Укрексімбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 86908P2 від 06 червня 2008 року, згідно умов якого поручитель зобов`язався перед АТ «Укрексімбанк» нести солідарну відповідальність з позичальником по зобов`язаннях, які випливають з кредитного договору.

АТ «Укрексімбанк» зобов`язання згідно умов кредитного договору виконало в повному обсязі відкрило ТОВ «Готельний комплекс «Волинь» кредитну лінію в сумі 990 000 доларів США та перерахувало позичальнику грошові кошти.

Однак позичальник та поручитель належним чином не виконали взяті на себе зобов`язання.

Рішенням Луцького міськрайонного суду 05 квітня 2012 року стягнуто солідарно з ТОВ «Готельний комплекс «Волинь», ОСОБА_1 на користь АТ «Укрексімбанк» заборгованість за кредитним договором № 86908К5

від 06 червня 2008 року в розмірі - 1 393 719, 92 доларів США та

2 927 685, 82 грн.

Рішення Луцького міськрайонного суду 05 квітня 2012 року не виконано, внаслідок чого та банком донараховано проценти, пеня та комісія.

Позивач стверджував, що станом на 28 серпня 2015 року заборгованість

ТОВ «Готельний комплекс «Волинь» за кредитним договором становить 532 565,52 доларів США та 36 537 733,95 грн, з них: строкові відсотки - 11 157,31 доларів США, що еквівалентно в національній валюті по курсу

НБУ - 237 841,49 грн, строкова комісія за управління - 3 176,94 грн, прострочені відсотки - 521 408,21 доларів США, що еквівалентно в національній валюті по курсу НБУ - 11 114 910,95 грн; прострочена комісія за управління - 79 560,19 грн., пеня за несплату основного боргу -

21 795 653,37 грн, пеня за несплату відсотків - 14 606 499,14 грн, пеня за несплату комісії за управління - 52 844, 31 грн.

З врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, позивач просив суд стягнути солідарно із ТОВ «Готельний комплекс «Волинь» та ОСОБА_1 на користь заборгованість за Кредитним договором №86908К5 від 06 червня 2008 року у розмірі 451 170,20 доларів США та 9 617 640,27 грн нарахованих за період з 29 серпня 2012 року по 28 серпня 2015 року.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 листопада 2015 року, яка набрала законної сили, провадження в частині позовних вимог АТ «Укрексімбанк» до ТОВ «Готельний комплекс «Волинь» закрито.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області, у складі судді Олексюка А. В., від 30 листопада 2015 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 14 грудня 2015 року про виправлення описки, позов

АТ «Укрексімбанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрексімбанк» 451 170, 20 доларів США та 9 617 640 27 грн заборгованості за договором про надання кредиту № 86908К5 від 06 червня 2008 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог АТ «Укрексімбанк».

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області, у складі судді Олексюка А. В., від 18 березня 2016 року в задоволенні заяви

ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Луцького міськрайонного суду від 30 листопада 2015 року відмовлено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Волинської області від 18 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволені позову АТ «Укрексімбанк».

Приймаючи постанову від 18 вересня 2018 року, колегія суддів виходила з того, що позивачем заявлено до стягнення заборгованість за процентами, пенею та комісією нараховану після пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту та після ухвалення судом 05 квітня 2012 року рішення про дострокове стягнення усієї суми заборгованості, а тому банк позбавлений можливості нараховувати проценти та пеню, передбачені кредитним договором.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ «Укрексімбанк», посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, залишивши в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 листопада 2015 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

АТ «Укрексімбанк» на постанову Апеляційного суду Волинської області

від 18 вересня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 161/14094/15-ц та витребувано її матеріали з місцевого суду.

В грудні 2018 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

13 квітня 2020 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 161/14094/15-ц передано судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що на законодавчому рівні закріплено заборону безоплатного використання клієнтами банківських коштів. Сторони в кредитному договорі правомірно передбачили, що кінцевим моментом нарахування, в тому числі процентів та пені, є не момент зміни терміну виконання зобов`язань за кредитним договором, а саме момент повного погашення простроченої заборгованості за кредитом, процентами та платежами.

Заявник посилається на висновки викладені в постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року по справі № 572/2921/15-ц, від 01 лютого 2018 року по справі № 161/12888/15-ц, від 28 лютого 2018 року у справі № 477/281/15-ц та від 07 березня 2018 року у справі № 305/1293/16-ц, з урахуванням положень Закону України «Про банки і банківську діяльність»,

статей 1046 -1050 ЦК України та вважає, що АТ «Укрексімбанк» має право нараховувати проценти за користування кредитом та пеню після закінчення строку дії кредитного договору, з моменту ухвалення судового рішення про дострокове повернення кредиту до його фактичного виконання.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У грудні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , поданий його представником - ОСОБА_2 , однак оскільки він не підписаний останнім, суд касаційної інстанції не бере його до уваги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 06 червня 2008 року між АТ «Укрексімбанк» та

ТОВ «Готельний комплекс «Волинь» укладено кредитний договір № 86908К5, а також додаткові угоди до нього № 86908К5-1 від 30 грудня 2008 року, № 86908К5-2 від 08 грудня 2009 року та № 86908К5-3 від 30 грудня 2009 року.

Відповідно до умов кредитного договору АТ «Укрексімбанк» відкрив

ТОВ «Готельний комплекс «Волинь» невідновлювану кредитну лінію з лімітом заборгованості 990 000 доларів США терміном до 05 червня 2013 року з процентною ставкою визначеною пунктом 3.2.5. кредитного договору, а останній зобов`язався повернути банку кредит та сплатити проценти за користування кредитом, комісії, та інші платежі, встановлені Кредитним договором.

В пункті 6.2 кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником будь-яких своїх зобов`язань за цим договором банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів за користування ним, а позичальник зобов`язаний виконати зазначені зобов`язання протягом 10 банківських днів з дати отримання повідомлення.

На виконання умов вказаної угоди АТ «Укрексімбанк» відкрив

ТОВ «Готельний комплекс «Волинь» кредитну лінію в сумі 990 000 доларів США та перерахував кошти на рахунок ТОВ «Готельний комплекс «Волинь».

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АТ «Укрексімбанк» та поручителем ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 86908P2 від 06 червня 2008 року, згідно умов якого поручитель зобов`язався перед АТ «Укрексімбанк» нести солідарну відповідальність з позичальником по зобов`язаннях, які випливають з Кредитного договору.

Відповідно до пункту 4.4.2. договору поруки поручитель зобов`язаний нести солідарну відповідальність за невиконання позичальником основного зобов`язання.

За змістом пунктів 4.1.1 та 4.1.2 договору поруки кредитор має право вимагати від поручителя задоволення у повному обсязі всіх своїх грошових вимог, що випливають з основного зобов`язання у випадку, якщо позичальник не виконав грошове зобов`язання, передбачене кредитною угодою, протягом двадцяти днів з моменту отримання поручителем письмового повідомлення кредитора про факт такого невиконання. Також, має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання поручителем та позичальником у випадку, якщо протягом 20 робочих днів з моменту отримання поручителем письмового повідомлення кредитора про факт невиконання та/або неналежного виконання Боржником зобов`язань за кредитною угодою та/або поручителем за цим договором.

Свої зобов`язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів та нарахованих відсотків ні боржник, ні поручитель належним чином не виконували.

09 березня 2010 року АТ «Укрексімбанк» направило позичальнику та поручителю письмові повідомлення про повернення заборгованості за кредитним договором, які були ними отримані 11 березня 2010 року.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області 05 квітня

2012 року, яке набрало законної сили, стягнуто солідарно з ТОВ «Готельний комплекс «Волинь» та ОСОБА_1 на користь АТ «Укрексімбанк» заборгованість за кредитним договором № 86908К5 від 06 червня 2008 року в розмірі -1 393 719, 92 доларів США та 2 927 685, 82 грн.

Зазначеним судовим рішенням встановлено, що банком у зв`язку з неналежним виконання ТОВ «Готельний комплекс «Волинь» умов кредитного договору пред`явлено до стягнення заборгованість за кредитним в сумі 1 393 719, 92 доларів США та 2 927 685, 82 грн, з яких: прострочений основний борг 990 000 доларів США, строкові відсотки 6 446 доларів США, прострочені відсотки 327 273, 92 доларів США, строкова комісія за управління кредитом 16 752 грн, пеня за несплату основного боргу за період з 13 квітня 2010 року по 16 січня 2012 року - 2 288 708, 17 грн, пеня за несплату відсотків за період з 07 грудня 2009 року по 16 січня 2012 року - 619364,18 грн, пеня за несплату комісії за управління за період з 07 грудня 2009 року по 16 січня 2012 року - 1 543, 15 грн.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі по тексту в редакції Кодексу, на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Аналогічні положення викладені в статті 213 ЦПК України 2004 року, чинному на час ухвалення заочного рішення судом першої інстанції.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку та поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша

статті 553 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою

статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі,

не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі від 04 липня 2018 року у справа № 310/11534/13-ц, провадження № 14-154цс18).

Апеляційний суд встановивши, що строк дії кредитного договору поручителем за яким виступав відповідач закінчився, а у 2012 році банк звертався до суду із позовом до позичальника і поручителя про дострокове стягнення всієї суми кредитної заборгованості, та рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області 05 квітня 2012 року стягнуто солідарно із ТОВ «Готельний комплекс «Волинь» та ОСОБА_1 на користь АТ «Укрексімбанк» заборгованість за кредитним договором

№ 86908К5 від 06 червня 2008 року, у тому числі в повному обсязі заборгованість за тілом кредиту в сумі 990 000 доларів США, дійшов правильного висновку, щоправо банку нараховувати проценти, неустойку та комісію за кредитним договором після спливу строку кредитування припинено, а отже відсутні правові підстави для задоволення позову

АТ «Укрексімбанк»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за процентами, пенею та комісією нарахованими після спливу такого строку.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних по суті спору висновків суду апеляційної інстанції, у зв`язку із чим касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» у м. Луцьку залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Волинської області від 18 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта